Джерела з історії козацького землеволодіння України ХVII-ХVIII ст.

Останні роки засвідчили справжній прорив у дослідженні та вивченні історії й феномену українського козацтва. Зростання кількості публікацій документальних збірок корпусного характеру, накопичення фактичного змістовного матеріалу, розкриття нових дослідницьких проблем зменшує кількість лакун в історії козацтва. В процесі розвитку історична наука розширює джерельну базу шляхом вивчення вже відомих історичних джерел та виявлення документів, ще не введених до наукового обігу, які можуть слугувати підґрунтям для повноцінної наукової реконструкції козакознавчої проблематики.

Тетяна Міцан. Повна назва статті "Актові документи з колекції архівних матеріалів Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г. Шевченка як джерела з історії козацького землеволодіння України ХVII-ХVIII ст."

Одним з таких джерел є колекція архівних документів Всеукраїнського історичного музею імені Т. Шевченка (далі Музей), що вже понад 70 років зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ), і в якій комплексно відображається певний період з історії України. В колекції Музею широко представлений комплекс документів, що має відношення до історії церковних відносин в Україні того часу, зокрема, метричні книги, описи церковного майна, прибутково-витратні книги, контракти на будівництво та ремонт церков. Для вивчення історії забудови м. Києва стануть у нагоді проекти та плани, що мають відношення до історії багатьох громадянських та культових пам’ятників архітектури, плани приватних володінь і маєтків м. Києва, які належали Київському кріпосному інженерному управлінню. У колекції зберігаються також особисті документи родин Білецьких-Носенків, Модзалевських, Забіл та інших, значну групу складають щоденники: підскарбія Якова Марковича (1725-1747), київського купецького сина Івана Васильовича Дударєва (1837-1839); священика Фоки Назарійовича Струтинського (1829-1854).

Читайте також: Іоган Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ

Перед тим, як розпочати огляд і аналіз документів колекції архівних документів Музею, слід зупинитися на історії надходження її на постійне зберігання до ІР НБУВ.

У 1931 р. завідуючий відділом рукописів Всенародної бібліотеки України П.М. Попов провів огляд рукописних документів Музею; ним було виявлено 758 рукописів1. 14 грудня 1937 р. у зв’язку з реорганізацією Музею до рукописного відділу Бібліотеки Академії наук України було передано рукописні документи, загальною кількістю 327 назв. У 1938 р. значна частина цих документів була заінвентарізована по окремих фондах відділу2. Відбувалося надходження рукописів також протягом 1938-1939 та у 1942 р.3. Наукове опрацювання документів було виконано у 1963 р. і описані рукописи склали самостійний фонд (ф. 28), який отримав назву - “Колекція архівних документів Всеукраїнського історичного музею імені Т. Шевченка”. Нараховував в той час фонд 766 од. зб. Приєднання документів до фонду відбувалося у 1980 р., 1988 р., 1990-1991 рр., 1999 р., 2006-2007 рр. Сьогодні загальна кількість документів фонду складає 1153 од. зб., хронологічні рамки документів 1544-1935 рр.

У межах однієї публікації неможливо здійснити змістовний джерелознавчий аналіз усієї колекції з причини наявності великої кількості документів, що висвітлюють різні аспекти та проблеми вивчення історії України періоду XVI-ХІХ ст. Тому для теми, представленої у публікації, нами обрані актові документи, які є цінним джерелом з історії майнових та земельних відносин козацької старшини XVIІ-XVIІІ ст.

Читайте також: Віршований епос Пилипа Орлика: життя як парагон

Необхідно відмітити, що у національній архівній спадщині корпус актових документів є найчисленнішим за кількістю, різноманітний за формою, цінний за значенням. Ці документи є важливою частиною джерельної бази історії України XVIІ-XVIІІ ст.

В археографії та джерелознавстві актові документи становлять вид правових документальних джерел, у яких у певній юридичній формі фіксуються угоди (економічні і політичні) між особами і державою, державою і церквою тощо. У науковій літературі прийнято поділяти такі акти на два класи: публічно-правові і приватно-правові.

Публічно-правові акти виникли внаслідок діяльності органів влади, суду та інших урядових установ, це документальний масив різнорідних за походженням, змістом та формою матеріалів, які регулюють політичні, юридичні та економічні угоди між державою та особою, церквою та особою4.

Джерелознавчий аналіз документів колекції Музею зазначеного класу дозволив виокремити такий вид публічно-правових актів як універсали (від лат. “universalis” - всеохоплюючий) - особливу категорію документальних джерел, що були поширені в Україні у XVI-XVIІІ ст. Універсали були найбільш розповсюдженою формою актових документів доби Гетьманщини, які видавалися від імені гетьмана, генеральної старшини, полковників і становили основний продукт функціонування української козацько-гетьманської канцелярії. Необхідно зазначити, що універсали видавалися від імені гетьмана його писарями чи канцеляристами і лише завірялися гетьманом власноручно (підписом і печаткою). Аналогічна практика була типовою не тільки для апарату Української держави, а й взагалі для тогочасних європейських держав, тому поняття “оригінальний універсал” є до певної міри умовним5.

Читайте також: Зображальні засоби літератури бароко (на матеріалі латиномовної спадщини)

Юридичною основою козацького землеволодіння було одержання офіційних документів, якими закріплялися здобуті на правах займанщини землі. Наявність та кількість земельних володінь була одним з головних показників заможності та майнового достатку. Основними джерелами зростання та розширення козацького землеволодіння були купівля нових маєтностей, займання вільних земель, іноді просто захоплення, і також надання гетьманами і полковниками. Старшина освоювала землі, внаслідок чого зростала загальна площа старшинського землеволодіння, яке поступово зі звичайного “рангового” переходило у повну спадкову власність.

За своїм характером старшинські володіння поділялися на спадкові - “зуполньїе”, тобто маєтності, що надавалися для підтримки господарства, та тимчасові - “рангові”, які надавалися при нагородженні чинами, так звані, “урядові” маєтки6. Так гетьман Данило Апостол своїм універсалом від 8 березня 1732 р. пожалував “на ранги хорунженские” осавулу Івану Забілі маєтки у Лубенському полку Лукомської сотні - “... ознаймуем сим нашим универсалом, старшине генеральной и прочим чинам, кто в Глухове жить имеет на ранги их определить маетности указанное число, в том числе и на чиньї Генеральной артиллерии есаула и хорунжего по тридцати дворов. Того ради мьі...определили именно в полку Лубенском сотне Лукомской Селецкую Великую, да в полку Прилукском сотни Красноколядинской село Рябухи. И на оньїе маетности велели видать сей наш универсал пану Ивану Забеле...позволяючи ему теми маетностями на чин его владеть”7.

Через рік, універсалом від 22 березня 1733 р., гетьман підтвердив права того ж самого Івана Забіли на володіння селами, ґрунтами, озерами та млинами, що були раніше пожалувані грамотою царів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича його діду Петру Забілі як нагорода за государеву службу 20 вересня 1689 р.: “за службы его Ивана деда, войскового генерального обозного Петра Забилы, села, ґрунтъ, озера и другие угодья, пять млинов, а уменно Кунашевский ближний, Корнеевский новий и млин стоячий со всеми принадлежностями, Осиповщину с млином в спокойное и безпрепятственное владение стверджуем...”8. Однак 29 жовтня 1733 р. гетьман з Державної колегії іноземних справ отримав грамоту імператриці Анни Іоанівни і 26 листопада 1733 р. видав новий універсал, згідно з яким: “Прилукского полку село Рябухи, есаула генерального Генеральной артиллерии, возвратить и оставить оньїе по прежнему свободньїми, а вместо тих генеральному есаулу...дать маетности, которьіе определеньї на Генеральную войсковую канцелярию, а именно в Лубенском полку села Овсюки и Кейбаловку”9.

Читайте також: Стефан Яворський. Арктос неба руського у родових зорях ясновельможного і вельмишановного отця Варлаама Ясинського... відблискуючий...

Свідчення надання земель гетьманами і полковниками - універсал гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, виданий 10 лютого 1709 р. у м. Батурині. Цим універсалом підтверджувалися права стольника осавула Івана Ломиковського та його нащадків на володіння: “...млинами на реке Снови, на гребле Руднянской, недалеко Топали находящихся в полку Стародубовском сотне Топальской”10.

Доволі часто села продавалися і купувалися разом з жителями. Про це йдеться в універсалі гетьмана Івана Скоропадського, виданому у м. Глухові 12 серпня 1709 р. осавулу Прилуцького полку знатному товаришу Василю Галенковському (Галенку), згідно з яким йому надавалися права на володіння млинами та земельними угіддями у Рудовському хуторі: “...ему пану Василю хутором Рудовским з ставом, землями и населеннмми тамо людьми по универсалу ... владети”11.

Підтвердженням процесу надання маєтків та земель є універсал, отриманий сотником городиським Степаном Петровичем Петровським (Петренко). 7 травня 1679 р. полковник Лубенський Максим Ілляшенко за нагороди та заслуги передав у довічне користування пану сотнику ставки Лозоватські та с. Руду під містечком Вороньки у Лубенському полку12.

Іноді місцева влада не дуже раділа новому власнику, і тоді гетьману приходилося нагадувати їм про їхні обов’язки: так гетьман Павло Полуботок своїм універсалом, виданим у м. Глухові 19 жовтня 1722 р., підтвердив права осавула Лубенського полка, Андрія Степановича Петровського, на володіння с. Білоусівкою та Жданівкою у Чернігівському полку та, зокрема, наказав: “войту Ждановскому и Белоусовскому... грозно приказуем... села Ждановки и Белоусовки зо всеми тамошними людьми нажитое... пану Петровскому державцу своему вовсем отдавали повиновение”13.

Наведені універсали, які охоплюють невелику частину свідчень про формування козацького землеволодіння, є унікальним, змістовним підґрунтям розкриття і висвітлення історії суспільно-економічних відносин доби Гетьманщини. Слід відмітити, що більшість аналогічних документів збереглася в копіях або перекладах, представлені ж документи у своїй загальній кількості - оригінали, на деяких з яких присутні печатки з кустодіями, з цієї причини ці документи представляють інтерес для науковців - сфрагістиків.

Приватно-правові акти - офіційна документація, яка складається між приватними особами, закріплює вільне волевиявлення громадян з різних питань і регулює відносини приватних осіб різного соціального статусу (за родовими ознаками світського і духовного походження - козацька старшина, дворянство, міщани, духовні особи тощо). За видами документів група дуже різноманітна - записи, духовні заповіти, купчі, що засвідчують факт куплі-продажу, закладні, контракти щодо рухомого та нерухомого майна.

В колекції архівних документів Музею основну кількість приватно-правових документів становлять купчі записи - досить поширений документ актових книг, це, насамперед, записи про купівлю-продаж, який видавався приватними особами. Купчі фіксували майнові, фінансові питання і заносилися до офіційних книг (магістратських, ратушних, полкових), що було зумовлено юридичною силою, яку вони мали.

Серед зазначених документів досить багато купчих, які висвітлюють процес куплі-продажу земельних угідь та маєтків у Стародубському полку. Необхідно звернути увагу на те, що Стародубський полк був головним торговим центром України доби Гетьманщини. Це був самий великий за територією “малоросійський” полк. Розвиток торгівлі та промисловості сприяв зростанню козацької заможності, зміцненню її економічної бази і соціального становища.

Досить часто козацька старшина скуповувала цілі села, і свідченням того, що села переходили до приватної власності, можуть слугувати купчі про продаж землі у с.Олефіно Стародубського полку. Так жителями села Максимом Конопелькою, Василем Розторгуєвим, Степаном Різниченко, Афанасієм Синіним, Андрієм Булавчонком та ін. було продано свої будинки з городами і садами бунчуковому товаришу Григорію Дем’яновичу Скорупі, що закріплювалося купчими записами14, датованими 16 березня 1714 р. - 20 березня 1730 р.

Скуповували землю і представники міської влади, так міщанин Іван Михайлов 29 листопада 1713 р. за 200 крб. продав свій будинок з угіддями райці Стародубському Ісаку Яковлевичу15, а бургомістр стародубський Ісак Филипович купив будинки з городами і садами у Івана Никифоровича Рухлядки та Андрія Абрамова16 протягом 28 березня 1723 р. - 6 серпня 1735 р. Цікаво, що 26 квітня 1730 р. бургомістр стародубський Ісак Филипович продав, звичайно дорожче, раніше придбані угіддя у цьому ж селі Григорію Скорупі17.

Таким чином, протягом 1714-1756 рр. жителі села, міщани і козаки продали майже всі ґрунти, плаци, угіддя, маєтки, млини, сади, городи та сіножаті бунчуковому товаришу Григорію Дем’яновичу Скорупі та райці і бургомістру стародубським Ісаку Яковлевичу й Ісаку Филиповичу, і до 1781 р. усі селянські землі с. Олефіно стали приватною власністю козацької старшини. Відмітимо, що Григорій Дем’янович Скорупа на той час вважався одним з найбагатших стародубських заможців18.

Читайте також: «Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича та проблема витоків «козацького Бароко»

У наступному документі - виписі з книг міських Стародубських права Магдебурзького від 20 жовтня 1709 р., який був виявлений в родинних документах Модзалевських, зазначається, що “... Федор Мозолевский сотник Топальский добровольно, а не принужденно... третину мельницы своей власной, в млинку посеред Большой Топали в уезде Стародубовском... з хатою и огородом к тому млинку принадлежачими.продал есаулу генеральному Иоанну Ломиковскому и потомкам его милости на вечность за сумму певную”19, що підтверджується пізніше універсалом20 Івана Мазепи 1709 р.

Такою є стисла характеристика актових документів з історії козацького землеволодіння. За Гетьманщини право на землю засвідчувалося самим фактом володіння нею протягом тривалого часу без оформлення в державних установах. З цієї причини збереглося мало відомостей, і саме тому з усією впевненістю можна стверджувати, що актові документи, які висвітлюють процеси надання земельних угідь та підтвердження прав на маєтності, засвідчують недоторканність майна козацької старшини, становлять унікальну, змістовну та репрезентативну частину джерельної бази з вивчення земельно-майнових питань козацької старшини. Ці документи підлягають подальшому ретельному вивченню та введенню в науковий обіг. Вони мають велике пізнавальне та наукове значення для вивчення та подолання прогалин у висвітленні вітчизняної історії.

1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. 285. - Спр. 2143.
2. Архів ІР НБУВ. - Оп. 1. - Спр. 45. - Арк. 221.
3. Там само. - Оп. 1. - Спр. 46. - Арк. 42-43.
4. Калакура Я.С., Войцехівська І.Н., Павленко С.Ф. та ін. Історичне джерелознавство. Підручник. - К., 2002.
5. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. - Дніпропетровськ, 1996.- С. 59.
6. Універсали Івана Мазепи 1687-1709 / Укладач Іван Бутич. - К., 2002. - С. 29; Історія українського козацтва. Нариси: У 2-х т. - К., 2006. - Т. 1. - С. 90.
7. ІР НБУВ. - Ф. 28. - Спр. 482.
8. Там само. - Спр. 479.
9. Там само. - Спр. 484.
10. Там само. - Спр. 612.
11. Там само. - Спр. 514.
12. Там само. - Спр. 7.
13. Там само. - Спр. 39.
14. Там само. - Спр. 50, 52, 54, 59, 60-63, 68, 72, 73.
15. Там само. - Спр. 49.
16. Там само. - Спр. 56, 57, 67, 69.
17. Там само. - Спр. 65.
18. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материальї для истории заселений, землевладения и управления. Полк Стародубский - К., 1887. - Т. 1. - С. 96.
19. ІР НБУВ. - Спр. 611.
20. Там само. - Спр. 612.