Григорій Граб’янка (історико-генеалогічна розвідка)

Родоводи козацько-гетьманської доби донині залишаються малознані і не до кінця досліджені недостатнє опрацювання передусім архівних джерел. Ві­доме та ще більше спопуляризоване, певно найбільше у ХІХ ст., ім’я козацько­го літописця і Гадяцького полку полковника Григорія Граб’янки у біографічній ноті й досі містить, на жаль, багато прогалин. Григорій, син Івана, Граб’янка походив із давнього козацького роду Граб’янок (Гребінок)[1] і народився десь наприкінці 1660-х - на початку 1670-х рр., очевидно, в Гадячі.

Володимир Пришляк, к. іст. н., доцент Волинського національного університету ім. Лесі Українки

Найвірогідніше, був сином реєстрового козака Уманського полку - Івана Граб’янки (Гребінки), який, ймовірно, згодом поповнив ряди козацької старшини й приходився далеким родичем наказного полковника Пе­реяславського полку на початку Хмельниччини у 1648 р. Граб’янки (Кологривенка). У “Реєстр Війська Запорозького” 1649 р. після Зборова вписані козак Уманської полкової сотні Уманського полку Ивань Грєбѣнька і козак Лютенської сотні Полтавського полку Мусѣи (Мойсей) Гребенник[2], який на думку О. Лазаревського міг бути родоначальником, засновником роду Гребенків, які нібито, женучись за модою, або ж в силу інших обставин згодом полонізували своє прізвище у Граб’янок[3]. Етимологія прізвища, принаймні, відразу викликає цілком очевидні асоціації з польським словом “hrabia”, що означає “граф”[4], а його дружину, відповідно, називали “hrabianką” (граб’янкою), що, звичай­но, є одним із довільних припущень. Г. Граб’янка, проте, був чи не першим, хто замінив свій родовий козацький герб на річпосполитський. Коли, у 1717-1719 рр. на печатці полкового осавула видно зображення серця під хрестиком і короною, в обрамленні двох пальмових гілок, то на печатці гадяцького пол­ковника з 1730 р. чітко промальовується польський герб Ласка (Laska) - на червоному полі золотий навіс на чотирьох золотих стовпах[5]. На думку історика геральдики О. Однороженка, саме Гряб’янка першим серед козацької старши­ни, щоб зайвий раз наголосити на “старожитності” та “шляхетності” свого по­ходження, цілеспрямовано “заглянув” до виданого 1728 р. у Львові польського гербовника Каспера Нєсєцького “Korona Polska”, звідки й почерпнув потріб­ну для себе інформацію про використання герба Ласка руським шляхетським родом Грабинок (певно, стало у нагоді співзвучність прізвищ, хоча сумнівно твердити про їх кровну спорідненість)[6]. Серед козацької старшини Гетьман­щини така “мода” на заміну власних самобутніх гербів на польські згодом неабияк усталилася.

Читайте також: Просвітницька діяльність Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького

Відомо, що у першій половині 1680-х рр. Григорій закінчив Києво-Могилянську академію[7]. Володів латиною, польською та німецькою мовами. Саме звідти його висока освіта і неабиякий хист до літописання.

У Війську Запорозькому - з 1686 р. Його кар’єра розпочалася фактично за гетьманування Івана Мазепи і трагічно завершилася уже за Правління гетьман­ського уряду. В 1686-1701 рр. розпочинав рядовим козаком Гадяцького полку. Відтоді майже весь час воював. У останній чверті XVII - першій третині XVIII ст. брав участь в усіх виправах, де не обходилося без козацької сили: Кримських (1687-1689), Азовсько-Дніпровських (1695-1696), Казикерменському і Таманському (1697) походах, у Північній війні (1700-1721), війні за польський спа­док (1733-1735), нарешті, зложив свою буйну голову під час російсько-турець­кої війни (1735-1739).

До 1710 рр. спочатку був гадяцьким полковим хорунжим, за що отримав у рангову маєтність згідно з гетьманським універсалом село Максимівку в Гадяцькій другій сотні Гадяцького полку. Згодом став гадяцьким сотником, а потім за гетьмана Івана Скоропадського у 1713 - 1717 рр. й полковим осавулом. З 1717 р. до 1728 р. обіймав посаду гадяцького полкового судді[8]. З цього пері­оду відомі розслідування - “розиск” та розгляд 16 лютого 1719 р. осавулом Генеральної військової артилерії Семеном Карпікою та гадяцьким полковим “судією” Григорієм Граб’янкою справи про розподіл повинностей на підводи та консистенти (військові постої), а також суперечок за ґрунти між козаками Смілянської сотні Лубенського полку та посполитими Смілянської волості Ки­єво-Печерської лаври[9].

За дорученням гетьмана Івана Скоропадського разом з генеральним оса­вулом Василем Журавським і прилуцьким полковим обозним Михайлом Огроновичем їздив у 1720 р. до Санкт-Петербурґа “із прошенієм про нуж­ди малоросійські”[10]. Іншим разом, 14-15 березня 1727 р. прізвище гадяцького полкового судді фігурувало у чолобитній козака Гадяцької полкової сотні Тимофія Клименка, який звинувачував його у невиплаті боргу, з приводу чого надійшов указ Генеральної військової канцелярії гадяцькому наказному пол­ковникові Мартину Штишевському про розслідування цієї справи[11].

Читайте також: Лев роксоланський, родовою сокирою (...) прикрашений і озброєний

Григорій Граб’янка був одним із перших серед козацької старшини, яка невдоволена зловживаннями Першої Малоросійської колегії, активно включи­лася у боротьбу за відновлення справедливості. Власне, тоді у травні 1723 р. до Санкт-Петербурґа й поїхали боронити давні “малоросійські права та вольності” гадяцький полковий суддя і наказний полковник Григорій Граб’янка[12], канцеляристи Генеральної військової канцелярії Микола Ханенко, Дмитро Биковський та Іван Романович, переяславський наказний полковник Іван Кирпич, стародубський наказний полковник Петро Корецький, бунчуковий това­риш Дмитро Володьківський (згодом, у квітні 1724 р. помер “под караулом” у петербурзькому казематі), військовий товариш Василь Биковський, а також сини генерального судді Іван і Петро Чарниші та інші козацькі старшини - усього шістнадцятеро чоловік, які добивалися від царя та Сенату дозволу на проведення гетьманських виборів[13]. Коли Петру І передали складені у серпні 1723 р. в козацькому таборі на р. Коломак миргородським полковником Да­нилом Апостолом зі старшиною “Коломацькі чолобитні” - усі вони, услід за наказним гетьманом Павлом Полуботком, генеральним писарем Семеном Савичем та генеральним суддею Іваном Чарнишом, 10 листопада 1723 р. опини­лися під слідством і допитами за ґратами каземату Петропавловської фортеці. У грудні 1724 р. за ґратами помер П.Полуботок. Слідство над рештою опаль­них українських старшин, серед яких перебував і Г. Граб’янка, припинилося аж після смерті Петра І в лютому 1725 р. [14].

Стрімке сходження на полковий уряд в Гадячі припало на часи гетьману­вання Данила Апостола. З 1728 р. до 1730 р. в Гадяцькому полку Г. Граб’янка був полковим обозним. Його ім’я згадане у діаріуші Генеральної військо­вої канцелярії за 1727-1728 рр., зокрема у записі з приводу гетьманського універсалу від 4 листопада 1728 р. в Гадяцький полк[15]. Гадяцький полковий обозний згадується і у наступному діаріуші Генеральної військової канцелярії за 1729 р.: 16 січня було надіслано листа до генерал-фельдмаршала князя Ми­хайла Ґоліцина із розслідуванням (“розиску”), зробленим полковим обозним Г. Граб’янкою та зіньківським сотником Василем Рожинським про ґвалти та грабіж над жовнірами команди Сербського полку, які чинив капітан Булябаш[16]. За підписом обозного полкового і наказного полковника гадяцького Григорія Граб’янки відома також інструкція, що стосується пожежної безпеки та правопорядку в місті[17].

Вакантне місце полковника Гадяцького полку виникло в результаті усу­нення з посади через численні зловживання гадяцького полковника, за родо­водом - балканського шляхтича, серба, що під час російсько-турецької війни 1711-1713 рр. вступив на службу в російську армію, Гаврила Милорадовича. Той успадкував полковничий уряд в Гадячі від свого старшого брата Михайла Милорадовича (1715-1726), з яким також не раз конфліктував Г. Граб’янка, і утримував його упродовж 1727-1729 рр.[18]. У збірці О. Лазаревського, до ре­чі, збереглася справа про побиття слуги гадяцького полковника Милорадовича - Бульбаша полковим гадяцьким суддею Граб’янкою[19]. 27 грудня 1729 р. з Гадяцької полкової канцелярії пішло донесення гетьманові про привласнен­ня військового збору колишнім гадяцьким полковником Г. Милорадовичем[20]. Гетьманський універсал за підписом Д. Апостола чітко формулював причину відставки: “Гаврило Милорадовичъ за показанніє от нєго козакам и посполству обиди от того Полку отставленъ, а на місто єго в тот полкъ в Полков­ники вєлєно намъ из старшиною вибрану волними голоси двох или трохъ кандидатовь...”[21]. На гадяцьке полковництво претендувало три авторитетні кандидати, а саме: генеральний писар Михайло Турковський, гадяцький пол­ковий обозний Григорій Граб’янка і полковий суддя Мартин Штишевський. 1 листопада 1729 р. козацька старшина Гадяцького полку листовно зверталася із власноручними підписами, а також і рядових козаків до малолітнього ім­ператора Петра ІІ з подякою за відставку Г. Милорадовича “за починенніе от него козакамъ обиди” і передовсім за дозвіл “в полковники вибрать волними голосами из малороссиянъ” своїх кандидатів на полковництво, серед яких є кандидатура і полкового обозного Григорія Граб’янки[22].

30 травня 1730 р. “вольними голосами” нарешті був обраний та затвер­джений полковником Гадяцького полку. 6 липня 1730 р. гетьман надав універ­сал про підтвердження обрання гадяцьким полковником Григорія Граб’янки[23]. Новою імператрицею Анною Іоанівною 30 травня 1730 р. була надана грамота про затвердження обрання “волними голоси” гадяцьким полковником замість Гаврила Милорадовича полкового обозного Григорія Граб’янки (див. Доку­менти, № 1)[24]. Присягу на вірність государям новообраний гадяцький полков­ник склав 7 липня 1730 р.[25]. Тоді ж у липні-серпні на друкованому в Санкт-Петербурзі у травні 1727 р. тексті присяги на вірність государям у соборній Свято-Миколаївській церкві Глухова, крім Г. Граб’янки, услід за генеральною старшиною (генеральні підскарбії українець Андрій Маркович та росіянин Іван М’якінін (23 травня 1729 р.), генеральний осавул Іван Мануйлович і ге­неральний суддя Михайло Забіла в березні 1728 р. були приведені до присяги в Архангельському соборі Кремля), “били і руку приложили” миргородський полковник Павло Апостол, полтавський полковник Василь Кочубей і новий стародубський полковник Олександр Дуров[26]. Згодом, 23 липня 1730 р. в Ко­легію іноземних справ пішло донесення про те, що 30 травня 1730 р. в Гадяцькому полку замість колишнього полковника Гаврила Милорадовича обрано Г. Граб’янку[27]. Його місце полкового обозного зайняв Пилип Борзаківський[28], у недалекому минулому - військовий канцелярист Генеральної військової канцелярії, автор цікавого діаріуша за 1722-1723 рр.[29]. Зберігся список - так зване “видєнїє” генеральної старшини, полковників та бунчукових товаришів того часу, де серед десяти полковників: чернігівського - Михайла Богданова, ніжинського - Івана Хрущова, стародубського - Олександра Дурова, прилуць­кого - Гната Ґалаґана, київського - Антона Танського, миргородського - Павла Апостола, лубенського - Петра Апостола, полтавського - Василя Кочубея, пе­реяславського - Василя Танського, записано ім’я гадяцького полковника Гри­горія Граб’янки [30].

Читайте також: Міські урядники Львова у реєстрах прийняття до міського права XV-XVIII ст.

21 жовтня 1730 р. гетьманським універсалом гадяцькому полковнику бу­ло надано на ранг сотенне містечко Рашівку в Гадяцькому полку[31]. Граб’янка отримав універсал 31 жовтня. А вже 2 листопада 1730 р. з Гадяча гадяцький полковник Григорія Граб’янки листовно звертався до гетьмана Данила Апосто­ла з подякою за надання йому на полковницький ранг містечка Рашівки (див. Документи, № 2)[32]. Окрім того, на ранг гадяцькому полковнику було віддане сотенне містечко Комишну, села Остапівку та Грим’ячку Комишнянської сотні Гадяцького полку[33]. 19 грудня 1730 р. гетьман надіслав листа Г. Граб’янці, в якому повідомляв про отримання дичини з гадяцьких лісів та озер та надсилав запрошення приїхати до Глухова[34].

У серпні 1730 р. гадяцький полковник, наприклад, вирішував справу про притягнення до полкового суду бунчукового товариша Федора Гречаного, на якого скаржився мешканець с. Будище Гадяцької першої сотні[35]. У діаріуші Генеральної військової канцелярії за 1730 р. занотовано, що 13-14 вересня йому було надіслано два укази: перший наказував передати зібрані у Гадяцькому полку гроші за третину травня через гадяцького управителя -“завідовця” Ставицького. Другий наказував гадяцькому полковникові розібратися у зв’язку із суплікою Лук’яна Софонова, в якій той скаржився на Карпа Мокрієвича, що пограбував його худобу на ярмарку у м. Зінькові[36]. До літа 1731 р. листувався з гетьманом також у кримінальній справі про вбивство дівчини - Ганни Жегури, в якому не без підстав звинувачували веприцького дозорцю Зерула[37]. З цього періоду, аж до 1733 р. велися справи про крадіжку грошей у полковника його служителем Охрімом Вертененком, а також про захоплення гадяцьким полковником військового збору з млина у вдови Уляни Чарниш (Чарнишевої)[38]. Зрештою, наприкінці 1732 р. указ, надісланий з Генеральної військової канце­лярії, обумовлював, щоб заспокоївшись після суперечки за млини, полковник поводився надалі з вдовою “смирно и безобидно”[39]. 9-11 вересня 1732 р. на­писані, відповідно, супліка сотника Куземської сотні Гадяцького полку Ми­хайла Семенова та указ гетьмана гадяцькому полковнику про дозвіл сотникові на побудову млина в затоці р. Ворскла[40]. Загалом Д. Апостол слідкував за до­триманням субординації своїми полковниками. З цього приводу характерний лист-відповідь, адресований гадяцькому полковникові Г. Граб’янці з умовою, щоби він особливо не цікавився прибутками гетьмана і надалі не турбував йо­го своїми непотрібними проханнями (очевидно, йшлося про маєтки, млини і т. п.)[41].

26 лютого 1731 р. датований лист гадяцького полковника Григорія Граб’янки з полкового Гадяча до генерального обозного Якова Лизогуба з приводу відрядження до гетьманської резиденції - Глухова писарів для пере­писування “правних книг” (див. Документи, № 3)[42]. Відомо, що саме за ініці­ативи Д.Апостола було започатковано масштабну роботу спеціальної комісії “зводу прав”, яка працювала над створенням першого збірника законів Геть­манщини, що мав на меті удосконалити державне судочинство. Багатолітня праця, започаткована у квітні 1729 р. над складанням та перекладом зводу прав, тривала чотирнадцять років і закінчилася аж навесні 1743 р., коли у Глухові було завершено “Права, за якими судиться малоросійський народ”[43].

У 1729-1730 рр. Г. Граб’янка завершував проведення у своєму полку Генерального слідства про маєтності[44]. 26 жовтня 1730 р. гетьман Д.Апостол на­діслав листа гадяцькому полковнику про дозвіл на селітряний промисел для мешканців сотенного містечка Опішні Опішнянської другої сотні Гадяцького полку з метою забезпечення селітрою полкової артилерії[45]. 27 лютого 1731 р. гадяцький полковник все ж доповідав гетьманові про незадовільний стан ар­тилерії[46]. Тоді ж, у листопаді 1730 - червні 1731 рр., гадяцький полковник у листах та донесеннях до гетьмана переймався розподілом між козаками і по­сполитими, а заодно і зменшенням кількості провізії та фуражу - порцій та рацій у своєму полку[47]. Універсал Д.Апостола від 8 травня 1731 р. повідомляв про розміщення російських кавалерійських полків на квартирах в Гетьманщи­ні, зокрема, у Гадяцькому полку - Київського і Новотроїцького полків, і про забезпечення їх місцевими мешканцями порціями та раціями[48].

У квітні 1731 р. розпочалося спорудження колосальної “Української лі­нії”, що мала за ціль створити надійний оборонний пояс від татарських набі­гів[49]. Цей ланцюг із оборонних споруд, що тягнувся ламаною лінією завдовжки 85 км від Переволочни над Дніпром до Сіверського Дінця і включав 17 фортець і 49 редутів, щорічно вимагав на будівництво до 30 тис. козаків і посполитих[50]. За чотири місяці, від травня до серпня 1731 р. із 5716 козаків лише одного Гадяцького полку “на лінію” було направлено 2418 козаків[51]. Ще 11 вересня з Генеральної військової канцелярії було надіслано указ руками посполитих пол­ку “в самой скорости” належно загатити греблю в Гадячі[52]. А вже 18 жовтня 1731 р. гадяцький полковник писав до гетьмана Д.Апостола з військового та­бору, біля 9-ої фортеці при “лєнійной работі”, звітуючи про роботу, виконану ним під час гатіння Гадяцької греблі та висловлював заперечення стосовно не­справедливих наклепів на нього господаря Гадяцького замку Василя Казановича[53]. До речі, у 1733 р. новим господарем Гадяцького ключа - головного госпо­дарського комплексу, що традиційно віддавався “на булаву”, став гетьманський онук - Павло Ломиковський, син доньки Тетяни та Івана Ломиковського, сина генерального обозного[54].

Читайте також: Етнонімічне розмежування між українцями й білорусами в українській суспільній думці кінця XVI - першої половини XVII століття

17 вересня 1731 р. “на лінії” на зміну київському полковникові Антону Танському команду вручили гадяцькому полковникові Г. Граб’янці[55]. 28 жов­тня 1731 р. з Глухова у відповідь на лист гадяцького полковника до гетьмана із проханням про відпустку “с линийной работи”, згідно з указом командувача російськими військами в Україні, київського генерал-губернатора, австрійця на російській службі Йогана-Бернгарда фон Вейсбаха, було направлено розпоря­дження Г. Граб’янці та усім наказним полковникам гетьманського “Рейменту” до 1 листопада відпустити козаків, залишивши лише по 100 чоловік піших і по 20 підвод при кожній фортеці для закінчення спорудження землянок, ста­єнь та магазейнів (складів). У розпорядженні зазначалося, що “по усмотрению своєму он, полковник Гребянка, оставил з самих посполитих, для того, что они после на роботу прийдут и еще в провіанте не так оскуділи”[56]. 24 травня 1732 р. в Гадяч надійшов новий указ до гадяцького полковника “о прибытіи на линійную роботу и сділаню ліній”[57].

У травні 1733 р. гадяцький полковник, як й інші полковники зі своїх пол­ків, доповідав гетьманові про виконання указів імператриці Анни Іоанівни сто­совно заборони поширення, купівлі та продажу ядовитих речовин та полкових зборів срібних монет[58].

Вибух нової російсько-турецької війни 1735-1739 рр., в якій Гетьманщина ставала одночасно і театром, і запіллям воєнних дій, а відтак Російська імперія отримала нагоду і “вростала в Україну”[59], вніс свої корективи в урядові та осо­бисті справи Г. Граб’янки. 9 вересня 1735 р. гадяцький полковник повідомляв про повернення з Польського походу, з допомогою якого Росія долучилася до змагання за польський спадок[60]. 31 жовтня 1735 р. повідомляв у донесенні про призначення значкового товариша Андрія Несторенка комісаром для збору провіанту на випадок прибуття полонеників[61]. Відоме його донесення від 12 березня 1736 р. про втечу козаків із с. Бобрик Веприцької сотні Гадяцького пол­ку в сусідню Севську провінцію[62], що було, очевидно, спричинене злигоднями та знекровленням Гетьманщини за перші півтора роки російсько-турецької ві­йни 1735-1739 рр. Один із його останніх службових документів, очевидно - квітневий лист 1736 р. до генерального хорунжого Якима Горленка, в якому він пояснює затримку свого полку через те, що російські полки для своїх потреб нагло позабирали коней у козаків[63].

Григорій Граб’янка за своє життя сотворив не лише літопис, але й постійно воював. Командував та водив Гадяцький полк у близькі та далекі виправи, аж поки не загинув. Два роки перед тим у Кримському поході, під час одного із боїв у складі конвою російського генерала шотландського походження Ю. Ф. Леслі у травні 1736 р. під Гезльовим (нині м. Євпаторія) загинув від тяжкого пора­нення в ногу турецькою картеччю миргородський полковник Павло Апостол[64]. Григорій Граб’янка також помер від важкого поранення, прикриваючи зі своїм полком відступ з Криму російської армії під командуванням ірландця на росій­ській службі, фельдмаршала Петра Лассі. Тоді, влітку під час другого Крим­ського походу гадяцький полковник отримав смертельне поранення під час сутички із татарами у бою 8 липня 1738 р. при Гайман-Долині (нині с. Балки Василівського району Запорізької області)[65]. Разом з Граб’янкою у цьому бою поліг і генеральний бунчужний Семен Галецький. Замість загиблого полков­ника Григорія Граб’янки гадяцьким полковником було призначено стародубського сотника Петра Галецького, сина загиблого із Граб’янкою генерального бунчужного[66].

Родичі Г. Граб’янки фігурують в документах Генеральної військової кан­целярії за 1745-1747 рр.[67]. Відомо, що у шлюбі гадяцький полковник і його дружина - Євдокія Тванівна Забіла (f 1735), онука двох генеральних обозних - Петра Забіли, по батьківській лінії, та Василя Борковського, по материнській, дітей не мали[68]. Однак документи зафіксували, очевидно, іншого родича чи, можливо, небожа Г. Граб’янки, тобто сина його “рожоного” брата (?): Тван Граб’янко(а) (? - 1748) був військовим товаришем у Гадяцькому полку (?- 1741-?) і володів 10 посполитими у с. Матвіївці. Як бунчуковий товариш (?- 1741-1748) мав 43 двори і 3 кола (1744) й був членом Генерального суду (1748). Його дружина Євдокія у с. Матвіїці володіла посполитими (16 дворів, 30 хат). Зафіксовано також, що вона і син Федір вчинили напад на дім бунчуко­вого товариша Івана Яновського, під час якого погрожували вбити його разом із служителями[69]. Від 19 жовтня 1749 р. до 18 липня 1751 р. тягнулася справа про спір за спадщину військового товариша Івана Граб’янки між його вдовою, Євдокією і сином, військовим канцеляристом Федором Граб’янкою[70].

Відомі представники роду Граб’янок, зокрема, у Гадяцькому повіті у дру­гій частині “Родословной книги дворянства Черниговского наместничества” за 1788 р. зафіксований Павло Граб’янка, який “чина не иміеть”, віком 30 років, одружений на шляхетській доньці Єфросинії, з якою мав троє синів: Трохима 6 років, Клима 2 років, ім’я третього не зазначено і одну доньку Мотрону 4 років[71]. До іншої, другої гілки роду Граб’янок, що походила від капітана Іва­на Гребенкіна (f 1779) належать сини іншого Павла Граб’янки - брати: Євген Павлович або ж просто Євген Гребінка (1812-1848) - класик української літе­ратури та Микола Павлович (1819-1880) - архітектор, академік петербурзької Академії мистецтв. Рід Граб’янок внесений до другої частини “Родословной книги дворянства Полтавской губернии”, де окремо зазначені й нащадки пра­порщика (1828) Матвія Гребінки[72].

Цікаво, що до 1853 р. відносяться відомості про маєткову належність с. Скипчі (?) поміщикові Граб’янці[73]. У 1855 р. поміщик А. А. Граб’янка видав доручення дворянинові В. К. Гарнишу на продаж маєтків матері у селах Краснянка і Новосілка Проскурівського повіту Подільської губернії[74] (нині села, відповідно, Тиврівського р-ну Вінницької обл. та Городоцького р-ну Хмель­ницької обл.). Проте аж ніяк не можна стовідсотково твердити, що це були саме спадкоємці, а не просто однофамільці славного козацького полковника і літо­писця.

Читайте також: Астрономія в латиномовних текстах України

Михайло Грушевський слушно назвав Григорія Граб’янку одним “з найранїйших репрезентантів “ученої” козацької історії”, автором “першої “наукової” історії козаччини”[75], в якій з точки зору переконаного автономіста, прихиль­ника збереження старого гетьманського устрою під російською зверхністю, з піднесеним риторичним пафосом виклав події української історії від давніх часів до 1709 р. Оригінал твору, що разом з козацькими літописами Самовидця і Самійла Величка, творили непересічну “літературу канцеляристів”, барокову історичну прозу, не зберігся, однак із XVIII ст. до нас дійшли понад 50 його списків. Без зазначення авторства уперше його опублікував 1793 р. Федір Туманський на сторінках “Российского магазина”[76]. У 1854 р. публікацію літопи­су здійснила Київська археографічна комісія[77]. У наші часи літопис Граб’янки з різних списків, а також його скорочена редакція, що збереглися, неодноразово перевидавалися[78]. Новочасне літературознавство та історіографія теж не оми­нули оригінального твору козацького полковника[79].

Такі як Григорій Граб’янка були не лише інтелектуальною елітою, але й безпосередньо творили неповторну субкультуру, формували те своєрідне оточення і специфічне середовище українського старшинського нобілітету козацької автономії. В непрості часи між Мазепою і Розумовським першого ліквідаційного періоду, зокрема за правління поважного у літах гетьмана Да­нила Апостола, власне, такі як гадяцький полковник і зробили можливою для Гетьманщини таку необхідну “коротку передишку” 1727-1734 рр.[80]. Бо лише за таких обставин і з такими людьми вдалося стримати і навіть призупинити цілеспрямоване російське підкорення, суттєво скоригувати невідворотний про­цес деавтономізації й таким чином хоч на деякий час дати собі раду на своїй землі та відтягнути неминуче згасання козацької України.

Читайте також: Візантійський культурний код у віршах полемічного спрямування

ДОКУМЕНТИ 
№ 1 1730 р., 30 травня. Москва. - Грамота імператриці Анни Іоанівни про затвердження обрання “волними голоси” гадяцьким полковником за­мість Гаврила Милорадовича полкового обозного Григорія Граб’янки

Божією Млстію Мы ANNA Імпεратрица и Самодεржица всероссійскаѧ, и протчаѧ, и протчаѧ, и протчаѧ.

Nашεго Імпεраторского вεличεства подданому войска Запорожского ωбоихъ сторонъ Днεпра Гεтману Данилу Апостолу и всεму войску Запорожскому Нашε Імпεраторскоε Млстивоε слово.

В прошломъ 1729 году Блжεнніε памѧти Его вεличества, ПЕТРА втораго Імпεратора и Самодεржца всероссійского нашεго всεлюбε(з)нѣйшого Плεмѧнника в грамотѣ к тεбѣ подданому нашεму писано, что Гадицкой полковникъ Гаврило Милорадовичъ за показанніε ωт нεго козакамъ и посполству ωбыди ωт того полку ωтставлεнъ, а Нашεму з старшиною выбратъ волними голоси из Малороссіѧнъ чловѣкъ двухъ, или трεхъ кандидатовъ, и марта ωт 7. числа, сεго 1730 году писалъ ты подданый Намъ, что по силѣ той грамоти в кандидати гадицкого Полковничεства вибраны три чловѣка, а имѧнно правѧщεй за Писара Гεнεралного Михайло Турковской, да гадицкого въ полку Полковіε ωбозной Григорεй Грѧбѧнка, судіа Мартинъ Штишεвской, и притомъ прислалъ за лучшую того полку старшинъ, сотниковъ, значковихъ товаришεй, атомановъ городових, и сεлских, и рѧдовихъ казаковъ, и посполства чолобитную, чрεз которую ωни полчаніа нашу вεликую Государиню, Нашε Імпεраторскоε вεличεство всεподданнѣйшε просили, чтобъ из показаннихъ кандидатовъ ωпрεдѣлит кимъ в полкъ полковникомъ. Доносѧ при томъ, что ωніε кандидати люди добріε, заслужεнїε, и въ вѣрности нεподозритεлніε, и того урѧду достойни. І Мы вεликаѧ Государинѧ, Нашε Імпεраторскоε вεличεство указали по тому твоєму подданому Нашεго Гεтмана доношεніѧ, // [16] й по за ручному Гадицкого полку полчанъ чεлобитю, в томъ Гадицкомъ полку на мѣсто бывшаго ихъ полковника Гаврила Милорадовича быть полковникомъ того жъ Гадицкого полку ωбозному полковому Григорію Грѧбѧнкε. І тεбѣ нашεго Імпεраторского вεличεства подданому войска Запорожского ωбоихъ сторонъ Днεпра Гεтману, вεлѣть тому Грѧбѧнкε в томъ Гадицкомъ полку быть Полковникомъ, и въ вѣрности к намъ вεликой Государинε, к Нашεму Імпεраторскому вεличεству, в Глуховъ в Cоборной церквѣ при Гεнεралѣ нашεмъ Маεорε Кнѧзѣ Алεксеε Шаховскомъ, или при опрεдѣлεннимъ ωт нεго привεл ево полковника Грεбѧнку к присѧгε, и тоε присѧгу за ево рукою, й за подписаніεм тѣхъ, кто при томъ будεт присланьь в нашу Колεгію Іностраннихъ дѣлъ.

Данъ в Москвѣ лѣта ωт Рождεства Хрѣстова 1730. Майѧ 30 чис[ла]. Государствованїѧ Нашεго 1 году.

Канцлѣръ Графъ Головкинъ [16 зв.]
ЦДІАК України. - Ф. 51: Генеральна військова канцелярія. - Оп. 3. - Спр. 3594: Справа про вибрання Г. Граб’янки гадяцьким полковником. - Арк.16-16 зв. Рукопис, копія.

№ 2

1730 р., 2 листопада. Гадяч. – Лист гадяцького полковника Григорія Граб’янки до гетьмана Данила Апостола з подякою за надання йому на полковницький ранг сотенного містечка Рашівки в Гадяцькому полку

Ѩснεвεлможній Моць Панε Гεтманε, Всεмлстивѣйший мнѣ Панε Патронε, и великий добродѣю. Прошлого ωктября. 31. числа получил ѩ висоцεповажній Вашой ѩснεвεлможности унѣвεрсалъ, которимъ соизволили Ваша ѩснεвεлможностъ по високой Своεй Млсти ωпрεдѣлит мнѣ на рангъ мой полковничий полковую ωдну маεтность мѣстεчко Рашεвку. Прεто за сіε високопатронскоε комнѣ благопризрѣніε плεшε до лица зεмли ωко всεпокорнѣшоε моε Вашой ѩснεвεлможности возсилаю благодарствіε, такъ и о вѧщшій впрεдь на мεнε рεспεктъ Вашѹ Ѩснεвεлможности всεнижайшε прошу.

Вашѹ Ѩснεвεлможности всεмлстивѣйшого мнѣ Пана Патрона и вεликого добродѣѧ.
нижайший слуга

Еѧ Імпεраторского Влчства Войска Запорожского
Полковник Гадѧцкий Григорий Грабѧнка
Року 1730
ноѧбра 2
Гадѧчъ
[8]

адреса на конверті:
полкова печатка з червоного воску Гадяцького полку
Еѧ Імпεраторского Влчѣства Войска Запорожского
ωбоихъ сторонъ Днεпра Гεтману, ѩснεвεлмож-
ному Его Млсти Пану Даніилу Апостолу, Всε-
млстивѣйшому мнѣ Пану Патрону, и Вεли-
кому Добродѣεю.
Покорствεнно
[10 зв.]

ЦДІАК України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 3603: Справа про надання на рангові маєтності Г. Граб’янці. – Арк. 8, 10 зв. Рукопис, ориґінал.

№ 3

1731 р., 26 лютого. Гадяч. – Лист гадяцького полковника Григорія Граб’янки до генерального обозного Якова Лизогуба про відрядження до Глухова писарів для кодифікації “правних книг” Вεлможний Моць Панε ωбозний войсковий енεралний, всεмлстивѣйший Мнѣ Патронε и добродѣю.

Сεго фεвраля д.[ня] 25. получил ѩ листовний вашεй вεлможности ωрдεръ, которим изволитε мнѣ причитовать за нεисполнεнїε Указу Рεймεнтарского, в томъ, что будто писци с полку моεго длѧ писанѧ Книг правних досεлѣ въ Глухов нεприслани. На что симъ вашεй вεлможности ωтвѣтствую, что ѩ исполнѧѧ Указъ Рεймεнтарский εщε по пεрвомъ прεдложεню посилалъ в Глуховъ двох чѣлвка писцовъ, той то ωнихъ занεсε з домъ всѣхъ пεрεводчиков, ωдпущεно. ωднако ж и нѣнѣ ωдинъ искусний писεцъ значковий Полку моεго товаришъ Григорій Балѧсний длѧ ωзначεнного писаниѧ книгъ правнихъ ωт мεнε ωпрεдѣленний въ Глуховѣ найдуεтсѧ, и в канцεллѧрии ωт мεнε ωпрεзεнтованъ которий |: ѧкъ тѣю извѣстиε |: ужε и в дѣло сεбѣ ωпрεдѣленноε вступилъ, а болшъ ѧкъ при канцεллѧрии Полковой за нε получεниεмъ заплати; такъ и писаровъ сотεннихъ з чистими характерами нε имѣεтсѧ. Ѩ … доношу. Вашѹ Ѩснεвεлможности всεмлстивѣйшого мнѣ Патрона и добродзѣѧ, низкий слуга Еѧ Імпεраторского влчства войска Запорожского Полковникъ Гадѧцкий Григорий Грабѧнка

Року 1731.
фεвралѧ 26
Гадѧчъ
[2]

адреса на конверті:
полкова печатка з червоного воску Гадяцького полку
Еѧ Імпεраторского Влчства Войска За-
порожского ωбозному войсковому
Енεралному, вεлможному Его Млсти
Пану Ѩкову Лизогубу, всεмлстивѣй-
шому Мнѣ Патрону и Добродзεѣи.
Покорнε.
[5 зв.]

ЦДІАК України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 3792: Листування гадяцького полковника Григорія Граб’янки. – Арк. 2, 5 зв. Рукопис, ориґінал.
[1] Лазаревський А. М.. Очерки малороссийских фамилий. Материальї для истории общества в XVII и XVIII в. (Грабянки) / А. М. Лазаревский // Русский архив. - Кн.2. - Москва, 1875. - № 7. - С. 259-264; Модзалевский В. Л. Грабянки и Гребенки / В. Л. Модзалевский // Малороссийский родословник: В 4 т. - Т. І: А-Д. - Киев, 1908. - С. 328-332; Панашенко B. В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.). - Київ, 1995. - С. 8.
[2] Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Транслітерація тексту / Підгот. до друку О.В. Тодійчук та ін. - Київ, 1995. - С. 205, 436.
[3] Лазаревський А. М. Очерки малороссийских фамилий. - С. 259.
[4] ґрабя, кграбя, грабя - див.: Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: У 28 вип. - Вип. 7: Г-Д / Укл. М. Сенів, О. Захарків, Р. Гринько. - Львів, 2000. - C. 140-141. - Арк. 10 зв.; - Спр. 3792. - Арк. 5 зв. etc.
[5] Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України).
– Ф. 51: Генеральна військова канцелярія. – Оп. 3. – Спр. 126. – Арк. 30, 32; – Спр. 3603. – Арк. 10 зв.; – Спр. 3792. – Арк. 5 зв. etc.
[6] Однороженко О. А. Геральдичні традиції українського козацтва. Родова геральдика // Історія українського козацтва: Нариси у 2 т. - Київ, 2007. - Т. 2. - С. 192-193.
[7] Апанович О. М. Граб’янка Григорій Іванович / О. М. Апанович // Києво-Могилянська академія в іменах XVII - XVIII ст.: Енциклопед. вид. - Київ, 2001. - С. 151.
[8] Біографія Г. Граб’янки за 1713-1738 рр. відносно добре прослідковується в архівних джерелах: ЦДІАК України. - Ф. 51: Генеральна військова канцелярія. - Оп. 3. - Спр. 1372. - Арк. 12; - Спр. 6478. - Арк. 29; - Спр. 3369. - Арк. 4 зв.; - Спр. 3416. - Арк. 73; - Спр. 3603. - Арк. 3; - Спр. 4549. - Арк. 29; - Спр. 5493. - Арк. 2 зв.; - Спр. 6106. - Арк. 5 зв.; - Спр. 6253. - Арк. 2; - Спр. 6348. - Арк. 1; - Спр. 6353. - Арк. 28 зв.; - Спр. 6360. - Арк. 20; - Спр. 6392. - Арк. 286; - Спр. 6783. - Арк. 7; - Спр. 6939. - Арк. 3; - Спр. 7124. - Арк. 15.
[9] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 364. - Арк. 11. Ориґінал.
[10] Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. - Т. І. - С. 328.
[11] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 2300. - Арк. 4.
[12] Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч. 1: Реєстр урядників гетьманської адмі­ністрації. - 2-е вид., доповн., уточн. і виправл. - Київ, 2005. - С. 202.
[13] Памятка о сидении Полуботка с товарищами под караулом в Петербурге // Киевская старина. - Т. LXXV. - 1901. - № 9 (Октябрь). - Отд. ІІ. - С. 100-102.
[14] Черниговская летопись по новому списку. Коломацкие челобитньїе / Предисловие А.М. Лазаревского // Киевская старина. - Т. ХXІХ. - 1890. - № 6 (Июнь). Приложения. - С. 102,103,106.
[15] Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. І: Збірка О. Лазаревського. - № 53762 (Лаз.13/1). - Арк. 338.
[16] ІР НБУВ. Ф. І. - № 53763 (Лаз.13/2). - Арк. 14.
[17] Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів / Упор. В.Й. Горобець. - Київ, 1993. - С. 62-64.
[18] Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. - Київ, 2009. - С. 117.
[19] ІР НБУВ. Ф. І. - № 56235 (Лаз. 41/11).
[20] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3550. - Арк. 2.
[21] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3594: Справа про вибори на гадяцьке полков­ництво кандидатів і про жалування обозного полкового гадяцького Григорія Граб’ янки, почато року 1729 - завершено 1730. - Арк. 14.
[22] Российский государственньїй архив древних актов (далі - РГАДА) - Ф. 248: Сенат. - Оп. 41. - Д. 3568. - Л. 222-226; копія - Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ України). - Ф. 309: НТШ. - Оп. 1. - Спр. 2493. - Арк. 159-165 зв.
[23]ЦДІАК України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 3594: Універсал гетьмана Д.Апостола від 6 липня
1730 р. про підтверження обрання гадяцьким полковником Г. Граб’янки. – Арк. 14–15.Чернетка.
[24] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3594: Справа про вибрання Г. Граб’янки гадяцьким полковником. - Арк.16-16 зв. Копія.
[25] Архив внешней политики Российской империи Историко-документального департамента МИД Российской Федерации (далі - АВПРИ). - Ф. 124: Малороссийские дела. - Оп. 124/1. 1727-1731 гг - Д. 30: Присяги малороссийской старшини в верности служби государям. - Л. 51- 51 об. (наприкінці присяги - автограф Г. Граб’янки). Ориґінал.
[26] АВПРИ. - Ф. 124. - Оп. 124/1. 1727-1731 гг. - Д. 30. - Л. 41- 50 об.; Российский государственньїй военно-исторический архив (далі - РГВИА). - Ф. 846: Военно-ученьїй архив. - Оп. 16. - Д. 25. - Ч. 18. - Л. 145.
[27] АВПРИ. - Ф. 124. - Оп. 124/1. 1727-1731 гг. - Д. 30. - Л. 49- 49 об.
[28] Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. - Київ, 2008. - С. 308.
[29] ІР НБУВ. - Ф. І. - № 66720; Шевчук В. Про “Журнал” чи Діаріуш Пилипа Борзаківського та Павла Ладинського / В. Шевчук // Київська старовина. - 1994. - № 3 (306). Травень-червень. - С. 10-31.
[30] Biblioteka Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie. Оddzial rękopisów (далі - Biblioteka PAU i PAN w Krakowie). Księgozbior Krzyżanowskich w Czerpowodach. - Sygn. 269 (Krz.): Akta kozackie z lat 1596-1723. - S. 1; копія - ЦДІАЛ України. - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 2496. - Арк. 1.
[31] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3603: Справа про надання на рангові маєтності Г.Граб’янці. - Арк. 5. Чернетка.
[32] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3603. - Арк. 8, 10 зв. Ориґінал.
[33] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 2925. - Арк. 3.
[34] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3450. - Арк. 3.
[35] Донесення полковника та указ гетьмана див.: ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3119. - Арк.1-4.
[36] ІР НБУВ. - Ф. І. - № 53763 (Лаз.13/2). - Арк. 361.
[37] НИОР РГБ. - Ф. 159. - №. 3620-3622.
[38] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 2925. - Арк. 38-51.
[39] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 19249. - Арк. 289 зв.
[40] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4083. - Арк. 4-5.
[41] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 19249. - Арк. 234 зв.
[42] ТТДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3792: Листування гадяцького полковника Григорія Граб’янки. - Арк. 2, 5 зв. Оригінал.
[43] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3284. - 204 арк.; Материальї для отечественной истории / Изд. М. Судиенко. - Т. 1. - Киев, 1853. - C. 68; Права, за якими судиться мало­російський народ 1743 року / Підгот. К. Вислобоков. - Київ, 1997.
[44] Генеральное следствие о маетностях Гадяцкого полка 1729-1730 гг. / Подгот. Н. П. Василенко.- Полтава, 1893.
[45] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3341. - Арк. 3.
[46] Научно-исследовательский отдел рукописей Российской государственной библиотеки, (далі - НИОР РГБ) - Ф. 159: Коллекция Н.А. Маркевича. - №. 5244. - Л. 1.
[47] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3294. - Арк. 11; - Спр. 3774. - Арк. 4.
[48] Материальї для отечественной истории / Изд. М. Судиенко. - Т. Т. - C. 105.
[49] РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 41. - Д. 3569. - Л. 3.
[50] РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 8. - Д. 482, 483; РГВИА. - Ф. 424: Коллекция Военно-ученого архива. - Оп. 1. - Д. 1, 167; ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4364. - Арк. 2-5.
[51] Материальї для отечественной истории / Изд. М. Судиенко. - Т. Т. - C. 98, 113, 118, 129.
[52] ІР НБУВ. Ф. Т. - № 53763 (Лаз.13/2). - Арк. 577.
[53] НИОР РГБ. - Ф. 159. - №. 454. - Л. 1-1 об. Оригінал; опубл.: Приватні листи XVIII ст. / Підгот. до вид. В.А. Передрієнко. - Київ, 1987. - № 46. - С. 55-57. 14 травня 1731 р. гетьманом Д. Апостолом “дань унѣвєрсаль Пану Казановичу на господарство Замку Гадѣцкого”: ІР НБУВ. - Ф. І. - № 53763 (Лаз.13/2). - Арк. 505 зв.
[54] Про те, що 11 жовтня 1732 р. йому було видано гетьманський універсал “на правлєніє Замку Гадѣцкого господарствомь” довідуємося із діаріуша Генеральної військової кан­целярії за 1732 р.: ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 19249. - Арк. 233 зв.
[55] ІР НБУВ. Ф. І. - № 53763 (Лаз.13/2). - Арк. 581 зв.
[56] РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 41. - Д. 3569. - Л. 144.
[57] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 19249. - Арк. 106.
[58] РГВИА. - Ф. 846. - Оп. 16. - Д. 44. - Л. 15, 36.
[59] Джиджора І. Україна в першій половині 1738 р. / І. Джиджора // Записки НТШ. - Т. LXIX. - Львів, 1906. - Кн. 1. - С. 82.
[60] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 7489. - Арк. 1.
[61] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 5100. - Арк. 3.
[62] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 2239. - Арк. 1.
[63] ЦДІАК України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 5506. – Арк. 2.[64] А.Л.[азаревский]. Летописньїе заметки (1651-1749 г.) / А. Лазаревський // Киевская ста­рина. - Т. V. - 1883. - № 3 (Март). - С. 681.
[65] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 7124. - Арк. 15; Репан О. Останній похід Григо­рія Грабянки / О. Репан // Борисфен. - 1995. - № 4. - С. 9-10; Його ж. Григорій Грабянка у бойових діях 1735-1738 рр. / О. Репан // Українська біографістика. - Вип.2. - Київ, 1999. - С. 174-183; Його ж. Тржа на лезі: Лівобережне козацтво і російсько-турецька ві­йна 1735-1739 років. - Київ, 2009. - С. 95.
[66] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 7124. - Арк. 1.
[67] ЦДТАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 8634. - Арк. 49-52.
[68] А.Л.[азаревский]. Письмо женьї гадяцкого полковника Григория Грабянки Евдокии Ивановньї к брату своему Ивану Забеле / Лазаревський А. // Киевская старина. - Т. XLV. - 1894. - № 4 (Апрель). - С. 158.
[69] Кривошея В. В., Кривошея 1.1., Кривошея О. В.. Українська козацька старшина. - Ч. 3. - Кн. 1: Значне військове товариство. Бунчукове товариство. - Київ, 2008. - С. 77.
[70] ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 10037. - Арк. 1-79.
[71] ІР НБУВ. - Ф. VIII: Київський університет св. Володимира. - № 528/245/2. - Арк. 62. Звернути увагу на цей документ підказав історик-генеалог Олександр Алфьоров - В. П.
[72] Томазов В. В. Граб’янки (Гребінки) / В. В. Томазов // Енциклопедія історії України. - Т.2: Г-Д. - Київ, 2004. - С. 183. Його ж. Генеалогія козацько-шляхетських родів: історіогра­фія та джерела (друга половина XVII - початок XXI ст.). - Київ, 2006. - С. 127.
[73] ЦДІАК України. - Ф. 442: Канцелярія київського, подільського і волинського генерал- губернатора. - Оп. 290. - Спр. 100. - Арк. 87.
[74] ЦДІАК України. - Ф. 486: Київська палата цивільного суду. - Оп. 5. - Спр. 331. - Арк. 51-52.
[75] Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. - Т. VII: Козацькі часи - до року 1625. - Київ, 1995. - С. 67, 88.
[76] Летописец Мальїя России // Российский магазин. - 1793. - Ч. II-III.
[77] Дѣйствія презѣльной и отъ начала поляковъ крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, съ поляки, за найяснѣйшихъ королей полскихъ Владислава, потомъ и Казѣмира, въ року 1648, отправоватися начатой и за лѣтъ десять по смерти Хмелницкого неоконченной, зъ рознихъ лѣтописцовъ и изъ діаріуша, на той войнѣ писа­ного, въ градѣ Гадячу, трудомъ Григорія Грабянки, собранная и самобитнихъ старожиловъ свѣдительстви утвержденная. Року 1710. - Кіевъ, 1854.
[78] Hryhorij Hrabianka’s The greats war of Bogdan Xmel’nyckyj / Harvard Library of Early Ukrai- nian Literature. - Vol. IX. / Григорія Грабянки ДЬйствія презЬльной брани Богдана Хмелницкого / Вступ Ю. Луценка / Гарвардська бібліотека давнього українського письменства. - Т ІХ. - Cambrige, Mass., 1990; Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Ю. Луценко. - Київ, 1992; Гисторія ... Г. Граб’янки / ЛЬтопись краткій ... /Упор. B. М. Мойсієнко. - Житомир, 2001; Літопис Грабянки // Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / Упор. та переклад.: В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. - Київ, 2006. - С. 844-967; http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm
[79] Луценко Ю. Н. “Летопись Грабянки”: текстология, проблематика, политика: Автореф. дис....канд. филолог. наук. - Киев, 1989; Бовгиря А. М. “Літопис Грабянки”: питання пер­шооснови // Укр. іст. журн. - 2003. - № 4. - С.75-88; Його ж. “Літопис Грабянки” та питання реконструкції “достовірного літопису” // Історія українського козацтва. - Т. 2. - C. 266-281 та ін.
[80] Грушевський М. Передмова // Іван Джиджора. Україна в першій половині XVIII віку. Роз­відки і замітки. - Київ, 1930. - С. V.