В епіцедії Андрія Абрека «Mulier sapiens… Catharina Zamoscia… – Жінка мудра ... Катерина Замойська» на смерть К. Замойської (Острозької), основним мотивом є похвала мудрості жінки, померлої в розквіті літ. Мудрість автор тлумачить як розум, осяяний побожністю, саме вона – визначальна якість шляхетної Катерини Замойської, «незрівняної матері сімейства», «приємної і найсолодшої родоначальниці», «цієї героїні». Автор розповідає, як «жінка богобоязна, жінка доброчесна (...) сходинами життя: дівчина, дружина, вдова – пройшла» і що «цієї мудрої жінки, будівниці свого дому, сила і розум, благословенні незліченну кількість разів, повнилися». Професор Абрек відкидає думку про те, що мудрість менш властива жіночій статі, і, користуючись словами Марка Аврелія, заявляє, що К. Замойська – одна з тих, через кого справдилося пророцтво давнього філософа: настануть часи, «коли ми матимемо дуже багато вельми освічених жінок, і водночас скільки ж чоловіків-невігласів». Він цитує слова Сенеки: «Що відчуваю, те кажу, що кажу, те відчуваю, тож, не відрізняється сказане мною від мого життя» і доводить, що під цим життєвим гаслом справжнього мудреця прожила свій короткий вік К. Замойська.
