Олена Невмержицька
У боротьбі українського народу за свою незалежність, за національну освіту особливе місце посідають братські школи. Вони не лише давали можливість українській молоді здобувати освіту, але й були “першими паростками педагогічної освіти” (Л. Медвідь), бо готували вчителів як для початкових, так і для братських шкіл. Вивчення досвіду підготовки педагогічних кадрів у братських школах, на нашу думку, є актуальним, бо дає змогу краще зрозуміти особливості вітчизняної освіти та шкільництва.
Читайте також: Брожек Ян. Арифметика для недосвідчених
Вагоме місце серед братських шкіл України посідає Львівська братська школа. Досвід її діяльності став предметом дослідження багатьох науковців, зокрема В. Вергана [1], Д. Вінцковського [2], Я. Ісаєвича [3], А. Павенцкого [6] тощо. Їхні дослідження здійснювалися у напрямі вивчення діяльності Львівського Успенського братства, історії заснування першої братської школи, особливостей організації навчально-виховного процесу у ній. Багато уваги приділено дослідженню внеску відомих діячів, що працювали у Львівській братській школі або ж були її випускниками. Дослідники діяльності Львівської братської школи намагалися визначити її роль у суспільному житті ХVI – XVII ст. Зокрема, А. Павенцкий писав, що Ставропігійська школа мала велике значення для українців, особливо зважаючи на те, що тодішнє польське правління мало уваги приділяло освіті на західноукраїнських землях [6, 8]. Проте досліджень, які б стосувалися підготовки вчителів у братських школах на теренах сучасної Львівщини, не було.
Перші згадки про Львівське братство належать до 1439 р. (грамота короля Казимира IV). Ставропігійське братство – найстарше з-поміж церковних братств на Русі, яке мало свою школу. Однак у ній не було жодної системи навчання, відсутніми були й підручники. Все зводилося до навчання читати церковні книги. Не було й учителів, які володіли б методикою викладання, яка на той час була запроваджена в Європі. Власне тому й постала у Львові (1576 р.) із заохочення антиохійського патріарха Іоахима перша вища братська школа, в якій навчали слов’янської та грецької мов. У 1588 р. царгородський патріарх Єремія підтверджує права Ставропігійського братства і вказує, що не може бути інших православних шкіл, лише братська. В осібній грамоті 1590 р. Патріарх наказує, що у Львові має бути лише школа братства Успення Пресвятої Богородиці, а в ній діти благочестивих і православних християн мають навчатися Святого Письма, слов’янської та грецької мов… Священики не можуть навчати більше, ніж двоє – троє дітей, які прислуговуватимуть у церкві, щоб не шкодити братській школі. З доручення Єремії до Львова прибув Димонтський Митрополит Арсеній і пропрацював учителем братської школи два роки. Ця постанова була також затверджена Берестейським Собором 24 червня 1594 р., який підпорядкував Львівську братську школу київському Митрополиту. Також польський король Сигізмунд ІІІ надав братству грамотою (від 13 жовтня 1592 р.) право утримувати вищу школу, виняткове право друкувати і продавати слов’яно-руські книжки і вільно керувати своїми справами [6, 4 – 5].
Серед засновників Львівської братської школи, крім Арсенія Еласонського, були й брати Лаврентій та Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон-Ставровецький.
Арсеній, архієпископ Еласонський (XIV ст. – 1625), був першим ректором Львівської братської школи (1586 – 1588 рр.). За час свого перебування у школі не тільки викладав грецьку мову, а й керував написанням греко-слов’янської граматики. За допомогою дидаскалів школи й учнів граматика була укладена у 1588 р. Відразу ж її почали друкувати, але вийшла вона аж восени 1591 р. під назвою “Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго языка. Совершеннаго искуства осми частей слова. Ко наказанїю многоименитому Російському роду”. Особливістю цієї граматики є те, що вона була надрукована двома мовами: грецькою і слов’янською. У розгорнутому вигляді з лівого боку у книзі – грецький текст, із правого – слов’янський. Граматика складалася з 4 частин: орфографії, просодії, етимології та синтаксису. Грецька граматика порівнювалася зі слов’янською.
Граматика “Адельфотес” тривалий час була єдиним підручником грецької мови у східнослов’янських школах. Вона на практиці показала рівноцінність грецької і церковнослов’янської мов, що теоретично доводили вчені того часу.
Вважають, що Арсеній Еласонський був причетний і до складання статуту Львівської школи “Порядок шкільний” (1586 р.). Арсеній покинув братську школу 1588 р., виїхавши з патріархом Єремією до Москви [7, 100 – 102].
Один із організаторів Львівської братської школи Стефан Іванович народився близько 1570 р. в сім’ї Куколя (Зизаній – грецький переклад слова “кукіль”) на Галичині. Брат Лаврентій називався ще Тустановським. Це було підставою для припущень, що вони народилися в с. Тустановичі (сьогодні – південно-східна частина Дрогобича) або містечку Тустань (зараз село Галицького району Івано-Франківської області) і походили з простого роду. Інші дослідники вважають, що брати Зизанії походили з Потелича (нині село Жовківського району Львівської області) і були синами міщанина Івана Куколя.
Немає відомостей про те, яку освіту здобув Стефан Зизаній, а також, чим він займався до 1586 р., але є всі підстави стверджувати, що це була освічена, культурна людина, яка фактично стала організатором Львівської братської школи. Після від’їзду Арсенія Еласонського зі Львова Стефан Зизаній із 1588 до 1592 р. був ректором Львівської братської школи.
Для учнів шкіл Стефан Зизаній написав короткий катехізис, який був уміщений наприкінці букваря Лаврентія Зизанія “Наука ку читанию и разумению писма словенскаго” (1596 р.). У коротких питаннях і відповідях Стефан подав “Виклад православної віри”, з’ясовуючи головні моменти православної догматики за допомогою розмови між “странным зловерным” і “православным благоверным”, що вказує водночас і на полемічне забарвлення книжечки, якій меті і слугував його катехізис.
Загинув близько 1605 – 1610 рр. у Яссах під час паломництва.
Лаврентій Зизаній народився у 60-х рр. XVI ст. Був високоосвіченою людиною свого часу. Невідомо, де Лаврентій здобув освіту (можливо, навчався в Ярославській єзуїтській колегії або в якійсь православній школі, зокрема в Острозькій).
Читайте також: Латинська мова у засвоєнні європейських освітніх традицій вищою медичною школою України (частина І)
Був дидаскалом Львівської братської школи до 1592 р. Протягом трьох років (1592 – 1595) викладав у Брестській братській школі. У 1595 р. переїхав на роботу до Віленської братської школи, ректором якої у той час був Стефан Зизаній. У школах викладав церковнослов’янську (“словенську”) та грецьку мови.
Результатом його педагогічної діяльності стали відомі підручники для початкової і середньої шкіл, надруковані 1596 р. у Вільно – “Наука ку читаню и разуменю писма словенскаго…” та “Грамматіка словенска…”.
“Наука ку читаню и разуменю писма словенскаго”, або “Азбука”, передбачала послідовний порядок вивчення дитиною грамоти: спочатку ознайомлення з алфавітом, розташованим у звичайному порядку, а вже потім учень вчився відгадувати й називати букви, розміщені врізнобій. Після цього вивчалися склади, спочатку – двобуквені, а потім трибуквені. У першій частині містився також матеріал для читання – релігійні тексти. Після цього опановували короткий катехізис, написаний Стефаном Зизанієм. Завершує книжечку “Лексис” – невеликий словник, у якому подано в перекладі з церковнослов’янської мови на просту розмовну мову 1061 слово. Заголовок книжки свідчить, що за допомогою букваря діти мали навчитися читати, а за допомогою “Лексиса” – розуміти тексти, писані церковнослов’янською мовою.
Інша навчальна книга Лаврентія Зизанія: “Грамматіка словенска совершеннаго искуства осми частій слова и иных нуждных”, належить до найбільш оригінальних праць у східнослов’янському мовознавстві того часу. Лаврентій Зизаній першим спробував осмислити будову церковнослов’янської мови на основі сучасної йому граматичної теорії, а також нормалізував правопис східнослов’янського письменства. Ця книга є першим систематичним шкільним підручником із граматики церковнослов’янської мови. Лаврентій Зизаній вважав, що його книга може стати ключем до знань, сприяючи вивченню філософії, риторики, арифметики, астрономії та інших наук.
Із 1597 р. Лаврентій Зизаній працював домашнім учителем. У 1619 р. переїхав до Києва, де брав активну участь у роботі гуртка учених та працював над “Великим Катехізисом”, що був створений як підручник для братських шкіл. Помер після лютого 1634 р.
Про місце й рік народження Кирила Транквіліона-Ставровецького нічого невідомо. Ймовірно, освіту здобув у Львівському кафедральному училищі, Замойській академії. Як учитель Львівської братської школи відомий із 1589 р. Викладав грецьку мову. Рівень викладання був настільки високим, що учні не лише перекладали з грецької мови, а й самі писали по-грецьки прозою й віршами.
У 1591 чи 1592 р. братство скерувало Кирила Ставровецького у Вільно, де він викладав у братській школі. Працював у Рогатинсьому й Київському братствах. А з 1615 р. відомий як проповідник, а далі й священослужитель.
Свої педагогічні ідеї виклав у творах “Зерцало богословії”, “Евангеліє учительноє”, “Перло многоценное”.
У центрі уваги Кирила Ставровецького, попри релігійний характер усіх його праць, перебувала людина. Людина суперечлива, оскільки складається з двох протилежних сутностей – небесної й земної, видимої й невидимої, світла й темряви, ангела й звіра, смерті й життя, душі і плоті.
Читайте також: Гарріот та латиномовна культура його часу
Ставровецький вважав освіту благом, а прагнення до знань – обов’язком людини. У вірші “Про премудрість” він прославляє світську мудрість, різноманітні науки, показуючи їх значення у житті людей.
Людину, яка не отримала освіти, він називає простаком, подібним до сліпця. Без навчання вона не може зрозуміти написане, подібно до того, як сліпий не може бачити сонце. Людина і від тварини відрізняється тим, що у процесі навчання оволодіває знаннями. Кожен повинен піклуватися про збільшення своїх знань. Вчену людину Кирило порівнював з орлом, що піднявся високо в небо розумових міркувань, дитину – із полем, а вчителя – з джерелом, що вгамовує спрагу.
Особлива роль у розвитку людини належить учителеві, який зобов’язаний передавати свої знання іншим, примножуючи розум. В “Евангеліи учительном” Кирило зазначає, що вчителі “Когда слово учения простерают, тогда множайшую премудрость от сокровенного ума износят и на свет полагают”. Учитель повинен щиро ділитися своїми знаннями з іншими, бути терпеливим, наполегливим, сприяти розвитку талантів [7, 119 – 145].
До братської школи приймали дітей усіх станів. Діти членів братства, а також сироти навчалися за братські кошти. Особливим обов’язком вважалося надання членам братства будь-якої допомоги, особливо бідним дітям, які хотіли навчатися. Для навчання дітей братство утримувало вчених людей – духовного сану та світських, які були здатними до учительства та проповідування Слова Божого. Статут Львівської братської школи 1586 р. першою статтею задекларував вимоги до вчителів. “Дидаскал, або ж учитель, цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, покірливий, повстримний, не п’яниця, не блудник, не лихвар, ані сріблолюбець, не гнівливий, не заздростник, ані сміхостроїтель, не соромослівець, не чародій, не байкосказатель, не посібник єресям, але людина сприятлива благочестю, образ добрих, і в цьому себе має подавати не тільки в отих добродійностях – нехай будуть учні як учитель їхній. Мають бути приставлені від братії два чоловіка вправні заради шкільного ладу, щоб доглядали науки й добрі та лукаві діла дидаскалові – що ж бо сіє людина, те й пожне. І тим братам має бути дано реєстра під братською печаткою, до якого мають записувати дітей, відданих до науки і відповідно літ та дитячої науки має видаватися й зарплата їм, тобто дидаскалам” [8, 61 – 62]. А в одній із прикінцевих статей читаємо: “Коли б сам учитель чи хтось із учнів творив би оті речі, що їх закон не велить, а більше – забороняє, тобто, коли був би блудником, п’яницею, злодієм, кощунником, недбальцем, сріблолюбцем, наклепником, величавим, такий не тільки вчителем, а й жителем нехай тут не буде” [8, 64].
Зміст освіти у Львівській братській школі мав гуманітарний характер, зокрема, вивчали граматику грецької, слов’янської, латинської і польської мов. Почесне місце в навчальному процесі посіли діалектика і риторика, які викладав один учитель. У переліку предметів, які вивчалися у школі, був і курс змішаної математики. Арифметику вивчали разом із геометрією й астрономією. Були поширені й предмети естетичного циклу – малювання, співи.
Завдяки підтримці П. Сагайдачного Львівське братство у 1592 р. одержало від короля Сигізмунда ІІІ право викладати у школі сім вільних наук: граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику [5, 78].
У XVIII ст. школа почала занепадати. Педагогічна діяльність була відновлена вже у рамках Ставропігійського Інституту.
Львівська братська школа була взірцем для інших шкіл, і саме тут проросли перші паростки педагогічної освіти. Вона не лише готувала учителів для початкових і середніх навчальних закладів, а й давала можливість найбільш талановитим викладати в інших братських школах [5, 78]. Такі ж дані знаходимо і у праці Д. Вінцковського, який стверджує, що вчителі із Львівської братської школи засновували в інших містах школи та навчали дітей [2, 19].
Вчитель зі Львова 1591 р. викладав у Стрийській школі. У 1592 р. на прохання єпископа Михайла Копистинського Львівська школа скерувала учителя у щойно засновану перемишльську братську школу [5, 78 – 79]. Уже у 1602 р. братство Львівське дано Віленській школі перших учителів, Кирила Ставровецького та братів Зизаніїв, а з підручників – греко-слов’янську граматику. У 1619 р. віленське братство знову звернулося до Львівської братської школи з проханням скерувати учителів. Київський митрополит Петро Могила, засновуючи у Києві вищу школу (Могилянську колегію), запросив із Львівської братської школи учителів латинської та грецької мов. Будучи ще Архімандритом Києво-Печерської Лаври, вибрав він кількох обдарованих юнаків, в основному із Львівської школи, і відправив на навчання за кордон. Коли вони через чотири роки повернулися, то стали вчителями Київської колегії.
Натомість вихованці Вільнюської школи Сильвестр Косов та Ісая Трохимович-Козловський стали згодом викладачами у школі Львівського братства.
За літописцем Львівського братства, Ставропігійська школа була джерелом, із якого пливла наука чистим джерелом до Києва, а звідти і по цілій Східній Європі. Зі Львівської братської школи вийшли багато світських людей, ревних оборонців віри і народності руської: Іов Борецький, Ісая Косинський, Сильвестр Косів, Захарій Копистенський, Ісая Козловський та багато інших [6, 11].
Іов (Іван) Борецький (р.н.н. – 1631) родом із села Бірче (тепер село Городоцького району на Львівщині). Навчався в Острозькій школі, після закінчення якої продовжив студії у Краківському університеті. Повернувшись до Львова, на запрошення братства став дидаскалом грецької та латинської мов у Львівській братській школі. З цією школою пов’язані майже двадцять років життя Борецького. У 1604 – 1605 рр. був ректором цієї школи. Його вважають одним із можливих авторів педагогічної пам’ятки “Про виховання чад…”, яку видало Львівське братство у 1609 р. Імовірно також, що він є автором і полемічного твору “Пересторога”.
Із 1610 р. І. Борецький проживає у Києві, де долучився до створення Київського братства, а згодом став ректором братської школи (1615 – 1618). Саме Борецький підбирав і викладачів школи, дбав про навчальні посібники, навіть під час канікул їздив до Львова, щоб узяти все необхідне для нової школи, зокрема підручники з граматики.
Читайте також: Сикст Еразм. Медичний коментар до творів Сенеки
Із 1620 р. – Митрополит Київський та Галицький. Помер Іов Борецький у 1631 р. [7, 155 – 158].
Серед учнів Львівської братської школи був і Петро Могила, який через багато років, ставши архімандритом Києво-Печерської Лаври, долучився до створення Лаврської школи, яка мала надавати освіту за зразками і програмами західноєвропейських і польських колегіумів, залишаючись при цьому суворо православною. Для викладання у новоствореній школі Петро Могила запросив двох дидаскалів із львівської братської школи – Сильвестра Косова та Ісаю Трохимовича-Козловського. Восени 1631 р. у Лаврській школі розпочалося навчання. А вже через рік відбулося об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл, унаслідок чого постала Києво-Печерська колегія (більше відома як Києво-Могилянська колегія).
Сильвестр Косів, випускник Львівської братської школи став першим префектом і професором Києво-Могилянської колегії, а опісля і до кінця життя (1657 р.) був священнослужителем.
Ісая Козловський спершу був учителем Львівської братської школи, а потім став першим ректором Києво-Могилянської академії та вчителем теології. Це була високоосвічена людина і найбільш поважний помічник митрополита Петра Могили. Київський Собор отців церкви у 1640 р. присвоїв йому титул доктора богослов’я. Помер у 1651 р. [6, 12].
У становленні і розвитку прогресивної педагогічної теорії та практики помітну роль відіграла діяльність відомого просвітителя Памви Беринди (між 50 – 70 рр. ХVІ ст. – 1632), який також здобув освіту у Львівській братській школі. Працював у друкарнях Львова, Перемишля та Києво-Печерської лаври. Найвідомішою його працею є словник “Лексикон словено-руський і імен толкованіє” (1672). Він містив 7000 слів, серед яких – чимало педагогічних термінів. Його використовували у братських школах як навчальний посібник. Як засвідчує М. Фіцула, тлумачення педагогічної термінології (“вчитель”, “вихователь”, “педагогія” та ін.) свідчить, що в Україні вже на початку ХVІІ ст. сформувалося чітке трактування педагогіки як науки про виховання.
Наведемо приклад тлумачення окремих педагогічних термінів:
“Пестун: педагог, детоводитель.
Грамотник: детоучитель, дяк.
Казатель: учитель, каручій.
Книжник: писарь, дяк.
Обучаю: цвичу, привыкаю, призвычаю.
Обучение: навыкновение, цвичение.
Питомец: выхованец.
Учение: наука” тощо [4, 24 – 142].
Без церковного братства не обійшовся і Дрогобич. Воно зорганізувало три школи – Юріївську, Чеснохрестську і Святотроїцьку, де вчителювали священики, дяки та міські ремісники. Підручниками слугували книжки, що друкувалися у Києві та Львові. Учні з цих братських шкіл пізніше продовжували навчання в Києво-Могилянській Академії та в закордонних університетах [1, 54].
Читайте також: Філософське підґрунтя Прогностики Юрія Дрогобича
Отже, братські школи стали першими осередками підготовки педагогічних кадрів на Львівщині. Вони готували вчителів не лише для початкових, але й для шкіл підвищеного типу (братських шкіл, колегій). Серед випускників братських шкіл були високоосвічені люди, справжні оборонці національної освіти на українських землях.
Література
1. Верган В. Дрогобич і Дрогобиччина на тлі історичних подій / В. Верган // Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1973. – С. 43 – 67.
2. Вінцковський Д. Церковныи братства на Руси. – Львов.: Печатня Ставропигійского Института, 1878. – Изданія общества им. М. Качковского. Книжочка за месяц май, 1878.
3. Ісаєвич Я. Братства та їхні школи. Шкільництво уніатів // Історія української культури. – К.: Наукова думка, 2001. – Т. 2. (Українська культура XIII – першої половини XVII століть).
4. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. – К., 1961. – 271 с.
5. Медвідь Л. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні. / Л. Медвідь. – К.: Вікар, 2003 . – 335 с.
6. Павенцкий А. Початок і розвій шкільництва на Руси. / А. Павенцкий. – Львів,1900. – 56 с.
7. Радул О. Історія педагогіки України Х – ХVІІ століть: Персоналії. / О. Радул. – К.: Основи, 2005. – 238 с.
8. Статут Львівської братської школи 1586 року. Порядок шкільний // Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О. Любар. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 61 – 65.
1. Верган В. Дрогобич і Дрогобиччина на тлі історичних подій / В. Верган // Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1973. – С. 43 – 67.
2. Вінцковський Д. Церковныи братства на Руси. – Львов.: Печатня Ставропигійского Института, 1878. – Изданія общества им. М. Качковского. Книжочка за месяц май, 1878.
3. Ісаєвич Я. Братства та їхні школи. Шкільництво уніатів // Історія української культури. – К.: Наукова думка, 2001. – Т. 2. (Українська культура XIII – першої половини XVII століть).
4. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. – К., 1961. – 271 с.
5. Медвідь Л. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні. / Л. Медвідь. – К.: Вікар, 2003 . – 335 с.
6. Павенцкий А. Початок і розвій шкільництва на Руси. / А. Павенцкий. – Львів,1900. – 56 с.
7. Радул О. Історія педагогіки України Х – ХVІІ століть: Персоналії. / О. Радул. – К.: Основи, 2005. – 238 с.
8. Статут Львівської братської школи 1586 року. Порядок шкільний // Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О. Любар. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 61 – 65.