Наталя Лисенко-Ковальова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету
На думку В. Яременка, це зумовлювалося тогочасними суспільно-політичними обставинами й естетичними поглядами [3, 21]. Невипадково на українській землі в епоху Ренесансу та Бароко творили поети, які, користуючись польською мовою, повністю чи частково вписувалися у контекст давньої літератури. Інші ж поети, живучи в Польщі, визначали себе русинами й водночас входили в контекст і української, і польської літератур.
Читайте також: Український новолатинський дискурс в оцінці філологічної науки XX ст. Рецепція Дмитра Чижевського
Мета дослідження полягає в тому, щоб скласти уявлення про тематику та художню специфіку польськомовної поезії епохи Ренесансу та Бароко в контексті давньої української літератури.
Багатомовна поезія України – це своєрідне явище, яке слід розглядати в контексті і української, і польської літератур. Донедавна польськомовний доробок відсікали від українського літературного процесу, віддаючи на користь польського письменства. Це відбувалося тому, що національну приналежність митців визначали за релігійними ознаками, не враховуючи мовної палітри, тематики, художньої специфіки творів, написаних польською мовою.
Залежно від проблематики виділяють поезію пейзажну, філософську, любовну, сатиричну й героїко-громадянську. Обдаровані поети оспівували князів-русичів (Острозьких, Корецьких, Вишневецьких та інших видатних особистостей), викладали історичні події, описували козацький побут і повстання.
Так, у поемі невідомого автора “Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го”, написаній польською мовою, розповідається про типові події для тих часів: боротьбу з турками й татарами, що постійно нападали на південні й центральні землі України. На чолі українського війська – гетьман Костянтин Острозький. Автор порівнює його образ із Гектором та Геркулесом – героями грецького епосу. Саме літературі Ренесансу була притаманна така техніка віршування, в якій перепліталися елементи античного гекзаметра, вільного віршування і не дуже ритмізованих прозаїзмів.
Читайте також: Анчевський Мартин. Поле серед і понад поля...
Мартин Пашковський (псевдонім М. Простак. – Н. Л.-К.) створив польською мовою низку поетичних творів. У поемі “Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить” (Краків, 1808 р.) автор звертається до української шляхти, яка мусить піднятися на захист Вітчизни [4, 546−553]. “Дії турецькі і змагання козацькі з татарами” (Краків, 1615 р.) розповідають про татарські напади, козацький побут, ув’язнення і покарання християн, турецькі чарування [4, 553−570].
Яскравий зразок батальної поезії XVII ст. – поема “Чигирин, прикордонне місто, у тяжкій турецькій облозі року 1677” (Новгород-Сіверський, 1678 р.) Олександра Бучинського-Яскольда. Автор польською мовою описав змагання українського та російського військ проти турків у 1677 р. Поет прославляє запорожців:
Воювать з козаками, хай знає – не жарти,
Не пропустять цього вкраїнські варти! [4, 629].
Оспівуючи героїчні вчинки синів нації, автор закликає читачів гартувати свій дух, відроджувати славетні традиції минулого, плекати священну любов до рідного краю, бути готовим у будь-яку мить стати на її захист.
Читайте також: Давня література: з полону стереотипів
Любовна поезія XVI−XVII ст. – це якісно новий етап в історії давнього письменства. На думку В. Шевчука, інтимна лірика завоювала велику тему, яка стала однією із провідних у дальшому літературному розвиткові, тому що визрівало й міцніло нове поетичне світобачення і світовідчування. Відповідно, давня українська любовна поезія пропагувала життєлюбність, радощі й утіхи земного життя, заперечувала грубу чуттєвість, славила чистоту й вірність у коханні, щирість у стосунках [2, 15]. Інтимна лірика не існує без любовних освідчень. У поета Симона Зиморовича, який перебував під безперечним впливом італійської поезії, освідчуються в ніжних почуттях жінки, а не чоловіки, як було загальноприйнято в літературі. Так, Бернетіс із книг “Роксоланки, або руські панни” (Краків, 1654 р.), не соромлячись подруг (Елеонори, Ліцидини, Коронелли, Помозії, Ленерули, Цицерини, Посцилли), говорить:
Коханоньку, мій квітоньку, кращий над рожі,
Над лелії, конвалії, що бути може
Приємніше в лісі гарнім...
Сама любість твоя мила,
Моє серце полонила, чом, я не знаю!..
На любов вогонь взаємний щиро жадаю,
Не бажай для серця шкоди,
Не жалій і нагороди серцю, чекаю [4, 730].
Значно відвертіша у своїх почуттях Марантула:
Прийми ж ти, мій наймильший коханий,
Од мене мій віночок рожаний [4, 732].
Але “З другого хору, парубочого” ми не бачимо такої відвертості. Дуже скромно освідчуються хлопці: Тимош передає привіт чудовій Марині та пропонує заспівати пісеньку тихеньку [4, 741]. Олекса теж сором’язливо промовляє:
Люба Галино, дівчатко кохане!
Тільки побачив ті губи рожані,
Їх визнав у цілому світі я за найчудовіші квіти.
Врода у тебе чудово оздібна,
На кущ рожаний розквітлий подібна,
Котрий розпускає на гіллі червоні квітки, потім білі [ 4, 739].
Дівчата з третього хору, не криючись, відверто пропонують себе. Так, Процерина “віддає вінок”, що означає позбутися цноти, а Богиня не може більше чекати:
Йди-но до мене хуткіше, мій любий,
Хочу тебе я з собою пошлюбить,
А не візьмеш ти своєї кохасі,
В мене весілля не буде в цім часі [4, 749].
Як бачимо, саме тема кохання виводить давню літературу на ширші шляхи зображення людських почуттів, завдяки впливу західноєвропейської літератури, прямому наслідуванню.
Читайте також: Абрек Андрій. Сонце після хмар...
Іван Орновський у своїх творах (“Скарбниця дорогого каміння”, “Багатий сад”, “Канцон геліконських муз”) визначає місце і роль митця. У вірші “Піднесення” перед нами ліричний герой, який вознісся на небеса. Звідти він оглянув довкілля Всесвіту, а потім перелетів на Парнас, де його з лютнею в руках зустрів Аполлон, який закликав до поетичної праці:
Будеш працювати – будеш хліб свій мати.
Лежавши, згинеш – дива в тім немає.
Працюйте, Бог Вам, певно, допоможе!
Рухайте отож, небоже, бо хвороба тебе зможе...
Тиха єдина в світі панує,
Бог забере в нас, Бог і обдарує.
Мудрий у дурня пошани не має,
Мудрий чоловік – видно віддалік [4, 648−653].
Сатирична лірика представлена творчістю польськомовного поета барокового стилю, який перебував на дипломатичній службі в польського короля Яна Казимира – Данила Братковського. Його поетична книжка “Світ, по частинах розглянутий” (Краків, 1697 р.) написана польською мовою з численними українськими словами. Автор розкриває сатиричну картину тогочасної Речі Посполитої з гуманною тенденцією співчуття до убогих [4, 13]:
Із чужої праці став раптом багатий,
Жив у халупі, а завів палати,
Наповнює скрині кров’ю людською.
Хто це? – питаєм. Цить! Ми із тобою [3, 246].
Чи з Литви прийдеш,
Чи з Києва – прийме
Чи маєш в торбі, у свої обійми.
А без грошей – навіть землякові:
“Тебе не знаю!” – мовить мазуркові [3, 639−640].
У сатиричній формі Данило Братковський викриває усілякі відхилення від моралі. Це вірші “Про хміль”, “Як пияки п’ють”, “Найбільше – скупим”, “Про надмірно п’яних”, “Спосіб такий даний, як пам’ята п’яний”, “Про скупого”, “Гріх – вічний розбійник”, “Золото і гроші”. Також поет змальовує потойбічний світ – “Смерть”, “Мешкання в пеклі”, “Вічність на землі”, “Панове й жебракове по смерті однакові”, “Могила”, “Не на п’яні ноги в небесні йти пороги”. Вірш “Греція” має алегоричне читання, тому що в барокових традиціях українські поети ототожнювали Грецію з Україною через конфесійну спільність [3, 612]. Для того, щоб відновити історичну пам’ять українців, Данило Братковський змальовує відомих польських і українських магнатів: Юрія Любомирського, Стефана Чарнецького, Януша Радзивілла, Станіслава Казимира Беньовського, Олександра Острозького, Ледуховських і Гулевичів, Казимира III Великого. Автор, очевидно, добре обізнаний із традиціями народної творчості: пояснює значення прислів’їв (“Покласти пальця на вустах своїх”, “Хто стереже уста твої, стереже душу твою”, “Хто працює, має солодкий сон”), а вірш “Чужа праця” є обробкою мандрівної байки про війну моря з лісом [3, 638]. У літературі епохи Бароко подибуємо кілька розробок цього сюжету. До змагань між братствами та духовними владиками (полеміки між православними та римо-католиками. – Н. Л.-К.) Д. Братковський ставиться іронічно (“Не змушуй духовних речей і світських”, “Gratia gratis data”).
У 1671 р. виходить збірка віршів польською мовою “Лютня Аполлонова”. Її автор Лазар Баранович – видатний письменник, викладач, ректор Києво-Могилянської колегії, архієпископ Чернігівський. На 588-ми сторінках найвидатнішої поетичної книжки розміщено близько тисячі поезій, розкладених на цикли. “Лютня Аполлонова” складається з двох частин. Близько п’ятисот віршів першої частини присвячено Богу, ангелам і святим. У другій половині вміщено вірші про космос, природу, цноти, прикмети людської душі, йдеться і про події тогочасного життя. Отож, Лазар Баранович у своїй книжці поєднав героїко-громадянську, любовну, пейзажну і філософську лірику. Так, у поезії “До живота єсть охота” письменник розкриває мотив смерті й тлінності всього живого:
Як до моря плине велика ріка,
Так живот плине до смерти чоловіка.
Не хочеться вмерти, живот хоч і гнилий,
Проте кожному, і каліці, милий.
Бо хто убогий був і на сухари,
А проте нерадо погляда на мари,
Воліє гризти сухар, ніж би хробаку
По смерті своїй мав припасти до смаку [5, 37−38].
На думку Ю. Шевельова, бароковість поезії Барановича виявляється в алегоріях. Так, поезія “Венері не вір ти, бо будеш побитий” складається з низки порівнянь Венери: зі смолою, що її не відмити; з вогнем, що нищить; з отрутою; із зубатою левицею. На початку наведено думку, яка далі не розвивається, а тільки варіюється:
Нехай з нас жоден Венері не вірить,
Лук має, стріли – відразу поцілить [3, 305].
На думку Ю. Шевельова, пустопорожність і пустослів’я допомагає оцінити Барановича як безперечного майстра барокового стилю, що має в межах цього стилю і своє неповторне лице [5, 43].
У творах поета також трапляється характерна для барокової поезії гра слів. Так, у вірші “Про мир” слово Марс означає бог війни, морс – смерть.
Читайте також: Політико-правові ідеї поділу влади в Україні (ХІІ–ХІХст.)
Хоча в антитурецьких віршах (їх найбільше в “Аполлоновій Лютні”. – Н. Л.-К.) Лазар Баранович і говорить про святу ненависть до загарбників, але в ньому перемагає поет-громадянин, який закликає до національного єднання:
Боже, дай людям святу Твою згоду
І по негоді подай нам погоду.
На Україні постійно гинуть, Вкраїна – це море!
Воно червоне, хто сам – потоне, в гурті – переборе! [3, 308].
Як показало дослідження, польською мовою писалися богословські, історичні, полемічні, ліричні твори. Загалом, поезія була напрочуд різноманітною (діалоги, епітафіони, історичні описи, любовні, філософсько-медитаційні, духовні пісні, морально-повчальні вірші, батальні й героїчні поеми). Образність ускладнюється, модним стає насичення поезій образами античної міфології. Усі твори, писані польською мовою, можуть бути залучені і до польської, і до української літератури. Найкраще про неоднозначне ставлення українців до польської мови написав Лазар Баранович у вірші “Русин до поляка щось по-польськи балака”:
Утішайсь, поляку, нині!
Я би теж отак втішався,
Якби руському навчався!
Щоб часи ті нам вертали,
Коли турка розбивали,
Гнів святий тож на турчина
Єднав ляха та русина.
Годі сварок, помирімось,
У незгоді не палімось! [3, 315−316].
Незважаючи на те, що поети писали польською мовою, вони писали про український народ і для нього. Тому варто вивчати польськомовну поезію в контексті української літератури Ренесансу і Бароко, як вивчаємо латиномовну й україномовну. У подальших дослідженнях плануємо зробити компаративний аналіз поезії різними мовами (грецькою, латинською, українською) в контексті давньої літератури.
Література
1. Давня українська література : хрестоматія / [упоряд. М. М. Сулима]. – 4-те вид. – К. : Освіта, 1998. – С. 315−324.
2. Пісні Купідона : любовна поезія на Україні XVI – поч. XIX ст. – К. : [б. в.], 1984. – С. 3−15.
3. Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу та Бароко XV−XVIII століть : в 4-х кн. / уклад., вступ. ст., прим. В. Шевчука, В. Яременка. – Кн. 2. – К. : Асконіт, 2006. – 800 с.
4. Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу та Бароко XV−XVIII століть : в 4-х кн. Кн. 3 / уклад., вступ. ст., прим. В. Шевчука, В. Яременка. – К. : Асконіт, 2006. – 800 с.
5. Шевельов Ю. Вибр. пр. : у 2 кн. / Ю. Шевельов // Літературознавство / упоряд. І. Дзюба. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – 1151 с.
1. Давня українська література : хрестоматія / [упоряд. М. М. Сулима]. – 4-те вид. – К. : Освіта, 1998. – С. 315−324.
2. Пісні Купідона : любовна поезія на Україні XVI – поч. XIX ст. – К. : [б. в.], 1984. – С. 3−15.
3. Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу та Бароко XV−XVIII століть : в 4-х кн. / уклад., вступ. ст., прим. В. Шевчука, В. Яременка. – Кн. 2. – К. : Асконіт, 2006. – 800 с.
4. Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу та Бароко XV−XVIII століть : в 4-х кн. Кн. 3 / уклад., вступ. ст., прим. В. Шевчука, В. Яременка. – К. : Асконіт, 2006. – 800 с.
5. Шевельов Ю. Вибр. пр. : у 2 кн. / Ю. Шевельов // Літературознавство / упоряд. І. Дзюба. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – 1151 с.