Маргарита Шамрай (Київ, Україна)
Склад і зміст фамільних архівів українсько-польських родин був унікальним та універсальним. Такі документи мають виняткове значення не лише для висвітлення побутової історії, генеалогії конкретного роду чи історії усього найвищого суспільного стану, а й для створення на якнайширшій джерельній базі новітнього метанаративу історії України.
У загальне розуміння археографії як науки, що займається комплексом проблем, пов’язаних із запровадженням писемних джерел до наукового обігу на етапі їх пошуку і збирання, входить процес опису й коментування документів, у даному разі Інституту рукописів національної бібліотеки України ім. В. Вернадського [2, №23101–23111], якщо мовою більш науковою, – використання камеральної археографії.
Читайте також: Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського
Описування й систематизація документів фамільних архівів, складання реєстрів, описів, каталогів та інших пошукових засобів почалось тільки в ХІХ ст. За твердженням відомих дослідників у Росії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. поширеним було виключно обліковореєстраційне описування фамільних архівів та приватних архівних зібрань, що складалися як частина заповіту під час передачі спадщини, продажу, конфіскації рукописних зібрань тощо.
За об’єкт дослідження взято справу українсько-польської шляхетської родини Красносельських. Інформація про цей родовід, згідно виявленого нами рукопису, починається від 1617 р. з імені Яна Красносельського вотчиного власника сіл Красненького, Василевки та інших (права на ці маєтності закріплені у Вінницькому міському суді) і сягає 1832 р. [2, №23101–23113].
Рід Красносельських, відомий під гербом Тужима, який ще називається Прусом ІІ. Відзначаються цим гербом Юхнові Красносельські, що походять від Коротків і Слупичів за материнською лінією у Руськім воєводстві. Подаємо наведені в джерелі відомості про рід:
У Данила Короткого з маєтку Михалівка народився Богуш Короткий, від якого Маруша Коротчанка з Юхна заміж вийшла за Йоахіма Красносельського з воєводства Руського Перемишльської землі, згодом вони переїхали у Брацлавське воєводство. Від них походить Данило Красносельський, у його сина Миколи народився Костянтин, одружений із Сусанною Крушельницькою, що походить від Івана Слупича спадкоємця носовки, Кунки та інших маєтностей, від якого григір Слупич, міський писар брацлавський, його син Дмитро Слупич від якого була Теодора Слупчанка, видана за Олександра Крушeльницького, син їх Станіслав Крушельницький, одружений з ганною Паславською, що мали зга дану Сусанну Крушельницьку. Вони з Костянтином Красно-сельським народили Єжи, який 1-й шлюб мав з Кутунянкою, від котрих Ян Красносельський з Левковичовою маючи частину маєтностей у носівцях, Кунці, Михаловці, народили Яна Красносельського. 2-й шлюб Єжи уклав з Маршевською, від якого андрій одружений з Рихальською народили Миколу, брат котрого Ян одружився з Мар’яною Клементовською, яка народила йому Яна2.
До цього роду мали стосунок представники Юшковських, Луцьких, Бернацьких, Клементовських, Кєжковських, Левковичів, Рихальських, Кухарських, Козичинських, Паславських, Камодзінських [8, т.5, с.373–374].
Досить докладні відомості про цей герб Тужима подано у Б. Папроцького [9, с.525–528] серед перерахованих усіх відомих на той час до
ХVІ ст. родів. Матеріал К. Несецького, який вийшов пізніше і охоплює майже все, що відомо було до того часу, також містить інформацію про описаний герб [8, т.7, с.510–525]. До речі, про Красносельських нема згадування у списку цього герба, причиною, як нам видається, є українське походження і ставлення до нього на той час польської влади. Маємо констатувати, що загалом у польських авторів дуже мало згадок про цей рід.
Окремі матеріали наведено у Ц. Неймана [4, с.118–120], зокрема, про Олександру Красносельську:
Олександра Красносельська була заміжня за Боглевським і стала удовою. З нею одружився Ольбрахт Кохановський (†9.05.1642). Вона разом з єдиним братом Богданом Красносельським отримала велику маєтність по батьках у Хмельницькому і Брацлавському повітах. Після поділу брат сплатив за її частку грошима. Лише частина с. Кривовці на Брацлавщині залишилось за нею. Вже у цьому шлюбі Олександра набула від Станіслава Кронковського його право на половину кобильнянських маєтків, що дісталися після поділу від Федора Ґневошивича Стрижевського. Ця купівля під Вінницею відбулася близько 1618 р., Вона піднесла імідж Кохановського, оскільки сама родина Красносельських та їх зв’язки з іншими представниками шляхти були досить відомі на Брацлавщині. Існують свідчення, що Йоаким Єрлич (1598– 1673) помітний діяч середньовіччя, перебуваючи у Ходорокові на Київщині, теж контактував з цією родиною [5, с.47]. Дітей в них не було і вони не бажали, щоб маєтки перейшли до роду Красносельських, а саме брату Богдану, тому після підтвердження розподілу Олександра зробила дарчий запис на користь чоловіка: Кохенґрад, Козинці, частину Кобильної. Згодом Кохановський сперечався за Козинці з Михайлом Кропивницьким. В 1645 р. Олександра Красносельська Коховська померла. незабаром почалися козацькі заворушення, а Кохенґрад знаходився на одному з важливих стратегічних шляхів, а тому одним з перших був зруйнований вщент. Тепер на тому місці с. Коханівка та руїни замку. Сам Кохановський був не шляхетського походження і прибув до українських земель по унії, проте відзначався великою енергією і організаторськими здібностями.
В іншій своїй праці “Побожье в ХVІІ и ХVІІІ в.” Ц. н ейманом у зв’язку з безладдям, що тоді охопило Брацлавщину, названо прізвище Красносельських як згасаючого роду [3, с.457]. Однак, дослідження документів фамільного архіву дає підстави твердити, що у першій чверті ХІХ ст. цей рід не лише продовжував існувати, а й перебував у доброму матеріальному стані.
У аналізованих нами документах згадка про Костянтина відзначена 1694 р. [2, № 23102]. Початкова інформація про цей рід знайдена у книзі Є. Дунчевського [7, с.453–454.] та у а. Бонецького [6, т.12, с.225–227].
Загалом, віднайдена нами колекція складається з документів особистого та службового характеру, датованих 1692–1832 рр. і містить 32 сторінки тексту. Доводиться визнати, що це лише частина родинного архіву і вона не дає повного уявлення про життя й службову кар’єру її власників. Проте і в такому обсязі цей архів має велику наукову цінність для дослідження з генеалогії. Єдиний більш менш повний документ про Красносельських – це генеалогічне представлення роду та й то в формі фіксації прізвища із зазначенням характеру занять (воїни чи землевласники). Про осіб жіночої статі загалом майже нічого не вказано, опріч імен та прізвищ і за ким була заміжня. Розгляд цих історичних джерел однак дозволяє ширше розкрити різні процеси, оскільки ця родина була серед впливової шляхти і часом вони мимохідь згадувані. Слід зазначити, що документація шляхти, зокрема в українських землях, була досить сумбурно представлена. Протягом кінця ХVІІІ і початком ХІХ ст. розв’язуючи різні задачі, російська імперська адміністрація укладала різноманітні облікові списки шляхти, що мешкала на теренах України.
Збірка паперів містить такі документи: заповітна, дарча, маніфест, протестації, скарги, метрики, кондуїтний список, свідоцтва, завершується таблицею доказів та підтвердження шляхетності. не менш цікавий перелік військових чинів, які згадуються в документах: брацлавський ловчий, підпоручик, майор, товариш національної кавалерії, капітан, ротмістр, аудіатор.
У документах, залежно від історичної ситуації, використано три мови: латинська, польська і російська.
Адміністративна сторона повітового поділу в Речі Посполитій надзвичайно слабко поєднувалася із судовою системою 1780-х рр. й не встигла розвинутись у сильний керуючий апарат3. Адміністративні обов’язки щодо управління краєм покладались на сеймики, які періодично збирали магнати й шляхта кожного з воєводств. на них вирішувались усі важливі економічні, військові, судові та інші питання. Як і раніше, місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост, громадських і земських службових осіб. незважаючи на численний штат службовців, місцевий апарат Речі Посполитої був недостатньо розвинутий. Річ у тім, що зростанню ролі цього апарату в державному механізмі країни всіляко перешкоджала місцева шляхта, яка боролася за свій вплив на державні справи та за свої родинні майнові привілеї.
Слабка державно-адміністративна влада не могла забезпечити ефективного управління Правобережною Україною у XVIII ст. Децентралізаторські тенденції в середині країни призвели до того, що саме велике магнатство визначало політику щодо населення Правобережжя.
Згідно з другим поділом Речі Посполитої (1793) землі Київщини, Брацлавщини та Східної Волині ввійшли до складу Російської імперії. Правобережна Україна поділялась на Ізяславську і Брацлавську губернії, що входили до Ізяславського намісництва (генерал-губернаторства). Через два роки відбулися нові зміни в адміністративно-територіальному устрої тут утворювалися Брацлавська, Волинська й Подільська губернії, які незабаром перетворились у намісництва. Здійснюваний російським урядом адміністративний поділ Правобережжя не враховував специфічних особливостей окремих його регіонів, а тому 1797 р. за наказом царя Павла І було утворено Київську, Подільську й Волинську губернії.
Запроваджений російською владою поділ на губернії не мав чітко визначених меж і не враховував специфічних особливостей окремих регіонів Правобережжя. Державною мовою визнавалася російська, а діловодство велося польською і російською мовами. На шляхту і магнатів поширювалась дія Жалуваної грамоти дворянству, яка гарантувала збереження їхніх прав і привілеїв. Створювалися нові органи управління і суду, але залишалися у силі польські закони. головні посади в судах і адміністративних установах посіли російські чиновники.
Шляхта з практичних міркувань комплектувала штати полкових писарів і генеральної військової канцелярії з людей, що мали добру освіту (зокрема, знали мови, практику посольської служби – етикет дипломатичних зносин). Цей факт яскраво засвідчують прізвища, якими підписані документи.
Читайте також: Латина як дипломатична мова української еліти XVI–XVII ст.
Важливою проблемою списків є транслітерація імен і прізвищ. Оскільки грамотність представників російської адміністрації не була достатньо високою, аби передати вірно звучання з польської та латинської мов, тому зустрічаємо кілька похибок.
Загалом, рід Красносельських не можна віднести до дуже заможних, оскільки тільки Франтішек Ксавері мав до 483 кріпосних, а гнат володів 648 селянами на початку ХІХ ст., і то сини з боку батька Франтішка Ксаверія.
Без історичного контексту неможливо уявити всі перипетії цього роду, до того ж пов’язаного з визначними особами і польського, і українського народів.
Брацлав поч. ХІХ ст. – головне місто краю, розташованого не тільки на пограниччі між Великим Князівством Литовським, Річчю Посполитою, Кримським ханством, а й на межі християнських та мусульманських світів. Він відігравав своєрідну роль врат на сході країни.
Географічні назви, які зустрічаються в досліджуваних документах: на початку Перемишльське земство, потім Саноцьке земство, Варшава, далі Житомир, Чигиринський повіт – це місця, через які проходили різні скарги і заяви; маєтності Красноселець на річці Буг Хмельницького воєводства Летичевського пов., с. Луки, наславщина, Пржемисьського пов., с. Бірки, с. Медведівський Ключ, с. Стремовка – Чигиринського пов., с. Одржехове, с. Сердюковка – Черкаського пов., с. Красненьке, Василевка та інші.
Читайте також: Розмаїття етнонімів як відображення політичного світогляду освіченого львів’янина XVII ст.
Спостерігаючи за географічним розташуванням представників роду Красносельських в документах, видно, що основними їх пунктами перебування були Перемишльський, Брацлавський, Чигиринський, Черкаський повіти.
Костянтин Красносельський з дружиною Крушельницькою Сусанною і сином Стефаном згадуються у дарчій для спадкоємців 1694 р. [2, №23102, 23113]. Стефан з дружиною Мар’яною Чайковською, дочкою Олександра Чайковського та Софії Бачинської, 1700 р. Костянтин і Стефан та Ян діти та брати названі у Пшемишлі [2, №23102, 23109]. Богдан залишився вотчинним власником Красненького і Василевки, його ж спадкоємцем син Федір, від якого походить Казимир Федір, а від Казимира Михайло безпотомний, анна Станіслава Лупинського дружина та цього пошукувача Юзефа Лупинського мати, і Олена Станіслава Яблоновського дружина теж справжнього пошукувача гната Яблоновського мати, по безпотомній смерті рідного брата Михайла Красносельського, по батькові, дідом прадіда Красносельських чоловічий рід відтворюючи в персонах, які залишились за природним правом вищезгаданого маєтку спадкоємцями, на підставі письмових документів і доказів вимагають присудження їм загалом маєтку Красненького, Василевки та інші. Село Василевка раніше було під володінням Федора, котре він за контрактом 1646 р. віддав в орендне володіння зятю Мерницькому. Безсумнівне вотчиничество доводять суд згідно законів, правосуддя і документів. Дарчий запис Олександра Машкевича Юрію і Ганні з Машкевичевих Богушевських, а від цих останніх в бік Яцковських визнаний, у вотчиничестві села Василевки. Перший Привілей подано 15.01.1639 р. у Варшаві польським королем Владиславом ІV шляхетним Федору Григорьєву та Івану Василеву синам Красносельським, щоб їм поступили право на маєток частини села Красноселець по річці Буг Хмельницького воєводства в Летичівськім повіті [2, №23111].
Ян Красносельський [Іван Васильєв син], дружина Катерина Оджеховськa, була у першому шлюбі за Федором Корнашевицем; сини: Ян→ син Людвік 1 і Олександр, Юзеф – 1725–1728 рр. У 1692 р. отримав після померлої дворянки Мар’яни Остржицької маєткове господарство, луки (сінокос) наславщина, село Луки, що дісталися по матері. У Земстві Сяноцькому 1725 р., захищаючи цілісність маєтку, виступає проти Йоанаса Хаймовича, золотих справ майстра, мешканця новостанецького, образливої та шкідливої людини, в тому, що він ображаючи його в різних місцях, а особливо в іноземному повіті, у м. Вроцлаві, втягнув його у витрати, умовився з німцями. По поверненню додому у м. н овостанці, коли Ян Красносельський намагався вирішити проблеми через суд, Хаймович застосував фізичну силу, тому він подає 2-у маніфестацію. Саноцький суд 1728 р. Іван Красносельський як зберігач свого маєтку протестується, що він пошлюбив п. Катерину Одржоховську, що була у 1-ому шлюбі за п. Федором Корнашевицем, дітей її, котрі від 1-ого шлюбу залишилися, яких виховував і в дорослих літах тримав на власному кошті, не маючи нічого від власного їх маєтку. Він дітей в теперішньому шлюбі прижитих, заради того оберігаючи свій цілий маєток, з приданого же маєтку дружини нічого для себе не отримуючи в міському Саноцькому суді 1 і 2 раз протестується [2, №23101, 23104-23105].
Красносельський Ігнатій Ксаверій (нар. 1796 р.) син Юзефа 30 р., не одружений, живе у Чигиринському пов., товариш кавалерії народової, звільнений від служби. Ротмістр 3 уланського полку, згодом Предводитель Чигиринського повіту, майор у відставці (орієнтовно І пол. ХІХ ст.). Брати: Яків і Максиміліан, дружина анна Циховська, син Володимир, дружина Теофіла Беньковська. Він володіє у Чигиринському пов. селом Бірки. Опис документів 1768 р. в Метриках короних піданним, що цей Йозеф з дружиною Барбарою з Бобінських свідчить протест 1778 р. та родинний перелік прижив синів Франца Ксаверія, Йозефа, Якова Станислава, Ігнатия та Івана. Франц Ксаверій, перебуваючи раніше у польскому війську майором, потім чигиринським повітовим предводителем дворянства в кінці колежським ассесором мав синів відставних майорів російських військ гнатія, котрий мав сина Володимира, Якова і перебуваючого на службі Максиміліана; Йозеф сина Олександра; Іван Лудовика, що доказують документами в цій родословній поясненнями. Формулярний список служб і достоїнств звільненого від служби з 3-го Українського уланського полку ротмистра Красносельского гната Майором з мундиром 16.06.1830 р. маючи 34 р. Перегляд чинів: юнкер, прапорщик, порутчик, штабротмистр, ротмистр. З Чернігівського кінноєгерського полку переведений у цей полк корнетом, з нього за Височайшим наказом через домашні обставини звільнений зовсім від служби майором з мундиром 26.03.1819 – 7.04.1830 р. Цікава військова характеристика: в походах не бував; російській грамоті читати і писати вміє, арифметику, геометрію, географію, французьку, німецьку і польську мови знає; був у відпустці 1818 р. тривалістю у два місяці, на строк з’явився; в штрафах не бував; одружений з дочкою землевласника Київської губ. Черкаського пов. Цихальською ганною Діонисевою, дітей не має.
Копія породинного переліку видана 11.05.1832 р. за підписом Чигиринського повітового предводителя шляхти землевласника Чигиринського пов. відставного майора гнатія Ксаверева, в котрій пояснено що він одружений з шляхтянкою ганною Биховською, має сина Володимира 3-х років і володіє у вище названому повіті за спадком у селі Бірках 498 особами та в Черкаському за жінкою у спадок отриманих за розподілом в селі Сердиновці 150 особами. Копія породинного переліку видана у той же час за підписом його ж предводителя землевласника Чигиринського пов. відставного майора Ігнатія Ксаверева, що він одружений з шляхтянкою Теофілою Беньковською, володіє Чигиринського пов. за спадком в селі Стремовці 458 особами [2, № 23111-23113].
Красносельський Казимир, син Федір, онук Михайло – випис з остаточного судного протоколу 1753 р. Київський генералвоєводства Міський суд згідно бажанню сторони, рішенння з протоколу міських справ Київського воєводства під час судження справ на березневій каденції в Житомирі вищезазначеної дати. Богдан залишився вотчинним власником згадуваних маєтків Красненьке і Василевка та інш., його спадкоємць син Федір, від якого Казимир Федір, а від Казимира Михайло бездітний [2, 23107].
Надзвичайно цікавий персонаж у військових Красносельських Петро у згадці 1753 року про пожертви, як син священика грецького звичаю. І більше нічого [2, №23109].
Станіслав син Юзефа згадується у Виписі протесту поданого 9.06.1778 р. до Вінницького міського суду хорунжим військ коронних Юзефом від свого імені та його матері Варвари Войциха Бабинського і його дружини Олександри уродженої Немирової, дочки і дружини покійного ловчого Брацлавського Юзефа К. вдови равно Яна Ксаверія Якова Катерини дівчини Станіслава Ігнатия Юзефа Красносельських, ловчого брацлавського Юзефа К. синів дочки і братів, з жалобою на спадкоємців покійного стражника коронного Юзефа Сераковського та інших про спадок, що залишився по немиров.
Родинний перелік в якому пояснено, що майор народової кавалерії колишніх польських військ а після Чигиринського повіту предводитель дворянства Франц Ксаверій Юзефів одружений з Кларою Казимира Шибінського дочки, брат капітан Станіслав одружений і має сина. Діти Франца Ксаверія: Ігнатій, Яків, Максимиліан, Катерина. Він, перебуваючи передусім у польському війську майором, потім чигиринським повітовим предводителем Дворянства, врешті Коллежським ассесором, мав синів майорів у відставці російських військ гната із сином Володимиром, Якова та Максиміліана, що перебуває на службі, Юзефа сина Олександра, та Івана Лудовіка, що доводять документами в цій родослівній поясненнями. Довідкова Копія Указу Київського губернського Правління по такому ж Урядному Сенату Чигиринському подкоморію 21.12.1798 р. даного, що в числі інших чиновників вибраний шляхтою в Предводителі шляхти Чигиринського повіту майор Красносельський затверждений 3.11.1832 р. з Чигиринського повітового суду. Родинний список в якому вияснено, що володіє за традиційним правом за борг йому від князя Яблоновського Медведовським Ключем у Чигиринському повіті, брати його губернський секретар Юзеф 40 років, вдовий, дітей та маєтків не має, живе у Литовській губернії, рангів не має. Капітан Станіслав одружений і має сина, товариш народової кавалерії гнат парубок і їх Лудовік Іванів син. Франц Ксаверій мaє 483 чоловіків за трьохлітньою орендою і живе у Чигиринському повіті, майор національної кавалерії, за вибором громадян є маршалком Чигиринського повіту [2, №23110, 23113].
Майор у відставці Красносельський Яків 34 роки, дружина Рубанова, бездітний, володіє 228 селянами жіночої статі Чигиринського повіту в селі Стремовці [2, №23110, 23113].
Ян, батько Ян Василевич, 49 років вдівець, синові Людвіку 14 років, маєтків немає, живе у Подільській губернії, аудіатор колишніх польських військ, звільнений від служби як капітан [2, №23110, 23113].
Відставні майори Ігнатий із сином Володимиром, Яків, та на службі майор і кавалер Максимиліан Франца Ксаверія сини. Юзефові онуки, та Юзеф із сином Олександром, та Станіслав, гнат, Юзефові сини і небіж їх Лудовик Іванів син, разом Іванові онуки и правнуки, Костянтинові правнуки і праправнуки, і Василеві праправнуки і 3 рази правнуки герба Туржима Красносельські в 6 частину родослівної Книги внесені.
Вибрані персони є найбільш висвітлені у цій збірці, а в кінці дана величезна таблиця пов’язана з цими ж персонажами у виписах, метриках, протестах і т.п. Іменний покажчик налічує до ста прізвищ, що відтворюють людські взаємини. не малий і географічний покажчик, де оберталось політичне і військове життя, адже Красносельські були військовими. Перспективи подальшого дослідження цікаві і не передбачувані, оскільки доля цього роду подана однією гілкою, а там їх ще чимало.
1 Про це свідчить опис та кольорова ілюстрація його у справі Київської губернії Чигиринського повіту: “Доводи про шляхетність шановних Красносельських. Кольоровий від руки: картуш рожевий фон, листя зелене, в центрі на червоному тлі білий хрест з паличкою ліворуч, корона жовтого кольору, з червоним і зеленим паском, з неї рука з шаблею піднята вгору ”[2, №23110].
2 Документи цього походження з декрету розподілу Михаловська 27.05. 1748. Також з розподілу носавки 10.12. 1755 в Кременецьких актах
3 Державно-політичний устрій визначався існуванням замкненої сеймово-сеймикової парламентської системи. При цьому найважливішими владними інститутами був король, сейм (зі складовим у ньому сенатом) та повітові сеймики. Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. на селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. на землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст одержало магдебурзьке право.
Джерела та література
1. Колосок Б. Красносельський та Чернчицький монастирі // нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Ред. кол.: Телегін Д. Я. Титова О. М. та ін. Вип. 10. – К., 2001. – 264 с. – С. 163-169.
2. Інститут рукописів національної бібліотеки України ім. В. Вернадського: Папери Красносельських. – Фонд ІІ. –№23101–23113, 1692– 1833 рр. (З колекції історичних установ ВУАН ).
3. Нейман Ц. Побожье в ХVІІ и ХVІІІ в. К истории польського землевладения в Брацлавщине. І–ІІІ. // Киевская старина. – 1890. – Т. 30. – №9. – С. 456–476; – Т.31. – №11. – С. 303–316; – № 12. – С. 412–433.
4. Нейман Ц. Старая Брацлавщина и ее люди. ІІ. Ольбрахт Кохановский, судья земский брацлавский. // Киевская старина. – 1889. – Т.27. – №10-12. – С.103–120.
5. Острозька академія ХVІ–ХVІІ ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997.
6. Boniecki A. Herbarz Polski. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. T.1–15. – Warszawa, 1899–1912.
7. Dunczewski J. Herbarz wielu domów Korony Polskiej y W.X. Litewskiеgo. – Kraków 1757. T.1-2.
8. Niesiecki K. Herbarz Polski. / Wyd. przez J.N. Bobrowicza. T.1–10. – Lipsk, 1839 – 1846.
9. Paprocki B. Herby rуcerstwa polskiego. – Kraków, 1584 /1858.
2 Документи цього походження з декрету розподілу Михаловська 27.05. 1748. Також з розподілу носавки 10.12. 1755 в Кременецьких актах
3 Державно-політичний устрій визначався існуванням замкненої сеймово-сеймикової парламентської системи. При цьому найважливішими владними інститутами був король, сейм (зі складовим у ньому сенатом) та повітові сеймики. Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. на селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. на землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст одержало магдебурзьке право.
Джерела та література
1. Колосок Б. Красносельський та Чернчицький монастирі // нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Ред. кол.: Телегін Д. Я. Титова О. М. та ін. Вип. 10. – К., 2001. – 264 с. – С. 163-169.
2. Інститут рукописів національної бібліотеки України ім. В. Вернадського: Папери Красносельських. – Фонд ІІ. –№23101–23113, 1692– 1833 рр. (З колекції історичних установ ВУАН ).
3. Нейман Ц. Побожье в ХVІІ и ХVІІІ в. К истории польського землевладения в Брацлавщине. І–ІІІ. // Киевская старина. – 1890. – Т. 30. – №9. – С. 456–476; – Т.31. – №11. – С. 303–316; – № 12. – С. 412–433.
4. Нейман Ц. Старая Брацлавщина и ее люди. ІІ. Ольбрахт Кохановский, судья земский брацлавский. // Киевская старина. – 1889. – Т.27. – №10-12. – С.103–120.
5. Острозька академія ХVІ–ХVІІ ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997.
6. Boniecki A. Herbarz Polski. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. T.1–15. – Warszawa, 1899–1912.
7. Dunczewski J. Herbarz wielu domów Korony Polskiej y W.X. Litewskiеgo. – Kraków 1757. T.1-2.
8. Niesiecki K. Herbarz Polski. / Wyd. przez J.N. Bobrowicza. T.1–10. – Lipsk, 1839 – 1846.
9. Paprocki B. Herby rуcerstwa polskiego. – Kraków, 1584 /1858.