Граматичні особливості латинської актової мови XV-XVI ст. в Україні (на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі)
Валентина Миронова. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Міжмовні контакти становлять об'єкт вивчення окремої галузі мовознавства – інтерлінгвістики. Проблеми міжмовної взаємодії розглядалися у працях відомих вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, зокрема – А. О. Білецького, Е. Бурсьє, Н. З. Гаджиєвої, Ю.О. Жлуктенка, А. В. Десницької, Б. О. Серебренникова, С. В. Семчинського та ін. Окрема увага в інтерлінгвістиці приділяється вивченню актової латини як особливого мовного феномена, однак центральною проблемою цих мовознавчих праць є переважно лексикологічний аналіз зразків латинської мови в актових книгах. Йдеться про виявлення шляхів проникнення лексичних запозичень у мову-реципієнт, їх семантичну класифікацію, встановлення історичних джерел. Всі ці аспекти досліджень належать до галузі історичної лексикології. Лексичні особливості актової латини розглядаються, зокрема, у працях Н.І.Безбородько, О.А.Купчинського, Ф.Й. Луцької-Литвяк, О. Садова, Н.М. Яковенко.
Якщо власне лексичні особливості актової латини висвітлювалися у ряді лінгвістичних праць, то морфолого-синтаксичні закономірності організації мовної системи української редакції середньовічної актової латини залишалися поза увагою мовознавців-латиністів. Середньовічна латинська мова у силу тих функцій, які вона виконувала у церковно-релігійній, юридичній, науковій та суспільно-політичній сферах характеризувалася великою варіативністю, існуючи у багатьох редакціях. Проблемам, що безпосередньо стосуються морфології і синтаксису середньовічної латини як загальноєвропейського інваріанта, присвячені роботи Ф.Й.Луцької-Литвяк, П.Перроша, Хр. Морманна, Ж.Марузо, Д. Норбері, А.Лемана, Б.У.Портена, О.Яна, П.Лінде, Е.Ріхтеpа, Е.Лерха, Б.Дельбрюка та інших.
Аналіз морфологічних та синтаксичних теорій у латиністиці свідчить, що серед теоретиків латинського синтаксису немає одностайності у розв’язанні ряду важливих проблем, які б пояснювали морфолого-синтаксичні закономірності мовної системи класичної та середньовічної латини. Відтак сучасна латиністика вимагає теоретичного та практичного вивчення матеріалів актової латини в Україні, що складало б вагу як для історії латинської та української мов, так і для розвитку теорії білінгвізму і взаємодії мов у цілому.
Читайте також: Мовна свідомість і мовна практика Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
Сучасний стан вивчення морфолого-синтаксичної організації системи середньовічної актової латини, необхідність поглиблення проблематики теорії мовних контактів, теорії синтаксичних структур на латинському ґрунті зумовлюють актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Мета дослідження - визначити інтерференційні зміни у морфологічній та синтаксичній системах актової латинської мови, що вживалася на території Галицької Русі (ХV-ХVI ст.) за ситуації україно-латинського білінгвізму судових писарів.
Досягнення основної мети дисертаційної роботи передбачало виконання таких завдань:
1) виявити внутрішні і зовнішні причини, що визначають специфіку латинської мови в ранній період її поширення на Україні;
2) з'ясувати шляхи проникнення латинської мови на територію тогочасної України;
3) виявити рушійні сили історико-культурного характеру у процесі розповсюдження латинської мови в судочинстві й діловодстві на території України (а саме - на теренах Львівської, Сяноцької, Галицької та Перемишльської адміністративних округ);
4) шляхом суцільного перегляду текстового матеріалу описати граматичну будову актової латини ХV-ХVI ст.;
5) зіставити граматику латинської мови класичного періоду з граматичними явищами латинської актової мови періоду Середньовіччя;
6) встановити інтерференційні морфологічні особливості латинської мови актових книг;
7) встановити інтерференційні синтаксичні особливості латинської актової мови ХV–ХVI ст. в Україні;
Читайте також: Визначальні риси бароко в українських риториках і поетиках XVII—XVIII ст.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим із робіт, присвячених вивченню морфологічних і синтаксичних особливостей актової латини, вживаної в Україні у ХV-ХVІ ст. Отримані результати лінгвістичного аналізу вносять нові дані про закономірності латино-української мовної взаємодії на граматичному рівні, розвивають теорію мовних контактів. Вони також є внеском до загальної теорії перекладу, оскільки при перекладі текстів, писаних середньовічною латинською мовою, повинні враховуватися особливості актової латини ХV-ХVI ст. в Україні.
Проведене в дисертаційній роботі лінгвістичне дослідження морфолого-синтаксичних особливостей актової латині дозволило винести на захист такі наукові положення:
1. Граматична система латинської актової мови, вживаної у ХV-ХVI ст. в Україні, є наслідком інтерференційного взаємовпливу латинської та староукраїнської граматик.
2. Інтерференція на морфологічному рівні мовної системи актової латини характеризуються поєднанням різних форм і функцій за двома тенденціями: 1) функція успадкована від класичної латини, модель форми запозичена від староукраїнської мови; 2) модель форми успадкована від класичної латини, функція запозичена від староукраїнської мови; причому друга тенденція є домінуючою.
3. Інтерференційні зміни у синтаксисі актової латини характеризуються тенденцією до порушення взаємовідповідності між категоріальними синтаксичними значеннями головних членів речення і категоріальними морфологічними значеннями частин мови, якими виражаються підмет і присудок, про що свідчать:
а) синтаксична транспозиція вказівного займенника в іменник у підметовій функції;
б) синтаксична транспозиція прислівника, дієприкметника, іменника в дієслово у присудковій функції.
4. Синтаксичний порядок слів – мовне явище структурального характеру, яке в ієрархії системи мови проектується на площину взаємодії синтаксису і стилістики: порушення норми класичного порядку слів латинської мови зумовлене логічною акцентуацією того чи іншого члена речення за бажанням автора. Білінгвізм судових писарів зумовлює трансформаційну динаміку позиції присудка у структурі речення актової латини: присудок переміщується із фінальної синтаксичної позиції у початкову.
5. Синтагматична актуалізація морфологічних категорій часу та способу трансформує синтаксичний зворот “accusativus cum infinitivo” в предикативний центр.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки дисертації можуть використовуватися філологами, істориками, архівними працівниками та іншими спеціалістами у процесі вивчення латиномовних українських документів ХV-ХVI ст., а також при читанні спецкурсів з середньовічної латини на історичному, юридичному і філологічному факультетах університетів, оскільки “українська гілка” латинської мови становить складнощі для перекладу і не описана у традиційних граматиках латинської мови.
Читайте також: Лексико-семантичні поля перетворень у творах Овідія та в їх українських перекладах
У першому розділі дисертаційної роботи "ДО ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ НА ТЕРИТОРІЇ ГАЛИЦЬКОЇ РУСІ XV-XVІ ст." подано загальну характеристику досліджуваних джерел, а також викладено методику аналізу актової латинської мови ХV-ХVI ст., що вживалася у судочинстві й діловодстві на території України, а саме на тій частині, де її засвоєння відбулося найшвидше в Галицькій Русі.
Джерельною базою дисертаційної роботи послужили судові актові книги гродських і земських судів Галицької Русі, укладені й видані свого часу Ксаверієм Ліске, котрий тривалий час займався вивченням адміністративних документів Галицької Русі. Вміщений у виданні Ліске матеріал вже давно використовується істориками при вивченні внутрішніх відносин в Галицькій Русі ХV-ХVI ст. Проте об`єктом лінгвістичного дослідження ці акти ще не були.
Актові записи Галицької Русі впорядковані в дев’яти томах; загальна кількість збережених судових актів становить до 40 тисяч актових записів (Akta grodzkie і ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum Bernardynskiego we Lwowie. Lwow t. 11, 1886; t. 12, 1887; t. 13, 1888, t. 14, 1889; t. 15, 1891; t. 16, 1895; t. 17, 1901; t. 18, 1903; t. 19, 1906). Кожен зі згаданих томів має коротку передмову, іменний і географічний покажчик.
Граматичний аналіз актової латини в Україні, представлений у дисертаційному дослідженні, проводився на матеріалі актових книг Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської судово-адміністративних округ. Картотека відібраних для аналізу латинських речень нараховує 2932 одиниці.
Оскільки завданням дисертаційного дослідження було виявити інтерференційні зміни в системі граматики актової латини, то найпершою вимогою у виборі об'єкта дослідження був відбір таких латинських текстів, які зазнали найбільшого впливу з боку української мови. Останнє залежало від рівня освіти судових писарів, що, в свою чергу, зумовлювалося цілою низкою фактів, зокрема – часом розповсюдження латини в місцевих канцеляріях, чисельністю шкіл з викладанням "семи вільних мистецтв" латинською мовою, розповсюдженням практики освітніх мандрівок до Краківської академії та західноєвропейських університетів тощо.
Внаслідок порівняльного аналізу актових записів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської судово-адміністративних округ нами виділено такі диференційні ознаки їх типологізації для потреб даного дослідження:
1) ступінь фізичної збереженості книг;
2) дотримання хронології та логічної зв’язності у записах;
3) рівень нормативної грамотності записів;
4) прояви морфолого-синтаксичної інтерференції.
Зіставний аналіз показав, що актові записи Галицьких і Сяноцьких книг є найбільш показовими щодо змін у мовній системі нормативної латини.
Читайте також: Функціональна роль латинських термінологічних словників (дослідження на основі бібліографічних джерел)
Базуючись на постулатах загальної лінгвістичної методології, представленої у дисертаційній роботі, опис відображає взаємозв'язок мовних рівнів в упорядженні ієрархії мовної системи і будується згідно з вимогами теорії концептуальної граматики:
1) морфологія актової латини відображає інтерференційні зміни у системі парадигм (2-й розділ дисертаційної роботи);
2) синтаксис актової латинської мови відображає інтерференційні зміни у граматичних структурах речень (3-й розділ дисертаційної роботи).
У другому розділі "МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТОВОЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ" проведено лінгвістичний аналіз морфологічної системи актової латини в аспекті інтерференційних змін частиномовної стратифікації та в аспекті взаємодії морфологічної парадигматики із синтаксичною структурою речень, що відображає ієрархічні відношення в упорядкуванні мовної системи.
Зіставлення граматики класичної латини і граматики латинської актової мови в Україні періоду Середньовіччя проводилося шляхом суцільного перегляду текстового матеріалу актових записів ХV-ХVI ст.
Незважаючи на те, що актова латина успадкувала морфолого-синтаксичні форми і функції класичної латини, система частин мови латинської актової мови ХV-ХVI ст. в Україні зазнала певних змін під впливом українського мовлення. Це пояснюється тим, що досліджувана актова латина насправді була поверховою імітацією класичної латини: незважаючи на в цілому задовільний рівень володіння латиною, двомовність писарів все ж мала субординативний характер, що і зумовлювало потужний за інтенсивністю, глибокий за наслідками і не усвідомлюваний за психологічним механізмом вплив тогочасної української мови на граматичну структуру актової латини.
Зокрема, системі відмінкової парадигми іменника в актовій латині притаманні такі інтерференційні зміни:
1) заміна подвійного називного відмінка (nominativus duplex) орудним відмінком, що змінило синтаксичну характеристику називного відмінка: в актовій латині nominativus не виступає іменною частиною присудка, ця роль відводиться орудному: Et procurator dicitur domino Castellano [ XI, 326, 1724]. "Опікун називається паном Каштеляном".
2) заміна родового відмінка формами таких відмінків, як:
а) ablativus з прийменником ex: Cum aliquo ex dictis reis debemus rogare... [ XIII, 217, 1063]. "З будь-ким з названих відповідачів ми мусимо вести спір...";
б) ablativus з прийменником de: Tunс videbo, quis ipsum de reis recipiet [XV, 168, 1130]. "Тепер побачу, хто це отримає з-поміж відповідачів";
в) dativus: ...compositio ziemskie judiciis fuit non clara... [XIII, 153, 911]. "Устрій земських суддів не був чіткий (визначений)";
г) accusativus з прийменником ad: ... sit nec, nam tales et aliorum sunt remissi ad presentiam judicis, subjudicii et dominorum [ XIV, 161, 1118]. "...якщо ні, то ці та інші [справи] відкладаються у присутності судді, підсудка і панів".
3) вживання подвійного давального (dativus duplex): ...habeo tibi opprobrio duas penas... [XVI, 83, 417]. "... завдаю тобі [провину] збезчещення на 2 гривні".
4) руйнування синтаксичної конструкції подвійного знахідного відмінка (accusativus duplex) і заміна її синтаксичною конструкцією за моделлю структури знaхідний + орудний (accusativus + ablativus): Is me herede fecit... [ XVII, 170, 840]. "Він зробив мене спадкоємцем".
5) заміна прийменниково-відмінкової форми вираження авторського аблятиву (ablativus auctoris) з прийменником “а” на безприйменникову конструкцію: ... judicе dicitur... [ XVIII, 84, 458]. "...оголошується суддею".
Систему прикметника характеризують такі зміни інтерференційного характеру:
1) вживання форм однини прикметника в узагальнюючому значенні: ...nil mali de ipso nisi bono non scio... [XI, 243, 1502]. "...нічого ані поганого, ані хорошого про нього не знаю".
2) субстантивація прикметника та дієприкметника у синтаксичній функції підмета і присудка: collocatus, a, um (розташований) – осілий селянин;
3) змішування ступенів порівняння, зокрема – вживання вищого ступеня у значенні найвищого: ...capitaneus fuit judicio de omnium melior... [XII, 234, 1134]. "...староста був для суду найкращий з усіх... (досл. кращий)"
4) вираження ступеня вияву ознаки прикметника через сполучення прикметника з прислівником: ... habebat satis magnum terminum... [XI, 405, 2012]. "...мав досить великий термін".
5) препозиція прикметника стосовно означуваного слова: ... item nobilis Nicolaus Galiciensis... [XIII, 128, 636]. "... далі вельможний Микола з Галича...".
У системі займенника було виявлено такі інтерференційні зміни:
1) звуження семантичного спектру вказівних займенників: idem, ipse (hic, iste,ille) = is; idem = hic; is =hic.
2) вживання логічно не акцентованих особових займенників у ролі підмета: Nos inter vos et subditos vestros dedamus mille grossos civi Galiciensi [XIV, 472, 2356]. "Ми у присутності вас і ваших підданих віддаємо тисячу грошів галицькому міщанинові".
3) неузгодження підмета, вираженого займенником середнього роду, з іменною частиною присудка: Hoc est meus testis [XVI, 305, 1530]. "Це – мій свідок".
4) прономіналізація прикметників і дієприкметників: dicens – той, що говорить; dictus, a, um – вказаний;
Інтерференційні зміни у системі дієслова:
1) вживання лексично "повних" дієслів з категоріальною семантикою процесу у функції допоміжних при утворенні аналітичних граматичних форм: ... in omnibus, que debent habere [XVI, 304, 1520]. "... у всьому, що повинні мати".
2) синонімічне вживання дієслів habere=debere: ... habes solvere centum grossos... [XIII, 102, 510]. "...маєш (повинен) сплатити сто грошів".
3) висока частотність вживання perfectum logicum: Veniens strenuus Matiasch de Boyska conjunctus est obligationis [XIV, 305, 1531]. "Прийшовши [особисто], шляхтич Матяш з Боїськ скріпив [це] зобов’язанням".
4) втрата дієприкметником синтаксичної функції означення і перехід його до групи присудка, що зумовлює функціональну тотожність латинських дієприкметників і українських дієприслівників: Nobiles domini negans dicere tacent [XII, 11, 56]. "Вельможні пани, відмовляючись говорити, мовчать".
Визначені інтерференційні зміни у системі частиномовних парадигм дозволяють зробити висновок теоретичного характеру про формально-функціональну взаємодію двох морфологічних систем у латино-українському мовному контексті.
Інтерференційні зміни у морфології актової латини характеризуються поєднанням різних форм і функцій: функція успадкована від класичної латини – модель форми запозичена від староукраїнської мови, і навпаки – модель форми успадкована від класичної латини – функція запозичена від староукраїнської мови.
Переважаюча первинність функції у динаміці мовної взаємодії пояснюється специфікою латино-українського білінгвізму в текстах актових записів. У даному мовному контакті реципієнтом є середньовічна латинська мова, але носієм цієї мови виступає людина, рідною для якої є староукраїнська мова. Тому писар частіше переносить логіко-морфологічні категорії рідної мови, які визначають специфіку його мислення, на форму, яка є "чужою" для нього, а не навпаки. Зворотній процес відбувається набагато рідше, тому що рівень володіння українськими писарями латинською мовою визначався саме дотриманням канонічних латинських форм, а не функцій.
Третій розділ дисертаційної роботи "СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТОВОЇ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ" описує інтерференційні особливості морфолого-синтаксичної організації синтаксичних структур актової латинської мови.
Читайте також: Фонетико-орфографічні особливості новолатинської історичної поеми
Лінгвістичний аналіз синтаксичної системи актової латинської мови, представлений у цьому розділі, проводився в аспекті вивчення інтерференційних змін в організації різних типів синтаксичних структур: простих і складних речень.
Опис синтаксичної системи простих речень актової латини був направлений на визначення позиційно-структурної характеристики головних членів речення та специфіку їх морфологічного вираження.
Виходячи з теоретичного положення про те, що синтаксична структура простого речення - це мовне явище, яке у мовній онтології визначається певними закономірностями локалізації членів речення стосовно один одного, у дисертаційній роботі було проаналізовано позиційну динаміку дієслова-присудка у простому реченні.
Визначено позиційні характеристики дієслова-присудка за аспектами:
1) середня і початкова позиція дієслова у реченні;
2) дієслівна позиція стосовно інших членів речення:
а) супровід дієслівної форми обставинами чи обставинними групами;
б) пре- чи постпозиція дієслова стосовно підмета;
3) позиція дієслова-зв'язки стосовно пов'язаного з ним дієприкметника у предикативних конструкціях та аналітичних дієслівних формах;
4) взаємне розташування модального (напівдопоміжного) дієслова і пов'язаного з ним інфінітива;
5) позиція особової форми дієслова у підрядних реченнях.
В актовій латинській мові під впливом синтаксичної системи староукраїнської мови дієслово-присудок переміщується з фінальної позиції у початкову синтаксичну позицію: “Respondit predictus Paulus et dixit: exi Fredrich...”. [ХIII, 42, 220]. (Згаданий Павло відповів і сказав: “Я залишив Фрідріха...”).
Транспозиція присудка на початок речення пояснюється теорією "актуального членування" (логічний суб'єкт не відповідає граматичному підмету, логічний предикат – граматичному присудку) і дозволяє зробити висновок про те, що синтаксичний порядок слів – лінгвістичне явище структурального характеру, яке в ієрархії системи мови проектується на площину взаємодії синтаксису і стилістики. Порушення норми класичного порядку слів латинської мови зумовлене логічною акцентуацією того чи іншого члена речення за бажанням автора.
Інтерференційних змін зазнала також структура простих речень, ускладнених інфінітивними та дієприкметниковими зворотами. На відміну від класичної латинської мови, де такі речення визначають специфіку синтаксису, у середньовічній латині актових записів під впливом староукраїнського синтаксису зворот nominativus cum infinitivo зовсім зникає з синтаксичних структур, а зворот acсusativus cum infinitivo трансформується у підрядне з'ясувальне речення: ... castellanus dicit, quod tacere eum oportet... [XIII, 81, 405]. "... каштелян каже, що йому належить мовчати [щоб він замовк]..." – (oportet – praesens indicativi activi), де семантика процесу передається не інфінітивною формою, а особовою дієслівною формою і набуває граматичного значення часу та способу. Визначаючи взаємозв'язок між морфологічними категоріями словоформ та їх синтаксичними функціями, можна зробити висновок: синтагматична актуалізація морфологічних категорій часу та способу дієслова трансформує синтаксичний зворот acсusativus cum infinitivo у предикативний центр.
У цьому розділі також представлений морфолого-синтаксичний аналіз головних членів речення, який дозволив визначити зміни у морфологічних характеристиках підмета та присудка актової латини.
У класичній латині підметове значення – вказувати на виконавця дії – повністю відповідало значенню іменника, яким був представлений підмет. В актовій латині вказівний займенник, що вживається у ролі підмета, з одного боку, субстантивується, а з іншого боку (в аспекті синтаксису), змінює певною мірою підметову семантику.
Така ж тенденція характерна і для присудка. Нормою класичної латини є вираження присудка особовою формою дієслова. Актова латина використовує для маніфестації присудкової функції не тільки слова з категоріальним значенням процесу, а також прислівники: ...ideoque prius sunt res morum... [XV, 8, 49]. "...спочатку справи звичаєві..."; дієприкметники: ...tibi pro eo, quia tu es veniens.. [XV, 9, 47]. "...тобі за те, що ти є таким, що прийшов...", іменники у непрямому відмінку: Illa causa est secundae partis...” [XIV, 268, 1118]. "Ця справа є [справою] другої сторони...".
Тобто, розвиток синтаксичних структур середньовічної актової латини в Україні характеризується поступовим зменшенням семи процесуальності у функціональній структурі речення і – як верхня межа цього зменшення - зникненням допоміжних дієслів і появою нульових зв`язок: ... nomen kmetonis... indifferens [XVIII, 100, 461]. "... ім`я селянина... не має значення [байдуже яке]...".
Визначені закономірності дозволяють зробити висновок про те, що інтерференційні зміни у синтаксисі актової латини характеризуються тенденцією до порушення взаємовідповідності категоріальних синтаксичних значень головних членів речення і категоріальних морфологічних значень частин мови, якими виражаються підмет і присудок, що відображається синтаксичним ступенем транспозиції:
а) вказівних займенників в іменник у підметовій функції;
б) прислівника, дієприкметника, іменника в непрямому відмінку в дієслово у присудковій функції.
У дисертації як цілісний лінгвістичний опис представлено дослідження синтаксичної системи складних речень, які розглядаються в аспекті двох типів синтаксичних зв'язків – сурядності та підрядності, а також в аспекті позиційної характеристики підрядних речень та особливостей підрядного сполучникового зв'язку.
Підсистема складносурядних речень актової латини характеризується незначними інтерференційними змінами в організації сурядних синтаксичних конструкцій. Україно-латинський білінгвізм у даному випадку більше вплинув на статистичну характеристику типів складносурядних речень, ніж на їх внутрішньоструктурну організацію. Найчастіше в актовій латині зустрічаються складносурядні речення з протиставним зв`язком, який виражається сполучником sed: ... paratus sum, sed ille scit literam... [XII, 253, 1260]. "...я готовий, але він знає лист..."
Частотними і характерними для актової латини є складнопідрядні речення. Найчастіше в актових записах зустрічаються складнопідрядні речення з підрядними означальними і підрядними обставинними.
Синтаксична система складнопідрядних речень середньовічної актової латини в Україні характеризується такими інтерференційними змінами:
1) порушенням сталої позиційної характеристики підрядного речення щодо головного у різних типах складнопідрядних речень:
а) провідною є постпозиція для підрядних означальних, хоча інколи можливе інтерпозиційне вживання: Qui dixerunt: est frater noster liber, qui recedere habet et recessit ut aliquis nostrum alias wolni [XIII, 102, 511]. "Які сказали: “Наш брат вільний, він має піти і піде, як кожний з нас, бо ми вільні...”);
б) провідною є постпозиція для підрядних з'ясувальних із сполучником quod, на відміну від класичної латини, де речення із сполучником ut виступають у препозиції до головного речення, виконуючи тільки функцію об'єкта: ... et dixit, quod nullam habeo... [XV, 71, 355]. "...і сказав, що я не маю жодної...";
в) зафіксована можливість інтерпозитивного вживання підрядних з'ясувальних, що відносяться до займеника: Id, quod est indivisum, idem disctinсtum... [XIII, 21, 106]. "Те, що є нероздільним, також поділене";
г) спостерігається
г) характерність постпозиційної локалізації для підрядних причинових з сполучником quia: ...pro eo, quia ipse nullam fecit.. [XIV, 408, 2060]. "...за те, що сам не зробив жодної";
д) переважаючою є препозитивність підрядних умовних: Jam vero si inquireretur, quod est... [XI, 59, 284]. "...якби було вже встановлено, що...".
2) заміною означальних підрядних речень з присудком у формах кон'юнктиву на означальні з присудком у формах індикативу: ...pro eo, quod centum grossos, quos sibi teneris, solvere non vis ... [XIV, 80, 399]. "...за те, що сто грошів, які ти у собі взяв, сплатити не хочеш".
3) вживанням quod obiectivum замість класичного синтаксичного звороту "знахідний з інфінітивом": Capitaneus petivit, quod milites urbem non diruerent [XI, 309, 1559]. "Староста зажадав, щоб солдати не руйнували міста".
4) калькуванням староукраїнського сполучника так як підрядно-причиновим сполучником актових записів sic ut;
5) невживанням сполучника класичної латини quoniam;
6) вживанням сполучника quia з кон'юнктивом: ... eo enim deus sit impossibilis, quia effectus ejus esset impossibilis... [XV, 213, 2072]. "...тим існування Бога стає неможливим, оскільки його вплив є неможливим...".
7) трансформацією сполучника quod у сполученні з eo у складний сполучник ex eo quod, в якому займенникова частина належить до головного речення, на відміну від класичної латини, де в головному реченні вживалися слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam; ... causam consilium malum est ex eo, quod non pendeat a judicio... [XIII, 407, 2030]. "... рішення є негативним внаслідок того, що не залежало від суду..."
8) вживанням в умовних реченнях тільки сполучника si, який повністю відповідає сполучнику української мови якщо: "Et si non solveret in dicto termino, debet dare obligacionem" [XIII, 628, 3143]. (Якщо він не сплатить у вказаний термін, він має дати зобов'язання).
9) нечіткістю вживання періодів умовного підрядного зв'язку:
а) відсутністю реального періоду умовних речень;
б) збереженням тільки двох часів індикатива: теперішнього (praesens) і майбутнього (futurum 1), що не відповідає класичній нормі в аподосисі;
в) вираженням присудка в протасисі за допомогою imperfectum conjunctivi, що зумовлено визначеним і безсумнівним наслідком, з яким пов'язана ітеративна за характером умова: Et si non daret, totidem dampni pagabit.. [X, 204, 1021]. "Якщо він не віддасть, то весь без винятку збиток відшкодує".
10) дуже частим вживанням сполучних слів qui тa quod (означальні підрядні), сполучника quod (з'ясувальні підрядні), сполучника quia (умовні підрядні).
Теоретично узагальнюючи представлені у дисертаційній роботі лінгвістичні дані про інтерференційні зміни у морфології та синтаксисі актової латини, можна зробити висновок про те, що граматична система латинської актової мови XV-XVI ст. в Україні є своєрідним інтерференційним поєднанням латинської та староукраїнської граматик.
Представлений системний лінгвістичний опис морфологічної та синтаксичної системи актової латини у контексті україно-латинського білінгвізму вносить нові аспекти у розвиток теорії мовних контактів та загальної теорії перекладу і дозволяє використовувати представлену у дисертаційній роботі модель опису граматики як продуктивну у типологічних дослідженнях різного характеру.
Читайте також: Україно-латинський білінгвізм та міра його вияву у латиномовних творах Г. Сковороди
У Висновках подається теоретичне узагальнення результатів дослідження щодо інтерференційних особливостей граматичної системи середньовічної латинської актової мови XV-XVI ст. в Україні. Представлено морфологічні та синтаксичні інтерференційні зміни актової латини. Визначено роль ієрархічних відношень між одиницями морфологічної та синтаксичної підсистем латинської мови в інтерференційному латино-українському білінгвізмі, а також акцентується увага на взаємодії формальних та функціональних площин в організації мовного повідомлення та їх ролі в перенесенні граматичних категорій староукраїнської мови до граматичної системи середньовічної латини.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1.Використання латинського матеріалу українського походження у викладанні латинської мови на відділенні української філології // НІІВШ.– № 26-29 від 11. 01. 89 р.
2. Використання середньовічного латинського матеріалу українського походження // Мова та історія. – Вип. 10. – К., 1995.– С. 11–13.
3. Історичні умови та шляхи проникнення латинської мови в Україну // Мова та історія.– Вип. 25.– К., 1997.– С. 4–9.
4. Актові матеріали та документи українського походження // Латинська мова.– К.: Вища школа, 1993.– С. 235 – 277.
5. Об`єктивні та суб`єктивні передумови проникнення латинської мови на Україну // Республіканська наукова конференція молодих учених “Історія і культура України: тенденція і сучасність”.– Львів, 1990. – С. 55–56.
1.Використання латинського матеріалу українського походження у викладанні латинської мови на відділенні української філології // НІІВШ.– № 26-29 від 11. 01. 89 р.
2. Використання середньовічного латинського матеріалу українського походження // Мова та історія. – Вип. 10. – К., 1995.– С. 11–13.
3. Історичні умови та шляхи проникнення латинської мови в Україну // Мова та історія.– Вип. 25.– К., 1997.– С. 4–9.
4. Актові матеріали та документи українського походження // Латинська мова.– К.: Вища школа, 1993.– С. 235 – 277.
5. Об`єктивні та суб`єктивні передумови проникнення латинської мови на Україну // Республіканська наукова конференція молодих учених “Історія і культура України: тенденція і сучасність”.– Львів, 1990. – С. 55–56.