Оріховський Станіслав. Панегірик на шлюб короля Польщі Сигізмунда Августа

Епіталама присвячена Роксоланом своєму патронові Яну Тарнавському – аби той пам’ятав, під владою якого видатного королівського подружжя він живе. Формальні вимоги до етикетного твору такого виду дотримано: напочатку щедро вихваляються обидва роди – спершу Габсбургів, в яких – «добро людського роду, надія в непевних справах, порада й допомога» для всієї Європи. Про короля Фердинанда Оріховський каже, що той «не більше Єлизавети, ніж Польщі батько», оскільки люб’язно віддає іншу дочку, яка не обдурить надій Польщі й народить спадкоємця чудового роду Ягелонідів: «Бог дає не нову дружину королю, а нову надію Польщі». Отже, ще один штрих до портрету: король дбає про державні інтереси, вони – на першому місці, навіть коли йдеться про шлюб. Фердинанд, змальований Оріховським як людина аж до неправдоподібності позбавлена родинних почуттів до своїх доньок, вочевидь, мав слугувати прикладом для Сигізмунда ІІ Августа, який уклав свій другий шлюб, ґрунтуючись на особистих почуттях, всупереч волі матері та значної частини шляхти.

Медієвіст

Назва латиною: Panagyricus [panegyricus] nuptiarum Sigismundi Augusti Poloniae regis
Обсяг: 40 с.
Видавець: Cracoviae, Lazarus Andrec
Рік видання: MDLIII
Оригінал зберігається: Biblioteka Kórnicka PAN
Мова: латинська.

Весільне віншування було написане С. Оріховським-Роксоланом на шлюб Сигізмунда ІІ Августа з Катериною Габсбург, укладений 1553 р. Однак, зважаючи на притаманний Роксоланові дидактизм, а також той факт, що твір був не лише виданий, а й написаний уже після самої події, автор, очевидно, мав на меті не стільки заслужити королівську прихильність, скільки й далі пропагувати свої ідеї – будь-яким придатним способом.

Читайте також: Людина і світ в інтерпретації ранніх українських гуманістів

Епіталама присвячена Роксоланом своєму патронові Яну Тарнавському – аби той пам’ятав, під владою якого видатного королівського подружжя він живе. Формальні вимоги до етикетного твору такого виду дотримано: напочатку щедро вихваляються обидва роди – спершу Габсбургів, в яких – «добро людського роду, надія в непевних справах, порада й допомога» для всієї Європи. Про короля Фердинанда Оріховський каже, що той «не більше Єлизавети, ніж Польщі батько», оскільки люб’язно віддає іншу дочку, яка не обдурить надій Польщі й народить спадкоємця чудового роду Ягелонідів: «Бог дає не нову дружину королю, а нову надію Польщі». Отже, ще один штрих до портрету: король дбає про державні інтереси, вони – на першому місці, навіть коли йдеться про шлюб. Фердинанд, змальований Оріховським як людина аж до неправдоподібності позбавлена родинних почуттів до своїх доньок, вочевидь, мав слугувати прикладом для Сигізмунда ІІ Августа, який уклав свій другий шлюб, ґрунтуючись на особистих почуттях, всупереч волі матері та значної частини шляхти.

Читайте також: Трактування природного права у спадщині Станіслава Оріховського

Похваливши роди молодят, автор розповідає, в яких умовах доброчестя й поміркованості виникла думка про цей шлюб, описує шлях Катерини у свої майбутні володіння, а далі переходить до розстановки політичних сил у Польщі, називаючи низку імен, перелічує їхні володіння: «Non homines sed stellas dinumerare videar – здається, перелічую не людей, а зорі», – аналіз настільки детальний, що мимоволі складає враження своєрідного путівника для нової королеви місцевим політикумом. Це враження міцніє завдяки образові королеви, який творить С. Оріховський, порівнюючи її не з Венерою, а з Мінервою. «А те, що Катерина до вівтаря принесла – це ніяка не придворна гра і не хор на якийсь церковний день. Назавтра, вранці рада філософів королеву прийняла до себе (...)». Оріховський наголошує, що Катерина стала доброю порадницею короля, а прибулі з нею особи сприяли розквіту «Краківського гімназію». Також він переказує зміст повчальної п’єси на біблійну тематику, описує ефекти й декорації, тлумачить зміст і схвально констатує її позитивний вплив: «Ось яким дивовижним мистецтвом збагачувалася душа і розум Сигизмунда Августа».

Після цього автор знову продовжує перелік гостей і їхніх дарунків, а також переказує вітальні слова багатьох, сказані на бенкеті – у цих промовах, відібраних й вочевидь відредагованих Оріховським, важко не розчути лейт-мотив твору: навіть найталановитіший король без підтримки шляхти не може вершити справді великі справи. Підсумувавши, що на весіллі «всіх гостей добре зустріли, прийняли, обдарували», Оріховський завершує основну частину, а далі в окремому розділі звертається до шляхти, закликаючи підтримати короля і розбити, нарешті, турків, пророкує, що з цього шлюбу буде добро для шляхетського стану й країни.

Читайте також: “Зем’янин” псевдо-Оріховського як пам’ятка консервативної суспільної думки України XVI ст.

Етикетна злободенність твору неспроможна заглушити громадянську риторику, притаманну Роксоланові. Дещо занепокоєний оригінальністю свого колеги, виявленою навіть у привітанні на адресу перших осіб держави, Андрій Тржецеський (1530–1584 рр.) вважає за потрібне перепросити читача за незвичайність епіталами у післямові до неї. Він зазначає, що Оріховський, замість сподіваної похвали за написане зазнав неприязні від багатьох, і вказує, за що найчастіше його критикують: по-перше, що автор епіталами більше вихваляє людей, ніж короля на його власному весіллі, по-друге, він порушив звичай виголошувати твір при тому, кому він призначений. Однак Андрій Тржецеський (сам поет, перекладач, богослов, високоосвічена людина) каже, що коли читач візьметься до справи без упередження, то отримає справжню насолоду.