Медієвіст
Назва латиною: Campus intra et supra campum...1676 ... per Martini Anczowski
Обсяг: 78 с.
Видавець: Typis Collegii Sieniauiani Soc. Iesu
Рік видання: 1676
Оригінал зберігається: НБУВ, шифр DSC03429
Мова: латинська.
«Campus intra et supra campum...– Поле серед і понад поля...» – твір, написаний з нагоди візиту 1676 р. до Львова короля Яна ІІІ Мартином Никанором Анчевським, який на титульній сторінці видання іменується «Знатний і видатний Мартин Анчевський, ясної королівської милості секретар і лікар дійсний, головуючий консул у місті Львові, столиці руській».
Читайте також: Історична особа крізь призму етикетного твору
Залишається нез’ясованиим, чому Анчевський називає віршові частини своїх творінь елогіями, адже, згідно з більшістю визначень, elogium, -i, n.(імовірно, з гр.) – це або короткий вислів, або напис на надгробках, або, що зовсім не стосується конкретного твору, – юридичний документ (звинувачувальний протокол, заповіт тощо). Перевірка термінів-паронімів не додала ясності: 1) eulogium, -i, n.– це один із різновидів поховальних промов (твір М. Анчевського написано з нагоди візиту до Львова королівського подружжя); 2) elеgiа, -ae, f. – елегія, дистих, що складається з гекзаметра й пентаметра (чого не скажеш про вірші М. Анчевського). А згідно з літературознавчим глосарієм XVII ст., як на те вказує Ольга Циганок, «Елегія – похоронний твір, винайдений насамперед для погребових і жалібних плачів».
Читайте також: До теорії скорботної елегії в українських поетиках XVII – першої половини XVIII ст.
Прозовий перехід у дві сторінки відділяє елогії від віршованих побажань, висловлених дванадцятьма львівськими старійшинами, поміж яких зустрічаємо Б. Зиморовича, А. Шимоновича та деяких інших осіб, знайомих нам зі сторінок латиномовної літератури . Так, Б. Зиморович ніби-то промовляє: «З поля твого, великий королю, сподіваємося зміцнілих // Мирних обов’язків, щоб мечем їх ужав. // Хай тут буде межа. Ми всі просимо в тебе миру, // Повернути чудовий мир до ляських ларів» [c. 32]. Коротші побажання висловлюють «стани і нації львівські»: лавники, 40 мужів, вірмени і греко-русини:
Читайте також: Злоторович Михайло. Усе найкраще у майбутнього шлюбу
Від 12-ти лавників:
Енеїди вкриті щитами всі, над ким Вольцент начальником був.
Радіємо щиту, яким, втім, краще бути вкритим.
Царю-Сармате, щитами вкриті всі ми, над ким Ти є Марсом-начальником,
Пізнаємо початки Благодіяння Миру під Твоєю владою.
Це варіації на тему фрагменту з Вергілієвої «Енеїди» (рядки 367–372):
Interea praemissi equites ex urbe Latina,
cetera dum legio campis instructa moratur,
ibant et Turno regi responsa ferebant,
ter centum, scutati omnes, Volcente magistro.
iamque propinquabant castris murosque subibant,
що у перекладі М. Білика звучить так:
Саме в той час, коли інше все військо стояло у полі,
Вершники з міста Латина озброєні, разом три сотні,
їхали, вкриті щитами, до Турна-царя поспішали
Вісті йому передати. Вольцент був начальник над ними.
Близько було вже до табору їм, під’їздили під мури,
Здалеку бачили, як ті наліво, на стежку звертають.
Читайте також: Застосування інтертекстуального аналізу щодо творів української неолатиністики XVІ–XVIII ст. Підстави і результати
Він здійснює свої ремінісценції з класиків більш творчо, їх уже не назвеш цитатами без лапок. Водночас він сам вказує, твори яких авторів переспівує, – можливо, з огляду на те, що одним із важливих мірил поетичної майстерності на той час була точність у наслідуванні стилю, фразеології, версифікаційних форм античної літератури. Так, наступні рядки – ремінісценцією рядків Августина Блаженного:
Від 40-а мужів:
Приведена назад чотири рази по десять небайдужості подруга.
Байдужість від нас тому далека.
Царського трону шаноба, що ніколи не слабне,
непорушна була в нас, й неушкоджена завжди буде.
Закінчується твір прозовим звеличенням короля.