Передумови виникнення та вивчення середньовічного міста Кременця

Вивчення українських міст і надалі залишається одним із найактуальніших завдань сучасної вітчизняної історичної науки. Це обумовлено, зокрема, тим, що розуміння характеру й особливостей середньовічного міста, його ролі та статусу в новітній час є запорукою правильного трактування багатьох питань, які виникли у вітчизняній історії впродовж Х−ХХ ст. Безумовно, що це стосується і волинських міст, більшість із яких свого часу були торгово-ремісничими, політико-адміністративними та культурними центрами. Тому чимало таких міст розглядають у фундаментальних працях вітчизняні та зарубіжні дослідники. Варто згадати працю “Древнерусские города” М. Тихомирова [22, 58−61], в якій автор вважав, що виникнення міст на Русі було наслідком суспільно-економічного розвитку й утвердження державності в східних слов’ян. У своїх роботах П. Толочко та М. Котляр [7, 5−24] конкретизували шляхи становлення руських міст, а О. Компан [6] та П. Сас [19] дали загальну характеристику середньовічних міст України періоду ХV−ХVІІ ст. І. Крип’якевич [9, 22−36] та М. Ковальський [5, 46−47] розробляли питання типології та соціально-топографічної структури руських міст. У свою чергу дослідження середньовічних міст Волинської землі, в тому числі Володимира, здійснював М. Кучинко [10; 11].

Тетяна Яцечко, завідувач Музею археології при кафедрі археології та спеціальних історичних дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки

Історична топографія Кременця не була об’єктом спеціальних досліджень окремих учених, однак деякі її аспекти частково висвітлювалися у працях як українських, так і зарубіжних істориків. Актуальність вивчення історичної топографії міста Кременця випливає з потреби систематизувати інформацію про виникнення і формування міста, яка здебільшого розпорошена в поодиноких дослідженнях певних його частин в наукових доробках Б. Ельгорта [4], Г. Чернихівського [25], Е. Вітте [3], Н. Теодоровича [21] та інших. Приступаючи до вивчення топографії міста, в першу чергу потрібно розробити структуризацію та визначення характеристик його складових частин.

Читайте також: Образ міста в українській бароковій поезії

Як відомо, історична топографія відображає взаємозалежність пов’язаних із людською діяльністю об’єктів з елементами рельєфу, природними умовами, тобто природною топографією. Зростання Кременця, його планування і забудова, розміщення житлових центрів у кінцевому результаті пов’язані з особливостями соціально-економічного, політичного й культурного розвитку. Історико-топографічні фактори є важливим джерелом під час вивчення історії суспільства.

Планіграфія і забудова, місцеперебування життєво важливих об’єктів Кременця нерозривно пов’язані з характером соціально-економічного та культурного розвитку, чим і зумовлюється актуальність вивчення цих питань. Підтвердженням цього є дослідження таких українських міст, як Київ (М. Берлинський, П. Толочко), Кам’янець-Подільський (М. Петров), Переяслав-Руський (О. Колибенко), Львів (М. Долинська), Луцьк (О. Жук), Володимир-Волинський (В. Петрович).

Проблема дослідження історичної топографіїміста Кременця передусім вимагає з’ясуванняйого природно-географічних умов і визначення особливостей території, на якій воноформувалось.

Сучасне місто Кременець розташоване за 80 км на північ від обласного центру Тернопільської області − міста Тернополя, недалеко від р. Ікви. Місто лежить в глибокій і широкій ерозійній долині теренового подільськогопорогу, який називається Кременецьким хребтом, або Кременецькими горами. Вони утворилися внаслідок тектонічних явищ, які відбувались у регіоні кілька мільйонів років тому. Хребет, прикритий кам’яною потрісканою плитою, убезпечив від дальших ерозій заховані партії так званих “гір” з урвистими збіччями до долин, в одній із яких постало місто Кременець [2, 615]. Кременецькі гори належать до рідкісного типу ерозійних гір, що утворилися внаслідок розмиву древнього Подільського плато водами. Їх найвищою точкою є гора Камула (471 м над рівнем моря). Чимало останцевих гір із плоскими вершинами, які в геології називають горами-свідками, під час цього процесу відчленувалося від краю материнського плато і стоять поодиноко чи невеликими групами обабіч головної гряди. Кременецькі гори складені морськими осадовими породами крейдяного періоду мезозойської ери та третинного періоду кайнозойської ери. В нижній частині їх міститься крейда з кременем (від чого і походить назва міста Кременеця), вище глина й пісок, ау верхніх нашаруваннях вапняк. Четвертинні відклади – це жовті лісовидні суглинки. У міоценовий період унаслідок процесів Карпатського горотворення Сарматське море відступило на південний схід. Територія сучасного Поділля піднялась, стала сушею – почалась інтенсивна ерозія північного краю плато. Так утворились Кременецькі гори.

На території сучасного міста Кременця перші сліди людських поселень первіснообщинного ладу відносять до періоду пізнього палеоліту, який датується 30−10 тис. років тому [1, 6; 18, 3]. Палеолітичні пам’ятки стародавніх мисливців та збирачів міста Кременця свідчать про два хронологічні етапи їх розвитку: початковий – ранню фазу пізнього палеоліту з оріньякськими і слютрейськими елементами і пізній – мадленського періоду (за назвами відповідних місцевостей на території Франції). Територія Кременця у палеолітичний період являла собою різко виражений розчленований рельєф.

У 1937 р. під час археологічних розкопок О. Цинкаловським на одній із гір міста – Куличівці виявлено пізньопалеолітичне поселення, яке в наступних десятиліттях було обстежене дослідниками М. Островським та В. Савичем [18; 19]. Під час розкопок у верхніх шарах знайдено матеріали культур, які відносять до пізніших періодів. Таким чином, виявлені на Куличівці пам’ятки матеріальної та духовної культури у різні часи наочно переконують, що місто було заселене впродовж багатьох століть до нашої ери [25, 34−35].

Хронологічно рамки дослідження історичної топографії міста Кременця охоплюють період від ХІІІ − до кінця ХІХ ст. Нижня дата визначається за першою літописною згадкою під 1227 р., а верхня − 1795 р., коли Кременець відходить до Російської імперії.

Проте питання про першу згадку, не кажучи вже про заснування міста, й досі залишається не вирішеним. Із різних дат, згідно з якими виникло місто, у літературі ми можемо натрапити на три основні − 1064, 1073, 1226 чи 1227 рр. Так, 1064 р. польський король Болеслав Сміливий, йдучи на Київ, оволодів містом, але посилань на історичні джерела ми не маємо [26, 777]. Інша дата (1073 р.) як перша згадка фігурує у записах польського монаха-мандрівника ХVІІ ст. Шимона Окольського. За його версією, польський король Болеслав Сміливий йшов на Русь із військом на допомогу родичеві князю Ізяславові, проти якого в Києві вибухнуло повстання [25, 37−38]. Ряд енциклопедичних видань радянського часу як рік першої згадки про Кременець подають 1226 р. [23, 491]. У Галицько-Волинському літописі [12, 382] під 1227 р. читаємо: “А звідти пішов король (угорський) Андрій до Теребовля, і пішов до Тихомля і взяв Тихомль. Звідти пішов до Крем’янця і бився під Крем’янцем, і багато угрів побили й поранили”. Тоді замком володів тесть Данила Галицького Мстислав Удатний. Згодом Кременецький та інші замки Волині були у власності князя Василька, молодшого брата Данила Романовича [8, 8]. До 1227 р. в руських літописах про Кременець чи замок не знаходимо жодних відомостей.

Читайте також: Йоахим Пасторій. Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (...) 1652 р.

Літописні згадки є першими згадками про місто. Однак археологічні розкопки як у самому місті, так і в його околицях дають змогу відсунути дату закладання тут оселі й укріпленого города на значно раніший час.

Первісний руський город, збудований на Замковій горі з дерева й землі десь у ХІІ або на початку ХІІІ ст., завдяки своєму розташуванню був настільки неприступним, що вистояв перед ордами Батия, які прийшли сюди на початку 1241 р., а 1254 р. витримав облогу хана Куремси, але восени 1259 р. на вимогу монгольського хана Бурондая, що погрожував новим спустошенням усього краю, воїни волинського князя Василька Романовича розкидали ці оборонні споруди.

За панування волинських і волинсько-галицьких князів Кременець був найміцнішим замком у південно-східній частині Волині, належав до одного з найбільших військово-адміністративних осередків Волині. На місто поширювалась влада галицько-волинських князів – Юрія І, Андрія Лева ІІ і Юрія ІІ.

На місці старого города на давньому городищі десь у кінці ХІV або в середині ХV ст. постає мурований замок, в укріплення якого проникає готичний стиль [17, 23]. Ймовірно, що будувати мурований замок розпочав польський король Казимир ІІІ, коли 1366 р. отримав Кременець із його навколишньою округою за договором із литовськими князями Гедиміновичами. Продовжив будівництво замку угорський король Людовік Анжуйський, що володів містом із 1370 р., а завершили Гедиміновичі, які 1382 р. повернулися сюди. Остаточної форми твердиня набула аж у середині ХVІ ст. [20, 6−7].

Замок був розташований на розширеному кінці гори, глибоким перекопом відрізаному від хребта, що сполучає його з материком. Спочатку з місцевого каменю-вапняку тут звели надбрамну вежу, яку назвали Черленою, та оборонну стіну товщиною 2,3 м, а зсередини до мурів прибудували критий дерев’яний поміст, звідки в разі ворожого нападу вели оборонні бої. Поміст ділився на “городні” − секції, за кожну з яких відповідав хтось із місцевих землевласників, що були зобов’язані виконувати так звану городову повинність. Згодом, коли вогнепальна зброя набула значного поширення й з’явилася загроза прямого гарматного обстрілу воріт у Черленій вежі з хребта гори, їх замурували, а натомість по сусідству збудували нову надбрамну вежу, вихід з якої був спрямований уже не на хребет, а в глибоку долину, що відділяла Замкову гору від Чернечої (тепер гора Черча). У протилежному кінці, над містом, у 1530-х рр. віленський біскуп Ян, позашлюбний син Сигізмунда І Старого, який шість років (1529−1535) володів Кременцем, збудував третю вежу, а перед входом до замку збирався спорудити четверту, щоб надійніше прикрити підступи до твердині від хребта гори, і навіть заклав уже для неї фундамент і заготовив камінь, але завершити здійснення цього задуму йому не вдалося.

У першій половині ХV ст. місто стало центром Кременецького повіту. Змінюючи свій характер та конфігурацію меж, ця адміністративно-територіальна одиниця проіснувала аж до кінця ХVІІІ ст.

Більш докладні відомості про місто і його замок отримуємо з першої половини ХV ст., особливо з років 1442−1452, коли місто належало князю Льву Свидригайлу. Розуміючи велике значення Кременця в оборонних війнах із татарами, побудував він на “Замковій горі” новий готичний замок і забезпечив його відповідно в запаси і зброю. Одночасно майже надав Свидригайло місту магдебурзьке право, надаючи війтівство Юркові Німцьові, видаючи на це свою привілейовану грамоту. Подаємо фрагментарно зміст цього документа: “Милостю Божою, ми Великий князь Свидригайло Литовський, Руський і інших, чином знаменито сим нашим листом кожному нинейшим и потім будучим, хто нань возрит илі тчучи його, услишит, комуж, того коли будет потрібно іж пожадал на нас із Буска Нємєц Юрек в Крем’янець войтовства з немецькими прави, как із Марборга, права видают, на вся королевскийе міста... порадившися з нашими княз і з пани і з нашою радою, подлуг його прошення дали єсьмо йому войтовство у Кремянці... і маєт он судити, о великой річі і о малой Русина і Ляха і Волошина і Арменина і Жидовина і Татарина...” [24, 562].

Читайте також: Князівські династії Cхідної Європи (кінець ІХ - початок XVІ ст.): склад, суспільна і політична роль

Наприкінці ХV ст. через руйнівні татарські напади місто знелюдніло, аж у 30-х рр. ХVІ ст. розпочалося нове піднесення. Ознакою цьогобув той факт, що в ХVІІ ст. в Кременці нараховувалося багато споруд культового призначенння, серед яких, церкви Архістратига Михайла, Воскресенська, Святої Параскеви П’ятниці, Воздвиженська, Святої Трійці, Різдва Пресвятої Богородиці, Богоявленський православний монастир зі шпиталем та школою.

1536−1556 рр. містом володіла дружина Сигізмунда І Старого, польського короля і великого князя литовського – італійка Бона Сфорца, яка в 1538 р. побудувала в Кременці дерев’яний парафіяльний костьол Успіня Діви Марії – перший католицький храм міста. 1606 р. луцький біскуп Марцин Шишковський поселив при ньому ченців орденуфранцисканців.

Сигізмунд І, як і старости крем’янецькі – Герци і Хвальчевський, брав участь у розбудові Кременецького замку. Зокрема, частина замку в цей період втрачає свій первісний вигляд, отримуючи нові вежі, городні й церкву Святого Миколая, збудовану на замковому майдані.

Приступаючи до вивчення історичної топографії міста періоду ХVІ ст., слід врахувати, що важливим джерелом його історії в цей період є описи королівських володінь – люстрації 1545, 1552 рр., деє дані про розташування Кременця, замку і його пригорода, оборонні укріплення, кількість жител, господарських і виробничих споруд та їх характер в ХVІ−ХVІІІ ст. Як виглядав крем’янецький замок в 1545 р. довідуємося з дуже цінної люстрації українських замків, зробленої литовським державним писарем Львом Патрикевичем-Тишкевичем. Замок мав два мости, які повинні були утримуватися за рахунок князів, шляхти і міщан. У ньому налічувалося три вежі: одна мурована над в’їздною брамою, друга також мурована, так звана Червена, покрита гонтами, і третя над новим мурованим домом. На замку тоді була церква і городні, де на випадок татарської облоги або небезпеки ховалися околишні князі і пани зі своїми родинами. Таких городень на замку було 25, а вісім започатковано. Крім того, було там дев’ять магазинів-шпихлірів для зберігання запасів. На замковому майдані була мурована з каменю і осмолена велика скриня для води, до якої провадили ринви з дахів будівель. Була спроба викопати на тому ж майдані глибоку муровану студню, але цей задум не вдалося здійснити. До забезпечення замку були зобов’язані усі князі, пани і навіть монастирі крем’янецького війтівства, а крім того, до замку належало багато сіл, дохід із яких йшов також на забезпечення замку і утримання гарнізону. Так, у 1545 р. в замку було чотири гармати, що стояли на наріжному домі. Усіх гармат було на замку 29, а серед них чотири “соколи”, дві мотири і 22 фольконети, 10 гаківниць, 33 рушниці, запаси пороху, олова, селітри, ядер і багато інших воєнних запасів.

Щодо люстрації 1545 р., то польський історик О. Яблоновський, виявивши в архівах багатий фактичний матеріал з історії Волині ХVІ ст., охарактеризував різні сторони життя волинських міст, серед яких Кременець. Як окрему соціально-топографічну, адміністративну і економічну одиницю О. Яблоновський характеризує місто і передмістя. Подає кількість у місті будинків, число мешканців, їх стани. На основі досліджень автора можна стверджувати, що волинське місто складалося із замку, міста і передмість. Кожна із його частин виконувала певні функції. Найбільше уваги в описі Кременця приділяється замку, історик зауважує, що він перебував у занедбаному стані. Головна причина цього полягає у втраті замком сіл, які були найважливішими джерелами їх прибутків. Села були роздані магнатам, крім того, значна кількість виявилася зруйнованою. Замок володів селами, фільварками, пасіками, ставами, млинами тощо. Ревізія волинських замків 1545 р. повідомляє, що кременецький замок, окрім сіл, мав ще й 10 ставів і стільки ж млинів. На основі зібраного матеріалу О. Яблоновського зазначає, що найвищого рівня на Волині досягло кілька міст, серед яких і Кременець [13, 32−33].

За люстрацією 1556 р., зробленою за старости Кременця Петра Сімашки, на замку було 14 мідяних гармат із литовськими гербами з 1530 р., а інші гармати були залізні. Майдан замку був довгий на 73 сажні і 33 ширини. Староста Сімашко отримував щорічно 100 кіп грошей литовських, а священик Михайлівської церкви 20 кіп грошей литовських. Бурграф, що тримав ключі від замку,– Колачкевич отримував 17 кіп грошей литовських, замковий тесля − 10 кіп грошей, приварник − три копи, пекар − три копи, служба для рубання дров і ношення води − дві копи. Для оборони замку повинні були з’являтися кременецькі міщани по черзі. У місті було тоді 431 міщанських домів і 48 жидівських [24, 565−566].

У 1569 р. Кременець у результаті Люблінської унії разом з усіма українськими землями, що перебували під владою Литви, опинився в складі Речі Посполитої. 1569 р. на Люблінському сеймі Волинь остаточно приєднано до Польщі. Волинська земля, яка під такою назвою входила до литовської держави, перейменована на Волинське воєводство, а міста Луцьк, Володимир, Кременець, стали повітовими центрами. Польські королі – Стефан Баторій, Сигізмунд ІІІ, королевич Владислав надавали місту нові привілеї. До речі, Сигізмунд ІІІ заборонив вирубувати в околицях Кременця ліси, в яких під час татарських нападів місцева людність мала для себе сховище. Владислав своїм привілеєм зрівняв Кременець з іншими польськими містами, такими як Краків, Львів, Варшава.

У першій половині ХVІІ ст. місто стає важливим осередком культурного і релігійного життя. Зокрема, в 1606 р. з’являється католицький монастир ордену францисканців. Одночасно відроджується чернече життя в Спаському монастирі. У травні 1633 р. за клопотанням шляхтичів Лавріна Древинського і Данила Єло-Малинського король Речі Посполитої Владислав ІV видає привілей на заснування православного Богоявленського монастиря, при якому організовано братство, відкрито шпиталь, школу, друкарню. У першій чверті ХVІІІ ст. Богоявленський монастир визнав унію з Римом і ввійшов в чин Святого Василія Великого. Так, за описом 1762 р., на території монастиря була розташована церква, житловий корпус для ченців та кілька господарських споруд. Невдовзі монахи збудували собі великий двоповерховий цегляний корпус, що в плані нагадував букву Е.

У другій половині ХVІІІ ст. у Кременці діє одночасно аж чотири католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) та один уніатський (василіанський) монастирі.

1702 р. на пропозицію кременецького старости князя Януша-Антонія Вишневецького Львівський єзуїтський колегіум відкрив в Кременці місію, якій під костьол передали уніатську церкву Святого Духа, що розміщувалась на краю ринку біля Богоявленського монастиря (1731−1753 рр.). На кошти братів Вишневецьких та інших осіб із місцевої знаті архітектор Павел Гіжицький побудував великий монастирський комплекс. Споруда складалася з костьолу імені Сятого Духа, Святого Ігнатія Лойоли й Святого Станіслава Костки та двох прилеглих до нього навчальних закладів.

Унаслідок третього поділу Речі Посполитої в 1795 р. Кременець відійшов до Російської імперії і став центром округи під назвою кременецький уїзд. На цей момент замок утратив свою оборонну функцію і вже не відбудовувався. На початку ХХ ст. був намір старовинні руїни розібрати, а камінь використати на будівництво дороги, але це не було реалізовано. До наших днів уціліли два яруси надбрамної вежі зі стрілчастою аркою воріт, нижній ярус і підземелля вежі на краю гори, сліди колодязя та значна частина оборонної стіни висотою 8−12 м і з рештками зубців-мерлонів, бійниць і вікон.

Читайте також: Українське козацтво та польсько-козацькі відносини у працях польських істориків Львова кінця ХІХ–початку ХХ ст.

Висновки. У результаті проведеного дослідження з’ясувалося, що історична топографія міста Кременця ніколи комплексно не вивчалась, адже та інформація, яка на сьогодні існує, абсолютно не впорядкована. Важливим і необхідним є напрям дослідження матеріальної культури міста ХІІ – кінця ХVIII ст. Одним із аспектів майбутніх досліджень повинно стати вивчення цивільних і культових споруд Кременця. Його результати дали б змогу точно встановити розміри й топографічну структуру міста, локалізацію фортифікаційних споруд.

Література
1. Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яноговіку. – К.: Наук. думка, 1981. – 308 с.
2. Визначні місця України. − Вид. 2-ге, переробл. і доп. – К.: Держ. вид-вополіт. л-ри, 1961. − 787 с.
3. Витте Е. Город Кременец / Е. Витте. – Почаев : [б. и.], 1912. – 16 с.
4. Ельгорт Б. Кременець : історико-краєзнавчий нарис / Б. Ельгорт. – Л.: Каменяр, 1969. – 70 с.
5. Ковальський М. П. Етюди з історії Острога : нариси / М. П. Ковальський.– Острог : Острозька акад., 1998. – 288 с.
6. Компан О. С. Міста України в другій половині ХVІІ ст. / О. С. Компан. – К.: Вид-воАНУРСР, 1963. – 387 с.
7. Котляр Н. Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси ІХ−ХІІІ вв./ Н. Ф. Котляр. – К.: Наук. думка, 1985. – 184 с.
8. Кременець : туристичний путівник. – Т.: Збруч, 2005. – 112 с.
9. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство / І. П. Крип’якевич. −К.: Наук. думка, 1984. − 176 с.
10. КучинкоМ. Володимир середньовічний : історико-археологічні нариси / М. Кучинко. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – 144 с.
11. Кучинко М. М. Волинська земля Х – середини ХІV ст.: археологія та історія / М. М. Кучинко. – Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-туім. Лесі Українки, 2002. – 304 с.
12. Літопис Руський за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відпов. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – Т. ХVІ. – 591 с.
13. Петров М. Б. О. Яблоновський – дослідник феодальних міст Волині ХVІ ст./ М. Б. Петров // Минуле і сучасне Волині. Історичні постаті краю : тези доп. та повідомл. V Волин. іст.-краєзн. конф., 11−13 жовт. 1991 р.– Луцьк : [б. в.], 1991. – С. 32−33.
14. Савич В. П. Підсумки досліджень багатошарової пам’ятки Куличівки в м. Кременці / В. П. Савич // Тези доп. і повідомл. І Терноп. обл. наук. іст.-краєзн. конф./ Мін-во культури УРСР ; Управл. культури виконкомуТерноп. обл. ради народ. деп. ; Терноп. краєзн. музей ; голова редкол. В. А. Лавренюк. −Т.: [б. в.], 1990. −Ч. 1. −С. 17−20.
15. Савич В. П. Підсумки досліджень пізньопалеолітичних поселень Куличівки у Кременці / В. П. Савич // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині / НАН України ; Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. −Л.: [б. в.], 1995. − Вип. 6. −С. 22−32.
16. Разведки в Тернопольской и Ровенской областях // СА. – 1964. −№ 4. – С. 224−226.
17. Раппопорт П. А. Древние русские крепости / П. А. Раппопорт. – М.: Наука, 1965. – 86 с.
18. Савич В. П. Пізньопалеолітичне населення Південно-західної Волині / В. П. Савич.– К.: Наук. думка, 1975. – 136 c.
19. Сас П. М. Феодальные города Украины в конце ХV − 60-х годах ХVІв. / П. М. Сас.– К. : [б. и.], 1989. – 231 с.
20. Собчук В. Перлина в короні України : Кременець / В. Собчук.– Кременець : Вид. Томчук В. Ю., 2005. – 56 с.: іл.
21. Теодорович Н. И. История города Кременца / Н. И. Теодорович. − Седлец : [б. и.], 1904. – 141 с.
22. Тихомиров М. Н. Древнерусские города / М. Н. Тихомиров. – М.: Госполитиздат, 1956. – 447 с.
23. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник. Від найдавніших часів до 1914 року). Т.1/ О. Цинкаловський ; Ін-т дослідів Волині.– Вінніпег : Вид-во т-ва “Волинь”, 1984. – 600 с.
24. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності / Г. Чернихівський.– Кременець : Папірус, 1999. − 320 с. : 32 іл.
25. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego i W. Walewskiego. – Warszawa, 1883. – T. IV. – 963 s.