Рецепція Ст. Оріховського в історіографічній традиції (доакадемічна доба)

Листування С. Оріховського та інших тогочасних політичних і культурних діячів дає багатий матеріал щодо враження, яке він справляв на сучасників (зокрема, у першому польському виданні «Оріховіани» згадуються понад 40 безпосередніх кореспондентів Оріховського). Так, відомий польський історик М. Кромер, який довгий час перебував у Відні як посланець при імператорському дворі та неодноразово мандрував Європою у справах держави та церкви, у таких виразах повідомляв Роксолана про розголос, що набула його діяльність в європейських культурних колах

Дмитро Вирський, д. іст. н, пров. наук. співроб. Інституту історїі України НАНУ

Особа і творчість Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566), українсько-польського інтелектуала доби «шляхетської революції» в Речі Посполитій, викликала велику зацікавленість вже у сучасників, адже перемиський канонік-вільнодумець вмів бути помітним і неодноразово потрапляв в епіцентр значущих для тогочасного суспільства подій. Відтак, саме іпостась “народного трибуна” знаходила домінуючий відбиток у перших спостереженнях співвітчизників гуманіста.

Крім цього, на оцінки сучасників, безперечно, впливали соціальний статус Роксолана, його шляхетське походження, конфесійна приналежність та постава до релігійно-політичної дискусії, теренами якої була як безпосередньо Корона Польська, так і весь християнський світ в цілому. До цього слід додати також відгуки «професійних» гуманістичних кіл, що зосереджувались на визначенні кваліфікації Оріховського як адепта studia humanitatis, себто як літератора, красномовця, філолога-латиніста, знавця античної спадщини і т. ін.

Читайте також: Держава і проблема влади у творчості Станіслава Оріховського-Роксолана

Цілком природно, що оцінки останнього роду переважають серед сучасників-іноземців, яких порівняно менш цікавила політична діяльність Роксолана. Відомий сучасний польський дослідник його творчості Є. Старнавський дійшов до висновку, що саме Оріховському випала доля репрезентувати Польщу на Заході у справі красномовства та епістолографії1.

Втім, неможна сказати, що Оріховський-політик був закордоном поігнорований, адже його друковані праці («Промова на похоронах польського короля Сигізмунда Ягеллона», «Турчики») сприймалися і як авторитетні джерела про буття земель, підпорядкованих Польській Короні та її безпосередніх сусідів в регіоні Центрально-Східної Європи2.

Листування С. Оріховського та інших тогочасних політичних і культурних діячів дає багатий матеріал щодо враження, яке він справляв на сучасників (зокрема, у першому польському виданні «Оріховіани» згадуються понад 40 безпосередніх кореспондентів Оріховського). Так, відомий польський історик М. Кромер, який довгий час перебував у Відні як посланець при імператорському дворі та неодноразово мандрував Європою у справах держави та церкви, у таких виразах повідомляв Роксолана про розголос, що набула його діяльність в європейських культурних колах: “Не думай, мій Оріховський, що твоє ім’я не відоме за кордоном. В Італії, Іспанії, Франції й Німеччині мені довелося чувати схвальні відгуки про твої твори, які становлять гордість і захист Вітчизни. Я не зустрічав там вченого, який би не читав їх і не підносив би до небес твоєї дотепності, красномовства та вченості. І я був гордий твоєю славою, оскільки вбачаю в тобі свого співвітчизника й друга, і тому промінці твоєї слави падають і на мене”3.

Інший польський культурний діяч Я. Гурський у передмові «Химери», одного з творів пізнього Оріховського, порівнював автора з Цицероном і Демосфеном4. Віддали належне Роксолану і поети, зокрема у цьому ж таки виданні вміщені вірші вітальні Я. Д. Соліковського та Я. Вугровіцького5. А Анджей Тржецький у поемі «De sacrosancti Evangelii in ditione Regis Poloniae post revelatum Antichristum origine, progressu et incremento elegia» (1556) зве його “вітчизни славетним символом” (“patriae praenobile limen”), підносить Роксолана вище за Цицерона та ставить поруч з А. Ф. Моджевським, що, зрештою, стане традицією6.

Про те, що ці панегірики не є просто приятельськими компліментами або проявами місцевого культурного патріотизму, свідчать і відгуки на творчість Роксолана з-за кордону. Зокрема, у передмові до виданої в Італії промови Оріховського на смерть польського короля Сигизмунда І Старого, написаної італійським гуманістом П. Рамузіо, останній порівнював українського письменника з Ксенофонтом (який у свій час прославив Кіра). Вчений писав, що щасливий той, “хто після смерті здобув такого глашатая своєї слави”7. З повагою, як про особу, якій у Польщі ніхто ані “вимовою ані сміливістю не дорівняється” писав про перемиського каноніка папський легат Я. Ф. Коммендоні8. Про загальноєвропейське визнання таланту С. Оріховського свідчать й географія та кількість закордонних перекладів і видань творів Роксолана (Укладач «Оріховіани» повідомляє про 20 видань творів Оріховського, що виходили за межами Корони Польської. Див. : Orzeсhowski S. Orichoviana. Opera inedita et Stanislai Orzechowski. 1543-1566 /Edid. Joseph Korzeniowski. Vol. I. Cracoviae, 1891. P. IX-XVII).

Читайте також: Оріховський Станіслав. Панегірик на шлюб короля Польщі Сигізмунда Августа

Природно, що чимало оцінок особи та ідей Оріховського виходять за життя гуманіста з таборів його ідейних союзників й опонентів. З-поміж перших, окрім вже згаданого М. Кромера, не можна обійти увагою кардинала Ст. Гозія, ідеолога і лідера польської контрреформації, ласка та авторитетна думка якого багато важила для перемиського каноніка (Див. два його розлогих листа до С. Гозія з 1563 р. : Orzechowski S. Orichoviana. Opera… P. 550-574.), та представника молодшого покоління сучасників гуманіста, одного з перших українців-пропагандистів унії церков, для якого вже Роксолан був визнаним авторитетом, Б. Гербеста (Зелевича)9. Обидва цінували письменницькі здібності Оріховського та полемічний талант, особливо якщо він спрямовувався проти нововірців-протестантів.

Принагідно зауважимо, що не всіх католиків можна зарахувати у стан прихильників Роксолана. В ультракатолицьких колах його ім’я сприймалось як одіозне, і саме в такому дусі витримані згадки про Оріховського в біографії П. Кміти10.

Читайте також: Національна свідомість у контексті української католицької традиції (XVI – перша половина XVII ст.)

Такі самі суперечності в оцінках зустрічаємо й у діячів різних напрямів протестантизму, що поширювалися на теренах Польської Корони та Великого князівства Литовського. Наведемо лише приклад змін у позиції людей, з якими Оріховського в’язали певний час дружні відносини. Антипротестантська діяльність Роксолана змусила їх виступити проти нього. Так, відомий польський мислитель А. Ф. Моджевський, товариш Оріховського по краківському гуртку .гуманістів, що активно діяв у 40-ві рр. XVI ст. 11, присвятив полеміці з ним невелику окрему працю - «Оріховський, або відхилення звинувачень, висунутих Ст. Оріховським-Роксоланом» (1562). М. Кровицький, колишній католицький священик-однодумець гуманіста у справі з целібатом, полемізував з перемиським каноніком на сторінках славнозвісної «Апології»12.

Окрім цього, існує чимало менш відомих зразків полемічної літератури, присвяченої дискусії з Оріховським13. Зазвичай на сторінках подібних творів Роксолану закидається заангажованість його виступів на підтримку офіційної церкви, ренегатство та інтелектуальна нещирість, що має корисливе коріння.

Окремо слід відмітити, відгуки на історико-політичні ідеї Роксолана. В зв’язку з цим особливе значення має твір А. Ротундуса (Мелецького) «Розмова Поляка з Литвином», присвячений полеміці з висловленою у «Квінкунксі» Оріховського різкою критикою ладу Великого князівства Литовського14. Сліди впливу ідей мислителя подибуємо і в славнозвісному трактаті А. Ф. Моджевського «Про виправлення держави» при обговоренні питання про необхідні заходи щодо захисту українського прикордоння королівства (Порівняй, зокрема, висловлювання в розділі ІХ «Про царя або короля» згаданої праці з твором Оріховського «Зразковий підданий» («Напучення польському королеві Сигизмунду Августу»). Див. : Моджевський А. Ф. Об исправлении государства //Польские мыслители эпохи Возрождения. М. , 1960. С. 72-84. Про вплив Оріховського на А. Ф. Моджевського див. також: Halecki O. Od unij Florenckiej do unij Brzeskiej. Lublin, 1997. T. 1. S. 202.)

Читайте також: Образ ідеального короля в латиномовній прозі України

Врешті-решт, можна припускати, що саме в цей, ще прижиттєвий для гуманіста, період усвідомлення місця Оріховського в житті річпосполитського суспільства з’являється чудова легенда про “solo tibi”, яка доводила, що винятковість Роксолана була визнана папою римським і він дав “йому одному” серед священиків право на шлюб15. Вірогідно, що до її популяризації доклали рук нащадки перемиського каноніка, адже “байстрюцьке” походження формально позбавляло їх прав на спадщину.

Таким чином, 40 - 60-ті рр. XVI ст. можна вважати першим етапом у дослідженні творчого доробку С. Оріховського. Його особливостями були розпорошеність та ситуативна злободенність спроб аналізу творчості Роксолана. Матеріали такого аналізу зустрічаємо переважно серед епістолярної спадщини сучасних гуманісту культурних діячів, у передмовах на численні видання творів Оріховського та в творах полемічного характеру.
Другий етап дослідження творчої спадщини Роксолана пов’язаний з досить широкими хронологічними рамками (друга половина XVI - XVII ст. ). На нього припадає пік зацікавленості творчістю Оріховського з точки зору реальних соціокультурних практик. Громадська затребуваність ідей Роксолана в цей період неодноразово відмічалася істориками. Так, сучасний український дослідник П. М. Сас говорить про кінець XVI -першу половину XVII ст. як про час, коли ідеї гуманіста “органічно впліталися в контекст української культури ... не лише як бібліографічний факт, а й передусім як джерело реального впливу на суспільну свідомість .православного населення, а також як матеріал для створення українськими письменниками-полемістами суспільно-політичних концепцій”16.

Читайте також: “Зем’янин” псевдо-Оріховського як пам’ятка консервативної суспільної думки України XVI ст.

Втім, межі періоду, запропоновані П. Сасом, на мій погляд, потребують певного уточнення, адже така періодизація відгороджується від того факту, що розголос діяльності Оріховського охоплював весь річпосполитський простір, а нова українсько-козацька ідея в середині ХVII ст. не змогла опанувати всією територією поширення українців і, наприклад, західноукраїнські землі фактично цілком залишались в ідейно-культурному колі Речі Посполитої. Відтак, верхньою межею означеного другого етапу “оріховіани” є не середина, а кінець ХVII ст. , а найсприятливішим середовищем для ідей Роксолана мають бути пораховані кола українського західництва, насамперед католицька, уніатська та почасти протестантська шляхта України (До речі, польська дослідниця Б. Косманова також говорить про загальну суголосність трактувань постаті Оріховського протягом другої половини XVI-XVII ст. , характеризуючи їх як візію “шляхти сарматської”, і лише доба Просвітництва з початком XVIII ст. , за думкою Косманової, пориває з цією традицією. Див. : Kosmanowa B. Popularność Stanislawa Orzechowskiego… S. 90. ).

У цей час письменницький доробок Оріховського знайшов широке визнання передусім завдяки своїм літературним якостям та самобутньому “річпосполитському” звучанню. Окрім цього, контроверсійність ідей гуманіста дозволяла зараховувати його в “свої” чи не кожній з тогочасних інтелектуальних течій17.

Тексти гуманіста стають фактично хрестоматійними і активно використовуються політичними та культурними діячами цієї доби, його думки стають загальним напівфольклорним набутком, а його ім’я якоюсь мірою канонізується. Природно, що місцем найінтенсивнішого плекання інтелектуальних традицій Оріховського стає його рідна Галичина, а їх носіями, почасти, виступають його земляки та рідні (Я. Д. Соліковський, Я. Щасний-Гербурт).

Твори Роксолана використовуються в Краківському університеті, Києво-Могилянському колегіумі та в інших навчальних закладах, побудованих за їх зразком, як дидактичні матеріали. Так, на роботи Оріховського посилається відомий київський викладач Й. Кононович-Горбацький всвоїй «Риториці»18.

Літературознавча традиція про Оріховського закладається ще наприкінці XVI ст. Станіслав Решка, колишній секретар кардинала С. Гозія у своєму «Житті Гозія» (1587), називає Роксолана “нашим Демосфеном”, закладаючи стійку традицію саме такої порівняльної атрибутації гуманіста19. Решка також включив ім’я Оріховського в перелік польських письменників, складений ним у 1593 році. Серед вчених і літераторів королювання Сигізмунда Августа згадував Роксолана і Ст. Гроховський у 1603 р. 20

Видатний польський літературознавець Шимон Старовольський, що був добре обізнаний із творчістю Оріховського, активно використовуючи праці останнього у власних творах21, остаточно “канонізує” ім’я Роксолана, включенням присвяченого йому біографічного нариса до антології «Сто письменників польських», що вийшла друком у Франкфурті в 1625 р. 22 Зокрема, він присвятив йому такі віршовані рядки:

Ту славнозвісную думку Платона прийнявши,
Про переселення душ по тілах безперервне,
Дух Оріховія жив перед тим в Демосфені напевно,
Чи Цицерона вимовність була притаманна йому.

Ідеї Оріховського у цей період віднайшли чимало шанувальників та наслідувачів у середовищі політично активної річпосполитської шляхти і почасти втілилися у суспільні практики Речі Посполитої обох народів, державного утворення, що в 1569 р. об’єднало в собі всі розлогі терени Корони Польської та Великого князівства Литовського. Про їх затребуваність говорять як численні перевидання політичних творів Роксолана (Укладач «Оріховіани» навів 27 посмертних видань творів Оріховського і це неповний перелік. Див. : Kubala L. Stanisław Orzechowski i wplyw jego na rozwoj i upadek Reformacij w Polsce. Lwów, 1906. S. 81; Orzechowski S. Orichoviana Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechowski. 1543-1566 /Ed. Joseph Korzeniowski. Cracoviae, 1891. Vol. I. P. IX-XVII. ), так і випадки відвертого плагіату з них. Так, папський нунцій Джерманіко Маласпіна в 1596 р. не погребував видати під власним ім’ям одну з «Турчик» Оріховського23.

Однак, варто зазначити, що по-різному «щастило» окремим творам мислителя. Зокрема, «бестселером» тогочасної «Оріховіани» може бути названа праця «Зразковий підданий» («Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»), що видавалася у 1584, 1632, 1639, 1697, 1763 роках. Величезною популярністю користувались і вже згадані «Турчики». Порівняно менше пощастило «Політії Польського Королівства», що так і не вийшла друком у ці часи, а інтерес до «Розмови навколо екзекуції» та «Квінкункса» був живий недовго, адже у XVII ст. заторкнуті в них питання вже мало цікавили шляхетський стан24.

Релігійні погляди Оріховського, думки про місце церкви у суспільстві і особливо його проправославна риторика знайшли уважного і вдячного читача-споживача в особі діячів православного відродження в Україні. В їх працях зустрічаємо непоодинокі посилання на твори Роксолана, зокрема вони присутні у «Апокрисисі» Х. Філалета та «Палінодії» З. Копистенського. Зокрема останній зве Оріховського “зацним і високовченим мужем”, а також “правим і старим правди мовцем”25.

Читайте також: Ст. Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель

Історіографічний доробок Оріховського також не був забутий. Це видно вже з факту кількох перевидань його «Анналів» (Написані в 1554 р. вони виходили друком 1611 р. в Добромилі, 1643 р. в Гданську, 1712 в Лейпцігу та 1767 в Кракові.). Цей твір став важливим джерелом інформації для пізніших річпосполитських історіографів. Так, Лукаш Гурницький, у своїй праці, написаній у 1637 р. і присвяченій королюванню останнього Ягеллона — Сигізмунда Августа, фактично переказує окремі сторінки згаданої праці Роксолана26. Окрім нього, «Аннали» Оріховського використовували Станіслав Любенецький у власній праці «Historia Reformationis Polonicae», а Ян Щасний-Гербурт, перший їх видавець, переробив їх у творі «Візерунок Речі Посполитої і направа Петра Григоржковича з книг Станіслава Оріховського взята» (1612).

Досить красномовно характеризує відношення польської історіографії до «Анналів» Оріховського і видання їх в Лейпцигу в 1712 році як додатка до славнозвісної «Історії Польщі» Яна Длугоша. Щодо цікавості історичними творами Роксолана в українських православних колах, то відомим є факт знаходження в бібліотеці Ф. Прокоповича примірника видання «Анналів» 1643 року27.

«Легенда» про Оріховського отримала продовження в цей період на сторінках малокритичного гербовника Шимона Окольського (1580-1653). Тут перед читачем постає образ таємничого терплячого мудреця, котрий горює за оточенням і нагадує йому його обов’язки щодо релігії та вітчизни. Щоб надати ваги власному баченню персони гуманіста, Окольський навіть стверджував, що Роксолан наприкінці життя повернувся до виконання священицьких обов’язків і став королівським сповідником28.

Третій етап оріховознавчих студій пов’язаний здебільшого з ХVIII ст. Він носить виразні ознаки перехідності і є своєрідною інтерлюдією до вивчення життєдіяльності Роксолана у сучасному розумінні “науки”. Його характеризує активізація джерелознавчої роботи та спроби перевидання окремих частин творчої спадщини Роксолана. Характерною ознакою цього періоду є домінування літературознавців на ниві тогочасної “оріховіани”, що пояснюється порівняною академічністю філологічних студій, формальною усталеністю як “наукової дисципліни” саме історії словесності.

Так, згадки про гуманіста зустрічаємо у латиномовній праці Давіда Брауна про істориків, політичних письменників і правників Польщі та Пруссії («De scriptorum Poloniae et Prussiae historicorum, politicorum et i[uris]c[onsl]torum, typis impressorum ac manuscriptorum, in Bibliotheca Brauniana collectorum, virtutibus as vitiis, catalogus et iudicium… (Kolonia, własc Elbląg, 1723)). У власній книзі Браун не поскупився на похвали Оріховському за “потугу слова”29.

В першій половині XVIII ст. в Польщі Я. А. Залуцький виступив із широкою програмою перевидання творів доби “зигмунтової”. Відтак, на сторінках двомісячника «Warschauer Bibliothek» (1753-1755) та квартальника «Acta Litteraria» (1755-1756), з’являлися окремі витяги з праць Оріховського, підготовлені зокрема Яном Даніелем Яноцьким30. В добу короля Станіслава Августа творами Оріховського цікавилися в зв’язку з обговоренням у польському суспільстві різних просвітницько орієнтованих проектів державних реформ31.

Читайте також: Проблема унії у творах Станіслава Оріховського (поч. ХVІ ст.)

Нарис діяльності Роксолана передує краківському виданню 1760 р. його твору «Життя і смерть Яна Тарновського», належав перу видавця, відомого єзуітського письменника і журналіста о. Францишека Богомольця32. Особливістю цього нарису було те, що автор обходив увагою пропротестантські мотиви у творчості Оріховського і пов’язані з ними сюжети його біографії. Біографія Оріховського складена Богомольцем стала основою і для шкіцу Я. К. Богуславського, вміщеного у праці «Житія славних поляків», що вийшла у Варшаві в 1788 р. (т. 1, с. 67-87)33.

Окрім цього, критичні зауваги щодо суспільно-політичних поглядів Оріховського висловлював у творі «Про литовські і польські права» (1800-1801) Тадеуш Чацький, особливо суворо засуджуючи «Квінкункс» (т. 1, с. 182; т. 2, с. 38,79,83)34. Відомості про Оріховського містила також і книга італійського історика церкви Франциска Антоніо Заккарія (1714-1795)35.

Прикметно, що в Україні з вивершенням у XVIII ст. т. зв. козацької історіографії праці Оріховського потрапляють у коло її базових джерел. Зокрема відомо, що Юрій Кониський надсилав твори Роксолана Григорію Полетиці36.

Наступні етапи оріховознавчих студій відбувалися вже за цілком академічних умов, проте майже всі стереотипні уявлення попередньої доби знайшли собі чимало прихильників серед модерних науковців37. Отже, повернення ad fontes сприятиме деконструкції деяких історіографічних міфів і дозволить нам побачити “людину” за напівіконописним “ликом”.

1. Starnawski J. Dzieje wiedzy o literaturze polskiej (do konca wieku XVIII). Wrocław, 1984. S. 30; Starnawski J. Wstęp //Orzechowski St. Wybór pism. Warszawa; Wrocław; Kraków, 1972. S. I-LX.
2 Див. відгуки М. Кромера та П. Рамузіо.
3 Наливайко Д. С. Станіслав Оріховський як український латиномовний письменник Відродження //Українська література XVI-XVIII ст. та інші слов’янські літератури. К. , 1984. С. 170.
4 Сас П. М. Проблема людини в творчості українського письменника XVI ст. Ст. Оріховського //Україна і Польща в період феодалізму: Зб. наук. пр. К. , 1991. С. 35.
5 Stanisław Orzechowski w sądach współezsnych i potomnych //Z dziejów kultury i literatury Ziemi Przemyskiej. T. 2. Przemyśl, 1973. S. 13-14; Starnawski J. Dzieje wiedzy o literaturze polskiej (do konca wieku XVIII). Wrocław, 1984. S. 31.
6 Starnawski J. Dzieje wiedzy… S. 30.
7 Нічик В. М. , Литвинов В. Д. , Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI-початок XVII ст. ). К. , 1990. C. 60.
8 Kubala L. Stanisław Orzechowski i wplyw jego na rozwoj i upadek Reformacij w Polsce. Lwów, 1906. S. 82.
9 Herbest B. Wypisanie drogi //Wiszniewski M. Historia literatury Polskiej. Krakow, 1845. T. 7. S. 569-581.
10 Vita Petri Kmithae de Wisnicze Palatini Cracoviensis //Annales Stanislai Orichovii Okszii. Posnaniae, 1854. S. 202-203, 1216.
11 Любович Н. История реформации в Польще: Кальвинисты и антитринитарии. Варшава, 1883. C. 64-78.
12 Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995. C. 90.
13 Orzechowski S. Opowiadanie upadku przyszłego polskiego z r. 1560. Warszawa, 1901 S. 17-32.
14 Rotundus A. Rozmowa Polaka z Litwinem. Kraków, 1890.
15 Kubala L. Stanislaw Orzehowski… S. 83.
16 Сас П. М. Українсько-польський мислитель доби Відродження Станіслав Оріховський: на шляху до історизму нового часу //Укр. істор. журн. 1991. №1. С. 89.
17 Kosmanowa B. Popularność Stanisława Orzechowskiego w Rzeczpospolitej szlacheckiej //Odrodzenie i reformacja w Polsce. T. XXII. Wrocław. Warszawa; Kraków; Gdansk, 1977. S. 79
81.
18 Kononovicz-Horbacki J. Orator Mohylaenus…; ІР НБУВ. Ф. 30. №109. S. 159. .19 Kosmanowa B. Op. cit. S. 77.
20 Ibidem.
21 Ibidem. S. 78.
22 Starovolsci Simonis. Scriptorum Polonicarum Hekatontas seu centum illustrium Poloniae scriptorum Elogia et Vitae. Francoforti, 1625. P. 78-80.
23 Kubala L. Op. cit. S. 8. 24 Kosmanowa B. Op. cit. S. 88-90.
25 Копистенський З. Палинодия //Памятники полемической литературы. СПб. , 1876. Кн. 1. С. 329; Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т. Нью-Йорк, 1960. Т. 5. Культурні і літературні течії на Україні в XV-XVI вв. і перше відродження (1580-1610 рр. ). С. 220-221.
26 Górnicki Ł. Dzieje w Koronie Polskiej (1538-1572). Warszawa, 1805. S. 312-315.
27 Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К. , 1981. Т. 3. С. 427.
28 Kosmanowa B. Op. sit. S. 88.
29 Kapuścik J. Mecenas i uczony J. M. Ossolinski i jego działność historycznoliteracka. Kraków, 1979. S. 109.
30 Kosmanowa B. Op. sit. S. 88.
31 Klimowicz M. Oswiecenie. Warszawa, 1972. S. 23.
32 Bohomolec F. Życie Orzechowskiego. Sanok, 1855.
33 Kapuścik J. Mecenas i uczony J. M. Ossolinski i jego działność historycznoliteracka. Krakуw, 1979. S. 109-110.
34 Ibidem. S. 109-110.
35 Zaccaria Francescantonio. Dissertazioni varie italiane a storia ecclesiastica appartenenti. Rzym, 1780. T. II. S. 318-331.
36 Ковальський М. Іван Крип’якевич про українську історіографію з давніх часів до останньої третини ХІХ ст. (Спостереження над першим лекційним університетським курсом з української історіографії) //На службі Кліо. Збірник на пошану Любомира Романа Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльності. К. ; Нью-Йорк; Торонто; Париж; Львів, 2000. С. 303-336.
37 Вирський Д. С. С. Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель. К. ; Кременчук, 2001.