Людмила Шевченко-Савчинська.
"Етикетна латиномовна поезія в українській літературі XVI-XVIII ст.". Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Упродовж XVI–XVIII ст. українська культура виходить зі стану колишньої замкнутості – це зумовлене зростанням національної свідомості. Багатомовність стає органічною рисою літератури й означає не що інше як багатоплановість та перспективність її розвитку. Компресування у часі, а відтак неминуче змішування, накладання, паралельне існування різних стилів української літератури пояснюється певною мірою намаганням надолужити вимушену несинхронність розвитку з більшістю європейських літератур, що, у свою чергу, було зумовлене суспільно-політичними причинами.
Ренесансна концепція антропоцентризму повернула до широкого вжитку численні призабуті поетичні жанри, які, беручи початок в античності, сприяли утвердженню людського первня в літературі пізніших часів – ідеться передусім про різноманітні види етикетної поезії – вірші епічного та ліро-епічного жанру, написані з нагоди визначної події у родинному чи суспільному житті, спрямовані на вшанування (чи осуд) певної шляхетної особи та її діянь: поезія з нагоди дня народження (genethliaca), весільна поезія (epithalamica), енкомії-панегірики – похвальні віршовані промови (encomiastiсa, panegyrici), прокляття (dirae), привітальні твори (paramithetica), поезія вдячності (eucharistica), патетична (pathetica) та поховальна (epicedia). Хоча значна частина української латиномовної поезії безумовно позначена впливом бароко, ще більше творів мають виразні ознаки класицизму. Згідно з хрестоматійним визначенням, класицизму властивий раціоналізм – перевага розуму над емоціями, нормативність (для прикладу – загальновідома вимога триєдності), підкреслена аристократичність і визначальною мірою – орієнтація на художній спадок стародавньої Греції та Риму. Послідовники цього напряму своєю творчістю тяжіли до чіткості, пластичної довершеності форм, урівноваженості та ясності. Не раз стильова належність поетичного твору, в якому виявляються ознаки бароковості та класицистичності водночас, спричинювала дискусії літературознавців. Проте суперечки частіше точаться навколо віршів національною мовою, оскільки новолатинська поезія, яка в усі часи прагнула дорівнятися до своїх античних взірців, є класицистичною за суттю.