Михайло Рутинський, Львівський національний університет імені Івана Франка
Наша мета - стислий ретроспективно-географічний аналіз географічної складової доробку вченого-енциклопедиста Еразма Сикста, насамперед актуалізування основних творчих напрацювань та оцінка внеску цього вченого в ресурсно-географічне вивчення бальнеологічно-курортного потенціалу галицького терену.
Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що проблематика ретроспективно-географічних досліджень території Західної України та вивчення наукової спадщини окремих представників географічної науки й краєзнавства минулих століть є предметом численних наукових праць та розвідок сьогодення. Питання історії географії та галицького краєзнавства, еволюції його теоретичних і прикладних напрацювань та напрямів розвитку нині розробляють чимало українських учених, з яких найбільш значущий доробок мають представники Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Київської та Житомирської наукових шкіл краєзнавства - О. Шаблій, М. Костриця, Я. Жупанський, В. Круль, П. Тронько, Я. Верменич, Я. Серкіз, І. Ровенчак, Р. Лозинський, О. Вісьтак, С. Кузик, О. Любіцева, О. Заставецька, Я. Мариняк, І. Дутчак, М. Рутинський, С. Трубчанінов, Я. Луцький, Є. Панкова, Т. Дьорова, І. Андрухів, Б. Гаврилів, В. Лавринюк та ін. Авторами останніх праць з аналізу спадщини Е. Сикста є С. Гонсьоровський, М. Капраль, Г. Коваленко, Л. Шевченко-Савчинська та ін. [3-8].
Епоха культурного Відродження у Європі ослабила інквізиційний терор Католицької Церкви й дала змогу окремим освіченим представникам суспільства у монастирських бібліотеках ознайомитися з пам’ятками античної медичної спадщини та розпочати досліди з вивчення цілющих властивостей навколишньої природи. Одним з перших на цьому поприщі був професор Салернської медичної школи Арнольд з Вілланови (1235-1313), який опублікував науковий бестселер - трактат “Про збереження молодості і віддалення старості”, в якому прямо зазначав про важливість термальних процедур і регулярного відвідування купалень мінеральних вод для “збалансування вологи й тепла в організмі” як основ здоров’я і довголіття. У XX ст. флорентійський чернець-фанатик Дж. Савонарола (1452-1458) підготував і зумів видати “Трактат про італійські мінеральні води” - перший медико-курортологічний довідник з емпірично-науковим описом цілющих властивостей мінеральних вод і методик їхнього зовнішнього використання з лікувальними цілями. У XVI ст. хвиля “реабілітації” здобутків античної курортологічної науки докотилася до Речі Посполитої. Піонером у цій царині став вихованець італійських університетів Войцех Очко - автор легендарного трактату “Теплиці” (1578), фундатор польської й української бальнеології. Подальшої популяризації й розвитку ці ідеї набули в трактаті львів’янина Еразма Сикста “Про теплиці в Шклі” (1617).
Еразм Сикст (українське прізвище Мриголод, також підписувався як Еразм Львів’янин (Sixto Leopolien[si], Medico Excellentiss[imo]), бл. 1570 - бл. 1635) - один з найвидатніших учених-енциклопедистів (медик, філософ, географ, соціолог та геополітик), бургомістрів Львова та мандрівників на західноукраїнських теренах початку XVII ст. [2, 4, 8]. Ким є для сучасної української науки видатний львівський учений, доктор медицини і філософії і ким за національністю вважав себе бургомістр Львова Еразм Сикст, можемо судити із формулювання місії його першого трактату, написаного, “щоб кожен міг почерпнути для себе розуміння щодо користування нашими Руськими курортами” [12, s. 3].
Е. Сикст народився, майже весь час мешкав, лікуючи й управляючи міською громадою, помер і похований у Львові. (Лише останні роки перед смертю працював професором медицини в Замойській академії). Львовознавець Д. Зубрицький з’ясував, що, згідно зі свідченням львівського хронікаря Яна Алембека, ще в середині XVI ст. предки Е. Сикста мали українське прізвище Мриголоди, однак для поважності звучання його дід, як делегат органу міського самоврядування, перебрав нове [1].
У м. Львові Е. Сикст обіймав посаду лікаря католицького шпиталю (1614-1629). Вулиця П. Дорошенка, де є корпус географічного факультету Львівського університету імені Івана Франка, у минулому на честь Е. Сикста називалася вул. Сикстуська (Sykstusstrassе), адже виникла на місці дороги, яка в XVII ст. вела вздовж ставів, що належали Львівським римо-католицьким архієпископам, від Середмістя до маєтку ученого-медика й бургомістра Еразма Сикста. Як бургомістр Львова Е. Сикст дбав про ліпше санітарне облаштування міста й засоби профілактики проти епідемій.
Крім медичної практики й активного громадського життя, учений чимало зусиль присвятив природознавчим і краєзнавчим дослідженням, виїжджав для вивчення природних лікувальних чинників і курортних місцевостей в околицях Шкла і Дрогобича, запровадив практику лікування галичан місцевими мінеральними водами і сірчаними грязями, збирав багаті мінералогічні колекції, розробляв рекомендації щодо поліпшення організації курортної справи в Галичині тощо.
Ступінь доктора медицини і філософії Е. Сикст здобув в Італії, де відкрив для себе плеяду античних учених, які заклали основи натурфілософських і медичних наук. Грецький медик Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) подарував людству сентенцію-аксіому: “Природа - це лікар хвороб”. У його творах описано лікувальні властивості річкової, солоної і морської води, грязей та клімату, розроблено методики застосування сонячних, парових і повітряних ванн, компресів, холодних обмивань і повітря “священних гаїв” для лікування хворих. Для збереження здоров’я і довголіття Гіппократ рекомендував людям дієту, фізкультуру, морські й гарячі ванни. Десятки світочів античної науки - послідовники Гіппократа - розвинули це вчення у систему медичних дисциплін. Учений Авл Корнелій Цельс (30/25 р. до н. е. - 45/50 р. н. е.) у трактаті “Про медицину” розробив основи анатомії, хірургії, клімато- й гідротерапії. Клавдій Гален (129-199), грек із Пергама, вихованець Олександрійської медичної школи, із 164 р. придворний лікар імператорів Марка Аврелія, а потім його сина Коммода, популяризував і розвинув у Римі вчення Гіппократа, був автором понад 125 медичних трактатів, зокрема “Методів терапії” і “Про приготування ліків”, у яких детально описав сукупність методик і засобів, які дотепер становлять основу терапії, хірургії та фармакології [2]. Проте своїм головним учителем Еразм Сикст уважав Луція Анея Сенеку (4 р. до н. е. - 65 р. н. е.); його філософських, морально-етичних і медичних поглядів намагався дотримуватися у своєму житті.
Перу вченого належить низка публікацій у галузі медицини, порівняльної натурфілософії, географії та гідрогеології. Окремі пасажі про українські терени містять тексти його латиномовних трактатів “Mimus Syrus Publias M. cum paraphresi Erasmi Roterdami notis Scaligeri et observantionibus Erasmi Sixti Leopoliensis” (1590), “Publii Syri Mimi ex editione Erasmi Sixti” (1600), “Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera” (1627) та, імовірно, “Commentarius in librum Herculis Saxoniae de plica polonica” (не зберігся).
Найґрунтовнішим науковим трактатом ученого є “Медичний коментар до творів Луція Анея Сенеки”, виданий латинською мовою 1627 р. у Львові. Це систематизований Е. Сикстом кодекс текстів - учень, суджень, методик - найавторитетніших учених античності, які заклали підвалини сучасних медичних, соціальних, географічних наук, з їхньою подальшою критичною інтерпретацією. Серед них:
- грецькі мислителі й медики Ерасистрат (304-250 рр. до н. е., автор праць з терапії, неврології й нейрофізіології), Діофант Олександрійський (ІІІ ст. до н. е., автор-фундатор “Арифметики”, геодезичного трактату “Про вимірювання поверхонь” та ін.), Асклепіад Віфінський (бл. 124 чи 129 р. до н. е. - бл. 40 р. до н. е., заклав основи психотерапії, фізичної терапії, дієтології та молекулярної медицини), Клавдій Гален (129-199 рр., про внесок у науку див. вище) та Плутарх (бл. 46-120 рр.);
- римські енциклопедисти-універсалісти - дослідники медицини і валеології, агрономії і продуктивного сільського господарства, натурфілософії і географії, природних явищ і суспільних процесів - Катон Старший (234-149 рр. до н. е., автор енциклопедії “Початки”, трактату “Про землеробство” та ін.), Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н. е., у доробку понад 600 праць, у тім числі 76 книг циклу “Логісторики”, 9-томна енциклопедія “Disciplinae”, трактати “Про сільське господарство”, “Прикладна геометрія земної поверхні” та ін.), Марк Вітрувій (друга половина І ст. до н. е., автор “Десяти книг про архітектуру”, де виклав концепцію ідеального містобудування), Авл Корнелій Цельс (30/25 р. до н. е. - 45/50 р. н. е., автор 8-томного трактату “Про медицину” та багатотомної енциклопедії “Artes”), Луцій Юній Колумела (4 - бл. 70, автор трактату “Про сільське господарство”) та Ґай Пліній Старший (між 22 і 24-79 рр., автор географічної енциклопедії “Природнича історія” в 37 книгах).
Як зазначила перекладач і дослідник тексту Л. Шевченко-Савчинська, змістовим стрижнем праці Еразма Сикста все-таки є творчість Сенеки. Він дав медичне обґрунтування (подекуди корекцію) тез філософа, вибираючи цитати з окремих його книг. Найбільше (34 цитати) вибрано для коментування Еразмом Сикстом із “Послань” та “Про природничі питання”. Загалом трактат слугує прикладом синкретизму наукового, публіцистичного та художнього стилів в одному творі, де серйозні наукові факти, приклади з власної медичної практики сусідять з цитатами античних учених [5].
Як географ і краєзнавець постає перед нами Еразм Сикст з праці “Про теплиці в Шклі” (1617), у якій описав природні лікувальні ресурси Русі, дав медико-географічну характеристику найстарішого й найславнішого у XV-XVIII ст. українського курорту Шкло, навів результати власноруч виконаного хімічного аналізу мінеральних вод в околицях Дрогобича, навів типологію та проаналізував лікувальні властивості окремих типів мінеральних вод краю, описав медичні переваги та курортологічні перспективи грязелікування тощо.
“...Води теплиці (курорту. - М. Р.) в Шклі (Шклом називається село, розташоване за милю від Яворова, а від руського міста Львова за п’ять миль), прийом яких показаний тим людям, які насправді з усієї Речі Посполитої стікаються останнім часом, аби тут поправити своє здоров’я, - свідчить Е. Сикст. - Часто-густо чимало з них повертається до своїх домівок без жодних змін, частково тому, що з такими хворобами приїжджають до тієї води, які могли бути вилікувані, але при яких вона радше зашкодить, аніж зцілить, частково (...) (через те, що запустили їх до невиліковності. - М. Р.). Є й такі, які мають чисті тіла, однак теж приймають ту лікувальну воду (...) з огляду на інших, які при тій воді оздоровлюються, і чинять так само, як і ті, і п’ють її, хоч у цьому вряди-годи не мають потреби” [12, s. 1-2]. “Одні на один захід до неї вступають, інші по кілька годин у ній висиджують...” [12, s. 2].
Місію і прикладну вартість цього трактату для читачів Е. Сикст сформулював так: “мені бачиться доречним у першій книзі пояснити всіх вод природу, походження і використання. У другій книзі так викладатиму [відомості], щоб імена, природу, якість усіх теплиць до загалу донести. У третій детальніше буде про те, яка природа теплиць у селі Шклі, які частинки у них або мінерали містяться, при яких хворобах могли б вони вживатися, яке пряме цих вод призначення, тобто що ті, які хотіли б ними користуватися, мають спершу зробити, і чого під час ванн ті, хто їх приймають, або ті, хто п’ють [води], остерігатися мають” [12, s. 2].
Трактат Е. Сикста “Про теплиці в Шклі ” у першій половині тексту є натурфілософським і фізико-географічним, і лише у другій - суто медичним.
Першу частину праці відведено розгляду теоретичних питань про сутність води як компонента природи і лікувального засобу. Як на мене, це радше довільна компіляція тексту попереднього трактату про бальнеологію загалом і теплиці в Шклі зокрема - монографії Войцеха Очко “Теплиці” (1578). Збігаються чи перегукуються навіть теми окремих розділів: “Яке місце поміж стихіями займає вода, і що більше: земля чи вода?” (у якому наведені дані щодо розмірів і геологічної будови Землі, глибин Світового океану тощо), “Зв’язок медицини з філософією і що з цього до уявлень про воду додати можна”, “Якої якості є вода з джерел, із криниць, ставів, озер?”. Певні паралелі й запозичення ідей і цитат авторитетного бальнеолога В. Очко простежуються і в наступних частинах праці Е. Сикста, однак що далі, то менше.
У наступних розділах Е. Сикст систематизував і проаналізував доробок античної, арабської й ренесансної європейської науки в царині водолікування (від Арістотеля, Гіппократа, Корнелія Цельса, Тертуліана і Галена до Авіцени й Теофраста Парацельса), виклав сучасне йому бачення предмета і підходів до водолікування, його типології і методів, класифікації теплиць (“Ванни води посполитої є двоякими: холодними й теплими, а теплі - троякими”), рекомендацій для приймання термальних, сірчаних та інших ванн тощо.
Друга половина трактату присвячена розгляду дослідів і суджень античних учених (Арістотеля, Емпедокла, Галена, Вітрувія, Теофраста й ін.) та італійських професорів (Г. Фалопія, Дж. де Донді, Р. Соленандера й ін.) щодо фізики і хімії вод, їхніх органолептичних відмінностей, які ліпше додавати для розведення вин, запарювання зілля і виготовлення екстрактів тощо. Починається вона розділом “Теплиці і що про них потрібно знати”, у якому Е. Сикст дав тлумачення поняття “теплиці” як похідного від грецького “thermas” i латинського “thermae”. Першими, услід за латинянами, чехи, “...маючи у своїй землі кільканадцять теплиць, назвали одну тим власним іменем, не додаючи іншого, бо Carolinae Thermae означає Тепліце імператора Карла (...) і місто є від них назване Тепліце...” [12, s. 80]. Відтак, вірогідно, після трактату В. Очко “Теплиці” це поняття закріпилося як означення оздоровниць і в Речі Посполитій.
Е. Сикст, описуючи різноманіття поширених на земній кулі вод, коротко схарактеризував географію курортів Європи, географію і теорії походження вулканів (посилаючись на свідчення Х. Колумба, інформував читача, що вулкани є і посеред океану, як от на острові Тенеріфе), аргументував вулканічний генезис термальних вод і сірки, не обійшов увагою питання особливостей нафтопроявів і солевидобутку в Європі, Арабії, Персії й Індії.
Щодо генезису соляних джерел Е. Сикст писав, що це результат: “...змішування солепокладів земних надр з водами, таких є чимало і в інших країнах, але в нас у Польщі в дуже багатьох місцях, як от в Дрогобичі, в Долині, в місті Сіль, в Коломиї - і ледве не щороку тепер в Руських краях по селах знаходяться соляні води, з яких потім солевари виварюють сіль і формують в брикети...” [12, s. 104].
Третю частину праці присвячено власне краєзнавчо-географічним, ресурсно-гідрографічним, медико-курортологічним і бальнеотерапевтично-методичним дослідженням курорту Шкло. Вона містить такі розділи: “Про те, що треба знати про воду у селі Шклі”, “Вода у Шклі містить сірку й селітру і чому вона холодна”, “Чотири способи, якими природа і чудова якість води у селі Шклі пізнається, і чому про воду цю дізналися”, “11 правил, які кожен, хто приймає ванну зі шклянською водою, мусить знати”, “9 випадків прикрих, які можуть статися з тими, хто ванною користується, і як їх уникнути”, “Чого мусить дотримуватися той немічний, хто шклянську воду п’є цілими днями?” та ін.
Передусім учений розглянув питання етимології. Після архівних студій і розпитувань зізнався, що істина загублена в часі, і виклав найвірогіднішу версію: “Називають теж ту нашу воду Яворівською, водою Скляною, або зі Шкла. Чи то пішло від села, в якому те джерело знаходиться, чи то село назване від тієї води; а вода через те прозвана шклом, що настільки пречиста, наче шкло найсубтельніше...” [12, s. 208].
Нижче Е. Сикст узагальнив усю доступну йому емпіричну інформацію про курортний потенціал Шкла, описав походження сірчаної води, її мінеральний склад, від яких захворювань допомагає і якою має бути ефективна методика застосування цієї води для пиття і ванн, про режим оздоровлення, гігієну, дієту тощо, “щоб кожен міг почерпнути для себе розуміння щодо користування нашими Руськими курортами” [12, s. 3].
Часто, описуючи ті чи інші прояви місцевої рекреаційно-медичної самодіяльності, Е. Сикст за приклад для наслідування ставив прогресивну організацію бальнеотерапії у термах Падуї (сучасні провідні курорти Абано-Терме й Монтеґротто-Терме) під патронатом тамтешніх університетських професорів медицини. (Між іншим, на базі цих термальних вод і домішок інших інгредієнтів вони в XIV-XVII ст. експериментально шукали універсальні ліки “Антидот”). Бургомістр-учений мріяв і закликав громадськість організувати щось подібне у Львові й прилеглому Шклі.
Е. Сикст чітко розписав, як потрібно розбудовувати курортну інфраструктуру краю. Зокрема, констатував: “Не лише має бути таке крите місце, у якому люди прийматимуть купелі, а й саме джерело мало б бути прикрите від будь-якої негоди, а таких днів чимало (...). Але (...) не поважаємо своїх ресурсів, хоч почасти вони й кращі, ніж в інших країнах, і відтак теж та вода є в великому занедбанні, що навіть самого джерела пристойно не обмуровано, ні також жодного навісу над собою не має” [12, s. 238-239].
Певне місце в трактаті “Про теплиці в Шклі” відведено другому, на розсуд Е. Сикста, за цінністю Дрогобицькому осередку природних лікувальних ресурсів. Автор навів опис місцевостей, у яких видобували нафту, схарактеризував різні способи видобутку та переробки сирої нафти, конструкцію апаратів для дистиляції нафти з метою використання її в медичних цілях. Поряд з нафтовим дистилятом учений експериментальним способом високо оцінив лікувальні властивості передкарпатської ропи, “...як її називають ті, хто за Дрогобичем викопують ту ропу, подібну до привізного petroleo, що є корисною від хвороб” [12, s. 82].
Не буде перебільшенням стверджувати, що саме Е. Сикст працею “Про теплиці в Шклі” активізував на початку XVII ст. географічне, гідрогеологічне й курортологічне наукове вивчення Галицького краю. Безперечною заслугою Е. Сикста є те, що він першим серед учених-бальнеологів провів хімічний аналіз води курорту Шкло й нафтових вод з-під Дрогобича, привернув увагу наукового загалу до лікувальних властивостей сірчаних грязей, нафтопродуктів і ропи Львівщини. Заслугою Е. Сикста є і те, що він критично проаналізував і доповнив описані В. Очко нові принципи організації курортної справи у Шклі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Д. Зубрицький. - Львів : МГКО “Документальна скарбниця”; ЛНУ ім. Івана Франка; Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського; ЦДІА України; Громадська організація “Інститут Львова”; Центр Європи, 2002. - 602 с.
2. Ковнер С. Г. История древней медицины / С. Г. Ковнер. - Киев : Тип. Киев. ун-та Св. Владимира, 1878. - 400 с.
3. Шевченко-Савчинська Л. Сикст Еразм. Про теплики у селі Шклі [Електронний ресурс] / Л. Шевченко-Савчинська. - Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/ 2013/03/ blog-post_11.html.
4. Шевченко-Савчинська Л. Реферат з історії медицини. Ч. 2: Еразм Сикст [Електронний ресурс] / Л. Шевченко-Савчинська. - Режим доступу: http://www.medievist. org.ua /2013/03/2.html.
5. Шевченко-Савчинська Л. Давня література: з полону стереотипів / Л. Шевченко-Савчинська, К. Балашов. - К. : Медієвіст, 2012. - 380 с.
6. Gąsiorowski S. Sykst Erazm (ok. 1570-1635) / S. Gąsiorowski, M. Kapral // Polski słownik biograficzny. - Warszawa; Kraków, 2009. - T. 46, Z. 189. - S. 207-210.
7. Kowalenko H. Dzieje balneologii Polskiej w XVI i XVII wieku / H. Kowalenko // Studia i Materialy z Dziejów Nauki Polskiej. Seria B: Historia Nauk Biologicznych i Medycznych. - 1975. - Z. 26. - S. 33-84.
8. Kowalenko H. Erazm Sixtus - pierwszy balneochemik polski (1570-1635) / H. Kowalenko // Studia i materiały z dziejów nauki polskiej. Seria B. Historia Nauk Biologicznych i Medycznych. - 1984. - Z. 31. - S. 5-27.
9. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku / W. Łoziński. - Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. - 305 s.
10. Sixtus Erasmus. Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera. / E. Sixtus // Sixto Leopolien. - Leopoli, 1627. - 109 s.
11. Sixtus Erazmus. O cieplicach we Skle Ksiąg Troie. Przez Erazma Syxta Philozophiey y Medicyny Doktora Napisanych / E. Sixtus. - Zamosc, 1617. - 242 s.
12. Syxt Erazm. O cieplicach we Skle. Edycya druga / E. Syxt. - Warszawa, Lwów : Ian August Pozer, 1780. - 407 s.
1. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Д. Зубрицький. - Львів : МГКО “Документальна скарбниця”; ЛНУ ім. Івана Франка; Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського; ЦДІА України; Громадська організація “Інститут Львова”; Центр Європи, 2002. - 602 с.
2. Ковнер С. Г. История древней медицины / С. Г. Ковнер. - Киев : Тип. Киев. ун-та Св. Владимира, 1878. - 400 с.
3. Шевченко-Савчинська Л. Сикст Еразм. Про теплики у селі Шклі [Електронний ресурс] / Л. Шевченко-Савчинська. - Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/ 2013/03/ blog-post_11.html.
4. Шевченко-Савчинська Л. Реферат з історії медицини. Ч. 2: Еразм Сикст [Електронний ресурс] / Л. Шевченко-Савчинська. - Режим доступу: http://www.medievist. org.ua /2013/03/2.html.
5. Шевченко-Савчинська Л. Давня література: з полону стереотипів / Л. Шевченко-Савчинська, К. Балашов. - К. : Медієвіст, 2012. - 380 с.
6. Gąsiorowski S. Sykst Erazm (ok. 1570-1635) / S. Gąsiorowski, M. Kapral // Polski słownik biograficzny. - Warszawa; Kraków, 2009. - T. 46, Z. 189. - S. 207-210.
7. Kowalenko H. Dzieje balneologii Polskiej w XVI i XVII wieku / H. Kowalenko // Studia i Materialy z Dziejów Nauki Polskiej. Seria B: Historia Nauk Biologicznych i Medycznych. - 1975. - Z. 26. - S. 33-84.
8. Kowalenko H. Erazm Sixtus - pierwszy balneochemik polski (1570-1635) / H. Kowalenko // Studia i materiały z dziejów nauki polskiej. Seria B. Historia Nauk Biologicznych i Medycznych. - 1984. - Z. 31. - S. 5-27.
9. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku / W. Łoziński. - Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. - 305 s.
10. Sixtus Erasmus. Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera. / E. Sixtus // Sixto Leopolien. - Leopoli, 1627. - 109 s.
11. Sixtus Erazmus. O cieplicach we Skle Ksiąg Troie. Przez Erazma Syxta Philozophiey y Medicyny Doktora Napisanych / E. Sixtus. - Zamosc, 1617. - 242 s.
12. Syxt Erazm. O cieplicach we Skle. Edycya druga / E. Syxt. - Warszawa, Lwów : Ian August Pozer, 1780. - 407 s.