В українській науковій літературі спеціально ніхто, крім І. Крип’якевича, не досліджував цього важливого документа, без якого Б. Хмельницький не зміг успішно завершити революцію. Цікаво, що І. Крип’якевич подає це не у своїй монографії про Богдана Хмельницького, а у статті «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького», написаній близько 1925–1926 рр., яка мала вийти у редагованому Михайлом Грушевським збірнику «Полуднева Україна» у випуску 1930 р., але невдовзі збірник був заборонений.
Лариса Пріцак
Українські історики й ті, хто займався добою Богдана Хмельницького, залишили поза увагою договір українського гетьмана із кримським ханом Ісламом Ґераєм ІІІ у березні 1648 р., хоч це була єдина можливість Богдана Хмельницького вийти на міжнародну арену. Без допомоги Іслама Ґерая ІІІ Б. Хмельницький не міг виступити проти Польщі, отже, не було б ані повстання, ані гетьманської держави. Б. Хмельницький мав як політик одну дуже важливу слабкість – він не був членом будь-якої династії. А в першій половині XVII ст. все ще панувала середньовічна доктрина, відповідно до якої владу над певною територією може мати тільки член пануючої династії, проте це стосувалося в основному дохристиянських європейських держав. У системі мусульманського світу, до якого належало Кримське ханство та його патрон — турецький султан, це не стало правилом, тому, як пізніше з’ясується, османський уряд трактував Б. Хмельницького і його наступників як князів (емірів) християнського народу[1].
Дорога до мусульманського Царгорода йшла через Кримський ханат, який в османській структурі був зверхником північних кордонів Східної Європи, тобто васальних християнських держав Османської імперії —Молдавії, Валахії, Семигороду (Трансільванії). Очевидно, Б. Хмельницький міг розраховувати на те, що ввійде до ліги християнських васалів. Крім того, Україну з османським світом пов’язувала міжнародна торгівля, бо конфлікт з Польщею закрив би її вихід до Балтійського моря. Отже, враховуючи ці можливості, Богдан Хмельницький вирішив, що йому треба укласти договір з Ісламом Ґераєм ІІІ, аби дістати допомогу у боротьбі з Польщею і завдяки підтримці хана отримати можливість вступу до ліги османських християнських васалів. Маючи тільки особисті обрáзи від надуживання польської адміністрації, Б. Хмельницький не міг би реалізувати цей політичний план.
На жаль, оригінал тексту договору Б. Хмельницького з Ісламом Ґераєм ІІІ з 1648 р. не зберігся ні в українських, ні в татарських архівах.
Тогочасний османський історик На’їма згадує про договір загально, не вдаючись у подробиці, і тільки тому, що кримський хан повідомляє турецьке правління про намір Б. Хмельницького розірвати відносини з Польщею і що хан вирішив допомогти йому своїм військом. Уже 25 квітня 1648 р. кримський хан Іслам Ґерай посилає в Стамбул через великого візира Агмеда-пашу турецькому султану Ібрагіму звіт про те, що він із запорозькими коза- ками, які досі були підданими польського короля, уклав офіційний писаний договір (‘aqd-i-peymAnae) про всебічну допомогу та тарського війська [козакам] у всьому [проти Ляхів][2]. У звіті підкреслюється, що договір був писаний і що Іслам Ґерай ІІІ врахував усі умови і статті, які передали йому козацькі посли 16 березня 1648 р.[3].
Як свідчить османський державний історіограф На’їма (1617–1703), османське правління ухвалило акції хана, тобто позитивно поставилося до цієї справи, інакше б хан, як васал султана, не відважився чинити опір Польщі. Про це свідчить відповідь султана на звіт Іслама Ґерая від 25 квітня 1648 р. з дозволом напасти на Річ Посполиту[4]. Іслам Ґерай ІІІ стверджує це у листі від 12 червня 1648 р. польському королю Владиславу IV: «Dla tej tedy przyczyny, źeście nam czworoletny zaparli trybut, najjasniejszy y najpoteźniejszy cesarz nasz, rozkazał nam, abyśmy w waszą krajnę wtargnęli»[5]. Хочу підкреслити, що На’їма датує звіт Іслама Ґерая (Порти) султанові 25 квітня 1648 р., напередодні великих перемог Б. Хмельницького під Жовтими Водами 16 травня 1648 р. та Корсунем 25 травня 1648 р. Основні пункти договору від 16 березня 1648 р. між Богданом Хмельницьким та Ісламом Ґераєм ІІІ зафіксовані у щоденнику впливового львівського райці Самуїла-Казимира Кушевича, який записав їх зі слів Тугайбея, тому є можливість реконструювати головні статті цього договору. Кримський хан доручив допомагати козакам Тугайбею — одному з чотирьох карачу[6], тобто племінних вождів, які були на один ранг нижчі від самого хана. Очевидно, договір з Богданом Хмельницьким обговорювався на державній раді (курултаї), і тому Тугайбей знав текст договору, тим більше, що він мав його реалізовувати. У записнику Кушевича[7] збереглася інформація про те, що Тугайбей зажадав від великого коронного гетьмана Миколи Потоцького, офіційного зверхника запорозьких козаків, виконання двох вимог, які, на мою думку, взяті із договору кримського хана з Богданом Хмельницьким у березні 1648 р. Це дуже важливі статті, які згодом повторюються у Зборівському договорі 1649 р., котрий Іслам Ґерай ІІІ накинув королю Польщі Яну Казимиру[8]. Ці головні пункти умови вимагають від короля Польщі визнати політичну і економічну автономію Богдана Хмельницького. Оскільки оригінал не зберігся, то на підставі свідчень Тугайбея коротко подамо зміст договору Богдана Хмельницького з Ісламом Гераєм ІІІ від березня 1648 р. у двох головних його статтях: стаття 1 — щоб уся Україна була в руках козацьких, без польської адміністрації; стаття 2 — щоб усі шляхетські маєтки, які знаходяться на території України, були передані козакам, і Б. Хмельницький повинен там встановити свою Козацьку державу. Це все Тугайбей окреслює як окреме князівство.
В українській науковій літературі спеціально ніхто, крім І. Крип’якевича, не досліджував цього важливого документа, без якого Б. Хмельницький не зміг успішно завершити революцію. Цікаво, що І. Крип’якевич подає це не у своїй монографії про Богдана Хмельницького[9], а у статті «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького», написаній близько 1925–1926 рр., яка мала вийти у редагованому Михайлом Грушевським збірнику «Полуднева Україна» у випуску 1930 р., але невдовзі збірник був заборонений. Стаття І.П. Крип’якевича з’явилася у другому випуску «Українського археографічного щорічника» в 1993 р., його підготували до друку В.М. Ричка і П.А. Горішній[10]. І.П. Крип’якевич[11] у своїй статті називає ще інші можливі статті договору Б. Хмельницького з Ісламом Ґераєм ІІІ 1648 р. а саме: одна стаття про кордони Криму з Україною, які приблизно відповідали дотеперішнім кордонам Польсько-Литовської Речі Посполитої з тим, щоб Хмельницький передав у відання татарів пограничний городок Іслам-Кермен (Аслан-городок) при Таманській переправі. Татари зобов’язувалися не переходити кордону, навіть для випасу своїх коней, без дозволу гетьмана, і вони звичайно дотримувалися того договору.
Інший пункт договору був такий: якщо татари переходитимуть українські кордони, допомагаючи гетьманові, вони не повинні брати в полон українських людей, а тільки поляків, «щоб людей грецької релігії не брали, тільки ляхів»[12]. Ця стаття виявилася нереальною, бо татарам було важко розрізняти, хто українець, а хто поляк, як бачимо з прикладів, наведених І. Крип’якевичем[13]. Крім того, існувала ще стаття про торгівлю, яка найбільше збігається із загальними ідеями турецько-української торговельної конвенції липня 1648 р.
Поза тим договір мусив мати преамбулу про довічний союз між Ісламом Ґераєм ІІІ і Богданом Хмельницьким. Незважаючи на різні непередбачені труднощі, Богдан Хмельницький усіма силами намагався втримати цей союз з Кримом. Навіть після Переяславського договору 1654 р., попри всі московські намагання, щоб Хмельницький відступив від цього союзу з татарами, гетьман від нього не відмовився — цей союз закінчився із смертю Іслама Ґерая у 1654 р.
Тепер подамо реконструкцію договору між Ісламом Ґераєм ІІІ і Богданом Хмельницьким у березні 1648 р., хоча послідовність запропонованих статей може бути не така, як в оригіналі.
Преамбула — союз і договір між Богданом Хмельницьким та Ісламом Ґераєм ІІІ є довічним, і його не можна розірвати.
Стаття 1 — щоб уся Україна була в руках козацьких, без польської адміністрації.
Стаття 2 — щоб усі шляхетські маєтки, які знаходяться на території України, були передані козакам і Б. Хмельницький повинен там встановити свою Козацьку державу (окреме князівство).
Стаття 3 — кордони Козацької держави із Кримським ханатом залишаються такими, як були з Польсько-Литовською Річчю Посполитою, з тим, що городок Іслам-Кермен переходить до Криму. Татари не мають права порушувати кордони без дозволу гетьмана України, навіть якщо йдеться про випасання своїх коней.
Стаття 4 — коли татари переходять через українську територію, прямуючи на допомогу гетьманові, вони не мають права брати у полон українське населення, а тільки поляків.
Стаття 5 — обіймала проблеми, пов’язані з торгівлею між Україною, Кримом та Османською імперією.
Договір між Б. Хмельницьким та Ісламом Ґераєм ІІІ у березні 1648 р. був основою для укладення нового договору між цісарем турецьким і Військом Запорозьким з народом руським (українським) стосовно торгівлі на Чорному морі у липні 1648 р. та Універсалу Богдана Хмельницького у справі торгівлі «східними товарами» від 8 травня 1654 р.[14]. Отже, березневий договір 1648 р. між Богданом Хмельницьким і Ісламом Ґераєм ІІІ відкрив Богдану Хмельницькому дипломатичну дорогу до Польщі (Зборівський договір 1649 р.), а через неї взагалі до Європи.
1 Російський державний архів давніх актів (РДАДА). – Ф. 89. «Сношения России с Турцией».1651. – Оп. 2. – Док. № 26, оригінал.
Грамота турецького султана Мегмеда IV від 22.03 – 3.03.1651 р. починається таким текстом: «Грамота імперська козацькому Гетьманові князю християнських народів …».
2 На‘їма Ta’rīkh-i. – 3-є вид. – Істамбул, 1280 – 1863. – Т.4. – С. 331; див.: Пріцак Омелян. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Український археографічний щорічник: Нова серія. – Вип. 2. – К., 1993. – Т. 5. – С. 189.
3 Про посольство від 16 березня 1648 р. Богдана Хмельницького до кримського хана Іслама Ґерая ІІІ див. звіт очевидця «боярського сина» Микити Гридина у кн.: Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В трех томах / Ред. Ф. Шевченко и др. – М., 1954. – Т. 2. – С. 58; див. також: Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ – Відень, 1922. – Т. 8. – Ч. ІІІ. – С. 176.
4 Пріцак. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною. – С. 180.
5 Szajnocha. Dzieła. – Warszawa, 1877. – Т. 9. – С. 291.
6 Manz. The Clans of the Crimean Khanate, 1466 – 1532 // HUS. – 1978. – Т. 2. – № 3. – С. 282–309; Inalcik Halil. The Khan and Tribal Aristocracy: The Crimean Khanate under Sahib Giray I // HUS. – 1979 – 1980. – Т. 3-4. – Ч. І. – С. 445–466.
7 Джерела до історії України-Руси / Вид. Степан Томашівський. – Львів, 1913. – Т. 6. – С. 111–112. Через Синявського 14 червня 1648 р. татарська сторона передала свої вимоги коронному гетьману Потоцькому:
1) Na to Vkraina wszystka aby w rękach Kozackich bez vrzędnikow Koronnych zostawła.
2) 23 червня Самуїл Кушевич нотує друге домагання татар: «…aby te majętności, które ma jego mosc na Vkraine, w dispositią Kozacką puscił, aby tam jusz Chmielnicki xięstwo osobne Kozackie firmandae dominationi sue osadził». Цитую у перекладі з польської на українську мову за пам’ятними записками радника управи м. Львова Самуїла-Казимира Кушевича. Це була людина, яка добре знала події 1648 р., листувалася з королем Польщі Яном Казимиром. Частину його пам’ятних записок і кореспонденцію опублікував Степан Томашівський у вид.: Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1913. – Т. 6. – С. 111–112. Про це також писав у своїй студії «Хмельниччина (думи, пісні та вірші)» І. Франко: Зібрання творів у 50-ти томах. – К., 1986. – Т. 43. – С. 164–165.
8 Soysal. Jarłyki Krymskie z czasów Jana Kazimierza. – Warszawa, 1939. – С. 21–22. – Jarłyk № 1.
9 Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – К., 1954.
10 Ричка В.М., Горішній П.А. Неопублікована стаття Івана Крип’якевича «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького» // Український археографічний щорічник: Нова серія. – Вип. 2. – К., 1993. – Т. 5. – С. 280–305.
11 Оригінал статті І.П. Крип’якевича зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. – Ф. X. – Спр. 15298–15299.
12 Michałowski. Księga pamiętnierza. – Kraków, 1864. Лист М. Жолкевського від 8 червня 1648 р.
13 Крип’якевич І.П. Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького. Див. прим. 10.
14 Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. – К., 1999. – С. 58–60, 86–92.