Переклад з латини Людмили Шевченко-Савчинської та Костянтина Балашова
Читайте також: Йоган Гербіній. Священні Київські печери чи Київ Підземний (фрагменти). Ч.2
Розділ 5. Про речовину печер рутенських
Коротко
1. Речовина печер – щільна земля2. Печери київські під Бористеном не зяють.
3. Самі собою обмежені.
4. Флор польський німецькою нещодавно виданий, відкидається.
Речовиною рутенських печер без сумніву є земля болотиста, досить жирна та щільна і так улаштована, щоб мотика чи лопата копача легко рухалися, і в різні вигини пройти дає змогу. З такої землі склепіння підземні та печери Єгипта для поховання тіл королів та інших під землею прорубані є, про це історики щедро оповідають.
ІІ. Але варто завважити, що непевна чутка народові передає, як зазвичай робиться серед людей, де численне вигадується і перебільшується. Спершу ж передають, що київські печери простягають свої склепіння під Бористен. Так само ж і «Флор польський», у Нюрнберзі року Христового 1666 невідомим німецьким автором виданий, каже. Це ж гідний похвали київський архімандрит нижче заперечує: мабуть, оскільки ходи ці звивисті не такі глибокі, щоб під русло Бористена ховатися могли, тож досить сумнівним це є.
ІІІ. Інше народ згадує, що київські печери своєю довжиною аж до чернігівських печер, і (що інші коментатори охочіше підтверджують) смоленських, а також печорських московських простягаються. З цього як з абсурдного та помилкового мешканці бористеніди тільки сміються. Адже містечко московитське Печора від міста Києва на близько семи градусів піднімається. Полюси: відомо, що більше сотні миль їх відділяє. Але хто зі смертних такий шлях прокопати або зробити під землею може?
(...)
РОЗДІЛ XІ.
ЗАДАЧА. ЯКА ПРИЧИНА НЕПСУВАННЯ ТІЛ, ПОСНУЛИХ У ПЕЧЕРАХ КИЇВСЬКИХ, ЧЕРЕЗ ПОНАД 600 РОКІВ?
ЗМІСТ
1. Поховальні клопоти для смертних бентежні.
2. Зауваження проти заслуженої через святість неушкодженості тіл отців, які спочивають у печерах.
3. Вдячна пам’ять рутенських нащадків про своїх отців.
4. Привілегія нетлінності патріархами і всіма Стар. і N. T. Святими заперечена і єдиному Христу надана.
5. Тіла трьох чарівників з Колонії Агріпіни.
Завжди чи не всі племена, здійснюючи останнє, що треба, згідно з долею людською, страшилися псування тіл, тому викопували собі віддалені печери під землею, до низин. Одні мали звичай бальзамом, інші мазями і пахощами мастити тіла дбайливо і старанно, щоб, коли душа відлетить, намащені тіла щонайменше розкладалися, щоб не всі цілком віддавалися смерті. Відтак навіть серед нас, християн, у яких Божі пророцтва про Судний день і божественна смерть Ісуса Христа мали б усунути страх перед фатальним гниттям, дуже багато заможних дочасно облаштовують печерки для праху свого на кладовищі чи в самому храмі Божому.
Тому ж навіть замерзлі поблизу арктичного полюса лапонці, великим теплом любові до своїх мертвих зігріті, хотіли б, щоб їхні батьки, подружжя, діти чи родичі після смерті неушкоджені залишалися.
(...)
Тіла руських отців, розташовані у київських печерах упродовж тривалого часу, покладені один за одним на ложах і замотані, наче діти, сплять. Коли б на зовнішність їхню ти міг поглянути, то не скелети побачив би, а обличчя, вкриті шкірою, позначені власними, від природи дарованими, рисами. Та нічого нового під сонцем нема, адже так само в єгипетських печерах людські тіла впродовж багатьох століть лежать, як і пеленами обмотане єгипетське тіло – серед інших скарбів світу, в анатомічній камері Лейденського університету, де науками старанно займаємося і, щоразу ціпеніючи, споглядаємо щось таке. Однак між ними є різниця: єгипетські тіла бальзамом і різними пахощами начинені і тим захищені від гниття; а кияни заперечують, що те ж саме робиться з тілами їхніх святих, [ствердують:] там ні бальзаму не додається жодного, ні великої кількості пахощів.
ІІІ. Якщо тіла київських отців не зволожені бальзамом і не оброблені пахощами, та все ж віками не розкладаються, незіпсовані й незогнилі жодним чином – якщо розповідь про це певна для всіх і перевірена багатьма, що, звісно, дивує нас, то заради того, аби це побачити, до Києва повноводими Прип’яттю і Бористеном до цих печер прибудемо. Хоча тут, у печерах, які нерідко відкриті, повітря міняється через часті відвідини з-зовні, а також через смолоскипи зачинених тут монахів і запалені священні смоли під час великодньої візитації та ін.: з обкурювань різних воно прибуває чи, точніше, убуває, і однак тіла померлих під дією різного повітря завжди однакової форми і незіпсовані.
IV. Є ті, які вважають, ніби в звивистих закутках тих печер, вбираючи кам’янистий дух, неторкані тіла через цей дух колись на камінь затверділи, так, затверділі і залишаються. Але цей аргумент русини різноманітними дослідами спростовують. Віддавши це на ласку дискутуючого, однак не відкидаю я цілком того, що тіла київських отців цим чи тим сильним духом неторкані затверділи. Чому, проте, всі людські тіла з похованих там не закам’яніли в своїй неторканості? Чому в більшості навіть кістки старістю потерті, чому кістки і тіла, висушені за законом смертності, зотлілі після цього на порох, повністю розсипалися? Хочуть пояснити це виключно заслугами отців.
V. Додам із Патерикона апологію руських учених, де вони відбивають аргументи опонентів, які заперечують київських святих нетлінність, а також заслуги як її причину.
ЗАУВАЖЕННЯ І
Природа може забезпечити те, щоб тіла померлих отців у київських печерах довгий час зберігалися незіпсованими. Тому ці тіла святими називатися не можуть.
ВІДПОВІДЬ РУТЕНЦІВ
Періпатетики зі своїм Стагітом так визначають гниття природніх тіл: «Гниття – це знищення натурального тепла у волозі, спричинене зовнішнім теплом». Адже природне тепло сухістю, наче кордоном, обмежує укорінення вологи і не дає змоги їй поширюватися. Коли ж бракує природного тепла, за стримувальну межу перейшовши, волога легко розповсюджується. Таке вивільнення було б від тепла зовнішнього, яке себе в повсюдну вологу мертвого тіла впускає. Я стверджую доказами Аристотеля, головного серед філософів, що обмеження це правдиве.
(...)
ЗАУВАЖЕННЯ ІІ
Печери київські є місцем збереження тіл і їх від гниття зберігають. Звідси не дивно, що тіла отців тут глибоко розташовані, не є вже настільки зіпсовані часом. Попереднє доводиться прикладом єгипетських печер, у яких тіла впродовж багатьох століть не загнивають, а досі неушкоджені зберігаються (Ботер на с. 218, ч. І, кн. 3 передає).
ВІДПОВІДЬ РУТЕНЦІВ
Ми заперечуємо попередникові: ніби в печерах київських є місце, що консервує тіла. Затям на майбутнє: те, що суперечить досвіду, розум ствердити не може; все ж попередник помилився, я долаю його аргументом: якби київські печери були б місцем збереження людських тіл, тоді б протилежне – гниття чи розкладання – там відбуватися не могло б. Але ж відбувається. Отже, це не місце збереження людських тіл. Висновок щодо цього припущення ширший: обгрунтування суперечливого саме є суперечливим.
Ми ж доводимо менше досвідом очевидців, тобто власне свідченнями. Є в печерах київських купа кісток тих людей, що побажали, аби їхні тіла після смерті довго разом з іншими проіснували неушкоджені, і там їх поклали. Коли однак людське тіло до гниття від природи схильне, печери наші київські своїми властивостями його розм’якшують і псують, так що їх швидше руйнівними для тіл, а не зберігальними назвати можна було. Приклад єгипетських печер тут не працює, також і Ботер не вважав їх за місця збереження для людських тіл: вони тому неушкоджені там лежать, що бальзамом юдейським і смолою кедровою начинені і мотузками задерев’янілими перевиті. Отож, краще вже послухати того з філософів, який із найсерйознішими доказами візьме для прикладу людину, розташовану десь на поверхні Місяця, що мертва не через відсутність в цьому краю зовнішнього тепла, але зі стану власного природного, а проте, зіпсується (Арист., кн. І, Про небо, текст 100).