Переклад з латини Людмили Шевченко-Савчинської та Костянтина Балашова
Священні Київські печери чи Київ Підземний,
де під землею лабіринт, і в ньому впродовж 600 років
неушкоджені останки святих, а також героїв роду греко-руського –
зі слів та погляду слов’янського Патерикона –
досліджує M. Йоган Гербіній
Читайте також: Іоган Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ
Покажчик частин
І. Про етимологію слов’янської назви "печера" [Pieczara]
ІІ. Про місце руських печер і особливо київських
ІІІ. Про походження київських печер
IV. Про творців київських печер
V. Про матеріал київських печер
VІ. Про форму київських печер
VІІ. Про план або спосіб копання печер
VІІІ. Про використання печер
IX. Про види руських печер
X. Про тіла, що лежать у київських печерах
XІ. Задача. Яка причина непсування тіл, спочилих у київських печерах, упродовж 600 років.
XІІ. Про мироточиві голови або черепи у київських печерах.
XІІІ. Із розповідей русинів про диво мира печерного.
XІV. Про особливості русинів.
XV. Про дивовижні справи русинів.
(...)
Розділ 2. Про місце печер
Коротко
1. Пороги Бористена – це місцевість козаків.
2. Теперішні козаки навіть у війську Александра Великого були воїнами з шаблями.
3. Київ – не стародавня Троя.
4. Київ не був місцем вигнання Овідія.
5. Козаки – це скіфські бористенські землероби, за Геродотом.
І. Двома назвами географи найбільше рекомендували Бористен і його мешканців-роксоланів: Пороги та місто Київ. Пороги – це там, де Бористен тече між скелями, вигинами і численними поворотами, кількома сходинками падаючи на інші скелі та кам’яні підвищення, жахливо розбиваючися, ревучи та струшуючи землю. Ці Пороги козацькі мешканці руською ідіомою Porohi, тобто – «вхід у дім» через те називають, що Пороги ці татарські набіги, ніби засув на дверях, зупиняють, і всім іншим протидіють, щоб межі або Пороги ці подолати не змогли. Тому Козаки запорозькі називаються мешканцями-роксоланами та воїнами, які у цій місцевості постійну охорону проти татарських набігів та грабунку здійснюють.
Про етимологію [назви] козаків нині вчені різне вважають. Дехто, за П’ясецьким, слово це виводить від польського слова koza, тобто коза, даючи такі підстави: подібно до кіз, [козаки] рухаючись дуже швидко, повсюди жваво гасають; а, може, тому, що козячими шкурами проти негоди захищаються. Але, можливо, більш вірогідним є походження [цієї назви] від слов’янського слова kossa, тобто коса, звідси kossak – косар. Я дізнався від якогось польського магната, що давні бористеніди згадувалися таким чином. Пізніше літера С перетворилася у близьку собі (як у мовленні сарматському) літеру З, народ козаків майже косарями, отже – козаками, ніби «козячими», називає. Є ще й така [версія] походження, яку К. Курцій у кн. 7 про діяння Александра В[еликого] наводить: що скіфські дніпровські косарі (польською – козаки) у війську Александра В[еликого] служили, – це дослідник якийсь не так давно стверджував, але я ані в Плутарха, ані у К. Курція «Історії», дійсно нічого такого знайти не можу. Нехай досліджують учені.
ІІ. Інше – це місто Київ, яке з цього боку Бористену височить. Розташоване близько 50-го градусу від полюсу; шукати його [міста] початок не є задоволенням. Але обговорювати це – не легка справа, хоч варта винагороди, оскільки між іншим про Місто таке повсюди переповідають, що, очевидно, Київ був: І. стародавньою Троєю, яка через захоплення Парісом Гелени – дружини правителя спартанців Менелая, майже десятиліття була обложена греками, і зрештою завойована та цілковито знищена. Цій легенді належить така вигадка, що у величезній київській печері тіла Гектора, Пріама, Ахіла та інших і троянських, і грецьких героїв відтоді непошкоджені спостерігаються. Але абсурдна ця [легенда] і абсолютно неправильніша, як географія вчить.
Чи ж колись була там Троя, де зараз Київ існує, запитую, і яким чином флот греків туди крізь нижні Пороги Бористену проти течії зміг проникнути так, щоб корабель непошкодженим пройшов? Яким чином Еней флот крізь Пороги ці провести зміг би так, щоб кораблі його безпечно там спустилися? Вони справді великі, як велелюдні вестготські Пороги, що звуться латиною Тролльгеттан; якщо ж за Нонієм розповідати – «капелюх» або «митра диявола», в яку навіть за мореплавського погіддя дуже нечисленні кораблі безпечно заходять: коли цей Поріг оглядали мандрівники, всі жахалися. Та водночас ці Пороги з численними урвищами Бористену ніяк до порівняння не надаються. Але й Вергілій, плавання Енея в Італію описуючи, ніякої [згадки] про проходження Енеєм Бористена чи Понту Евксинського, чи Гелеспонта, які всі проте належало пройти флоту дарданців, не згадував. І Гомер мовчить про наш Бористен, і ми з ним. Чи правда, що цих людей тіла у київських Печерах непорушні досі перебувають, далі подивимося. Ось чому ці казки повернемо їхнім авторам.
ІІІ. Однак ось що варте ретельнішого дослідження: чи був Київ місцем вигнання Овідія? Про це різне розповідають, спираючись на різні підстави. Ті, хто впевнені, [що був,] доводять це таким чином: Август Октавіан Цезар поета Овідія до скіфів вислав. Справді дніпровські роксолани, чиїм містом є Київ, колись були скіфським родом, від скіфів вони походили; за свідченням Геродота у «Мельпомені» (кн. 4), де він називає цей скіфський рід землеробами, а греки, які біля Бугу мешкали, їх бористенідами називали, самі ж себе [звали] ольвійцями. Тож, цей народ – це козацькі косарі, що Україну та береги Дніпра зайнявши, сьогодні мешкають аж по Московію; про урожайність їхніх [земель] Геродот у цитованому творі написав. Обидва вони: каліпіди (які є греко-скіфами, тобто походять від греків і скіфів) та галізонці зберегли звичай скіфів, за яким для сівби і для харчування [користувалися] цибулею, часником, сочевицею, пшоном. А над галізонцями мешкали скіфські землероби, які не для того, щоб робити хліб, сіють пшеницю, але для її спалювання[1]. Крім того, вчить шанований письменник, що вздовж Бористена простягаються поля дуже красиві і щонайпридатніші для пасовищ, на яких трава дикоросла дуже висока і сіяти найкраще було б. Отже, оскільки Геродот вважає Бористен, безперечно, річкою Скіфії, то чи ж не руські це племена, що від Чорного моря аж до Московії [на берегах] Бористену тепер мешкають, із [подібними] вдачею, звичаями, вирощуваням часнику, цибулі, сочевиці й пшона, та які майже до тієї ж християнської релігії прихильні? Значить, київські та інші бористенські козаки колись були скіфами, так само як і господарі поета-вигнанця Овідія. Овідій, вдячний за гостинність вигнанець, надзвичайно вихваляв Бористен у кн. 5 Про Понт, Елегія 10:
IV. Заперечуючи те, що Київ був місцем вигнання Овідія, за доказ самого вигнанця вважають, що у Кн. ІІІ Скорботних елегій (у 9-ій елегії) вигнанець себе у тракійському місті Томах так оплакував:
Тож дійсно ця частина Тракії розташована між гирлами Істру та Бористену, де величезні річки Європи у Понт Евксинський впадають. Містечко Томи, що вигнанець як місце заслання свого визначав, до Істру або Данубію близьке (кн. 4 про Понт, Елегія 6):
Крім того, на березі Евксинського моря, а не Бористену, себе, вигнанця, Овідій в дуже скорботних елегіях (у книжках «Скорботні елегії» і «Про Понт») оплакує. В Елег. 3:
Елег. 10:
Коротко
1. Пороги Бористена – це місцевість козаків.
2. Теперішні козаки навіть у війську Александра Великого були воїнами з шаблями.
3. Київ – не стародавня Троя.
4. Київ не був місцем вигнання Овідія.
5. Козаки – це скіфські бористенські землероби, за Геродотом.
І. Двома назвами географи найбільше рекомендували Бористен і його мешканців-роксоланів: Пороги та місто Київ. Пороги – це там, де Бористен тече між скелями, вигинами і численними поворотами, кількома сходинками падаючи на інші скелі та кам’яні підвищення, жахливо розбиваючися, ревучи та струшуючи землю. Ці Пороги козацькі мешканці руською ідіомою Porohi, тобто – «вхід у дім» через те називають, що Пороги ці татарські набіги, ніби засув на дверях, зупиняють, і всім іншим протидіють, щоб межі або Пороги ці подолати не змогли. Тому Козаки запорозькі називаються мешканцями-роксоланами та воїнами, які у цій місцевості постійну охорону проти татарських набігів та грабунку здійснюють.
Про етимологію [назви] козаків нині вчені різне вважають. Дехто, за П’ясецьким, слово це виводить від польського слова koza, тобто коза, даючи такі підстави: подібно до кіз, [козаки] рухаючись дуже швидко, повсюди жваво гасають; а, може, тому, що козячими шкурами проти негоди захищаються. Але, можливо, більш вірогідним є походження [цієї назви] від слов’янського слова kossa, тобто коса, звідси kossak – косар. Я дізнався від якогось польського магната, що давні бористеніди згадувалися таким чином. Пізніше літера С перетворилася у близьку собі (як у мовленні сарматському) літеру З, народ козаків майже косарями, отже – козаками, ніби «козячими», називає. Є ще й така [версія] походження, яку К. Курцій у кн. 7 про діяння Александра В[еликого] наводить: що скіфські дніпровські косарі (польською – козаки) у війську Александра В[еликого] служили, – це дослідник якийсь не так давно стверджував, але я ані в Плутарха, ані у К. Курція «Історії», дійсно нічого такого знайти не можу. Нехай досліджують учені.
ІІ. Інше – це місто Київ, яке з цього боку Бористену височить. Розташоване близько 50-го градусу від полюсу; шукати його [міста] початок не є задоволенням. Але обговорювати це – не легка справа, хоч варта винагороди, оскільки між іншим про Місто таке повсюди переповідають, що, очевидно, Київ був: І. стародавньою Троєю, яка через захоплення Парісом Гелени – дружини правителя спартанців Менелая, майже десятиліття була обложена греками, і зрештою завойована та цілковито знищена. Цій легенді належить така вигадка, що у величезній київській печері тіла Гектора, Пріама, Ахіла та інших і троянських, і грецьких героїв відтоді непошкоджені спостерігаються. Але абсурдна ця [легенда] і абсолютно неправильніша, як географія вчить.
Чи ж колись була там Троя, де зараз Київ існує, запитую, і яким чином флот греків туди крізь нижні Пороги Бористену проти течії зміг проникнути так, щоб корабель непошкодженим пройшов? Яким чином Еней флот крізь Пороги ці провести зміг би так, щоб кораблі його безпечно там спустилися? Вони справді великі, як велелюдні вестготські Пороги, що звуться латиною Тролльгеттан; якщо ж за Нонієм розповідати – «капелюх» або «митра диявола», в яку навіть за мореплавського погіддя дуже нечисленні кораблі безпечно заходять: коли цей Поріг оглядали мандрівники, всі жахалися. Та водночас ці Пороги з численними урвищами Бористену ніяк до порівняння не надаються. Але й Вергілій, плавання Енея в Італію описуючи, ніякої [згадки] про проходження Енеєм Бористена чи Понту Евксинського, чи Гелеспонта, які всі проте належало пройти флоту дарданців, не згадував. І Гомер мовчить про наш Бористен, і ми з ним. Чи правда, що цих людей тіла у київських Печерах непорушні досі перебувають, далі подивимося. Ось чому ці казки повернемо їхнім авторам.
ІІІ. Однак ось що варте ретельнішого дослідження: чи був Київ місцем вигнання Овідія? Про це різне розповідають, спираючись на різні підстави. Ті, хто впевнені, [що був,] доводять це таким чином: Август Октавіан Цезар поета Овідія до скіфів вислав. Справді дніпровські роксолани, чиїм містом є Київ, колись були скіфським родом, від скіфів вони походили; за свідченням Геродота у «Мельпомені» (кн. 4), де він називає цей скіфський рід землеробами, а греки, які біля Бугу мешкали, їх бористенідами називали, самі ж себе [звали] ольвійцями. Тож, цей народ – це козацькі косарі, що Україну та береги Дніпра зайнявши, сьогодні мешкають аж по Московію; про урожайність їхніх [земель] Геродот у цитованому творі написав. Обидва вони: каліпіди (які є греко-скіфами, тобто походять від греків і скіфів) та галізонці зберегли звичай скіфів, за яким для сівби і для харчування [користувалися] цибулею, часником, сочевицею, пшоном. А над галізонцями мешкали скіфські землероби, які не для того, щоб робити хліб, сіють пшеницю, але для її спалювання[1]. Крім того, вчить шанований письменник, що вздовж Бористена простягаються поля дуже красиві і щонайпридатніші для пасовищ, на яких трава дикоросла дуже висока і сіяти найкраще було б. Отже, оскільки Геродот вважає Бористен, безперечно, річкою Скіфії, то чи ж не руські це племена, що від Чорного моря аж до Московії [на берегах] Бористену тепер мешкають, із [подібними] вдачею, звичаями, вирощуваням часнику, цибулі, сочевиці й пшона, та які майже до тієї ж християнської релігії прихильні? Значить, київські та інші бористенські козаки колись були скіфами, так само як і господарі поета-вигнанця Овідія. Овідій, вдячний за гостинність вигнанець, надзвичайно вихваляв Бористен у кн. 5 Про Понт, Елегія 10:
І з річкою Бористеном найчистіший Дріаспес [в оригіналі - Дирасп] та ін.
IV. Заперечуючи те, що Київ був місцем вигнання Овідія, за доказ самого вигнанця вважають, що у Кн. ІІІ Скорботних елегій (у 9-ій елегії) вигнанець себе у тракійському місті Томах так оплакував:
Звідси - й "Томи", місцевості назва: каже переказ -
Рідного брата мечем тут розтинала сестра [переклад Андрія Содомори]
І передусім тут до нас надзвичайно близький Істр.
Крім того, на березі Евксинського моря, а не Бористену, себе, вигнанця, Овідій в дуже скорботних елегіях (у книжках «Скорботні елегії» і «Про Понт») оплакує. В Елег. 3:
Якби хто мені сказав: на берег Евксина ти прийдеш,
І боятимешся, щоб від лука Гета не спочити...
Тут мені на Евксині двічі третє минає літо,
Проведене на березі серед волохатих гетів.
Через це залишилося непорушне твердження, що поет Овідій [перебував] серед тих безгосподарних скіфів, які до сімнадцятого століття були відомі у світі під іменем гетів, у морському місті Евксина Томах, а не серед скіфських орачів та землеробів. Там, берегом часто гуляючи, Овідій полегшував своє вигнання надією на ласку Августа Октавіана Цезаря. Таким чином, у землі бористенців-козаків (що Україною по-простому зараз називається), набагато менше – у місті Києві – перебував; тож, на Київ, це відоме руське місто, швидше слід поширювати св. Андрія Апостола євангельське служіння (про це незабаром поговоримо), ніж приписувати вигнання римлянина Назона.
[1] Виробництва горілки