Тип ренесансного лицарства у поемі “Про Острозьку війну” Симона Пекаліда

У своїй праці ‘Эстетика Возрождения” О.Ф. Лосєв пропонує розрізняти “середньовічне лицарство” і “куртуазний побут” постсередньовічного періоду. Лицарські ідеали ХІ-ХІІІ ст. “мали небу­валу художню обробку не тільки у вигляді вишуканої поведінки лицарів, а й у формі витонченої поезії”, тоді як нова лицарська ес­тетика виражала себе у творах з елементами пригодництва та аван­тюризму [1:113; 117-119]. У середньовічній Україні лицарство пос­тало у двох формах - військово-героїчне (літописи, “Слово о полку Ігоревім”) та релігійно-аскетичне (житія святих, Києво-Печерський патерик). З часу виникнення козацтва зароджується і тип рене­сансного лицарства, риси якого проявляються у нових літописних творах, історико-героїчній поезії. Один із таких яскравих творів - “Про Острозьку війну під П’яткою проти низових”, написаний латинською мовою бакалавром мистецтв Симоном Пекалідом на­прикінці XVI ст. (вперше опубліковано у Кракові 1600 року).

Петро Білоус

Цей твір не належить до панівної в тодішній українській літературі ві­зантійської традиції, його глибинна генеза - у новій європейській естетиці, що підтверджує тезу О. Савчук про те, що “новолатинська українська література пов’язана із західними, передусім польськи­ми культурними впливами, а також з притаманним творцям цієї літератури прагненням включитися в загальноєвропейський куль­турний контекст” [2:126]. Симон Пекалід за походженням є поля­ком, освіту здобув у Краківському університеті, після чого, мабуть, прийняв православну віру (“став русином”) та опинився при дворі князя Острозького. Зміст написаної ним поеми вказує на те, що ав­тор міг брати участь у військових походах князя.

Читайте також: Русь\Україна\Росія\Московія\Рутенія\Роксоланія: "історія - це політика, звернена у минуле"?

Поема Симона Пекаліда, як і значна частина латиномовних тво­рів на українську тематику, досі була невідома, оскільки її ніхто і не перекладав. Вперше в перекладі українською мовою (В. Мас­люк) вона з’явилася тільки 1987 року в антології “Українська пое­зія XVI століття”. Проте залишається не проаналізованою з літера­турознавчого погляду, відтак її місце, культурний контекст ще не окреслені.

Лицарський кодекс, відтворений у поемі, відрізняється від ко­дексу середньовічного лицаря, домінантами якого були благород­не походження, етикетні станові норми поведінки, ритуальність, мужність, помножена на кришталеву віру, відданість ідеалам; герой епічних творів, проте, був позбавлений індивідуальності [3:214-219]. Симон Пекалід змальовує новий тип героя, лицарський кодекс якого складається із таких цінностей, як подвиг (“героїчні діяння”), доброчесність, багатство, патріотизм, “сила душевна”, мужність, доблесть. Характерно, що ці риси набувають індивіду­альної реалізації. Зокрема, Костянтин Острозький “захищав бать­ківщину свою”, він - “воєнне світило”, “серед великих багатств за­доволений жив собі скромно”, “жертви великі приніс він ченцям за їх щирі молитви”, “палко любив духовенство”, “сприяв він всіляко всім добрим діянням”, “великодушний”, “щедрий” [4:53]. У тако­му ж дусі характеризується його син Януш: “ратні діяння”, “славу ти роду свого захищав, і воєнну, і мирну”, “ти шануєш мистецтво Мінерви”, “сила душевна і мужність”, “доброчесність і розуму сила”, “сила твоя і в багатстві”, “був переможцем, острозький свій герб захищаючи мужньо” [4:41]. Загальний портрет князя-лицаря обов’язково включає часово-просторові категорії: конкретизуєть­ся географія героїчних діянь, згадуються походи, битви, які випа­ли у різний час на долю героїв поеми, кульмінацією їх була саме битва під П’яткою із січовиками. Наскрізно через характеристику князів проходить мотив старовинного і благородного походження: задля цього автор твору заглиблюється у часи Данила Галицького (і його означено як лицарську постать), у генеалогію роду Ост­розьких (тут для певності Симон Пекалід розпочинає від леген­дарного Руса, спогадує Кия, Ольгу, Святослава, Володимира - власне, пов’язує рід Острозьких з найдавнішою історією України). Відзначено дві основні якості, що були в Острозьких, - військова доблесть і побожність, що символізуються мечем і хрестом, як це зображено і в Герасима Смотрицького в геральдичному вірші на честь Костянтина Острозького: “воин... меч бо обнажен в десницьі имія острьій обоюду, им же кріпціи на враги пріємлют побіду”; “на кресті руці прострі, всі к себі пріємля” [5:459-460].

У лицарському кодексі Острозьких є риса, що суттєво відрізня­ється від середньовічних культурних категорій, - просвіта, яка ху­дожньо реалізується в образі Острозької академії. Симон Пекалід називає її “прекрасним творінням, Острозького імені гідним”. За­вдяки князю тут зібрана була бібліотека (“достойний плід спільної праці”), надрукована знаменита Біблія (“Біблія світ тут побачила”), тут процвітає будівництво, лікарство, астрономія. Та й сам князь Костянтин названий “Аполлоном прекрасним” - очевидно, за те, що не зневажав “ученими богинями, оцими музами”, що сприяли розквіту “вільних мистецтв” [4:54].

Читайте також: Дослідження філософської спадщини Києво-Могилянської академії у радянський час

Лицарство у поемі представлене не тільки образами князів Острозьких, а й образами козаків, зокрема їхнім ватажком Косинським. Правда, тут маємо антитезу княжому лицарству, і це зрозуміло з огляду на те, які соціальні симпатії чи антипатії мав сам Симон Пекалід. Як придворний поет Острозьких він вороже ставився до козаків, що посягнули на маєтності князя. Тому і наді­ляв їх відповідними означеннями: “ворог свавільний”, “меч коза­ка низового шаліє в дерзаннях безмежних”, “дика сила ворожа”, “дідько зловіщий забрав у вас розум, і ви загордились”, “злочин­ці”, “дика жадоба”, “здобич велика - це вам нагорода”, “козак ни­зовий, лютістю гнаний, пожежам віжки попускає” тощо [4:56-58]. Лицарство козаків (у цьому їм автор поеми не відмовляє) позбав­лене благородства, отож воно розбійницьке, грабіжницьке, хиже, хоч і відважне, відчайдушне. Але якщо Острозькі захищають “свій дім”, то козаки зазіхають на чуже, хочуть “навіть великих магна­тів вигнать із власних палаців”. При цьому такий порив січовиків нагадує стихію, він збурює люд до бунту (“під час походу до них приєдналось чимало загонів”). М. Грушевський у свій час визна­чив, що це не була “дрібна зачіпка кн. Острозьких з козацьким ватажком Косинським”, битва під П’яткою - то “вступний акт ве­ликої національної боротьби українського народу під традиційним прапором благочестивої віри” [6:181].

У поемі ж козацьке військо і сам Косинський змальовані як дика ватага п’яниць і розбишак: “Тож з них частина жила лиш сьогод­нішнім днем і , напившись, п’яна хропіла”; “призвідник походу Косинський швидко під’їхав і Вакху зробив узливання жертовне” [4:64].

Таке протиставлення лицарських характеристик Симон Пекалід накладає і на перебіг головної битви - під П’яткою. Розлогі описи підготовки до битви, військових таборів, численні деталі проти­стояння військ, батальні сцени пронизані духом слави/неслави, перемоги/поразки, благородства/ницості, героїзму/приниження. Це - авторська інтерпретація не тільки самих подій, а й лицарства у конкретних соціально-історичних вимірах.

За своєю поетикою твір суттєво відрізняється від середньо­вічного героїчного епосу. З кінця XVI ст. в українській літерату­рі заявлено естетичні принципи із суто ренесансним характером, “оскільки провідною категорією художньої самосвідомості стала античність” [7:128]. Симон Пекалід щедро вдається до античної образності у змалюванні своїх героїв, військових сцен, у числен­них описах та ремарках. Для розповіді він обирає “вірш героїчний” (гекзаметр), часто апелює до Музи, прохаючи гідно відобразити ве­личні події, вдається до співвіднесення героїв поеми з античними персонажами: “Ви, півбоги, що вас доблесть від пращурів наших і предків аж до небес піднесла і чиї імена, скрізь відомі, вище стоять “Енеїди” преславного всюди поета” [4:40-41]. Вже у зачині поеми автор демонструє свою зорієнтованість на героїчний епос анти­чності, а відтак - на античний тип лицарства, якому надає у своєму творі відповідної історичної забарвленості у дусі Відродження.

Читайте також: Художня рецепція образу Роксолани у сучасній турецькій драматургії

Таким чином, поема Симона Пекаліда “Про Острозьку війну” виразно виявила ренесансний тип лицарства і всією своєю худож­ньою структурою відтінила нову тенденцію в українській літера­турі - на відміну од візантійської, середньовічної естетики і поети­ки, зображати світ оновленими художніми засобами.

Література
1. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М.: Мисль, 1982.
2. Савчук О. Поет-гуманіст Павло Русин із Кросна // Європейське Відродження та українська література ХІУ-ХУІІІ ст. - К.: Наук. думка, 1993. - С. 126-150.
3. Гуревич А.Я. Категории средневековой культури. - М.: Искус- ство, 1984.
4. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія у 2 части­нах. - Ч. 2. - К.: Наук. думка; Основи. - 1995.
5. Українська література ХІУ-ХУІ ст. - К.: Наук. думка, 1988.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. - Т. УІІ. - К.: Наук. думка, 1995.
7. Філософія Відродження на Україні. - К.: Наук. думка, 1990.