З історії становлення Острозької і Києво-Могилянської академій як перших освітніх закладів вищого типу Східної Європи
Анатолій Рогаля
При церковних парафіях почали виникати, починаючи з ХV ст., братства, тобто релігійно- національні організації міщан, які вели боротьбу проти національно-релігійного гніту з боку польської шляхти. Перше братство з’явилось у Львові ще в 1439 р. Друге, т.зв. Успенське братство, яке згодом отримало статус ставропігії, тобто безпосереднього підпорядкування Константинопольській патріархії і незалежності від влади місцевих єпископів, виникло у Львові в 1544 р. В боротьбі проти окатоличення місцевого населення братчики використовували одну із перших в Україні друкарень, яку заснував у Львові Іван
Федоров у 1573 р. В останній чверті XVI ст. міські братства виникли у Рогатині і Красноставі (1589 р.), Бресті і Городку (1591 р.), Комарні (1592 р.), а в першій чверті XVIІ ст. у Судовій - Вишні, Саноці, Дрогобичі, Самборі, Перемишлі, Холмі, Галичі, Бережанах, Луцьку, Кам’янці-Подільському.Читайте також: Логіка в Острозькій та Замойській Академіях (XVІ – XVIІ ст.): компаративний аналіз
В патріотично мислячих колах зростало переконання необхідності організації шкіл, друкарень, підготовки кадрів вчителів, учених, письменників, які могли б протистояти польсько-католицькій духовній експансії. Це вимагало створення вищої школи, яка стала б освітнім, науковим, ідеологічним та культурним центром. В 1576 р. в м. Острозі був заснований князем Василем-Костянтином Костянтиновичем Острозьким (1526-1608) слов’яно-греко-латинський колегіум, який стали називати академією. Це була перша школа вищого гуманітарного типу у східних слов’ян. Але відомо, що в академії викладали й природничі науки. Була заснована й друкарня, в якій почав працювати І.Федоров (Федорович). В ній в 1580 р. видруковано повний переклад біблії слов’яно-руською мовою. Викладацькою діяльністю в академії займалися: літератор Дем'ян Наливайко (брат Северина, ватажка козацько-селянського повстання 1593-1596 рр.); грецький вчений та релігійний діяч, випускник Падуанської академії Кирило Лукарис (певний час ректор академії, згодом Олександрійський, а пізніше - Константинопольський патріарх); астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош; грецький вчений і релігійний діяч Емануїл Мосхопуло; випускник Падуанської академії Никифор Парасхос- Кантакузен та інші.
Острозька академія проіснувала всього 60 років, за цей час її закінчили близько 500 осіб. Більшість українських і білоруських письменників, вчених, політичних діячів кінця XVI - початку XVIІ століття своїм навчанням , походженням і співпрацею були пов’язані з Острогом. Це зокрема український письменник і педагог, перший ректор Острозької академії Герасим Данилович Смотрицький, його син Мелетій Смотрицький, Христофор Бронський, Василь Суразький і ін.
Острозька академія мала велике значення для поширення освіти на Україні, для становлення т. зв. братських шкіл. Вони почали виникати при братствах як в Україні так і в Білорусії. Братства засновували школи, друкарні, видавали книжки, при потребі допомагали своїм членам і стали головною силою, що виступила в обороні православної віри. В братських школах вивчали церковно-слов’янську, грецьку і латинську мови, граматику, риторику, арифметику, закон божий і співи. Перша така школа на Україні була заснована ставропігійським братством у Львові в 1586 р. На кінець XVI - початок XVIІ ст. такі школи виникають, крім Острога, у Києві і Луцьку, Рогатині, Перемишлі, Кам’янці-Подільському, Холмі, Вінниці, Немирові, Кременці і інших містах. Братські школи виховували в українців повагу й любов до свого народу, його історії, мови, культури і релігії і стали конкурентами існуючим на Україні католицьким школам.
Другим важливим центром, який готував наукові кадри практично для всього слов’янського світу став Києво-Могилянський колегіум, згодом академія. Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру й національну свободу. Ще до виникнення Києво-Могилянської академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу - колегіуми, засновані переважно домініканцями та єзуїтами. В кінці XVI ст. - на початку XVIІ ст.на Україні існувало близько десяти таких колегій. Вони слугували справі покатоличення та
полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Поступово відродився з руїн і став центром духовного життя Київ. До Києва потягнулися культурно-освітні діячі з різних земель України. Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Іов(Іван Матвійович) Борецький, М. Смотрицький, Ісайя Копинський, Захарія Копистенський — письменник, автор історичного твору „Полинодія”; Павма Беринда — лінгвіст, гравер, енциклопедист,автор „Лексикону славенороського” (1627); Тарасій Земка— письменник, знавець мов, редактор; Лаврентій Зизаній — автор підручників для шкіл, педагог; Олександр Митура та інші. Тут утворилось Київське братство (1615 р.), друкарня при Києво-Печерській Лаврі і потужний культурно- літературний осередок під опікою архімандрита Єлисея Плетенецького і Іова Борецького. Вчені Лаврського осередку також вступили до Братства, що мало неабияку вагу в становленні та розвитку Київської братської школи. . Таким чином, Київська братська школа від початку свого існування отримала кваліфікованих учителів.Читайте також: «Історія русів» окремі зауваги до концепції i авторства твору
Діяльність Лаврського осередку справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулввичівна (1577 - 1642). Вона вписала до Київських магістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями” дарувала на школу для дітей "народу руського православного” й монастир. Цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не мало свого пристанища 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії. Побудований Братський Богоявленський учительський монастир у Києві тісно пов'язаний з історією Києво-Могилянської академії. Першу церкву — Богоявленську з приділом Благовіщення
— збудував у ньому гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. В 1693 р. на місці старої дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову — кам'яну, в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подолу. На жаль, 1934 р. Богоявленський храм було зруйновано радянською владою, яка систематично нищила традиційну духовність українського народу.Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому слов'янському світі. У 1615 - 1619 рр. ректорував Іов Борецький (в миру Іван Матвійович), родом із села Бірча (Галичина), він навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, в 1604-05 рр. був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому рухові України. Був прихильником поширення освіти серед народу. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми —пробудженню національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволенню вітчизни від іноземного гніту. З 1619 р.І. Борецький — настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, з 1620 р. по 1631р. - митрополит Київський.
У 1619 - 1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій (в миру Максим) Смотрицький. Родом з с. Смотрич (Поділля),син першого ректора Острозької школи (академії) Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі й Віленській академії. Слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменник-полеміст, автор багатьох творів. Один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської"(1619 р.), що була відома у всьому вченому, насамперед слов'янському, світі.
Третім ректором Київської братської школи у 1621 - 1624 рр. був Касіян (у миру Калліст) Сакович. Походив із с. Потеличі на Галичині, навчався в Краківській та Замойській академіях. Знав багато мов, досконало володів поетичною майстерністю. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл. Той факт, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені й талановиті люди, свідчить про те, що навчальний процес в ній здійснювався на високому рівні. Київська братська школа скористалась досвідом своїх попередниць, особливо Львівської й Луцької братських шкіл, від яких запозичила Шкільний статут, підручники та досвідчених учителів, а також Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку.
Читайте також: “Liber Artis Poeticae” [Книга про поетичне мистецтво] (1637): матеріали для опису та перипетії дослідження
Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича - Сагайдачного, вихованця Острозької академії. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. В 1620 р. гетьман Сагайдачний вступив до Київського братства з усім Військом Запорізьким. Таким чином, Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення української державності освіту і науку. Пізніше, помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві, Сагайдачний майже все своє майно й гроші заповів Київській школі, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених...дітям християнським... “.. Його поховали на її території, однак в радянські часи його могила знаходилась в запущеному стані без жодного догляду. Традицію, започатковану Петром Сагайдачним - підтримувати Київську братську школу, продовжили й наступні гетьмани Війська Запорозького й України, зокрема Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та ін. 1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме — Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила (1596 -1647). У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братського або Київського колегіуму. Петро Могила став її керівником й опікуном. Він народився в сім'ї молдавського князя (господаря) Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі та єзуїтському колегіумі, в Замойській академії та Сорбоннському університеті в Парижі. Вільно володів грецькою, латинською та іншими мовами. Служив у польському війську, брав участь у битві з турками під Хотином (1620 р.), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар'єру військового й прийняв чернецтво. З 1627 р. він при підтримці І.Борецького стає архімандритом Києво- Печерської лаври, з 1632 по 1647 р. - митрополит Київський, Галицький та всієї Руси.Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості та гідності народу, на прилучення України до складу вільних держав. Однак культурна діяльність П.Могили не обмежувалась Київським колегіумом та відкриттям колегіумів у Вінниці (1634 р.), Кременці (1636 р.), Гощі (1639 р.). Він понад 20 років керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковно-слов'янською мовами книги, повертає захоплені після Берестейського церковного собору (1596 р.) уніятами православні храми і реставрує Софійський собор, церкву Спаса на Берестові, Михайлівську церкву у Видубичах, церкви в Луцьку, Куп'яничах тощо. Ним була "викопана із темряви підземної й відкрита денному світлу" Десятинна церква великого князя Володимира. П.Могила налагодив культурні зв’язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, засновував друкарні й школи. Колегіум, яким опікувався Петро Могила, залишався національною школою, заснованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ньому вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегіуму приймали дітей всіх станів.
Колегіум став вищим навчальним закладом, який згуртував навколо себе визначних діячів культури і освіти. Петро Могила зумів перетворити Колегіум на заклад європейського типу, який би за духом своїм був би православним, а за рівнем освіти не поступався найкращим іноземним колегіумам. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегіумі Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегіум вже сам готував викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів. Києво-Могилянський колегіум став вищим навчальним закладом, який згуртував навколо себе визначних діячів культури і освіти. Помираючи, П.Могила заповідає Колегіуму великі кошти й найбільшу свою цінність — бібліотеку, а також будинки й дворові місця на Подолі, просить оберігати Колегіум.
На честь Петра Могили він став іменуватися Києво-Могилянським колегіумом (академією). Єдине, чого не встиг Могила — це добитися для Колегіуму офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу.10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець Колегіуму, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна як Князівство Руське стала разом з Литвою й Польщею членом федеративної держави Речі Посполитої, їй надавались широкі права, в тому числі — свобода віросповідання й присвоєння статусу вищої школи для Колегіуму — тобто статусу Академії. Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання. Але треба зазначити, що й безтитульний Колегіум сучасники ще з 30-х рр. XVII ст. визнавали Академією. Так, наприклад, перебуваючи на початку 30-х років XVII ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом-Левассер де Боплан записав, а потім у книзі "Опис України" (Париж, 1650) повторив такі слова: "У Києві, на Подолі, при Братській церкві міститься університет, або Академія”. Львівський підкоморій В. М. М'ясковський, який у складі посольства був присутній на зустрічі Б. Хмельницького киянами 1648 р. після перемоги під Замостям, записав у своєму щоденнику: "Увесь народ, який вийшов із міста, вся біднота вітала його. Академія вітала його вигуками й промовами як Мойсея”. І ще одне свідчення західноєвропейського історика Жана- Бенуа Шерера, що досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він писав: "Під Академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Київський університет аж до часів Петра І був лише один як у Великоросії , так і в Малоросії. Його заснування сягає давно минулого часу, а його класи завжди активно відвідуються, Кількість студентів сягає чотирьох тисяч і більше”. Таким чином, Київський колегіум вже в 30-их роках фактично був визнаний університетом чи академією.
З Києво-Могилянською академією, що заклала основи вищої освіти в нашій країні, пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва, у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованню в народі почуття людяності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії. Тісний зв’язок Академії з суспільно-політичним життям України сприяв піднесенню національної свідомості й гідності, відродженню і розвитку Української держави, розгортанню національно - визвольної війни 1648 - 1657 рр.
Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани: Петро Дорошенко, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Данило Апостол, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі — писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи (1639-1709), визначного покровителя й будівничого Академії.
Читайте також: Теорія суспільного договору як сучасне уявлення про державу в XVII-XVIII ст.
Вього в Академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох граматичних класах Академії — фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, вивчались мови: церковнослов'янська, грецька, руська (українська), латина й польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехізис. Знання класичних мов — грецької та латинської — було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й тогочасної європейської літератури й науки. Латина була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській академії також викладались латиною. Ще 1649 р. єрусалимський патріарх Паїсій, відвідавши Київський колегіум, писав, що він має вчителів "високого мистецтва", які навчають молодь "слов'янській мові, як властивій, і латинській, як необхідній”. Руська, або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання. і ін.
Згідно з угодою про “Вічний мир” між Росією і Польщею (1686 р.) Лівобережна Україна, Запоріжжя, а також місто Київ були остаточно приєднані до Росії. Розпочався новий, складний період в історії Київської академії. В 1694 р. Київська академія отримала царську грамоту, яка визнавала її вищим навчальним закладом і підтверджували її права, зокрема приймати на навчання іноземців - “дітей російського народу... з інших країн приходячих”. Але лише в грамоті Петра І 1701 р. вона була офіційно названа академією, яку за традицією як і раніше називали Києво-Могилянською.
З розвитком Російської держави кінця XVII—початку XVIII ст. особливої гостроти набувало питання про підготовку кадрів. Україна втрачала значні наукові, творчі сили. Багато українських письменників і вчених були змушені переїхати до Росії і своєю діяльністю збагачувати чужу культуру, вони ставали вчителями, перекладачами, єпископами, митрополитами, дорадниками царя Петра І у проведенні його реформ, займали важливі державні пости. Це, зокрема, Єпифаній Славинецький (? - 1675), Дмитро Туптало-Ростовський (1651 - 1709), Стефан Яворський (1658 - 1722), Феофілакт Лопатинський (1670 - 1741), Феофан Прокопович (1681 - 1736) і ін. Академія тепер готувала і віддавала кадри здебільшого для здійснення реформаторських планів російських самодержавців. Студентів Київської академії ще до закінчення курсу навчання забирали для продовження освіти у новостворюваних спеціалізованих закладах Росії, а випускників призначали ректорами і професорами навчальних закладів Росії, згодом Московського і Петербурзького університетів. Немало українців, вихованців Київської академії стали відомими державними діячами Росії. Згідно з характеристикою
Міністерства освіти того часу в числі кандидатів для медичних шкіл «найкращими, найздібнішими виявлялися завжди ті, хто навчався у Київській академії». За указами Синода для Медичної колегії з Києво- Могилянської академії з 1754 по 1768 р. було відправлено для вивчення медико-хірургії і фармакопії понад 300 студентів.
Дванадцятирічне навчання в академії давало її вихованцям всебічну освіту. В академії в XVIІ - XVIІІ ст. вивчали граматику, риторику, діалектику (вміння проводити диспути і виголошувати промови), філософію, історію, географію, архітектуру, медицину, економію, а також піїтику (поезію), богослів'я, музику і співи. З предметів природничого циклу вивчали арифметику, геометрію і астрономію. До речі, Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії) вищу математику. У другій половині XVIII ст. було відкрито спеціальні класи чистої математики, де викладалися алгебра та геометрія, й змішаної математики, де викладалися механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був також професор Іреней Фальковський (1762 - 1823). В Академії започатковуються природничі науки — біологія, мінералогія, зоологія та ін. В роки розквіту Академії “от нея, ако с преславних оньїх Афин, вся Россия источник мудрости почерпала'", так оцінював роль нашої прославленої школи в російському освітньому русі ректор Московської академії, архієпископ Смоленський Г едеон Вишневський.
Випускники Київської академії поширювали освіту в Україні і далеко за її межами. Вони були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусії. Так, Єпифаній Славинецький — вчений, педагог, письменник, філософ і богослов —відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет відкрив у Спаському монастирі школу, яка стала попередницею Слов'яно-греко- латинської академії. Особливо великого розвитку набула діяльність києво-могилянців у Росії в перші десятиліття XVIII ст. Випускники Київської академії засновували школи й семінарії майже у всіх містах Росії
— Москві, Петербурзі, Новгороді, Смоленську, Казані, Ростові Великому, Тобольську, Іркутську, Архангельську, Твері, Білгороді, Суздалі, В'ятці, Вологді, Коломні, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, Володимирі-на-Клязьмі, Царицині. Вчителями у цих школах також переважно були випускники Києво-Могилянської академії. В Могилеві архієпископом, просвітником і вченим, вихованцем й ректором Академії Георгієм Кониським було відкрито семінарію, що стала центром освіти й науки в Білорусії.
Великою подією для російської освіти було відкриття Московської слов'яно-греко-латинської академії (1701 р.) — першого вищого навчального закладу Росії. Відкрив її вихованець, професор і ректор Київської академії, згодом митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський. З 1701 по 1762 р. у Московській академії на викладацькій роботі. було 95 професорів з Києва.
З числа студентів Києво-Могилянської академії біля 20% були іноземцями, переважно з слов’янських країн. У XVIII ст. у Києві навчались юнаки із Сербії, Хорватії, Воєводини, Далмації, Болгарії, Молдавії, Валахії, Румунії, Трансільванії, Греції, а також православні араби із Сірії. В Академію по науку приходили, окрім росіян і білорусів, волохи, молдавани, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких, Костянтин Секура, що прибув до Академії з Венеції 1743 р., писав: "Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське ... й пустився на глас Академії".
Вихованці академії відіграли велику роль у поширенні освіти на сербських землях, у зближенні слов'янських народів. Вихованцями Київської академії були відомі сербські діячі культури Діонісій Новакович, Іван Раїч та багато інших. Це дало підставу Іванові Франку твердити, що Києво-Могилянська академія в значній мірі була «інституцією інтернаціональною». Культурні діячі Сербії, Болгарії постійно зверталися з проханням надіслати вчителів із "славетної Академії Київської". Групу вихованців Академії, філософів та богословів у 1733 р. було направлено до Сербії. Очолив її І. Мануйло Козачинський, згодом — відомий письменник, філософ, культурний діяч. Ними було реорганізовано на зразок Києво-Могилянської академії школу в м. Карловець, відкриті школи в інших містах Сербії. В школах, що потім з'явились у сербських містах Осеке, Белграді, а також у Трансільванії, викладали колишні студенти Києво-Могилянської академії.. Ряд відомих письменників, істориків, просвітників, художників, педагогів Сербії отримали освіту в Київській академії.
Велика увага приділялась вивченню мов, зокрема церковнослов'янської, грецької, руської (української), польської і особливо ретельно, латинської мови - міжнародної мови науки того часу. Це давало випускникам академії шанс продовжувати навчання за кордоном в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції і знайомитися з передовими науковими досягненнями цих країн. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії. Такі вчені, як Симон Тодорський, Гавриїл Бужинський, Варлаам Лащевський, Ф. Прокопович, Т. Кролик та ін. підтримували зв'язки з ученими зарубіжних країн, зокрема вченими з університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Бранденбурга, Константинополя. Міжнародні зв'язки українських науковців сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, зміцненню дружніх відносин між ними. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753 — французька мови. З середини XVIII ст. вивчається російська мова, а також староєврейська; остання — з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел. Вихованець Києво - Могилянської академії Дмитро Ростовський знав 8 іноземних мов, Петро Прокопович (1775 - 1850), винахідник першого рамкового вулика і керівник великої школи бджільництва - 6 мов. Висланий з України в 1728 р. в Петербург син гетьмана Петро Данилович
Апостол до 1734 р. був там перекладачем з французької, німецької, англійської, італійської, латинської мов для царського уряду, оскільки таких поліглотів важко було знайти в Петербурзі.
Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів Академії належить проф. Інокентію Гізелю, Йосифу Кононовичу-Горбацькому, Стефану Яворському, Феофану Прокоповичу. В Академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка- Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії, їх "козацькі літописи" є праобразом сучасних історичних праць. Писали вони свідомо для прийдешніх поколінь, бо, як зазначав автор "Хроніки" (1672) Теодосій Сафонович, теж києво-могилянець, "кожному потрібна річ про свою вітчизну знати й іншим питаючим сказати, бо свого роду не знаючих людей за глупих почитають”. З Києво-Могилянської академії вийшли такі відомі історики, як Петро Симоновський, автор “Краткого описания о козацком малороссийском народе" (1765); Василь Рубан, що видав “Краткую летопись Малой России” з додатком “Землеописание Малой России" (1777); Микола Бантиш-Каменський —вчений, історіограф, управитель Московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей; Максим Берлинський — археолог та історіограф Києва та багато інших.
Велике значення мала перекладацька діяльність киян. З перекладачів треба назвати Є. Словеницького, викликаного з Києва до Москви царем Олексієм Михайловичем. У Москві він переклав знамениту капітальну працю А. Везалія «Анатомія». Цей переклад, який, очевидно, призначався для першої медичної школи, відкритої в Москві в 1654 р., був значною подією в історії медицини в Росії.. Словеницькому належить також визначний педагогічний твір «Гражданство обьічаев детских», написаний під впливом відомого чеського педагога Яна Амоса Коменського. У Москві він склав перший у Росії "Лексикон греко-славяно- латинский», в 1653 р. очолив слов'яно-греко-латинську школу. Є. Словеницький разом з А. Сатановським і монахом Ісаєм переклали космографію з викладенням систем Птоломея і Коперника.
Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів —єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Вчені академії назначались на важливі посади в церковній єрархії. Це Петро (Могила), митрополит Київський; Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський ; Іоан (Максимович), митрополит Тобольський (1651-1715); Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (1680/1682-1731); Йоасаф (Горленко), єпископ Білгородський (1705-1754); Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський (30-ті рр. XVII ст.-1698); Паїсій (Величковський), архімандрит Ніамецького монастиря (1722-1794), Філофей Лещинський - митрополит Сибірський, Стефан Яворський - місцеблюститель патріаршого престолу Росії.
Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладено її було, вірогідно, ще в Братській школі. П. Могила передав Колегіуму всю свою бібліотеку —2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від видавництв України, Білорусії, Росії, Амстердама, Г амбурга, Г алле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Риму, Болонії й інших міст. Крім друкованих книг з багатьох галузей науки, в бібліотеці зберігалися цінні старовинні рукописи — хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків, поточна документація.
Ця академія була « аіта mater » для багатьох видатних діячів культурного і наукового життя Російської держави XVII—XVIII ст. У першій половині XVIII ст. в Академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як Костянтин Щепін, який після закінчення філософського класу в Академії продовжив з 1748 р. вивчати медицину в Болонському університеті в Італії.став перший російським доктором медицини. Помер в Києві, куди прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою; Андрій Денисов, основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; а також майбутній російський вчений Михайло Васильович Ломоносов, який прийшов до Києва 1734 р., будучи студентом Московської слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвиткові таланту майбутнього вченого. У XVII ст. в Києво-Могилянській академії вчився майбутній російський дипломат Порфирій Зеркальников, сподвижник Петра І фельдмаршал Борис Шереметьєв та ін.
Немало українців, вихованців Київської академії стали відомими державними діячами Росії. Це Петро Завадовський із села Красновичі на Чернігівщині, згодом граф, голова Комісії по складанню законів Російської імперії, міністр освіти; Олександр Безбородько, з сім'ї генерального писаря села Стольне на Чернігівщині, згодом князь,"директор пошт", канцлер, таємний радник Катерини II; Дмитро Трощинський з козацької сім'ї на Полтавщині, згодом міністр юстиції й земельних наділів; Андрій Італинський із сім'ї священика Лубенського полку, згодом доктор медицини, почесний член Римської академії, російський посланник у Римі й інші.
Вихованці Києво-Могилянської академії брали участь у становленні і розвитку вищої медичної освіти в Росії, готували кадри для медичних академій у перші десятиріччя їх існування, Згідно з характеристикою Міністерства освіти того часу в числі кандидатів для медичних шкіл «найкращими, найздібнішими виявлялися завжди ті, хто навчався у Київській академії» За указами Синода для Медичної колегії з Києво-Могилянської академії з 1754 по 1768 р. було відправлено для вивчення медико-хірургії і фармакопії понад 300 студентів.
Природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалія, Бекона, Гіпократа, а також чудове знання латини часто були вирішальними у виборі подальшого життєвого шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи, а з другої половини XVIII ст. - й до госпітальних шкіл Росії. Києво-Могилянську академію закінчили, зокрема, такі відомі згодом медики як Нестор Максимович
Амбодик ( 1744 - 1812 )- вчений енциклопедист, основоположник вітчизняного акушерства, педіатр, ботанік й фізіотерапевт, автор багатьох посібників. Народився в с. Веприк на Полтавщині;
Іван Андрійович Полетика (1722 - 1783) - професор медичного факультету Кільського університету. Після Юрія Дрогобича (XV ст.) це був другий випадок, коли вітчизняний вчений займав університетську кафедру за кордоном.. Про його навчання в академії збереглися відомості як про учня класу риторики 1742 р. В 1754 р. він першим із вихованців Київської академії одержав ступінь доктора наук у Лейденському університеті за дисертацію «Про спадкові хвороби», через чотири роки захистив дисертацію «Про рослинні кислоти». В 1754—1755 рр. - професор Кельнської академії. З 1756 р. І. А. Полетика був першим російським старшим доктором у Петербурзі, .головним лікарем Петербурзького генерального госпіталю. Народився в м. Ромни на Полтавщині;
Данило Самійлович Самойлович (р. життя 1744-1805, справж. прізв. Сущинський) - основоположник вітчизняної епідеміології і невтомний борець з епідеміями чуми, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12 європейських академій; основоположник російської анатомічної школи. Його твори до цього часу викликають жвавий інтерес. Народвся в с.Янівка Чернігівської області.
Важливу роль у становленні вітчизняної медицини відіграли лікарі-практики, автори підручників, медичних словників, укладачі вітчизняної медичної термінології Павло Згурський, Максим Парпура, брати Шумлянські, Хома Барсук-Мойсеєв, Данило Велланськийі ін. Випускником Академії був Петро Чайка, що працював згодом штабс-лікарем у В'ятці (Росія) — дід знаменитого композитора П. І. Чайковського. Серед перших вітчизняних фізіологів слід назвати вихованця Київської академії С. М. Крутія.
Плідною була діяльність вихованців Києво-Могилянської академії і в створенні оригінальної медичної літератури XVIII ст. Тут в першу чергу треба відзначити Н. М.Амбодика, Д. С. Самойловича та інших, які були авторами перших медичних посібників, словників і оригінальних наукових праць з медицини.
Києво-Могилянська академія була визначним осередком музичної, театральної і поетичної діяльності. Серед її вихованцями зустрічаємо прізвища багатьох талановаитих композиторів - Максима Березовського (1745 - 1777) та Артемія Веделя (1767 - 1808) і ін.. Відомими поетами, які вийшли з Києво-Могилянської академії, були: ректор Касіян Сакович, Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, митрополит Тобольський Іоан Максимович, професори Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Григорій Сковорода та ін. Від О. Митури й до Г. Сковороди сформувалась академічна, власне, київська, поетична школа.
В XVII ст. на "російський ґрунт" перенесли "руський вірш" києво-могилянці Єпифаній Славинецький, Симеон Полоцький та Стефан Яворський (він вважається засновником російської силабічної поезії). Завдяки любові до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім”. В рукописі, зробленому із списку XVI ст., "Слово" зберігалося в бібліотеці вихованця Академії Івана (Іоїла) Биковського. Як і багато інших києво-могилянців він був викликаний до Росії, працював в Кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. З ним завжди була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так "Слово" опинилося в руках доброго знайомого архімандрита обер-прокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Опрацьоване палеографом і археографом Миколою Бантиш-Каменським, також києво-могилянцем, "Слово" було видане у 1800 р.
Репресій і ущемлення своїх прав Академія почала зазнавати після Полтавської битви (1709 р.). Починаючи від Петра І, ведеться наступ на українську мову, мета якого — її знищення. Приймаються закони про заборону друку (1720 р.). У 1764 р. українська старшина звернулась з проханням до царського уряду про створення на Україні двох університетів, один з яких просили відкрити на базі Києво-Могилянської академії. Але це прохання не було задоволене. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний тощо. Але, незважаючи на всі прохання у необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та її вінценосних наступників не вдалося. У 1764 р. Катерина ІІ ліквідовує гетьманат, в 1775 р. знищує Запорізьку Січ. Вводиться в його найтяжчих формах кріпосне право із практикуванням купівлі-продажу покріпачених селян. У 1783 р. розформували козацьке військо, зливаючи його з російською армією.. Академію позбавили також урядової щорічної субсидії. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову. З 1784 р. суворо забороняється читати лекції читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково „ с соблюдением вьіговора, которьій соблюдается в Великороссии мовою.З Академії витіснили все українське. В 1786 р. з програми Академії було виключено більшість предметів, вона практично втратила свою роль і поступово почала занепадати. З відкриттям університетів у Харкові (1805р) й в Москві Києво-Могилянська академія почала втрачати своє значення культурного центру, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення бодай будь-яких ознак її автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорозька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію — осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08. 1817 р. Академію було закрито. За роки існування Академії в ній навчалось біля 50000 студентів. Замість неї в 1819 р. в її приміщенні. почала працювати Київська духовна академія, яка давала вищу богословську освіту і не відрізнялась нічим особливим у порівнянні з іншими подібними духовними школами.
Читайте також: Ісихастичні традиції у спрямованих проти «старого обряду» полемічних трактатах українських богословів
Законним спадкоємцем Києво-Могилянської академії часів розквіту згодом став Київський університет, заснований в 1834 р. на базі Кременецького ліцею, переведеного у Київ. Університет у Києві був відкритий лише через 70 років після вищезгаданого звернення козацької старшини, тобто тоді коли ініціаторів його відкриття вже не було в живих.
В 1818 р. бібліотека Академії згоріла.За роки існування Академії в ній навчалось біля 50000 студентів. Замість неї в 1819 р. в її приміщенні. почала працювати Київська духовна академія.
Політика царського уряду на Україні призвела до зростання неграмотності народу. В 1768 р. на Чернігівщині одна школа припадала на 745 душ населення , а через 100 років - на 6730. Україна перетворювалась у відсталу провінцію царської імперії, хоч ще в 1653 р. арабський мандрівник Павло Алепський, перебуваючи на Україні , писав, що він був очевидцем того, як всі діти ходять до школи. Датський посол Юліус Юст в 1709 р. писав, що на Україні майже всі грамотні... Не зважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова у всій красі зазвучала в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та інших українських поетів і письменників. Вихованці Києво- Могилянської академії вдосконалювали українську літературну мову й тоді, коли російський царизм проводив заходи, спрямовані на нищення культури українського народу. Про це свідчить наукова і літературна спадщина Г.Кониського, Г.Сковороди, І.Некрашевича і ін. Професура Києво-Могилянської академії своєю літературною діяльністю підготувала грунт і дала початок українському письменству ХІХ ст
ЛІТЕРАТУРА
1.Острозька академія XVI-XVIІІ ст. Енциклопедичне видання.- Острог, 1997.
2. Брюховецький В. Світильник духовності//Кур’єр Юнеско, 1996,№5.
3. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори.- К.: Абрис,1994.
4. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія ( Історичний нарис ).-К.: Видавн.дім „КМ Academia”, 2001.
5. Хижняк З.І. Києво-Могилянська Академія.-К.: Вища школа, 1988.
1.Острозька академія XVI-XVIІІ ст. Енциклопедичне видання.- Острог, 1997.
2. Брюховецький В. Світильник духовності//Кур’єр Юнеско, 1996,№5.
3. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори.- К.: Абрис,1994.
4. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія ( Історичний нарис ).-К.: Видавн.дім „КМ Academia”, 2001.
5. Хижняк З.І. Києво-Могилянська Академія.-К.: Вища школа, 1988.