Рафаїл Заборовський та Києво-Могилянська Академія

Митрополит Рафаїл Заборовський (в миру – Михайло; нар. близько 1676 р., Зборів – помер 22 жовтня 1747 р., Київ) – один із визначних церковних, політичних, культурних та освітніх діячів в історії України, архиєпископ Київський і Галицький (1731 р.), митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Русі (1743 р.), член Святійшого Синоду. Походження роду Заборовських невідоме. Можна припустити, що це дрібна галицька шляхта. Використання Заборовським герба у вигляді палаючого серця на фронтоні відомої брами у стіні Софійського подвір’я символізувало, швидше, його духовну владу і пастирську турботу про вірних, аніж, як можна було припустити, його родовий герб. Відомо, що його батьки були «римской віри отца,.. а матери греческого ісповіданія». Тобто по матері Заборовський був православним.

Тетяна Люта

Навчання Михайла Заборовського почалося в єзуїтській, а продовжилося у Києво-Могилянській колегії. Відомо, що владика закінчив клас філософії, де слухав лекції таких визначних і тоді ще київських професорів Йоасафа Кроковського та Стефана Яворського. Конфесійні мури не стояли на перешкоді освітніх практик того часу: уродженці Гетьманщини легко залишали православ’я, мандруючи на навчання на захід, стаючи конвертитами (навіть неодноразово), як от Феофан Прокопович, аби знову перейти у нього після повернення. Вихідці з «Польської області», попри належність одного чи й обох батьків до Римо-Католицької чи Унійної церков, могли після навчання у Києві стати православними єпископами та членами Синоду, як у випадку Рафаїла Заборовського.

Читайте також: Варлаам Ясинський і Софійська митрополича катедра

1739 р., 21 лютого. Лист імператриці
Анни Іоанівни.  ЦДІАУК. – Ф. 220. –
Оп. 1. – Спр. 337.

1700 року Заборовського разом з кількома випускниками узяв до Москви його учитель Стефан Яворський налагоджувати навчальний процес у Московській слов’яно-греко-латинській академії. Саме тут він отримав перше призначення на викладання риторики. І тут само, у Московській академії, відбувалося вдосконалення ієрарха як на викладацькій, так і науковій ниві. За рекомендацією колишнього оберієромонаха російського флоту, префекта і професора Московської слов’яно-греко-латинської академії, члена Синоду, колишнього випускника Києво-Могилянської академії Гавриїла Бужинського1 Заборовський у 1723 році посів його місце на флоті Російської імперії. Отримавши великий духовно-політичний досвід, ієрарх був рукопокладений у сан ігумена Тверського Троїцького Колязинського монастиря й паралельно став асесором Святійшого Синоду. Від цього часу почалася його власна церковно-адміністративна діяльність: у Пскові, за зразком Бужинського у Рязані, Заборовський відкрив слов’янолатинську школу, в якій викладали викликані з Києво-Могилянської академії вчителі. За шість років існування школа досягла неабияких успіхів, виховала понад сотню учнів. У ті ж роки Заборовський став єпископом Псковським та Нарвським.

Через заслання до Кирило-Білозерського монастиря свого попередника, київського митрополита Варлаама Ванатовича, ставленика гетьмана Івана Мазепи, який з волі царя Петра І був позбавлений сану митрополита та іменувався лише архиєпископом, Рафаїл Заборовський був висвячений у 1731 році в сан архиєпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії. По дорозі додому, в Україну, знаменитого діяча церкви зустрічали у Глухові урочистим молебнем у присутності гетьмана Данила Апостола, а до Києва супроводжувала гетьманська варта. Своїм місцеперебуванням Заборовський обрав Києво-Софійську митрополичу кафедру.

Читайте також: Місце похвальної поезії у системі жанрів української літератури XVI–XVIII ст.

Царська влада в особі цариці Анни Іоанівни була прихильна до Заборовського. Зберігся особистий лист цариці, в якому вона просить владику про свою духовну потребу:

Кроковський Йоасаф. Акафіст Св. Варварі.
Київ, друкарня Києво- Печерської лаври. 1741 р.
ВС НБУВ. – Кир. 436 п.

«Преосвященный архиереи, прошу не оставить меня в Ваших свтыхъ молитвахъ и обявляю Вамъ за помощию Божию и млстию Пресвятои Бцы: я в добромъ здравиї; посылаю Вамъ готовальню, желею Вамь во здравиї употреблять; тут же в готовалне в стакане положен перстень бралиантовои, о котором прошу чтоб Вы сами съездили место меня и надели сеи перстень на руку Свтыя великомученицы Варвары и никали бы не сымали съ ее свтыя руки; при сем же писме посылаю золотое колцо, на котором написано имя Свтои мученицы Варвары — изволите сие колцо надеть на ее свтую руку и отпеть молебень и опять снять после молебна и отдать Неплюеву, чтоб он к нам прислал сие колцо, о чемъ к нему от нас писано, а как сие получите и все исполните – и нам отпишите. Пребываю в млсти: з Петербурха, февраля 21, 1739 года, Анна»2.

Козачинський Михайло. Панегірик «Августейшей непобедимой
императрице... приветствует православная Академия».
Київ, друкарня Києво-Печерської лаври. 1744 р. –
ВС НБУВ. – Кир. 466 п.

Святій Варварі, мощі якої зберігалися у Михайлівському Золотоверхому монастирі, у 1741 році було присвячено видання Акафісту Св. Варварі Йоасафа Кроковського (друк Києво-Печерської лаври), що свідчило про опікування Заборовського культом цієї київської святині. Санкціоноване митрополитом та ілюстроване добрими гравюрами видання склало основу барокового репертуару друкованої продукції Київської митрополії часу Заборовського.

Наступниця імператорського престолу, двоюрідна сестра Анни Єлизавета Петрівна також виявила прихильність до Рафаїла Заборовського відразу після коронації. Очевидним приводом прихильності були тези, виголошені «тригубым діалектом» у Києво-Могилянській академії авторства відомого Михайла Козачинського, вчителя Григорія Сковороди3:

«Августейшей непобедимой Императрице Ея Священнейшему Цесарскому Величеству Елисавет Петровне самодержице всероссийской, природной своей всемилостивейшей Гсдрыне благополучнейшаго от давних лет всем превожделеннаго в прародительную свою отчину, богоспасаемый град Киев с любезнейшим ея племянником и наследником внуком Петра Первого его императорским высочеством благоверным государем великим князем Петром Феодоровичем купно со обрученною невестою Его, Ея Императорским высочеством благоверною Гсдрынею Великою Княжною Екатериною Алексеевною пришествия со всеподданнейшим и ревностнейшим долголетственного блгополучного самодержавствия желанием, трегубым диалектомъ сложенными рифми приветствует, и тыяжде всеподданнейше приносит православная Академия Киевская, 1744 года, августа».

[Йоган-Ґотфрід Шедель]. Проект перебудови Мазепиного корпусу академії.
1736 р. РДІА СПб. – Ф. 736. – Оп. 17. – Спр. 190.

Левицький Григорій. Мазепин корпус на академічній тезі на честь митрополита Рафаїла Заборовського.
Київ, друкарня Києво- Печерської лаври. 17 липня 1739 р. НХМУ

Спарро П. Кресленик Мазепиного корпусу академії у формах бароко за проектом Йогана Ґотфріда Шеделя.
1841 р. ІР НБУВ. – КДА № 12 (К-182).

Дозвіл на друк тез у печерській друкарні був підписаний архимандритом Києво-Братського монастиря та ректором академії Сильвестром Кулябкою. У цьому панегірику «дщерь Петрова» була представлена латиною, польською та російською (із вкрапленнями української) мовами як спадкоємиця великого Петра та законна імператриця в тому числі «Малої Росії». Акровірші латиною та польською взорувалися, відповідно, з класичних зразків, серед яких були застосовані всі відомі на той час віршові стилі, хіба забутим у цьому панегірику залишився один спосіб віршування, названий відомим Іваном Величківським «раком літеральним» – тобто способом зворотного читання. Окрім панегірика цариці, видання містило цікавий додаток – віршовану біографію Петра І:

Родители монархи сего были славны
Гсдри в России скипетродержавны.
От них же израстил Бог сей плод свят во свете
В тысяща шестьсотном семьдесят втором лете
Егда же был от роду токмо шестолетный,
Тогда поход Чигиринский случился наветный...

Ця маловідома поема+біографія висвітлювала біографію Петра з огляду на події, що відбувалися в Україні. Разом з цим панегіриком Заборовським були дозволені до видання: Алфавіт духовний Ісаї Купинського (1741 р.) та Православное исповедание веры Петра Могилы (1745 р.).

Рафаїл Заборовський. Статут Києво-Могилянської
академії «Leges аcademicae». Автограф. 1734 р. ІР НБУВ. –
ДА №221 т. 1 с. 16–19.

Його надзвичайно активна і плідна діяльність поширювалась на різні галузі: від видавничої до господарської. Остання була напряму пов’язана із церковним будівництвом, яке за Рафаїла Заборовського набуло грандіозного, як для Києва, масштабу і могло бути порівняним лише із гетьманським мазепинським будівництвом.

Рафаїл Заборовський для будівельних робіт запросив у 1731 році до Києва німецького архітектора Йогана-Ґотфріда Шеделя, фахівця у галузі світських споруд, якого свого часу найняв і покликав до Росії сподвижник Петра І Олександр Меншиков. Саме Шедель побудував палац Меншикова у Петербурзі.

Першою роботою Шеделя в Києві стало замовлення Рафаїла Заборовського – широкомасштабна перебудова та розширення споруд Києво-Могилянської академії: самий Богоявленський собор, який від часів Івана Мазепи був уже підупав, та Староакадемічний (Мазепин) корпус, що також вимагав нової «репарації»4. Історія його реставрації досить відома. У справах синодального відомства зберігся кресленик запропонованої реставрації Староакадемічного корпусу, в якому невідомим автором було накреслено проект не тільки самої споруди, а й розміщення класів5. За проектом – це класичний зразок асиметричної будови стилю бароко, яка конструктивно була досить складною у реалізації. Основу нового корпусу складало старе «тіло» Мазепиного корпусу, до якого добудували другий поверх, церкву та двосхилий дах зі світловими віконцями. Хід реалізації цього проекту проглядається на відомій гравюрі, створеній на честь митрополита відомим Григорієм Левицьким у 1739 році6.

Читайте також: Антична спадщина в художній рецепції Григорія Сковороди

Левицький Григорій. Академічна теза
на честь митрополита Рафаїла Заборовського.
Київ, друкарня Києво-Печерської лаври.
17 липня 1739 р. НХМУ

З упевненістю можна констатувати, що Староакадемічний корпус тут зображено уже збудованим – про це свідчить зображення конструктивної роздільності даху корпусу і стіни церкви, що відповідало вочевидь реальному будівництву на відміну від штучно «притуленого» до церкви даху на проекті. Подруге, конструкція споруди отримала стриманіші форми асиметрії. Особливо це стосувалося колонади другого поверху – вона явно збільшена вдвічі, натомість світлових вікон поменшало. Зрештою, у такому вигляді (лише без двосхилого даху) будова збереглася до середини XIX століття, зафіксована архітектором П. Спарро7 напередодні повторного ремонту (2-га половина XIX ст.), коли на догоду розширенню академії її духовне начальство дозволило неоковирно закласти цеглою галерею другого поверху. У такому вигляді корпус зберігся донині8. Остаточною крапкою в його оформленні стало освячення митрополитом 1740 року новозведеної конґреґаційної Благовіщенської церкви. Владика, крім цього, був заклопотаний ремонтом головного Братського храму – Богоявленського та облаштуванням бурси для вбогих вихованців.

За Заборовського кількість спудеїв постійно зростала (цьому дещо перешкодила лише російсько-турецька війна 1735–1739 рр. та спричинене нею подорожчання життя в Києві). Тож, коли 1740 року в Києві отримували знання 575 «студіозів», то з 1744 року їх налічувалося вже понад тисяча. Адже після перебудови і розширення навчального корпусу всі охочі мали більше місця для занять.

Фрагмент тези із зображеннями спудеїв та написом
«Прийміть учення моє і науку» (Книга притч. 8)

Митрополит Рафаїл також домігся відновлення щорічних виплат у розмірі 200 рублів на потреби Академії з Військового скарбу. Ці «дотації» запровадив ще Мазепа, однак потім вони припинилися аж до 1742 р., 65% згаданої суми виділялося викладачам, а решта, приблизно порівну, ділилася на ремонт бурси та на Братську церкву. Разом з тим слід звернути увагу на той факт, що Могилянська академія забезпечувалася в менших обсягах, аніж багато інших навчальних закладів Російської імперії. Ба навіть Харківський колегіум міг позмагатися з нею матеріальною базою. Тож Заборовський і надалі клопотався перед Петербургом про урівняння грошового утримання київських професорів із колегами з Московської академії, щоправда, безуспішно (лише в другій половині 1780-х рр. більш-менш вирішилося питання казенного забезпечення закладу). Отже через нестачу надходжень на потреби Київських Атен митрополит регулярно допомагав професорам та студентам грошима з архиєрейської скарбниці та намагався віднайти інші способи покращання становища найбідніших «студіозів». Так, він розпорядився не лише дозволити проживання вбогих вихованців, яким не вистачило місця в бурсі, при подільських парафіяльних школах, а й долучати їх до служінь при храмах та наділяти частиною церковних прибутків.

Купюра у 1000 крб. УНР

Фрагмент тези Г. Левицького
із зображенням діви зі змією

Зрештою зусилля митрополита на ниві впорядкування діяльності академії були увінчані царською грамотою Єлизавети Петрівни від 11 грудня 1742 року9, в якій імператриця підтвердила всі привілеї академії, які надавали королі та царі протягом тривалого часу її існування, встановивши таким чином status quo цього закладу, загублений у постмазепинський період.

З часу посідання Заборовським митрополичого престолу за його безпосередньої участі Київська академія здійснила перші кроки на шляху покращання та модернізації навчання. Зокрема, 1738 року у «школах» відновилося та поглибилося викладання гебрейської та грецької мов, а також розпочалося вивчення німецької. Ще один вартий уваги жест його покровительства Київським Атенам – унормування та письмова фіксація від 1734 року правил поведінки викладачів та їхніх підопічних («Leges academicae»). Ця інструкція своїми положеннями нагадувала чинний той час у відповідних школах всієї Європи єзуїтський шкільний устав «Ratio studiorum». Піклувався владика також про ректора навчального закладу (одночасно ігумена Братського монастиря): 1732 року він зумів виклопотати для нього і ще кількох настоятелів більших київських обителей ієрархічно вищий та престижніший архимандричий сан, який зайвий раз виділяв могилянського керівника серед церковної еліти Київської митрополії10.

Кабінет митрополита у софійському Митрополичому домі
Національного заповідника «Софія Київська».
Реконструкція Т. Лютої

Академічне товариство глибоко шанувало Заборовського як свого патрона, наставника і вчителя. З волі імператриці Єлизавети Петрівни, яка протегувала українським діячам при власному дворі у Петербурзі, з 1743 року Рафаїл Заборовський іменується митрополитом Київським і Галицьким і всієї Малої Росії. Щодо процесу повернення титулу митрополита цікавий матеріал подає згадана академічна гравюра Григорія Левицького-Носа 1739 року, виготовлена на честь митрополита з оголошенням філософських тез Дем’яна Галяховського за ректорства Сильвестра Кулябки. Ця відома пам’ятка часто використовується як ілюстрація у різних виданнях, однак достеменного перекладу її латинських посвят і гасел зроблено досі не було11.

Митра та омофор митрополита Рафаїла Заборовського
із його поховання у крипті Софійського собору
з археологічних знахідок 1930-х років. НЗСК

Напис під портретом: «Pium ac Debitum Musarum Kijowiensium Patri Meccenati perq novennium Nutricori Mustris: Celsis: Domino Domino Raphaeli Zaborowski Archiepiscopo Kijowiensi Halicensi et Parve Russiaem Ca qua par est submissione. Culcu et reverentia Monumentum Thesibus ex universa Philosophia Erectum publiceq Exibitum Per insimum suum servion AA: LL: et Phlice Auditorem Damianum Galahowski Preside admodum R.P. Sylvestro Kulabka P.O.P Professore sholar [et] Praefecto Anno 1739. Julij 17 die.» – Побожна і заборгована Муз київських (Академія. – Т.Л.) батькові меценату і впродовж 9-ти років годувальникові найяснішому й високому панові Рафаїлу Заборовському, архиєпископу київському, галицькому й Малої Русі, ця, яка є рівна смиренню обробкою і шануванням пам’ятка тезами з універсальної філософії здійнята і привселюдно виставлена через найнижчого раба свого і аудитора, Даміана Галяховського, верховно Сельвестру Кулябці, професору школи префекту року 1739, 17 липня. Сигла довкола герба з палаючим серцем: «R[aphael] Z[aborowski] D[ei] G[ratia] I A[rhiepiskopi] K[ijowiensis] H[aliciensis] P[аrve] R[ussiae]». Таким чином, можна сказати, що титулатура архиєпископа на час укладання тези «Архиєпископ Київський, Галицький і Малої Русі». Однак інше значення слова «Parve» – «принижена», що дає підставу думати, що академічні «латинники» могли дозволяти собі «гратися» виразами на свою користь. Принаймні їхня «академічна латина» з її багатозначністю свідчить про свободу висловів та образів. Напис довкола портрета: Ut perfectus sit Homo Dei ad omne opus bonum instructus ad Timoth. сapit: 3

Написи на медальйоні довкола корабля: Satius quam ventis – Потрібніше, ніж вітер [для корабельних вітрил]; над київським пейзажем – Firmabo super te oculos meos – Пильно стежитиму за тобою (Псал. 31); над альтанкою із семи стовпів (символ митрополичого престолу і Премудрості Божої); над зображенням Софійського собору – Et aedificabo ei domum fidelem – І я збудую надійний дім (Кн. Цар., розд. 21); над сіячем – Splendente levabor – Виблискуючи, відшліфую; над зображенням староакадемічного – Muri tui coram oculis meis semper – Мури твої перед очима моїми завжди (Іс. 9); над зображенням терезів – Impar meritur – Нерівне важиться; над зображенням Москви – Si oblitus fuero tui, oblivioni detur dextra mea – Якщо забуду тебе, забудь мене, правице моя (Псал. 136:5); над зображенням дощу – Nisi pluat – Хіба ж не / Хіба що дощ; над зображенням Московської слов’яно-греко-латинської академії (?) – Sicut ablactátus est super matre sua – Наче відлучений від матері своєї (Псал., розділ 130); над книгами – Сhoro et foro – Для церкви і для суспільства; над спудеями – Accipite disciplinam meam ac scientiam – Прийміть учення моє і науку (Книга притч. 8). Додатковими образами тези є архангели та святі, що подають Заборовському атрибути його священства. Довкола портрета напис Ut perfectus sit homo Dei ad omne opus bonum instructu – Хай буде досконала людина Божа, для всякої доброї справи підготована (Ап. Павло, 2-ге посл. до Тимофія).

Ця відома теза стала зразком барокової мистецької досконалості, елементи якої використовували навіть в оформленні грошових купюр у 1000 карбованців УНР. Одній з муз, яка на оригіналі тези тримає змію (образ запропонований ще в часи І. Мазепи А. Тарасевичем), було вигравійовано булаву.

З волі Рафаїла Заборовського Й.Ґ. Шеделем у Києві була зведена Велика лаврська дзвіниця, під час будівництва якої було застосовано використання керамічних будівельних блоків, технології, розробленої архітектором в Україні на основі виробництва цегли та кераміки лаврськими либідськими цегляними заводами. Велична споруда увінчала Київ назавжди і стала візитівкою міста ще у часи митрополита.

Читайте також: Образ ідеального короля в латиномовній прозі України

Митрополитом було розпочато ремонт Софійського храму, що відзначилося особливою його щедрістю: відомо про дарування Заборовським на собор «полторы тисящи златиц», які особисто передала митрополитові цариця Єлизавета Петрівна, коли відвідала його у келіях 10 вересня 1744 року, перебуваючи в Києві з візитом. Ці гроші митрополит заповів на будівництво нового іконостаса собору. Крім того, цариця подарувала йому діамантові конаки, які до кінця XIX століття зберігались у ризниці собору. Митрополитом були побудовані митрополичий дім, дзвіниця та тріумфальна брама, відома нині як брама Заборовського.

Смерть митрополита настала 22 жовтня 1747 року, однак тіло первосвященика зберігалося нетлінним протягом 39 днів, допоки із Синоду не був отриманий указ (від 5 листопада 1747 р.)12. Відправу по митрополитові служив грецький (Фіваідський) митрополит Макарій, який на той час перебував у Києві з листом від патріарха Олександрійського Матвія для збирання милостині. 30 листопада відбулося поховання митрополита, на якому виголосив промову префект Київської Академії Георгій Кониський. Порівнюючи його з Петром Могилою, Кониський завершив: «Сколько отселе память Петра Могилу воспоминати будем, и срамно и безчестно, аще о Рафаиле умолчим».

Примітки
1 Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII cт. / упоряд. З. І. Хижняк. – К., 2001. – С. 90–91.
2 ЦДІАУК. – Ф. 220. – Оп. 1. – Спр. 336.
3 Києво-Могилянська академія в іменах… – С. 262–263.
4 Голубев С.Т. Старый корпус Киевской академии (Мазепин) и его «репарация» при архиепископе Рафаиле Заборовском // Труды Киевской духовной академии. – 1913. – № 6. – С. 275–324.
5 РДІА (СПб). – Ф. 736. – Оп. 17. – Спр. 190. Кресленик не має підпису, але його традиційно вважають шеделівським.
6 Національний художній музей України. Принагідно висловлюю вдячність Галині Бєліковій за надання тези для копіювання.
7 ІР НБУВ. – КДА № 12 (К182).
8 Сучасний проект відновлення корпусу, на жаль, не передбачає надання йому первісного вигляду.
9 ЦДІАУК. – Ф. 220. – Оп.1. – Спр. 345.
10 Яременко М. Світильник, який горів і світив. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinaincognita/svitilnikyakiygorivisvitiv.
11 Щиро дякую Людмилі Шевченко-Савчинській за переклади з латини.
12 Орловский П. Погребение киевских митрополитов Рафаила Заборовского и Арсения Могилянского // Киевская старина. – 1904. – № 78. – С. 1–4.