Андрій Содомора

Андрій Олександрович нерідко цитує віршову парафразу формули, яку говорили римські консули наприкінці звітної промови, передаючи повноваження наступнику: «Feci quod potui, faciant meliora potentes» [Я зробив, що зміг, хто може, – хай зробить краще]. Переконана, що для нього ця фраза – не топос скромності. Пройшли роки, однак дивовижна вимогливість перекладача до себе не ослабла. Можливо, хтось, колись і десь буде перекладати з латини краще, ніж Содомора.

Ольга Циганок, к.філол. н., докторант Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Штрихи до портрета Андрія Содомори 

З Андрієм Олександровичем Содоморою у мене пов’язані особисті спогади. 1989 року ми, студенти класичної філології Львівського університету, проходили практику на кафедрі латинської мови місцевого медичного інституту, де викладав уже відомий на той час перекладач. Я тоді пробувала перекладати старогрецькі епіграми і надумала показати свої «творчі здобутки» метру. Перед тим, як звернутися до Андрія Олександровича, запитала знайому співробітницю кафедри: «Який він, Содомора?». Відповідь вразила: «Це не людина, це бог». Без сумніву, Андрій Олександрович знає рядок із Сапфо у перекладі Григорія Кочура «До богів подібний мені здається…», однак, очевидно, ніколи не думав, що так колега відгукнеться й про нього. Тоді, у 1989 році, він одразу погодився поглянути на мої спроби. Похвалив у перекладі один пасаж – «сплету-поєднаю» і задумався, що сказати про інші «знахідки». Натомість запитав: «Яка Ваша думка, як перекласти «Litteris et artibus» на фронтоні Львівської політехніки?». Я випалила відповідь, а Андрій Олександрович зауважив, що тут можливі різні інтерпретації. Помітивши моє зніяковіння, додав: «Що ж Ви хочете? Це важка праця. Я на свій перший переклад («Відлюдник» Менандра (1968) – О.Ц.) дивитися не можу…». Андрій Олександрович нерідко цитує віршову парафразу формули, яку говорили римські консули наприкінці звітної промови, передаючи повноваження наступнику: «Feci quod potui, faciant meliora potentes» [Я зробив, що зміг, хто може, – хай зробить краще]. Переконана, що для нього ця фраза – не топос скромності. Пройшли роки, однак дивовижна вимогливість перекладача до себе не ослабла. Можливо, хтось, колись і десь буде перекладати з латини краще, ніж Содомора. Повірити, що українській культурі так поталанить вдруге, важко, надто рідкісний це дар і важкий хліб. У Андрія Олександровича поетичний хист, образне мислення поєднуються з пильною увагою до найменших деталей першотвору, з клопіткою працею над кожним рядком. Як тут не пригадати вимогливість до себе Вергілія, який, помираючи, просив друзів спалити «Енеїду», бо не встиг відредагувати. Спадає на думку також рекомендація Горація з «Поетичного мистецтва» не спішити оприлюднювати написане, нехай воно декілька років «полежить». Содомора у нашу непросту добу ставить перед собою планку не менш високу, ніж свого часу пошановані народом і чільниками римські класики, не словом, а ділом рівняється на великих.

Читайте також: Макаронічна мова як результат українсько-латинської двомовності вітчизняних інтелектуалів 

Поява 1982 р. українського Горація у його перекладі була високо оцінена авторитетними фахівцями. Насамперед, вони звернули увагу на складність завдання. Михайло Гаспаров назвав повний переклад Горація таким подвигом, перед яким можна лише схилити голову. Сергій Аверинцев, признаючись, що любить оди Горація понад усяку міру, майже маніакальною любов’ю, стверджував, що перекладати його – праця пекельна. Зрозуміти глибину Горація непросто. Андрій Олександрович свідомий того, що читачеві, навіть підготовленому, треба допомогти збагнути невмирущі чари поезії римського корифея. Це розуміли також попередники Содомори на ниві відтворення Горація українською мовою. Проте якщо вони вибирали шлях спрощення, «модернізації», «адаптації», відмови від метричних особливостей першотворів, подекуди не без шкоди для розуміння й адекватного відтворення змісту і форми, то Андрій Олександрович свідомо не робить спроб «полегшити життя» українським шанувальникам Горація. Содомора веде читачів на вершини людського духу, закликає до співпраці в інтерпретації Горація. З одного боку, Андрій Олександрович позиціонує свої переклади як академічні й адресує їх вузькому колу знавців. З іншого боку, він усе-таки запрошує до неквапливої бесіди з римським класиком більше читачів, коли розкриває нам Горація як особистість, заглиблюється в епоху, вже як письменник коментує його тексти у своїх прозових творах. Того ж 1982 р. Содомора опублікував повість про Горація «Наче це листя дерев». До творчості велета римської поезії уже як дослідник, теоретик перекладу, повертається в есеїстичних «Студіях одного вірша» (2006). Познайомившись з цим дослідженням, читач зачудовується як глибокими водами поетичної майстерності і життєвої мудрості Горація, так і перекладацьким заглибленням в оригінал автора книги. Андрій Олександрович досліджує строфи Горація і по вертикалі, і по горизонталі. За аналогією, коли ми думаємо про читацьку аудиторію його перекладів, бачимо її широкою за рахунок і прийдешніх поколінь. Вражає, що Андрій Олександрович не перестає удосконалювати опубліковані переклади од Горація, хоча там і так – недосяжна для інших перекладачів висота. Олесь Гончар у листі до Содомори 1986 р. писав: «Ви ще раз довели, як багато може зробити людина своєю талановитою та сумлінною працею для поповнення культури рідного народу. Звершено творчий подвиг, якому, гадаю, порадувався б і Франко». Після Горація були переклади Овідія, Лукреція, Сенеки, грецьких драматургів та ліриків, латиномовних творів нової доби, оригінальні книги, поетична збірка. Тільки нещодавно вийшов у світ повний переклад римських елегійних поетів, а 2011 рік приніс українські «Георгіки», «Буколіки» та малі поеми Вергілія. Скільки тих невмирущих діл, здійснених на злеті духу та без галасу!

А.О. Содомора – визнаний авторитет у літературних колах. Він – лауреат премії імені Максима Рильського та літературної Нагороди Антоновичів. Однак досі не відзначено працю корифея українського перекладу Національною премією України імені Тараса Шевченка. Наша земля багата літературними талантами, однак небагато височить на ній таких хмаросяжних горацієвих пірамід. Присудження високої нагороди було б свідченням того, що українська культура дозріла, щоб віддати майстру належне. Андрій Содомора за титанічну працю заслуговує й на те, щоб стати Героєм України. Його життя – приклад для наслідування у спраглому інтелігентності навіть високої інтелігенції суспільстві. Адже, як мовить латинське прислів’я, «Verba docent, exempla trahunt» [Cлова вчать, приклади схиляють до наслідування (ведуть за собою)]. Лаври високих нагород були б реакцією на потребу суспільства в духовних авторитетах, у «стовпах нації», які б витримали випробування часом. А ще – дарунком на ювілей книги, адже українському Горацієві у перекладі Андрія Содомори виповнюється 30 років. Перефразовуючи в дусі давніх авторів відомий вислів, скажемо: «На відстані бачимо Велике».