Аміатинський кодекс: найдавніша повна Вульгата

Цього року Католицький медіа-портал http://kmc.media/ підготував для своїх читачів невеликий адвентовий подарунок: 21 ілюстровану розповідь про знамениті середньовічні манускрипти. Манускрипт, як і підказує назва (від лат. manus – рука і scribo – пишу), – це написаний від руки документ. Найчастіше цей термін використовують на позначення не просто рукописів, а давніх текстів, створених до винайдення книгодрукування; саме в цьому сенсі про нього говоритимемо й ми.

Варвара Холодна, Католицький медіа-портал

Аміатинський кодекс – книга по-справжньому велична: вона складається з 1030 пергаментних аркушів 50х34 см завбільшки й важить 34 кг. Проте не тільки розміри роблять її цікавою. Цей манускрипт, написаний на межі VII–VIII століть, – найдавніший збережений повний список Вульгати та найточніша копія тексту святого Єроніма.


Народився Аміатинський кодекс – який, звісно, тоді ще не носив цього імені – у спільному скрипторії нортумбрійських монастирів Вермут і Джарроу наприкінці VII століття. Як пише в «Церковній історії народу англів» Беда Преподобний, керівником проекту був їхній абат Колфрід, а задум полягав у тому, щоб зробити три Біблії: для кожного з монастирів і на подарунок Папі.

На кожній сторінці кодексу – 43 чи 44 стрункі рядки, написані унціальним письмом. Усі рядкові літери одного розміру, і нема розділових знаків (на той час вони вже були винайдені, та ще не дуже вживані), але читачеві допомагає розбивка на рядки, яка розділяє смислові частини фраз.

Це був справді амбітний проект: зазвичай манускрипти містили окремі книги Святого Письма, наприклад, Чотириєвангеліє, що, зрештою, не дивно, якщо поглянути на розміри повної Біблії. На кожну розгортку манускрипту потрібна була ціла теляча шкіра – тобто на одну книгу йшло півтисячне стадо. На жаль, сьогодні можна хіба уявляти, як урочисто виглядали три такі томи, лежачи поруч: із трьох примірників, над якими працювали семеро переписувачів, зберігся тільки Аміатинський кодекс. Один манускрипт цілковито втрачений, від іншого залишилися самі фрагменти.

Аміатинському кодексові якраз і була призначена далека мандрівка до Рима, до Папи Григорія ІІ. Абат Колфрід не зустрівся з Понтифіком, бо помер по дорозі 716 року. Проте книгу таки доправили в Італію, і в ІХ столітті її новою домівкою став монастир Святого Спаса на горі Аміата неподалік від Сієни. Від цієї гори й отримав назву манускрипт.

У монастирі Святого Спаса книга пробула майже тисячоліття, до 1782 року, коли герцог Тоскани Леопольд І секуляризував орденське майно. Аміатинський кодекс перевезли у флорентійську бібліотеку Лауренціану, де він зберігається й нині. А 2018 року манускрипт ненадовго повернеться у Велику Британію, щоб стати одним із експонатів виставки Британської бібліотеки про англосаксонські королівства.

Джерело ілюстрацій – Світова електронна бібліотека.
https://www.wdl.org/en/item/20150/