Андрій Росинський, м. Київ, студент Київського національного університету будівництва і архітектури. Учасник I конкурсу праць молодих науковців з нагоди 500-річчя Станіслава Оріховського
«Обшири неба для наших очей незбагненно великі,
Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть.»
Юрій Дрогобич
Перш за все поглянемо на історичний період, у якому жив митець, більш детально, акцентуючи увагу саме на тогочасній літературі. XV-XVI ст. в українській літературі репрезентує початок розвитку комплексу творів з різноманітним діапазоном жанрів, тем, піднятих проблем та стилів, які як правило переплітаються один з одним. Характерна риса цього періоду – багатомовність української літератури, причому особливого розвитку у ті часи набула література латинською мовою. Не можна не наголосити на тому, що українська література залишиться українською, якою б мовою вона не була написана, бо найголовнішим фактором є зміст, наповнений характерними рисами, ідеями, тематикою та менталітетом, притаманним саме українському народу. Мову ж написання твору у цьому контексті можна вважати таким собі ключем, який відкривав для тогочасних українців Європу, якщо говоримо про латину, та давав можливість заявити про себе. Саме тому, спираючись на історичні джерела, можна сміливо заявити, що у цей період латинською мовою не лише творили, а ще й спілкувалися, читали та дискутували. І таке відбувалося не лише в Україні, а й по всій Європі того часу: «Поети XV―XVI ст. були слугами латинського Парнасу і латинською мовою прагнули розказати світу про свій народ. Їм досить було вказати свою національну належність, і цим виконувався синівський обов'язок перед батьківщиною» [2. Яременко, с.12]. Віднесення до української літератури текстів написаних на латинській, а також польській, російській та старослов’янській мовах відбулося не одразу, що призвело до втрати суто українських творів та митців на користь інших народів. Проте, на щастя, цього не сталося з постаттю Юрія Дрогобича, який писав свої праці саме латинською мовою.
Читайте також: Доброчинність і меценатство у життєдіяльності українських просвітителів XV–XVI ст.
Популяризація навчання у Європі для тогочасних українців викликала заповнення українським студентством аудиторій багатьох європейських університетів, і Юрій Дрогобич виключенням не був. Народившись у сім’ї солевара і отримавши освіту у церкві святого Юрія Евтімія, де власне і здобув початкові знання з латини, молодий та амбіційний юнак вступає до Яґеллонського університету м. Кракова, після закінчення якого навчається в університеті Болоньї, де невдовзі стає доктором філософії та медицини. У Болонському університеті Юрій Дрогобич читав лекції з астрономії, а згодом був обраний ректором цього найстарішого в Європі навчального закладу. Згодом повернувся до Кракова, де працював професором Краківського університету. Дрогобич був одним з тих постатей, які, отримавши змогу навчатися у Європі, не повернулися до України, проте він, будучи орієнтованим на Західну Європу, ніколи не поривав зі своїм національним підґрунтям. Для Юрія Дрогобича життя за чужині легким не було, про що свідчить його лист до свого знайомого з Кракова Миколи Чепіля: «Доля вибрала мене, охопленого страхом і злим словом більше (...) так що те небагато, що маю, і що хочу заробити в ці дні, дістаю не без великих труднощів, не без тяжких хвилювань, не без великої роботи… Я міг би багато в чому процвітати, якби не клопотався самим необхідним». [9. Дрогобич] У останні роки свого життя Юрій Дрогобич дуже жваво підтримував контакти із батьківщиною – живучи у Кракові, наносив візити до Львову, бо, незважаючи на величезний вплив європейської культури, саме в Галичині був закладений фундамент його подальшого навчання.
Постать Дрогобича в українській історії завжди була пов’язана з його першістю та безпрецедентністю – він був першим українським ренесансним гуманістом, першим українським доктором наук (звання отримане у галузі медицини та філософії), а також першим автором української друкованої книги, яка була написана латиною і присвячена папі римському Сіксту IV. Зупинимося на книзі більш детально, бо Iudicium pronosticon Anni MCCCCLXXX III (Прогностична оцінка поточного 1483 року), а саме таку назву мала книга митця, є твором, що мав неабиякий вплив на становлення української літератури у європейських колах. Наука астрологія, а свої висновки саме у цій галузі знань висловив автор у своєму творі, у ті часи набула великої популяризації, і це було вкрай почесно для астролога складати гороскопи (за часом народження та положенням планет) для визначних особистостей Європи. Проте щоб скласти пророцтво для самого папи треба мати не тільки бездоганне знання своєї справи, проте і сміливість, рішучість, та розуміти про відповідальність за свої слова. Не дарма Юрій Дрогобич не згадує абсолютно всього, акцентуючи увагу на цій фразі: «Я полишаю все інше, достойне відхилення від теми, на інший окремий час, коли я наважусь розповісти по волі Бога більше і корисніше із початкової при народженні фігури.» [1. Дрогобич] Багато науковців схиляються до думки, що те, що міг би висловити автор, так чи інакше не сподобалося б папі, а як вже було наголошено, Юрій Дрогобич був досить обачливим і вирішив не ризикувати. Існує припущення, що астролог вирішив замовчати інформацію про Сатурн папи, який свідчив би про його падіння у кінці кар’єри як розплату за дещо порочне протягом життя. Як людина віруюча, Юрій Дрогобич, не мав морального та духовного права застерігати чи корити папу у діянні чогось порочного, тому такий вихід признається найбільш коректним. Більш того, вважається, що саме папа допоміг Юрію надрукувати свою книгу, тому стає вкрай зрозумілим таке до нього ставлення у дещо іншому контексті – бо, можливо, розлючений невдалими прогнозами папа міг не тільки забракувати працю, і відповідно не видати її, а й змусити автора відповідати за свої слова. Ця праця, а особливо її майстерність у змісті прогнозів, дала Юрію Дрогобичу, котрий ніколи не цурався свого українського походження, заявити про себе та власне український народ не тільки з боку наукового, а й з боку релігійного – це був один з багатьох кроків інтеграції українського суспільства з європейськими ціннотами та релігійними вподобаннями. Це можна було розглядати, як заяву до європейського суспільства про те, що «ми з вами однієї крові» та «дивимося на світ одними очима». А найголовніше було те, що при пророцтві, Юрій Дрогобич користувався саме природними знаннями – про рух небесних світил – що задовольняло усі вимоги та канони католицької віри. Юрій Дрогобич був віруючою людиною, і розділяв пророкування, які він робив на основі природного механізму руху планет і зірок, з тими, що робили відступники церкви, базуючись, згідно з його думкою, на неприродознавчі, а відповідно й невірні, знання та тлумачення.
Особливу увагу звертає на себе і дещо інша сторона праці автора, яка наголошує на самій постаті митця. Юрій Дрогобич, як яскравий представник українського гуманізму, навіть у своєму творі зобразив мету своєї діяльності у відповідності до тогочасних гуманістичних норм та вподобань:
«Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням:
Хай буде користь від них роду людському в житті
Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною;
Виплід Мінерви цей труд, родом з надхмарних країв. » [2. Дрогобич, с.39]
Він не женеться за славою чи багатством, а єдиним головним для себе мотивом вбачає бажання бути корисним людству, дати свій внесок у неперервний процес розвитку. І не тільки до себе він ставив таку мету, а й людей шанував не за матеріальне чи суспільне становище, не за титули, славу чи багатство, а за чесноти і доброчинність, чистоту перед власною совістю. Юрій Дрогобич досить високо цінував розум людини, навіть вірив, що він здатен пізнати таємниці світу, його закономірності, а також у спроможності людини використовувати результати свого пізнання на свою власну користь. Згідно з його власними словами у вступній частині книги, завдяки розуму, в якості найголовнішого критерію істинності, можна з легкістю «обшири неба для наших очей незбагненно великі (…) осягнуть», а також пізнати «тайни у підмісячнім світі й силу могутню зірок». [2. Дрогобич, с.39]
Читайте також: Брожек Ян. Арифметика для недосвідчених
Розглядаючи ж наукову частину праці Юрія Дрогобича, особливо виділяється його внесок й у географічну науку, а саме у визначенні географічних довгот. І тут науковець не забув про своє коріння – й разом з спробою визначення довготи Вільнюса, запропонував свої думки щодо розташування Дрогобича, Львову та Феодосії (Кафи), акцентуючи, що ці міста стоять на землі Русі, а не Польщі. Здавалось би, який вплив на українське становлення могли дати ці розрахунки? Можливо й так, якщо книга друкувалася б у м. Дрогобичі, й наприклад на українській мові. Інша справа, коли це не просто друкована книга, адресована до папи, який мав величезний вплив на європейську спільноту в ті роки, та ще й на доданок праця, написана на мові, яку розуміла будь-яка освічена на той час людина. Роздрукована саме у Римі, вона просто не могла не привернути увагу європейської інтелігенції, що у свою чергу привернуло увагу й до географічних спроб автору, а також дало читачам хоча б уявне розуміння про знаходження українських міст, а далі на рівні підсвідомості і факт, що ці міста і цей народ є європейським, і йде з Європою за однією лінією розвитку, а, відповідно, заслуговує на увагу та визнання. Це, звичайно, маленькі кроки у цьому складному процесі становлення, проте нічого більшого на той час, коли українські землі були у складі інших країн, мирним шляхом було зробити неможливо. Зупинимо нашу увагу навіть на ім’я автора, яким він підписав свою книгу: «Magistri Georgii Drohobich de Russia» - хоча б своїм ім’ям він завжди наголошував на своєму корінні – місці, звідки він родом. Складнощі переводу інколи дають невірну уяву про причетність автора до Росії, що немов би проголошує його ім’я. Насамперед Юрій Дрогобич був родом з сучасної Галичини, яка на ті часи мала назву «Червона Русь» і вживалася у багатьох тогочасних історичних джерелах. Саме на цьому і наголошує автор своїм підписом, бо на ті часи Росія була відома зовсім під іншим ім’ям, а саме – Велике князівство Московське, що латинською має назву Moscovia. Не треба забувати і про прізвище, який обрав собі Юрій Котермак – Дрогобич. Назва місця свого народження, яку він використовував у подальшому своєму житті, являє собою символом вічного зв’язку Юрія з Дрогобичем – де б він не подорожував та де б не жив, його ім’я завжди супроводжується місцем, яке для нього завжди було найріднішим. І навіть сьогодні, дивлячись на список ректорів Болонського університету і знайшовши ім’я Юрія Дрогобича, іноземний взірець задається питанням про цю людину і її наукову діяльність, і так чи інакше наткнеться на інформацію про Україну та вже сучасне українське місто Дрогобич Львівської області. До речі, про Болонський університет. Історичні джерела твердять, що навчаючись там, Юрій Дрогобич був відомим ще під одним ім’ям, яке теж прославляло саме українське коріння науковця - Giorgio da Leopoli. Нескладно здогадатися, що мається на увазі вже інше суто українське місто – Львів, яке на той період було відоме як столиця Руського воєводства, яке ніколи цілком не ототожнювалось з Польщею, а тому наголошення саме на ньому давало Юрію можливість показати, що наш народ – не Польща, і є окремою європейською нацією зі своїм культурним надбанням.
Проте повернемось до літературної спадщини письменника, бо, на превеликий жаль, його досягнення відомі у широких масах лише на рівні «Прогностичної оцінки поточного 1483 року» і те завдяки вже сказаній першості у статусі друкованої книги. Існують відомості про твори письменника з астрономії – настільки глибоко він на ній розумівся, що у свої творах точно визначав дати сонячних затемнень, а також їх вплив на життя людей: «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р.» і «Трактат із шести розділів про затемнення». Варто зауважити, що вони також написані латиною.
Юрій Дрогобич своїми працями не лише дав європейцям можливість дізнатися про українські міста, та й надав їжу для розуму, продемонструвавши свої наукові погляди для широкої публіки. Насамперед варто відзначити його доказ залежності погодних умов від розташування згідно з широтами та довготами, а також пропозиції щодо прогнозування погоди, відповідно, для кожної окремої території. Те ж стосується і безпрецедентних ідей щодо передбачення різних природних катаклізмів.
Історичні матеріали свідчать, що твори Юрія Дрогобича в подальшому використовувались членами Острозького наукового гуртка, що доводить припущення щодо впливу автора не тільки на розвиток науки свого часу, а й про науковий розвиток його наступників, особливо треба підкреслити, що саме українських.
Проте митець не тільки гарно писав книги, він ще й допомагав їх друкувати. Вважається, що саме він був одним з ініціаторів друку перших книжок давньоруською та українською мовами – «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна», «Осьмогласник», «Часословець». Саме у друкарні краківського міщанина Швайпольта Фіоля, з яким Юрій співпрацював, вони й були надруковані. У цьому процесі роль Юрія Дрогобича, наряду з латиномовним поетом Павлом Русиним з Кросна, була в якості коректора та редактора. Всі ці публікації стали підвалинами наступного розвитку української культурної ідентичності і відіграють величезну роль у становленні української літературної спадщини. Основною метою друкарства цих перших кириличних книжок був сподіваний розвиток освітнього рівня населення українських земель, бо вважалося, що друковане видання на той час мало величезний вплив, у порівнянні з рукописним. Проте слід зазначити, що у друкуванні цих творів був неабиякий ризик. Направлені здебільшого до православних читачів, книги могли стати достатнім приводом для репресій з боку католицької церкви. Тому до сьогоднішнього дня підіймаються дискусії щодо віросповідання Юрія Дрогобича – окремими діями він показує себе як порядний католик, іншими – як вірний православний.
Читайте також: Проблема унії у творах Станіслава Оріховського (поч. ХVІ ст.)
Відомий Юрій Дрогобич ще й як вчитель і наставник. Хто б міг подумати, що продовживши викладацьку діяльність у Кракові, митець мав у своїй аудиторії слухача - згодом всесвітньо відомого астронома – Миколая Коперника. Можливо саме український лектор зміг надихнути та розкрити у молодому студенті його потенціал, дати йому перший поштовх на шляху до наукових дослідів та відкриттів.
Більшість професорів Краківського університету одержували деякі церковні бенефіції, і Юрій Дрогобич виключенням не був. У більшості такі бенефіції були правом на прибутки з різних церковних посад. Документи свідчать, що професор Юрій Дрогобич був парохом села Зимна Вода, що знаходиться поблизу Львова. Рада професорів надала вченому ділянку землі, на якій Юрій Дрогобич спорудив будинок, який в подальшому, після його смерті, став власністю Краківського університету, в якому служив гуртожитком для викладачів медицини.
Водночас з викладанням, митець знаходив час й на іншу сферу своєї діяльності – медицину. У Кракові на той час лікуванням у більшості займались різного роду знахарі, при тому, що дипломованих лікарів було конче мало. До Юрія Дрогобича зверталися представники тодішньої елітної спільноти, маються навіть записи про його відвідування хворого короля Казимира. Не дивно, що 1492 року Юрію Дрогобичу був наданий титул королівського лікаря. Того ж року він став деканом медичного факультету Краківського університету. Попитом користувалися резумпції, що проводив викладач у студентських гуртожитках та які допомагали студентам за визначену платню більш успішно підготуватися до іспитів, а також більш глибоко вивчити матеріал під пильним наглядом і керівництвом самого викладача. Ця форма навчання дозволяла, уникнувши контролю з боку адміністрації університету, наприклад, тлумачити античних авторів у дусі Гуманізму. Юрій Дрогобич викладав студентам праці Галена, Гіппократа, Авіцени, також ділився власним досвідом лікування хворих. Однією з найбільших проблем, з якою стикнувся викладач, була заборона краківської духовної ради проводити хірургічні розтини. А зважаючи на те, що Юрій Дрогобич приділяв неабияку увагу не тільки теоретичному курсу, а й поєднанню отриманих теоретичних знань з практичними, доводилося викручуватися й проводити практичні заняття у міській різниці, спостерігаючи за розчленуванням худоби.
Таким чином Юрій Котермак вніс безцінний внесок у становлення та розвиток української медицини, що вже й казати – за історичними свідоцтвами він є першим українськім доктором наук у цій сфері. Водночас своїм досвідом та новими ідеями, він дав свій власний поштовх у розвитку і поступовому формуванню вищої медичної школи не тільки тогочасних Русі та Польщі, а й всієї Європи.
Читайте також: Латинська мова у засвоєнні європейських освітніх традицій вищою медичною школою України (частина І)
Сучасники дивуються як людина може одночасно проявити себе у зовсім далеких один від одного напрямах знань – астрології, астрономії та медицини, проте для сучасників Юрія Дрогобича це не було дивним чи незвичним. Справа в тому, що знання астрономії всіляко допомагало лікарям у вірному приписанні різних лікарських засобів, а особливо часу їх приймання. Вважалося, що гарний лікар завжди слідкує за зірками і планетами, і знає не тільки як, чим і коли лікувати ту чи іншу хворобу, а й може спрогнозувати коли чекати нападу епідемії чи коли люди найбільш схильні до якогось недугу.
Митець й сьогодні є гарним прикладом та досвідченим наставником для української молоді, взірцем та одним з основоположників української медицини, меценатом, а також просто прикладом порядної доброзичливої людини, що присвятила своє життя розвитку науки та не мала на меті ні слави, ні грошей, ні титулів. Така відданість своїй справі і своїм поглядам вражає і змушує замислитись над особистими для кожної людини цінностями, а також над власним внеском у загальний розвиток як науки, так і сучасної України в цілому.
Список літератури:
1. В.М.Вандишев. Прогностична оцінка поточного 1483 року. Дрогобич Юрій. Роки і пророцтва. — X., Факт, 2002. http://litopys.org.ua/human/hum48.htm (український переклад) http://litopys.org.ua/human/hum47.htm (оригінал)
2. Українська поезія XVI ст. ― К., Радянський письменник, 1987.
3. В.Цуп. Юрій Дрогобич в контексті формування української еліти. Газета «ДЕНЬ», № 133, 2 серпня 2003 http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/yuriy-drogobich-v-konteksti-formuvannya-ukrayinskoyi-eliti
4. Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/%DE%F0%B3%E9_%C4%F0%EE%E3%EE%E1%E8%F7
5. Ізборник: http://litopys.org.ua/fdm/fdm13.htm
6. Л.Шевченко-Савчинська, О.Гульчій. Латинська мова у засвоєнні європейських освітніх традицій вищою медичною школою України (частина І) http://www.medievist.org.ua/2013/03/blog-post.html
7. Л.Шевченко-Савчинська. Явище латиномовної поезії в історії української літератури http://www.medievist.org.ua/2013/04/blog-post_11.html
8. С.Сокуров. Юрий Дрогобыч или Георгий из Руси, 2008 http://www.otechestvo.org.ua/main/20082/0711.htm
9. В.М.Вандишев. Лист магістра Георгіуса зі Львова з Русі до магістра Миколи Чепіля з Познані, який мешкає в Римі (від 6 лютого 1478 року). Дрогобич Юрій. Роки і пророцтва. — X., Факт, 2002. http://litopys.org.ua/human/hum44.htm
10. О.Циганок. З історії латинських літературних впливів в українському письменстві XVI―XVIII ст. ― К., Преса, 1999.
11. Сто великих украинцев. Юрий Дрогобыч. http://history.vn.ua/book/person/14.html
12. Л.Гайдай. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
1. В.М.Вандишев. Прогностична оцінка поточного 1483 року. Дрогобич Юрій. Роки і пророцтва. — X., Факт, 2002. http://litopys.org.ua/human/hum48.htm (український переклад) http://litopys.org.ua/human/hum47.htm (оригінал)
2. Українська поезія XVI ст. ― К., Радянський письменник, 1987.
3. В.Цуп. Юрій Дрогобич в контексті формування української еліти. Газета «ДЕНЬ», № 133, 2 серпня 2003 http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/yuriy-drogobich-v-konteksti-formuvannya-ukrayinskoyi-eliti
4. Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/%DE%F0%B3%E9_%C4%F0%EE%E3%EE%E1%E8%F7
5. Ізборник: http://litopys.org.ua/fdm/fdm13.htm
6. Л.Шевченко-Савчинська, О.Гульчій. Латинська мова у засвоєнні європейських освітніх традицій вищою медичною школою України (частина І) http://www.medievist.org.ua/2013/03/blog-post.html
7. Л.Шевченко-Савчинська. Явище латиномовної поезії в історії української літератури http://www.medievist.org.ua/2013/04/blog-post_11.html
8. С.Сокуров. Юрий Дрогобыч или Георгий из Руси, 2008 http://www.otechestvo.org.ua/main/20082/0711.htm
9. В.М.Вандишев. Лист магістра Георгіуса зі Львова з Русі до магістра Миколи Чепіля з Познані, який мешкає в Римі (від 6 лютого 1478 року). Дрогобич Юрій. Роки і пророцтва. — X., Факт, 2002. http://litopys.org.ua/human/hum44.htm
10. О.Циганок. З історії латинських літературних впливів в українському письменстві XVI―XVIII ст. ― К., Преса, 1999.
11. Сто великих украинцев. Юрий Дрогобыч. http://history.vn.ua/book/person/14.html
12. Л.Гайдай. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.