Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794,Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого відпоручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Післанець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Післанець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі післанцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».