Людмила Шевченко, доцент, співзасновниця medievist.org.ua
Завдяки вдалій екранізації 2016 р. антиутопія «Оповідь служниці» канадської письменниці Маргарет Етвуд, написана в далекому 1985-му, знову здійнялася на хвилі популярності, здається навіть вищій, ніж першого разу – охочі можуть погуглити, щоб побачити, які саме літературні премії отримав роман, і які – однойменний серіал. Фільм затягує з першої серії – думаю, передусім завдяки об’ємним деталям (визнаю, це мій глядацький пунктик: деталі творять підтекст, і мені цікаво їх трактувати, виявляти значення, прогнозувати розвиток сюжету на їх підставі). Зрозуміло, через професійну деформацію я не змогла оминути увагою ніби-то латинську фразу Nolite te bastardes carborundorum, видряпану в кімнаті для служниць. Я поставила фільм на паузу й зацікавлено почала розглядати напис. З першого погляду було зрозуміло, що фраза сконструйована неправильно. Слова bastardes і carborundorum явно не належали до «золотої латини» Цезаря та Вергілія, я навіть перевірила їх за словником Дворецького, що містить латинську лексику часів Середньовіччя й Ренесансу – їх і там не виявилося. Та оскільки зміст був цілком прозорий, як і контекст, то я спробувала уявити, що хотіла сказати авторка – і Маргарет Етвуд, і безіменна героїня її роману.
Nolite – не бажайте; te – тебе; bastardes – байстрюки; carborundorum – вуглярів. Ну все ясно, вирішила я: англомовна Маргарет переплутала, яке з перших двох слів має бути в однині, а яке – в множині, і напис означає щось типу: «Не бажаю вас, нащадки вуглярів» чи «Не бажаю ваших нащадків, злидні», якось так. Те, що командор на запитання служниці стверджує, що ця фраза перекладається: «Не дай покидькам себе зламати,» – і багатозначно додає, що це жарт, який смішний, лише коли знаєш латину, викликало в мене поблажливу усмішку – хто-зна, що там перекладачі (а може й автори) фільму собі наперекладали.
На цьому я могла б і заспокоїтися: Errare humanum est – те, що люди роблять помилки в латинській мові, мене, класичного філолога, давно не дивує, як, мабуть, ортодонта не дратують неідеальні зуби його співрозмовників. Тим часом я дізналася, що «Оповідь служниці» перекладено українською. Діалог з авторкою рецензії на видання заохотив мене придбати книжку, в якій я з великою цікавістю сподівалася знайти, що і як недопояснювали у фільмі стосовно латини.
У романі «Nolite te bastardes carborundorum» зустрічається дев’ять разів – як для твору на 270 сторінок – майже рефрен. Маргарет Етвуд зуміла оповити ці слова таємничістю, надати їм вагу і флер забутої мови стародавньої цивілізації: «Я стала на коліна, щоб оглянути підлогу, і побачила крихітні літери, схоже, свіжі, видряпані голкою, чи, можливо, просто нігтем у тому кутку, де тінь була найтемніша: Nolite te bastardes carborundorum» (с. 53 в українському перекладі Олени Оксенич, вид-во КСД, Харків, 2017); «Молюся тихо: Nolite te bastardes carborundorum. Не знаю, що це означає, але звучить правильно й має підійти, бо я не уявляю, що ще мені сказати Богу» (с. 86, ibidem); «У темряві цього не видно, але кінчиками пальців я проводжу по напису, наче це – шрифт Брайля. Тепер він звучить у моїй голові радше як наказ, аніж молитва. Але наказ зробити що? У будь-якому разі я не маю користі з нього, з цього старовинного ієрогліфа, ключ до якого втрачено». (сс. 131–132); «Можу піти до Командора, упасти на підлогу, розпатлана, обійняти його коліна, зізнаватися, ридати, благати. Можу сказати: «Nolite te bastardes carborundorum». Не як молитву. Уявляю собі його черевики — чорні, блискучі, непроникні, самі собі порадники.» (с. 253)
Коли я дочитала «Оповідь» до останньої частини «Історичні коментарі», і зрозуміла, що все, більше нічого не буде, мене охопила злість. Стривайте, любі мої Маргарет, перекладачі і рецензенти! Нумо зробімо ретельний граматичний аналіз:
Nolite – не бажайте (форма 2-ої особи множини наказового способу теперішнього часу від дієслова nolo, nolui, —, nolle – не бажати);
te – тебе/тобою (форма акузатива й аблатива однини особового займенника tu – ти);
bastardes – нагадаю, це слово відсутнє в словниках класичної латинської мови, але судячи з закінчення і за контекстом може бути формою номінатива чи вокатива множини, як іменник ІІІ відміни – байстрюки;
carborundorum – так само відсутнє в класичній латинській мові слово, належить до сучасної хімічної номенклатури, позначає карбід силіцію, що використовується як абразив; тут має закінчення іменника ІІ відміни в формі генетива множини – карбідів силіцію.
Перша зустріч із фразою в романі дали мені надію, що ці неузгодженості є більше, ніж помилками, вони таки щось означають, наприклад, що це не латина взагалі, а есперанто: «Я не знала, що це значить, яка це взагалі мова. Подумала, що може бути латина, але латини я не знала» (с. 53). Але ні.
Якщо ці слова буквально не тримаються купи – так у чому жарт? Може, тут є якийсь каламбур, дотепна витончена гра форми й змісту? Я вже два десятки років вчу і викладаю латину, тому можу побачити й оцінити такі речі. «Це один із тих жартів, які важко пояснити, якщо не знаєш латини, — трохи зверхньо заявляє Командор. — Ми записували такі штуки. Не знаю, звідки ми їх брали, напевно, від старших хлопців».
— А що це означає? — запитую я.
— Що саме? — каже він. — А. Це означає: «Не дай покидькам себе перемолоти». Гадаю, ми тоді вважали себе дуже розумними.
На жаль, схоже, весь жарт полягає в тому, що відомий вислів часів Другої світової «Don’t let the bastards grind you down» перекладено цим довільним набором (псевдо)латинських слів. На думку професора класичної філології Майкла Фонтена з Університету Корнела, the phrase “nolite te bastardes carborundorum” “looks like someone tried to put the English into Google Translate for Latin” https://www.vanityfair.com/hollywood/2017/05/handmaids-tale-nolite-te-bastardes-carborundorum-origin-margaret-atwood
А оце справді схоже на гіркий професорський жарт: сьогодні Google-перекладачем користуються не найрозумніші студенти для перекладу – хоч скільки разів їм кажи, що це не допоможе перекласти з латини чи на латину речення без граматичного аналізу форм. Але, звісно, в першій половині 80-х ніхто й не чув про Google Translate. Тоді виникає запитання: чому, зважаючи на гуманітарну вищу освіту та подальший рід занять (наука, літературознавство), Маргарет Етвуд не змогла перекласти фразу сама або принаймні проконсультуватися з колегами, як правильно це зробити? Я почала нишпорити інетом, щоб знайти ключ до фрази – може, не жарту, але принаймні якогось мнемонічного прийому або чогось пов’язаного з його значенням англійською. Бо інакше виходить, що всі ті, хто використовував ці слова як гасло на маніфестаціях за рівні права чи, гірше, татуював на тілі, просто тиражували набір слів, начебто латинських. Але я так і не виявила нічого іншого, крім низки англомовних статей, автори яких так само, як і я, стенали плечима з приводу «Nolite…» – як той професор Фонтен. Моїй, колись наївній натурі страшенно не хотілося змиритися з таким станом речей.
Утім я помилялася, коли думала, що в «Історичних коментарях» уже нічого не знайду за цією темою. На с. 261 – знову латина, у доповіді професора-історика на конференції : «У ній є присмак роздумів над емоціями, якщо й не в повному спокої, то принаймні post facto». І знову, трясця, з помилкою! Прийменник post вимагає після себе іменника в акузативі, таким чином, іменник ІІ відміни має бути із закінченням -um, а не -о. Та й зрештою, це сталий, досить відомий вираз – як можна було і тут помилитися?!
На цьому пора ставити крапку – просто світ не ідеальний, змирись.
…А може, розшукати Маргарет через мережі й запитати?..