Класифікація проповідницьких жанрів у літературній спадщині Іринея Фальковського

Стаття присвячена статистичному аналізові проповідницької спадщини Іринея Фальковського – останнього ректора КМА. На основі вивчення його рукописної спадщини та аналізу дослідників XIX ст. уточнюється кількість та жанрова структура проповідей.

Мирослав М. Трофимук (Київ)

Георгій Булашов у своїй монографії «Преосвященний Іриней Фальковський єпископ чигиринський», а також Никифор Щоголев у додатку до першої частини публікацій проповідей Фальковського під назвою «Преосвященного Иринея Фальковського бесѣда на день обрѣзанія Господня и на новий 1811-й годъ» зосереджуються насамперед на аналізі його проповідей. Георгій Булашов, говорячи про кількість текстів, вживає у своїй монографії термін «проповідь», проте аналізуючи тематичні особливості цих творів, уточнює жанрові визначення: «Більшість проповідей преосвященного Іринея, логічно розташовуючись за розвитком думки, являють собою форми слова, часто – повчання і не менш часто – бесід, у яких пояснюються цілі євангельські, чи апостольські читання, а найрідше це - промова» (курсив наш – М.Т.) [2, с. 228]. Никифор Щоголев, перелічуючи знайдені ним рукописи Фальковського, теж поділяє його проповідницьку спадщину на «слова», «бесіди» і «повчання». Третьою «опорною точкою» є «Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Вип. 3: Библиотека Киево-Софийскаго собора» Миколи Петрова, де автор подає повний опис архіву Фальковського, який тепер зберігається в Науковій бібліотеці України імені В.І. Вернадського. У так званій «Софії» Миколи Петрова поділ проповідей ще детальніший; Петров використовує жанрові визначення самого Фальковського, - тут зустрічаємо такий перелік (див. табл. 1):

слова:
«слова» - слова;
«краткія слова» – короткі слова;
«поучительныя слова» – повчальні слова;
«краткія поучительныя слова» - короткі повчальні слова;

бесіди:
«краткія поучительныя бесѣди» – короткі повчальні бесіди;

«краткія поученія» – короткі повчання;

речь – промова.

Складається таке враження, що для дослідників XIX ст. не мав суттєвого значення поділ творів проповідницького характеру зі спадщини Фальковського. Ми ж, проте, спробуємо їх диференціювати.

Посібники із гомілетики подають інформацію про різновиди, структуру проповідей, а також про специфічні особливості проповідницьких жанрів у порівнянні з промовами. Для достовірності теоретичних вимог скористаємося двома посібниками, тим більш, що вони опубліковані майже через століття. О. др. Ярослав Левицький опублікував 1932 року у Львові друге, доповнене видання «Теорії церковної вимови», яке було в активному обігу у школах Греко-Католицької Церкви [4, с. 139]; о. Аверкий (Татушев) 2011 року опублікував у Москві «Руководство по гомилетике», яке, очевидно, використовується нині Православною Московською Церквою [1, с. 143].

Отож, у підручнику о. Ярослава Левицького читаємо: «Ріжні автори ділять проповіди в ріжний спосіб. Одні розріжняють два роди проповідей: повчаючі (дидактичні) й пареґоретичні (які, своєю чергою, поділяються на панегіричні та паренетичні). До перших - дидактичних - належать катихитичні, контроверзійні та гомілія; до других: панеґіричні й паренетичні. Інші не признають ніякого виразного поділу, ще інші ділять проповіди з погляду на їхній зміст і форму, деякі з огляду на зміст, форму і ціль, чи зовнішну понуку і т. д.» [4, с. 113]. Дещо вище: «Один рід проповіди, себто гомілія, опирається цілковито на св. Письмі, як його приступне пояснення» [4, с. 46]. Російський підручник подає таке визначення: «Проповідь – це розкриття Божого слова або повідомлення вчення про наше спасіння, вчення, яке наявне у Божому одкровенні і бережене Церквою, з метою посприяти владнанню нашого духовного морального життя відповідно до тих заповідей, які Господь дав для людей, котрі хочуть вступити у Царство Боже» [1, с. 98]. Отець Аверкій стверджує, що гомілетика не претендує на те, щоб вказувати конкретний матеріал для кожної частини проповіді, проте може рекомендувати «исходные точки и руководственные начала» [1, с. 42]; саме ці вихідні пункти визначають чотири види проповідей:
1. Гомілія, або роз’яснююча бесіда, метою якої є тлумачення Святого Письма;
2. Слово, яке черпає свій зміст із ідеї церковного року;
3. Катехитичне повчання, у якому викладаються елементарні уроки Віри, моральної науки і богослужбові;
4. Проповідь, яку називають публіцистичною: вона відповідає на виклики сучасності і вихідним пунктом для неї є сучасні погляди, модні течії і «хвороби» епохи.

Крім того, російський підручник наголошує на дотриманні риторичного принципу «movere delectare et docere», щоправда у дещо зміненій – порівняно з Горацієм – формі «docere, delectare, movere» (научати, розважати і надихати). Останню складову – риторичний принцип «надихати» – автор розкриває з допомогою категорії «пафосу».

Подібно й підручник о. Ярослава Левицького стверджує: «Божу правду треба так представити, щоби вона сильно подіяла на слухачів, щоби викликала в них Божі чесноти, бажання висших дібр, щоби була в силі відвернути їх від злого, а спрямувати до доброго, або, іншими словами, щоби вхопила їх за серце» [4, c. 60]. Автор зазначає, що «представлення гомілетичного предмету» включає: а) розвинення; б) упорядкування (диспозицію); в) стиль і г) виклад (виголошення й акцію, розуміючи акцію як сукупність відповідної міміки, жестів і модуляції голосу); причому «розвинення» має потрійну мету: поучення розуму, порушення серця, наклонення волі. Цього можна добитися, якщо наявна «сердечність представлення». Ярослав Левицький наголошує: «Годі проповідникові практично проповідувати, коли він не знає людей і життя з його проявами і потребами, коли те життя розуміє тільки односторонно і фальшиво» [4, c. 54].

Що стосується структури проповіді, то обидва підручники подають три частини: а) вступ, який складається, своєю чергою, із трьох частин (введення-exordium, привітання слухачів і виклад); б) розправа і в) закінчення. Проте головна частина проповіді - текст, тобто цитата із Святого Письма, яка відповідає змісту й ідеї проповіді [4, c. 93].

О. Ярослав Левицький подає такі роди проповідей: з огляду на зміст – догматичні, моральні, історичні і літургічні; з огляду на «зовнішню понуку»: недільні й празничні проповіді, страсні проповіді, принагідні проповіді а також ексорту або паренезу - просту коротку напутню промову та два різновиди гомілій – нижчу і вищу, перша з яких є поясненням поодиноких речень перечитаного євангельського або апостольського тексту-зачину [4, c. 113–133].

Як бачимо, визначення вчених XIX ст. - Георгія Булашова, Никифора Щоголева та Миколи Петрова у загальних рисах збігаються із визначеннями сучасних підручників гомілетики.

Георгій Булашов у своїй монографії детально перелічує всі «віднайдені ним проповіді» [2, c. 212], подаючи при цьому роки, коли вони були виголошені. Свій перелік Булашов починає з 1785 року, а завершує 1823-им, уточнюючи при цьому, скільки проповідей було виголошено кожного року. За період з 1785 по 1823 роки Булашов нараховує 1300 проповідей. Проте у своїй статті «Ириней Фальковский – коадьютор киевский», дослідник, аналізуючи спадщину Фальковського-проповідника, говорить про 186 бесід, об’єднаних тематикою загробного життя [3, c. 709].

Никофор Щоголев, який писав свої статті раніше, ніж Булашов монографію, очевидно, не мав доступу до усього масиву рукописного матеріалу; власне, він сам наголошує на цьому: «На сьогоднішній день, ми придбали в приватних власників шість томів (в чотирьох книгах) бесід і слів преосвященного Іринея Фальковського, переписаних його власною рукою і виголошених ним в 1811–1816 роках, а саме: 90 бесід, писаних і виголошених ним протягом 1811 року в Києві».

Всі вони пронумеровані у рукописі й починаються з 397-ої, а закінчуються 486-ою бесідою. 24 бесіди написані і виголошені у 1812 році в Києві, ще 44 слова, виголошених того ж року у Смоленську. Упродовж 1813 року Фальковський виголосив 53 слова у Смоленську і 23 слова – у Києві. На 1814 рік припадає 77 слів, а на 1815-ий – 110 слів; у 1816 році Фальковський виголосив 106 слів. Загалом 527 бесід і слів. До 397 бесіди, з якої починається ряд бесід в нашому оригіналі, не вистачає 396 бесід, складених Іринеєм, імовірно, упродовж чотирьох попередніх років його архипастирської діяльності: із 1807 по 1810 роки. Можемо також припустити, що в наступний період – з 1817 по 1823 роки він написав ще приблизно 500 повчань.

Окрім цього, у томі 136 є ще 181 повчання з № 146 по № 181, які виголошені у Києві в 1811 році. Виголошені пізніше 145 повчань, про які говорить Никофор Щоголев, знайти не вдалося [6, c. 132–134]. Цікаво, що говорячи попередньо виключно про «слова» і «бесіди», Щоголев вживає також термін «повчання», об’єднуючи під ним твори, які, як він вважає, гіпотетично знаходяться в архівах якихось бібліотек, а вже абзацом нижче знову вживає те ж слово «повчання» для означення «слів» та «бесід». Не можемо не зауважити, що в розрахунках Щоголева наявна ще одна неточність, яка, зрештою, виявляється звичайною опискою: перелічуючи повчання, він стверджує про 181 твір, тоді як у нього наявні 136 (з №146 по № 181). Виконавши елементарну дію віднімання можна зрозуміти, що насправді їх в нього не 136, а 36 [6, c. 134].

Никофор Щоголев стверджує, що за період з 1807 по 1810 роки Фальковський створив 396 проповідей. У Георгія Булашова бачимо іншу цифру: 406 «проповідей». Зважаючи на те, що Булашов об’єднує «бесіди» і «слова» під загальною назвою «проповіді», а Щоголев розділяє два жанри, можемо дійти до висновку, що в період з 1807 по 1810 рр. Фальковський написав 396 бесід і 10 слів.

Никофор Щоголев припускає, що коли за 6 років – від 1811 до 1816 рр. (твори проповідницьких жанрів були доступні Щоголеву саме за цей період) – Фальковський написав 527 бесід, то за наступні неповні 7 років, а саме з 1817 по квітень 1823 р., Іриней міг би написати ще близько 500 «повчань».

Третє і найдостовірніше джерело – «Софія» М.І. Петрова, бо у ній перелічуються наявні на сьогоднішній день рукописи, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. На жаль, за даними «Софії» кількість проповідей значно менша, аніж подають Щоголев і Булашов; складається враження, що з роками наявних творів Фальковського стає все менше, адже в 1867 році Щоголев у своїх статтях припускає, що всіх проповідей повинно налічуватися приблизно 1604 (тоді йому були доступні лише 527 проповідей, з яких 114 бесід, і 413 слів, а, виходячи з того, що порядкова нумерація хронологічно першої проповіді починається з цифри 397, то ще 396 проповідей повинні реально існувати), отже, 923 проповіді існували поза всякими сумнівами. Георгій Булашов стверджує, що збережених проповідей Іринея Фальковського налічується 1300, а написані вони протягом 16 років, що, як бачимо, на 377 проповідей більше, ніж знайшов Никофор Щоголев. Водночас ця кількість творів менша на 123 позиції за ймовірну визначену дослідниками кількість проповідей.

Як свідчить Микола Петров, в архівах повинно зберігатися 523 проповіді (з поправкою на 90 проповідей), що майже вдвічі менше за число реально існуючих проповідей, яке називає Була- шов. Очевидно, що певна частина проповідної спадщини Фальковського знаходиться в інших архівах, або в приватних бібліотеках, на що у своїй статті вказує і Щоголев, виходячи із Власного досвіду: «Ми припускаємо це, бо ті томи, які ми придбали в приватних осіб, протягом останніх 40 років не були доступними. Бажано було б, щоб власники повчань та інших творів Іринея Фальковського заявили про це (про наявність в них рукописів - M.T.) письмово» [6, с. 133].

Таблиця 1.

Буквені позначки
д. – допрацьовані
с. – сказані
скл. – складені


п. – переписані

Оскільки таблиця містить елементи, які можуть бути не видимі, подаю посилання на зображення таблиці, доступне в Інтернеті: http://pupzemli.org.ua/other/tab.pdf

Таблиця складена за даними, вміщеними в наукових працях дослідників проповідницької спадщини Іринея Фальковського, і за архівними даними. Буквені позначки коло цифр – означення проповідницької спадщини, подані в наукових працях. Оскільки інформація щодо кількості тих чи інших творів проповідницького жанру не є докладною, тобто не містить нумерованого переліку самих проповідей, то припускаємо, що деякі кількісні позначення можуть перехрещуватися, як це ми бачимо стосовно жанру повчань, написаних з 1807 по 1809. У період з 1807 по 1808 роки Фальковський написав 10 повчань, а в період з 1808 по 1809 – 24 повчання; таким чином, загальна кількість повчань з 1807 по 1809 роки становить «34, бо числа 10 та 24 взаємовиключають один одного в період 1808 року.


Література
1. О. Аверкий (Татушев). Руководство по гомилетике / Аверкий, о. (Татушев). - М.: ПСТГи, 2011. - 143 с.
2. Булашев Г. Преосвященний Ириней Фальковский, епископ чигиринский / Георгий Булашев // Труди Киевской духовной академии. - 1883. - № 10.- С. 208-260.
3. Булашев Г. Преосвященний Ириней Фальковский, епископ чигиринский / Георгий Булашев // Труди Киевской духовной академии. - 1883. - № 8. - С. 664-718.
4. Левицький Я., о. д-р. Теорія церковної вимови (Гомілєтика) / Я. Левицький, о. д-р. - 2-е доп. вид. // Праці Гр. Кат. Богословської академії у Львові. - Львів, 1932. - Т. IX. - 139 с.
5. Павловский И. Несколько слов об Иринее Фальковском / Иван Павловский // Полтавские епархиальние ведомости. - 1880. - С. 752-762.
6. Щоголев Н. Преосвященнаго Иринея (Фальковского) епископа чигиринского...беседи на день обрезания господня и на новий 1811 год / Н. Щоголев // Труди Киевской духовной академии. - 1867. - № 1. - С.124-136.
7. Щоголев Н. Преосвященнаго Иринея (Фальковского) епископа чигиринского.беседи на день обрезания господня и на новий 1811 год / Н. Щегелев // Труди Киевской духовной академии. - 1867. - № 3. - С. 413-416.