Нове чеське дослідження із середньовічної палеографії


Рецензія на книгу: Hana Pátková, Česká Středověká Paleografie. — České Budějovice: Vedutа, 2008. — 278 s., il.

Віталій Перкун

Палеографічні студії в Україні можна віднести до переліку мало досліджених спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін.

Відсутність тривалих джерелознавчих традицій та наукових шкіл спричинили брак (винятком є роботи Е. Ружицького, М. Ільків-Свидницького[1], Н. Царьової, а також Н. Яковенко) фахівців із вивчення давнього, середньовічного та ранньомодерного латинського письма. Як наслідок, ми не маємо синтетичної української монографії або підручника з історії латинської палеографії на українських землях від середньовіччя до ХХ ст.

Тому поява академічних книг із цього напрямку джерелознавства в європейських наукових школах має бути в орбіті уваги українського історика.

Належний рівень палеографії демонструє чеська історіографія. Протя- гом останніх років вийшли друком ряд робіт авторства Гани Пáткової[2], співробітниці Карлового університету в Празі. Одна з її публікацій нині перебуває в полі нашої уваги.

Книга складається зі вступу (С. 9–10), шістнадцяти розділів (С. 10– 155), додатків (С. 156–234), списку скорочень (С. 235), реєстру цитованих авторів (С. 236–259) та досить розлогого резюме німецькою мовою (С. 260–278). На 78-и сторінках додатків авторка вміщує палеографічні таблиці — взірці латинськомовних (меншою мірою чеськомовних) документів XIV–XV ст. та їхню транслітерацію, а також приклади латини початку нашої ери на воскових таблицях, ірландське та меровінгське письмо VII ст., куріали IX ст.

Г. Па́ткова у вступній частині пише, що метою роботи є створення загальної праці, свого роду посібника з латинської палеографії, який би на сучасному рівні представив би розвиток латинського письма з особливою увагою до чеських земель, а з іншого боку, у кількох розділах книга базується на самостійних дослідженнях авторки (хоча не було зазначено, про які розділи йдеться. — В.П.) і не має компілятивного характеру (С. 9).

Дослідниця пише про історію вивчення палеографії, згадує про всі ключові етапи розвитку науки про письмо. Зазначає про її зв’язок із кодикологією, епіграфікою, папірологією, нумізматикою, дипломатикою, сфрагістикою. Однак не вказує різницю поміж палео- та неографією (давнє/сучасне письмо).

Авторка детально аналізує різні типи письма (меровінгське, візиґотське, ланґобардське, куріала, острівне, — тобто з Британії, каролінське, гуманістичне письмо, дипломатичну маюскулу), подає їхні зразки.

Її науковий апарат опирається переважно на праці італійських, французьких, німецьких, польських, угорських, російських палеографів. Досить часто вона посилається на німецький часопис, який виходить із початку ХХ ст. — «Archiv für Diplomatik, Siegel und Wappenkunde», один із вагомих часописів зі спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, який мало знаний для українського історика.

Г. Па́ткова звертає увагу на етапи розвитку каролінгського письма, роль скрипторій — монастирів Сен-Дені, Турсу, Сен-Жермен-де-Пре, Ліону та ін., які були центрами рукописної книги.

Можна зробити висновок, згідно думок авторки, про взаємозв’язок між формуванням каролінського письма та піком розвитку імперії Карла Великого. Його двір був центром культурного життя Західної Європи того часу, зокрема, тут був провідний центр рукописної книги (С. 85, 87). Правдоподібно, що імператорський осередок i вплинув на формування уніфікованого, універсального стилю письма для відповідного культурного простору.

Розглядаючи впровадження каролінгського письма на острівній частині Європи — на британських островах (англійська кароліна), — авторка як істотну причину введення цього стилю письма вказує церковні реформи короля Едґара (957–975) (С. 84), однак, не деталізуючи, у чому саме вони видозмінили письмо.

За її словами, кароліна стає універсальним латинським письмом у час розквіту середньовічної Європи (с. 89).

Наступною істотною причиною поширення письма було виникнення університетів. Студенти з різних частин Європи були змушені засвоювати універсальний, уніфікований стиль писання, що призводило до інтернаціоналізації письма і його розповсюдження на значній частині континенту.

У контексті чеської історії Г. Па́ткова вказує на гуситський рух як істотний чинник впливу на розвиток письма. Знищення гуситами монастирів, які були центрами писемної культури, на певний час затримав процес переписування книг (С. 130–131).

Таким чином, авторка причини змін типів письма вбачає в загально- культурних та політичних процесах, а відтак розглядає письмо в широкому контексті європейської культури[3].

Дослідниця подає дефініції ряду палеографічних понять, вирізняє та надає понятійну номенклатуру нахилам літер, способам їх написання. Презентує також свою версію назв знаків інтерпукції та представляє їхнє графічне зображення (ромб, зірочка, двокрапка, хрестик, крапка — С. 42– 43). Подано репродукції та дешифрування латинських скорочень (С. 44, 144, 145).

Важливою складовою книги, а можливо, найціннішою, є зразки середньовічного письма, поряд із якими авторкою вміщено транслітерацію текстів. Їх супроводжує відповідна легенда: на початку подається назва документа, рік написання, далі — місце зберігання, фото, потім його транслітерація й характеристики форми та стилю письма.

Отже, маємо блискучий приклад методу навчання читання медієвістичних документів.

Якщо йдеться про зауваження, то вони неістотні з огляду на зібраний, упорядкований та виданий матеріал. Варто було б подати бібліографію не в алфавітній формі, а тематичній — відповідно до характеру статей та монографій і джерел. У такий спосіб краще можна зорієнтуватися в історіографії предмету та й для читача було б набагато зручніше послуговуватися літературою.

Можна погодитись із заувагою польського рецензента даної праці Єжи Калішука щодо назви книги. Її, відповідно до вміщеного матеріалу, слід було б назвати «Історія письма в Чехії», оскільки більшість аналізованих текстів є латинські, а чеських представлено в кілька разів менше. Книга виграла б із наявністю предметного, географічного покажчика. Поза тим, маємо добре видання підручника латинської палеографії, яке стане в нагоді всім, хто цікавиться теорією та практикою латинського письма.

[1] Про стан вивчення латинського письма в українській історіографії, західна та російська література з предмету, див.: Ільків-Свидницький М. Пізньоготичне фінансове письмо у канцелярії львівського маґістрату в першій половині XVI ст. (на матеріалах ЦДІА України у Львові) // Записки Наукового товариства Шевченка. — Львів, 2006. — Том CCLII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — С. 29–51.
[2] Див. рецензію: Kaliszuk Jerzy. Pátková Hana. Česká Středověká Paleografie. — České Budějovice: Vedutа, 2008. — 278 s., il. // Studia źródłoznawcze. — Warszawa, 2009. — T. XLVII. — S. 215–218. Гана Пáткова також видала друком палеографічні таблиці, є співавтором міжнародного палеографічного словника, створеного спільними зусиллями дослідників письма Чехії, Угорщини, Словаччини, Польщі.
[3] Пор.: Gieysztor A. Zarys dziejów pisma łacińskiego. — Warszawa, 1973 (2 вид. — 2009); Киселева Л. Готический курсив XIII–XV вв. — Ленинград, 1974. — С. 38–79.