Біблія у Галицько-Волинському літописі


Традицію визначення біблійних цитат у літописах закладено від початку розвитку літописознавства. Багато чим тут завдячуємо праці Августа-Людвіга Шльоцера, присвяченій руському Початковому літопису поч. ХІІ ст., який частіше називають Повістю временних літ (далі: ПВЛ). У ті часи її вважали авторським твором і приписували ченцю Києво-Печерського монастиря Нестору. Від дослідження Шльоцера відштовхувалися наступні вчені, певний підсумок підведено у 1-му томі видання ПВЛ Олексія О. Шахматова 1916 р., із текстологічним «розшаруванням» на гіпотетичні раніші зводи. На останнє досі взоруються сучасні дослідники та коментатори, а комплекс наведених тут запозичень з Біблії є основою сучасних видань та перекладів ПВЛ. Принагідно біблійні цитати визначалися і в інших зводах, в тому числі, у центральному для нас Галицько-Волинському літописі. Досі не втратила значення робота Володимира М. Перетца 1928 р., серед видань можна назвати український переклад південно-руських літописів Леоніда Є. Махновця 1989 р.

Тетяна Вілкул (Київ)

Традицію визначення біблійних цитат у літописах закладено від початку розвитку літописознавства. Багато чим тут завдячуємо праці Августа-Людвіга Шльоцера, присвяченій руському Початковому літопису поч. ХІІ ст., який частіше називають Повістю временних літ (далі: ПВЛ). У ті часи її вважали авторським твором і приписували ченцю Києво-Печерського монастиря Нестору. Від дослідження Шльоцера відштовхувалися наступні вчені, певний підсумок підведено у 1-му томі видання ПВЛ Олексія О. Шахматова 1916 р., із текстологічним «розшаруванням» на гіпотетичні раніші зводи[1]. На останнє досі взоруються сучасні дослідники та коментатори, а комплекс наведених тут запозичень з Біблії є основою сучасних видань та перекладів ПВЛ[2]. Принагідно біблійні цитати визначалися і в інших зводах, в тому числі, у центральному для нас Галицько-Волинському літописі (ГВЛ). Досі не втратила значення робота Володимира М. Перетца 1928 р.[3], серед видань можна назвати український переклад південно-руських літописів Леоніда Є. Махновця 1989 р.[4].

Біблійні паралелі у ГВЛ ідентифікувати складніше, ніж у попередніх літописах, оскільки більшість запозичень складають не повноцінні точні цитати, а мікроцитати та алюзії. До того ж, укладачі ГВЛ працювали з кількома різновидами джерел: біблійними, хронографічними у вузькому значенні[5], агіографічними та гомілетичними творами. Багато з текстів літописці уводили у свої записи з памʼяті, звичайно не перепровіряючи свої знання. Відповідно, трапляються цікаві помилки навіть у посиланнях. Так, у статті, вміщеній в Іпатіївському списку ГВЛ під 6739 / 1231 р.[6], в уста князеві Данилові Романовичу вкладено промову, нібито виголошену під час війни з угорським «королевичем» Андрієм: «Данилови же рекшоу . якоже Писание гл҃ть . мьдляи на брань . страшливоу дшю имать»[7]. Ідеться, однак, не про Святе Письмо, як вказано в літописі. Джерелом насправді виступив роман про Олександра Македонського, або Александрія Хронографічна. З неї запозичено слова царя Олександра в аналогічній ситуації: «яко цр҃ь, поздяся на брань, оуже явился есть противнымъ, яко страшиву душю имать на брань»[8]. Кілька старозавітних книг (Восьмикнижжя, 1-4 Царства, пророки та ін.) увійшли до хронографів поряд з Александрією, але це не спростовує того, що один із галицько-волинських книжників сплутав тексти різних жанрів та регістрів: біблійні книги й середньовічний «історичний роман».

Маємо і протилежну ситуацію, коли автору, відомому з кола хронографічної літератури, у ГВЛ атрибутовано вислів, що в оригіналі обрамляв біблійну цитату. Під 6641 / 1233 р. літописець з приводу однієї не надто вдалої для князя Данила Романовича військової кампанії вписує сентенцію: «о лесть зла есть якоже Омиръ пишеть до [обличеня сладка ес .] обличѣна же зла есть кто в нѣи ходить . конѣць золъ прииметь . о злѣе зла . зла есть»[9]. Ніби йдеться про «Омира», тобто, Гомера (грецьк.  [Ομηρος), на якого є відкликання в Александрії, Хроніці Іоана Малали[10] та ін. Пасаж незмінно викликає зацікавлення дослідників, його часто відзначають у науковій літературі, проте як спроби знайти щось подібне в Гомера, так і загалом у хронографії зазнали невдачі[11]. Як видається, джерелом став не Гомер і не хронограф чи повний переклад якоїсь хроніки. Наш книжник використав вислів попереднього літопису, ПВЛ, із власними доповненнями (таких запозичень із ПВЛ та Київського літописного зводу особливо багато наприкінці ГВЛ, але напочатку вони також трапляються). У ПВЛ, у свою чергу, вміщено цитату із Псалтиру. Див. при описі усобиць Володимира Святого та його старшого брата Ярополка під 980 р.: «о злая лесть члвчска . якоже Дв҃дъ гл҃ть ядыи хлѣбъ мои . възвеличилъ есть на мя лесть»[12]. Тут автор ПВЛ цитує Пс.40.10, та «о лесть зла» належить йому самому[13]. У свою чергу, зміст приписаних «Омиру» у ГВЛ словес щодо «льсти», яка «до обличения» є солодкою, а коли її викриють – стає злою, є інтервенцією вже галицького книжника. З якою метою він замінив найвищий у середньовіччі авторитет «Давидового» Псалтиру на маловідомого хронографічного «Омира» – так і залишиться мабуть, загадкою[14]. Проте з огляду аналізу змісту це, так би мовити, тільки розширене витлумачення вислову «о зла лѣсть». При цьому такі елементи як «прияти конець», «ходити въ льсти» та нарощення і повторення характеристик «о злѣе зла…», пропонують попурі з відомих літописцеві зворотів. Пор. «прияти конець» у ПВЛ в оповіді про Печерський монастир (189Л) та сказаннях на прор. Єзекиїла у Книзі 16 пророків[15], численні вислови «ходити в законѣ / бе-законьи, правдѣ / льсти,путях праведных / злых» у біблійних книгах, тощо.

Варто навести ще приклад, коли поклик на текст Біблії позірно точний, але даний за пригадуванням або за відомою літературною моделлю і знову ж не вказує на справжнє джерело. У давньословʼянських землях функціонували кілька основних версій біблійних книг: службові[16], повні чи четії (призначені для особистого читання), а також тлумачні. Давньоруські літописці залучали або усі три різновиди, або принаймні два з них. Як побачимо далі, у ГВЛ надійно ідентифікуються тлумачні та службові. Прикметно, як під 6784 / 1276 р. описується сцена закладення міста Кам’янця. Князь Володимир Василькович «ворожить» на біблійних книгах, отримує позитивний результат і вирішує будувати місто на землі, що запустіла на 80 років «по Романѣ» (Мстиславичу). Сказано: «розъгноувъ же книги . и выняся емоу пр҃рчьство Исаино». Насправді йдеться не власне про Книгу 16 пророків і текст прор. Ісаї, а про Паримійник – вибрані службові читання зі Старого Завіту. Паритетно істотні долі в ньому складали фрагменти з Буття, Ісаї та Притч, але вміщені були також численні окремі читання з маси інших книг. Відмінності між паримійною та тлумачною[17] версіями тексту Ісаї доволі значні, ГВЛ систематично йде за першою. Для полегшення зіставлення у наведеній нижче таблиці різночитання виділено графічно. Підкреслено паримійні, курсивом позначено тлумачні:

У Паримійнику читання мають підзаголовки: «Отъ Бытия чтение», «Отъ Исаии…», і т.д. Отже, книжник міг знати, звідки узятий той чи інший фрагмент й ідентифікувати те, що він памʼятав на слух із церковних служб. Як побачимо далі, йому були відомі й такі тексти пророків, що відсутні у Паримійнику, отже, він мав у своєму розпорядженні також Книгу тлумачних Пророків. Проте «розгинали» переважно сувої і це практика раннього християнства, тоді як у Давній Русі та інших словʼянських землях уже були поширені кодекси. Отже, знову перед нами приблизний поклик чи, можливо, мікроцитата. Як от, напр., з Євангелія, Лук.4.17 «разгънувъ кънигы»[18], чи аналогічного тексту[19]. До речі, якщо запустіння землі на 80 років «по Романѣ» Мстиславичу є біблійною алюзією, то вона, знову ж таки, приблизна. Справа в тому, що в Біблії, як правило, вказано інше число – 70 років запустіння землі[20]. Інакше тільки у Книзі Суддів, де йдеться однак не про спустіння, а про тривалий період тиші і спокою[21], та у тлумаченні на Єз.45.23 про повернення до Єрусалиму Зоровавеля після полону за певними списками: «междю сима осмьдесять лѣтомъ миноувшемъ»[22].

Необхідно зауважити, що якщо порівняти з ПВЛ, у ГВЛ, назагал, мало точних і докладних запозичень з Біблії. Власне, друга більш-менш об’ємна цитата, де нібито можна простежити текстуальну версію, припадає на характеристику «льстивого» (‘невірного’) боярина Жирослава під 6734 / 1226 р. Князь Мстислав Удатний «Жирослава изгна и от себе . яко же изгна б҃ъ . Каина от лица своего . рекы проклятъ ты . боуди стоня и трясыся на земли . якоже раздвиже земля оуста своя прияти кровь брата твоего якоже и Жирославъ . разъдвиже оуста своя на гсна своего» (747.18-21І). Цитується Книга Буття 4.11-12 [23]: «и ннѣ проклятъ ты от земля . яже разврьзе / раздвиже / зиноу[24] оуста своя прияти кръвь брата твоєго от роукоу твоєю… стеня и трясыися боудеши на земли…». Курсивом виділене слово, яке ідентифікує версію. У списках російської редакції «разврьзе» й не виключено, це вихідне читання четієї версії, в Іудейському хронографі та двох інших списках хронографічної редакції заміна з Паримійника «раздвиже», у південнословʼянських рукописах «зиноу». У даному разі визначення не настільки певне, як у попередньому прикладі з Ісаї 61.1-4, оскільки різниця між версіями невеличка й зіпертися можна, фактично, на одну лексичну заміну. Але, радше, у ГВЛ тут використано Паримійник.

Галицько-волинські книжники полюбляли оперувати короткими біблійними висловами. При цьому порівняно мало таких випадків, коли вони залучали лише одне запозичення. Серед них можна назвати опис полону міста Белза під 6729 / 1221 р.: «Еже притъчею . глють книги не оставлешюс . камень на камени» (739.15-16І). Власне, відсилка йде все ж таки до двох Євангелій, але текст у них практично тотожній. Див.: Мк.13.2 «не имать сьде остати камень на камени иже не имать разорити ся»; Мф.24.1-2 «не имать остати сьде камень на камени еже не разорит ся»[25]. Далі під 6759 / 1251 р. в оповіді про похід на ятвягів вказано, що вбиті були двоє з узятих «язиків», а третього привели до князя Данила, князь «реч же емоу . изведи мя на поуть правыи . животъ примеши» (813.1-2І). Хоча «правыи путь» чи «…путье» – поширений вислів у біблійних книгах, тут радше використано завчений напамʼять Псалтир. Див. Пс.106.7: «И наведе я на поуть правыи»[26]. Текст Псалтиря, за яким навчалися грамоті, був найкраще знаним середньовічними книжниками, при цьому інших подібних виразів у цій біблійній книзі немає. Наступний приклад – під 6796 / 1288 р. В історії останніх днів Володимира Васильковича укладач ГВЛ відзначає, що князь «Володимѣръ же бѣ разоумѣя притъчѣ и темно слово» (913.11-12І). Запозичено Прит.1.6 «разоумѣеть ж притча и темно слово»[27], хоча цю ж цитату можна було знайти не лише безпосередньо у біблійних книгах, а й у хронографічній літературі[28].

Здебільша укладачі ГВЛ вільно опрацьовували біблійні тексти, що виявлялося, в тому числі, у сполученні й нанизуванні кількох біблійних цитат. Ось у характеристиці Данила з опису битви на Калці 6732 / 1224 р. прочитуємо: «от главы и до ногоу его . не бѣ на немь порока» (744.25-745.1І). Використано дві книги – 16 пророків (конкретно – Ісаї) та Царств. Див. Іс.1.6 «от главы до ногоу . нѣс в немь цѣлбы ни строупа . ни врѣда ни язвы гниюща…» (тлумачна версія), або «от ногоу до главы и нѣстъ на немъ чясти цѣлы нi строупа нi мозолѣ . ни ѣзвы…» (паримійна)[29]. Пор. також 2 Цар.14.25 «и бяше Авесаломъ . и не бѣ така моужа въ всѣмь Из҃ли . хваленъ зѣло в борзости ногоу его . и до верха его . и не бѣ в немъ порока»[30]. Раніше вважали, що йдеться про хронографічну компіляцію. Джерелом називали біблійну оповідь Еллінського літописця 2-ї редакції про Авесалома[31], хоча цитати з 2 Царств вміщені не тільки тут, а й у кількох інших хронографах. Для нас найважливіше, що текст присутній в Іудейському хронографі, який справив вплив на одного з укладачів ГВЛ[32]. Еллінський літописець 2-ї редакції залучати не можна: у ній присутні контамінації з Троїцького хронографа, укладеного ймовірно в XIV ст., Еллінського літописця 1-ї редакції, та ін.[33]. Тобто, це пізня компіляція, якою не варто пояснювати текстуальну історію укладеної раніше за неї ГВЛ. Що стосується сполучення фрагментів Ісаї з іншими читаннями, маємо щасливу можливість порівняти манеру опрацювання текстів у аналогічному запозиченні ПВЛ. Пiд 1015 р. тут використано тлумачну версію Іс.1.6 без будь-яких нашарувань: «Исаия реч . согрѣшиша от главъı и до ногу . єже єсть от цсря и до простыхъ людии» (140.2-3Л)[34].

Далі у побажаннях усіляких негараздів уже згадуваному «льстивому» боярину Жирославу бачимо ще складнішу комбінацію: «…желание брашна да боудеть емоу вина же и олоу . по скоудоу да боудеть емоу . и да боудеть дворъ его поустъ . и в селѣего не боудеть живоущаго» (747.27-748.1І)[35]. Передусім, поєднано дві близькі цитати з Псалтиря та Діянь Апостолів. Див. Пс.68.26 «Буди дворъ ихъ поустъ . и въ селѣхъ ихъ не боуди иже живеть»; ДА.1.20 «Писано бо есть вь книгахь псльмьскихь: да боудеть дворь его поусть , и да не боудеть живоущаго в немь»[36]. Із Псалтиря потрапила згадка «села», з Діянь – форми «живоущаго» та «да боудеть». У цих же прокляттях Жирославу, вірогідно, використано ще кілька біблійних виразів. До «вина и олоу» див. Лев.10.9 «вина ни олоу да не пиете…» або Втор.29.6 «…вина и олоу не пиете»[37], та ін.

Іще складніше скомбіновані тексти під 6737 / 1231 р. в оповіді ГВЛ про похід угорського короля Бели. Напочатку: «изииде же Бѣла риксъ рекъмыи король Оугорьскыи . в силѣ тяжьцѣ . рекшю емоу яко не имать остатис градъ Галичь . нѣc кто избавляя и от роукоу моею вшедъшоу же емоу . во горы Оугорьскыѣ . посла на[н] б҃ъ арханг҃ла Михаила . отворити хляби нбcныя» (760.6-9І), – використано кілька мікроцитат. «Не имать остати / остатися / оставити…» трапляється переважно у пророцьких книгах Ісаї та малих пророків, є також у 4 Царств[38]. «Нѣсть кто избавляя…» та подібні вирази присутні у Псалтирі, в пророка Даниїла та в малих пророків[39]. Укладач ГВЛ виходив ймовірно з тексту Даниїла, де згадується також архангел Михаїл («старѣишина»-ангел, «великии»)[40]. Нарешті, «хляби небесныя» є рідкісним сполученням, пор. у Бутті 7.12 «отверзошася хляби…», а також у Малахії 3.10 «отверзоу вамъ хляби…». Фактично, маємо колаж із кількох біблійних виразів, що надає оповіді виразно високого регістру. Не всі біблійні джерела упізнаються однозначно, радше йдеться про низки характерних біблійних висловів.

Після цього у «словесах» посла угорського короля до захисників міста Галича і тисяцького Дем’яна вміщено дещо перероблену цитату з «речеи» асирійського посла Рапсака до жителів Єрусалиму та царя Єзекії. Вона присутня у 4 Цар.18.28-35 та у прор. Ісаї 36.13-20. Свого часу Михайло С. Грушевський відзначив саме Ісаю[41], але фрагмент з 4 Цар.18 – текстуально ближчий[42]. Порівняємо тексти літопису та 4 Царств[43].
Як бачимо, укладач ГВЛ передав своє джерело доволі точно, хоча дещо скоротив та змінив текст наприкінці.

Далі книжник знову повертається до колажу: «б҃ъ попоусти на нѣ раноу фараоновоу град же крѣпляшеся . а Бѣла изнемогаше . и поиде от града . оставившю же емоу люди за собою . ороужники многи . и фаревникы» (761.4-7І). Спершу він відкликається в загальних рисах до «рани фараонової» з Книги Вихід: згадується втеча синів Ізраїлевих з Єгипту та потоплення війська фараона у Червоному морі. Далі вміщено перероблену й скорочену цитату з 2 Царств 3.1: «и домъ Давыдовъ идяше и крѣпляшеся . и домъ Саоуловъ идяше и изнемогаше»[44]. Після цього бачимо пару «ороужники» і «фаревникы». Слово «ороужникъ» є безсумнівно книжним. Воно не згадане в жодному з літописів окрім ГВЛ, натомість доволі звичне у давньословʼянській літературі, зокрема, в біблійних текстах. Могло позначати важкоозброєного піхотинця («гопліта», ο`πλίτης) або візницю, оскільки «ороужие» у низці давньоболгарських біблійних перекладів означало колісницю (α[ρμα). Див., напр., Чис.32.21 «преидеть вьсь ороужникъ Іорданъ прѣд г҃мъ»[45]; 1 Цар.13.5 «иноплеменьници събирахоуся на брань . на И҃зля . ҂҃л. ороужникъ . и . ҂҃s. коньникъ»[46]; Єр.47.3 «от топота градныя ороужникомъ и бранникомъ его о съдвигнении колесницъ его и множество колеc его»[47]. Натомість «фаревникы» є унікальним словом ГВЛ, але, схоже, воно підставлене замість «коньникъ» за моделлю одного з наведених вище переліків[48].

У літописознавстві простежується тенденція вважати військові сцени написаними з натури, тоді як після зіставлення з біблійними та хронографічними текстами часто виявляється, що йдеться насправді про «макаронну» мову. Укладачі ГВЛ весь час вплітають чужі слова. Цікавий у цьому плані опис облоги Києва під 6748 / 1240 р. Свого часу В.М. Перетц вбачав тут парафраз із Книги Суддів 6.5[49]. Хоча цей опис у принципі міг вплинути на авторів ГВЛ, крім «вельблоуд» (верблюдів) і загального враження від нашестя на землю незліченого війська, тексти мало що звʼязує. У Книзі пророків знаходимо точніші відповідники.
Див. також Іс.14.21: «и наполнять землю рати и въстаноу на ня» (Троїцький №63, арк.83 зв.); згадки «отроків» у війську правителя, Єр.52.8: «и г҃на сила халдѣиска въслѣд ц҃ря и постиже . и об оноу страноу Иерихона . и вси отроци ег расыпашас от него» (арк.326 зв.), та ін.

Насамкінець розглянемо яскравий і певною мірою загадковий фрагмент із Похвали Роману Мстиславичеві, вміщеної в Іпатіївському списку під 6709 / 1201 р. на самому початку ГВЛ. У Похвалі князя прирівнювано до пʼятьох звірів: «оустремил бо ся бяше на поганыя яко и левъ . сердитъ же быс яко и рысь . и гоубяше яко и коркодилъ . и прехожаше[52] землю ихъ яко и орелъ . храборъ бо бѣ яко и тоуръ» (716.1-5І). До вислову намагалися підшукати хронографічні паралелі[53], що не дивно. Два із звірів, лев та орел, є звичними уособленями царів та інших правителів і часто зустрічаються в їх характеристиках. Втім, саме згадки лева та орла є найпоширенішими, тому пошуки паралелей складні й не завжди продуктивні. Як видається, варто зосередитись на біблійних текстах, а якщо у хронографічній літературі будуть знайдені ближчі відповідники, додати ще з неї.

Аналізуючи подібні переліки, слід шукати або увесь «комплект», або починати з найрідкісніших елементів. Повного аналогу похвалі Роману в ГВЛ знайти поки що не вдалося, тому звернімося власне до окремих елементів. Рідкісні в даному разі «тоуръ» та «коркодилъ». Що стосується «тоура», одна з украй нечислених згадок – в Єремії 50.11 «и рыкали есте яко таоуры»[54] (грецьк. εκερατίζετε ω`ς ταυροι). Це читання характерне для давньословʼянського перекладу пророкiв і не потрапило до пізніх версій. Пор. в Острозькій Біблії «рыкасте яко волъ», у Синодальному російському перекладi «ржали как боевые кони», аналогічно в українському перекладі Івана І. Огієнка «іржете немов румаки». Слід додати, що наведені у праці Олександра С. Орлова паралелі до хронографічних текстів текстуально значно віддаленіші за це читання Єремії. Дослідник наближував Похвалу Романові тут до 3-ї книги Александрії та до «Старожитностей» Йосифа Флавія[55]. В Александрії «тоуръ» зустрічається у промові «рахмана» (брахмана). Йдеться про те, що тури їдять траву, і такий спосіб життя достойніший за хижаків, які також відмовилися б від мʼяса, якби могли: «влъци бо, аще быша могли плодъ ясти, не быша искали мяса . турове, кони, елени, и ина вещь животных паче множая ваc праведнѣиши имуть пищу, травою питаеми…»[56]. У «Старожитностях» Флавія до турів прирівнюються брили асфальта в асфальтовому озері: «Повѣмь… о асфалтиисцѣм озерѣ… асфалти . тлъсти и велици 
акы волове чръни , и плавают връху . обраsом подобни тоуром…»[57]. Уривок вміщений в Іудейському хронографі, що звичайно, варто враховувати. Однак порівняння з товстими й великими шматками асфальту, що плавають на поверхні асфальтового озера, навряд чи викличе асоціацію з хоробрістю чи військовими діями, тоді як «рыкали яко тауры» з Єремії суголосне характеристиці ГВЛ.

Крокодил у біблійних книгах зʼявляється у Книзі Левіт 11.29 серед заборонених до вживання в їжу звірів: «…ласица . и мышь . коркодилъ земныи»[58]. Це надто віддалена від ГВЛ паралель. Однак у рукописах Книги 16 пророків після «Послання Єремії» (6-ї глави Варуха, книга якого вважалася у давній час продовженням пророцтв Єремії) слідує «въписание Иеремии» з сюжетом про порятунок від небезпечної водної фауни. Пророк: «…помоли бо ся . и гоубящая их  аспиды оумрѣшя и воднии звѣрие . яже наричють егуптенѣ фот а грьци коркодилы»[59]. Використаний не біблійний текст, а «Слово про 16 пророків» Іполита Римського[60]. Звідси у переказі ГВЛ, мабуть, і виникло дещо дивне для характеристики князя: «гоубяше яко и коркодилъ». Ближчих аналогів поки що не знайдено[61]. Слід додати, саме цей фрагмент Слова Іполита увійшов і до деяких хронографічних компіляцій, зокрема, Александрії Троїцького хронографа та Елінського літописця[62]. Проте вони укладені пізніше за ГВЛ – відповідно, XIV та XV ст. – а значить, їх не варто використовувати в дослідженні літопису ХІІІ ст.

Згадки про рись частіші, окрім того, цей звір входив у переліки з чотирьох звірів у пророка Даниїла та в Апокаліпсисі. Пророцтва і Одкровення Іоанна укладач ГВЛ, як достеменно відомо, добре знав[63]. Тексти див.: Дан.7.6 «Въслѣд его видѣх и се звѣрь . аки рысь»[64]; Одкр.13.2 «звѣрь… бѣ подобьнъ рыси…»[65]. Крім того, див. ще зображення кількох сверепих хижаків, а саме пантери, рисі та ведмедя, у прор. Осії 13.7: «и боудоу им яко и пантирь . яко и рысь на поути асуриемъ . сърящю я . яко и медвидь . лихованиемь . и раздроушю съкроушение срдць ихъ и изѣдять я . щенци доубравнии . и звѣрь польскии растор’гнеть я»[66]. А також кінних воїнів халдеїв, що порівнюються до рисі, вовка та орла у прор. Аввакума 1.8: «и скочатъ паче рыси конѣ ихъ . быстрѣиши влъкъ аравитьскь . и обьточать конницѣ ихъ . и оустрѣмятся издалеча . и въспероуть акы орелъ . готовь на ядь»[67].

Вдалося віднайти точний відповідник для однієї з найбільш розповсюджених фігур похвали – лева. Загалом у Біблії понад півсотні згадок левів, однак Книга пророків містить вираз із надзвичайно рідкісним сполученням дієслова «оустрьмитися» та порівнянням із левом. Див. Ісая 5.29 «оустрьмляются акы львы прѣдстаноуть аки львичищи . и иметь и възопиєть акы sвѣрь извержеть и не боудеть отємлющаго»[68]. Крім цього, ще лише одного разу в тлумаченнях на Даниїла «лев» згадується поряд із згадкою однокореневого до «оустрьмитися» «стрьмьство». Пояснюється, через які якості когось можна найменувати «левом». Див. сказання на Дан.14.42: «…левь ж за стрьмьство и за моучительство . и звѣрьство»[69].

Складніше з орлом, який за ГВЛ мусить «прѣходити» (‘переходити’, ‘минати’) землю. Вiдомi порiвняння, де правитель, воїн чи народ «въспереть» як орел чи «възыдеть» / «възлѣтить» (обидва останні слова означають ‘злетить’). Див. Єр.49.22 «Се яко орел взыдет и възлѣтить . и простреть крилѣ свои» чи вже згадуване Аввак.1.8 «въспероуть акы орелъ». Щоправда, у Псалтирі 8.9 знаходимо «прѣходящих» море риб та птахів: «птица нбсныя, рыбы морьскыя . преходящая стезя морьскыя». Тобто, матеріалу для колажу достатньо, але чому саме слово «прехожаше» було обране для порівняння князя у ГВЛ, не зовсім зрозуміло – адже це не настільки експресивне порівняння, як «злітав» чи «ширяв».

Необхідно також відзначити, що в біблійних книгах кілька разів зустрічаються переліки звірів. Як правило, вказано чотири звірі або людина та 3 тварини. Загальне число кожного разу – «4». Напр., Єз.1.10[70]та Одкр.4.7 – людина, лев, телець, орел[71]; Одкр.13.2 – тварина, схожа одночасно на рись, ведмедя, лева, змія[72]. Дан.7.4-7.28 – левиця з крилами орла, ведмедиця, рись, страшний звір[73]. Крім цих загальновідомих згадок, див. також переліки з двох-трьох елементів. В Єремії 5.6 це лев, вовк, пардус (якого переписувач одного з рукописів ототожнив з риссю): «Сего ради побилъ их левъ от лѣса . волкъ къ вечероу испокастилъ их . пардос /на берегах: рысь/ бдящь на градѣх их»[74]. В Єзекіїля 32.2 у «характеристиці» Єгипту, країни водної, повʼязаної з морем та великою річкою Нил: «львоу страньскоу оуподобися , и яко змии иже в мори . и бодяше роги в рѣкахъ твоихъ»[75]. В Софонії 3.3 «к҃нsи в немъ . яко львы выюще соудия его влъци аравитьсции»[76]. У тлумаченнях неодноразово підкреслюється, що подібні позначення звірів символічні. Див. сказання на Єзекіїля 1.12: «ино бо сими образы явлѣеть . лвомь цcртво . цcркъ бо животъ се . тел’цемь жречьство . за старѣишиноу жреческоу . приносится телець . а орломъ прoрчьство . высоцѣ парить . и зѣло зрачна птица си . тако же и прoрчьство высокъ имать образъ . издалечя бо бышащая видить»[77]. Або на Єз.39.20 «Премѣнениемъ словесе . овны и телци наричеть княsя их . и ц҃ря . и храбры добляя (‘добрих воїнів’ – Т.В.) . агньци же повин’ныя ихъ…»[78]. Схоже на те, що у «Похвалі Роману» укладач ГВЛ зробив контамінацію з кількох переліків. Найімовірніше, він запозичив Одкр.13.2 та Одкр.4.7, включивши лева, рись, крокодила (на заміну «змія»?), орла та тура-«тельця», через що маємо нетипове число звірів, пʼять.

Звичайно, у ГВЛ використані різноманітні джерела, часто в сусідніх рядках. Наведу два приклади. У порівняно невеличкій, на півтора стовпчики, Похвалі Романові Мстиславичу бачимо цілий комплект з біблійних, агіографічних, літописних текстів. Наприклад, «самодержьцемъ всея Роуси» (715.26-27І)[79] його іменовано за зачином «Сказання про св. Бориса та Гліба», де сказано: «…самодержьцю всея Русьскыя земля Владимеру»[80]. Далі в описі військових доблестей князя фрагмент запозичено, iмовiрно, з Київського літописного зводу. Пор. ГВЛ «пилъ золотом шоломомъ Донъ . и приемшю землю ихъ всю . и загнавшю оканьныя агаряны»[81] та характеристику Мстислава Великого і його батька Володимира Мономаха з Київського зводу пiд 6648 / 1140 р.: «се бо Мьстиславъ великыи . наслѣди отца своего по[у]тъ . Володимера . Мономаха . великаго . Володимиръ самъ собою постоя на Доноу . и много пота оутеръ за землю Роускоую . а Мьстиславъ . моужи свои посла загна половци за Донъ . и за Волгоу за Гиикъ и тако избави б҃ъ Роускоую землю от поганыхъ» (303-304І). «Безбожини . измалтянѣ . оканьнии . агаряне» згадуються там же під 6686 / 1178 р. (612І). Загалом укладачі ГВЛ обома руками черпали з доступних їм книжних багатств, поєднуючи у своїй новій будові «цеглини» різного калібру і походження.

Зрозуміло, маса загальних питань залишається поки без відповіді. Напр., важко сказати, чи розрізнялася манера роботи з біблійними текстами напочатку ГВЛ та закінченні, у «галицькій» та «волинській» частині, чи можна простежити преференції до певних частин Біблії – Псалтиря, пророків, новозавітних книг[82]. Водночас видно тонку роботу літописців з біблійними текстами. На відміну від ПВЛ чи Лаврентіївського літопису, в ГВЛ, здебільшого, залучено мікроцитати, чим він подібний до Київського зводу. Свого часу Галицько-Волинський літопис не дочекався власного Шльоцера, але сподіваюся, сучасні можливості текстуальної критики, літописознавства, біблеїстики дозволять, так би мовити, «взяти реванш». У свою чергу, системне розкриття усього комплексу біблійних, загалом книжних запозичень уможливить належні підходи до коректної реконструкції історії укладення Галицько-Волинського літопису.


Бібліографія

[1] Шлёцер А.-Л. Нестор. Русские летописи на древле-славянском языке, сличенные, переведенные и объясненные А.Л. Шлёцером. – Ч. 1. / Пер. Дм. Языков. – Санкт-Петербург, 1809; Шахматов А. А. Повесть временных лет. Введение. Текст. Комментарии. – Т. 1. – Петроград, 1916. [перевид.: Шахматов А. А. История русского летописания. – Т. 1. – Кн. 2. – Санкт-Петербург, 2003. – С. 527–977]. Про значення цих двох робіт у підведенні біблійних паралелей до ПВЛ: Die Nestorchronik: die altrussische Chronik, zugeschrieben dem Mönch des Kiewer Höhlenklosters Nestor, in der Redaktion des Abtes Sil’vestr aus dem Jahre 1116, rekonstruiert nach den Handschriften Lavrent’evskaja, Radzivilovskaja, Akademiceskaja, Troickaja, Ipat’evskaja und Chlebnikovskaja, ins Deutsche übersetzt von Ludolf Müller. – München, 2001 [Forum Slavicum. – Bd.56]. – S. XXVI.
[2] Див., напр.: Повесть временных лет. / Пер. Д. С. Лихачева, О. В. Творогова. Комментарии А. Г. Боброва, С. Л. Николаева, А. Ю. Чернова при участии А. М. Введенского и Л. В. Войтовича. – Санкт-Петербург, 2012. Численні нові біблійні запозичення та алюзії у ПВЛ визначено у працях Ігоря М. Данилевського, напр.: Данилевский И. Н. Повесть временных лет. Герменевтические основы изучения летописных текстов. – Москва, 2004.
[3] Див., напр., паралелі до біблійних книг у ГВЛ та кількох інших літописних зводах у: Перетц В. Н. До питання про літературні джерела давньоукраїнського літопису // Збірник Історично-філологічного відділу УАН. – Київ, 1928. – № 76, ч. 2: Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. – С. 213–219.
[4] У ГВЛ учений вказав з півтора десятки запозичень із Біблії, значна частина припадає на фрагменти «Слова про закон і благодать» наприкінці зводу: Літопис Руський / Пер. Л. Є. Махновця. – Київ, 1989.
[5] Хронографи – давньоруські компіляції із всесвітньої історії. До їх складу книжники включали різноманітні за походженням тексти, але хронографічними за визначенням у сучасних студіях найчастіше вважають перекладні візантійські хроніки та історії, тобто, хроніки Георгія Амартола, Іоанна Малали, Александрію Хронографічну, «Історію Іудейської війни» Йосифа Флавія та ще кілька подібних джерел.
[6] Абсолютну більшість дат ГВЛ проставлено лише в Іпатіївському списку (Іпат), у Хлєбніковському (Хлєбн) – списку князів Острозьких – та споріднених з ним вони відсутні. В Іпат це доволі пізня хронологічна операція північно-руського переписувача, найправдоподібніше, першої половини XV ст. Але в принципі, цей книжник працював доволі кваліфіковано, з реальною хронологією розбіжність мало коли перебільшує 2-3 роки. Див.: ҃Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1901. – Т. 41. – С. 1–72; Толочко А.П. О хронологии Ипатьевского списка Галицко-Волынской летописи // Palaeoslavica. – Cambridge, Massachusetts, 2005. – Vol. 13, no. 1. – Р. 81–108. Тому для зручності далі використано хронологічну сітку Іпат.
[7] Див. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Москва, 1998. – Т. 2. – Стб. 767, рядки 19-21. Далі відкликання до цього видання за схемою: 767.19-21І.
[8] Истрин В. М. Александрия русских хронографов. Исследование и текст. – Москва, 1893. – Ч. 2: Тексты. Александрия 1-й редакции. – С. 61; Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия Отделения русского языка и словесности. – Л., 1926. – Т. 31. – С. 115.
[9] 770.22-23І; тут і далі у квадратних дужках – доповнення з Хлєбн. У цьому місці, вірогідно, в Іпат гаплографія. Крім варіантів у 2-му т. ПСРЛ, які не завжди дозволяють відновити читання Хлєбн, див. також факсимільне видання: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Chlebnikov) and Četvertyns’kyj (Pogodin) Codices [Harvard Library of Early Ukrainian Literature. – Vol. VIII]. – Cambridge, Massachusetts, 1990. – P. 328 (стб. 663).
[10] Вілкул Т. Л. Літопис і хронограф. Студії з домонгольського київського літописання. – Київ, 2015. – С. 351-352.
[11] Грушевський М. С. Вступний виклад з давньої історії Русі, виголошений у Львівськім університеті 30 вересня 1894 р. http://litopys.org.ua/hrs/hrs01.htm (с. 2, прим.1). Дослідник зазначив: «такого в Гомера нема, скільки мені відомо». Див. також: Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия Отделения русского языка и словесности Академии Наук. – Ленинград, 1926. – Т. 31. – С. 102-103; Толочко П. П. Русские летописи и летописцы Х–ХІІІ веков. – Санкт-Петербург, 2003. – С. 243.
[12] Див. Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 76, рядок 26 (далі відсилання до Лаврентіївського літопису за схемою: 76.26Л).
[13] Пор. Пс.40.10: «Ибо ч҃лкъ мира моего на нь же оупъвахь . Ядыи хлѣбъ мои възвеличилъ есть на мя льсть»: An Early Slavonic Psalter from Rus’, ed. Moshé Altbauer and Horace G. Lunt. – Cambridge, Massachusetts, 1971. – Vol. 1. – Fol. 20 v. Тут і далі відсилання до Псалтиря за цим виданням Синайсько-Бичковського Псалтиря.
[14] Ситуація, як можна побачити, обернена до попереднього запису під 1231 р., 767.19-21І. Можливо, йдеться про намагання прикрасити текст рідкісним «перлом». Не виключене і припущення про банальну ваду памʼяті, адже укладачі ГВЛ чи, принаймні, один із них багато працювали також і з хронографічними джерелами. У цій статті практично не заторкується хронографічний різновид книжних запозичень у ГВЛ. Вказані у давнішій літературі див. у: Пауткин А. А. Беседы с летописцем. Поэтика раннего русского летописания. – Москва, 2002. – С. 213-228.
[15] Сказання на Єз.32.21 «Кто есть славенъ быcконець житиа приатъ…»; сказання на Єз.36.11 «Не горы разоумѣють . но живоущеи в нихъ . се же все конець приа…»; сказання на Єз.36.15 «И се приало есть конець . … без лъжа есть се прорчьство…»; сказання на Єз.37.24 «и конец приимоут раздѣлятися црства…». Цитується за рукописом Троїцький №90. – Арк.325 зв., 339, 339 зв. (Москва, Российская государственная библиотека. – Ф. 304.І). Рукописи цього зібрання доступні на сайті Троїце-Сергіївої Лаври, головне зібрання рукописів: http://old.stsl.ru/manuscripts/index.php?col=1; Троїцький №90: http://old.stsl.ru/manuscripts/book.php?col=1&manuscript=090. Див. також видання прор. Єзекіїла за південнословʼянським списком XIV ст.: Книга на пророк Иезекиил с тълкования. Изд. подг. Лора Тасева, Мария Йовчева // Старобългарският превод на Стария Завет. / Под ред. Светлина Николова. – София, 2013. – Т. 2. Моя щира вдячність Явору Мілтенову, завдяки любʼязності якого мені доступна ця книга.
[16] Для різних книг Біблії ті книги, що прочитувалися на службах, позначалися по-різному. Для Євангелії й Апостолу службовою книгою були Апракоси, для Псалтиря – Слідуваний Псалтир, для старозавітних книг – Паримійник (див. далі позначення «паримійна версія»).
[17] Загалом для Книги 16 пророків відомі не три, а лише дві версії: тлумачна та паримійна. Остання, зрозуміло, для певних фрагментів. Тлумачні пророки тут цитуються за рукописами Троїце-Сергіївої Лаври № 63 (РГБ, в оцифрованному вигляді на сайті Троїце-Сергіївої Лаври: http://old.stsl.ru/manuscripts/book.php?col=1&manuscript=063) та №90. Текст Паримійника вказано за виданням: Григоровичев Паримеjник / Сост. Рибарова Зденка, Хауптова Зое. – Скопjе, 1998.
[18] Цей приклад вказав: Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. – Санкт-Петербург, 1912 (перевид.: Москва, 2003). – Т. 3. – Стп. 32 («разгънувъ кънигы, обрѣте мѣсто, идеже бѣ написано…»).
[19] Пор. у Повчанні Мономаха, збереженому в Лаврентіївському списку ПВЛ: «вземъ Псалтырю в печали разгнухъ я (їх, тобто, книги – Т.В.)», 241Л.
[20] Орлов А.С. К вопросу… – С. 110-111 – покликається на Хроніку Іоанна Малали чи 2-у Книгу Єздри. Проте Книги Єздри перекладені з Вульгати у XV ст. Що стосується Хроніки Малали, біблійні тексти все ж таки трапляються частіше, і є краще знаними середньовічними книжниками. Див. із пророцьких книг за списком Троїцький № 63: Іс.23.15 «оставятьc Тиросʼ седмьдесят лѣт» (там само. – Арк. 93); Іс.23.17 «И боудеть по седмидесять лѣт присѣщенiе сътворить б҃ъ Тирови»; Єр.29.10 «егда боудеть скончяти Вавулоноу . седмъдесят лѣт» (там само. – Арк. 234 зв.); Дан.9.2 «на скончание опоустѣние Иерслмя . седмьдесятъ лѣтъ» (там само. – Арк. 258 зв.); Єр.25.11-12 «и боудеть вся земля его въ оуединение и въ оужас и послоужать вси языцы тѣ ц҃рю вавулоньскоу .҃о. лѣт . егда же исполнени боудоутъ .҃о. лѣт» (там само. – Арк. 300 зв.); Єр.34.22 (сказ): «и въскорѣ поустоу оставлю землю . и боудеть праздна седмьдесят лѣт» (там само. – Арк. 310).
[21] Суд.3.30 «и оумолча земля .҃п. лѣтъ». Віленський список Іудейського хронографа (Бібліотека АН Литви. – F19–109/1-3). – Арк. 225.
[22] Троїцький № 90. – Арк. 388.
[23] Л. Є. Махновець відзначив тільки Бут.4.11, а далі припустив, що «стогнучи і трясучись на землі – апокрифічний додаток»: Літопис Руський… – С. 382. Насправді йдеться про Бут.4.12, де до речі, четія та паримійна версії дуже близькі.
[24] Через косу риску вказано варіанти. Критичне видання див.: Михайлов А. В. Книга Бытия пророка Моисея в древнеславянском переводе. – Варшава, 1900. – Вып. 1. – С. 24. Уточнення за додатковими списками (Віленським, Троїцьким № 45, Троїцьким № 44) мої. Паримійні читання: Григоровичев Паримеjник… – Арк. 25.
[25] Апракос Мстислава Великого. / Под ред. Л. П. Жуковской. – Москва, 1983. – С. 154-155. – Арк. 109а.21-22; с. 103. – Арк. 63г. Втім, тут не виключено, запозичення зроблено з цієї ж цитати у Хроніці Амартола, де воно текстуально ближче до ГВЛ за формою. Див.: «придоуть д҃нье в ня же не оставяться камень на камени». Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха. Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе. – Пг., 1920. – Т. 1: Текст. – С. 267.
[26] An Early Slavonic Psalter… – Fol. 101.
[27] Див. рукопис зібрання Йосифо-Волоцького монастиря № 10(13), відцифрований, див. на сайті Троїце-Сергіївої Лаври, http://old.stsl.ru/manuscripts/f-113/10?fnum=90
[28] Напр., у Хроніці Амартола: «и Соломонъ г҃л когда разоумѣю притчю и темноє слово»: Истрин В. М. Книгы временьныя… – С. 115.
[29] Див. Троїцький № 63. – Арк. 65 зв.; Григоровичев Паримеjник… – Арк. 14.
[30] Віленський. – Арк. 321 зв.
[31] Див., напр.: Орлов А. С. К вопросу… – С. 102; Гудзий Н. К. Галицко-Волынская летопись // История русской литературы в 10 тт. – Москва, 1945. – Т. 2, ч. 1: Литература 1220-1580 гг. – С. 28. Натомість, Л.Є. Махновець слyшно назвав власне 2 Цар.14.25, а не хронографічну компіляцію. Див.: Літопис Руський…– С. 381. Поєднання з Іс.1.6 дослідникі не відзначають.
[32] Напр.: Орлов А. С. О галицко-волынском летописании // Труды Отдела древнерусской литературы. – Ленинград, 1947. – Т. 5. – С. 24–27, 30–32; Вилкул Т. Л. Иудейский и Софийский хронографы в истории древнерусской хронографии // Palaeoslavica. – Cambridge, Massachusetts, 2009. – Т. 18, no. 2. – P. 67–68.
[33] Див.: Вилкул Т. Л. О происхождении Александрии Хронографической Троицкого хронографа и Еллинского и Римского Летописца второй редакции // Russica Romana. – Pisa; Roma, 2008. – Vol. 15. – S. 9–28; Вілкул Т. Л. Літопис і хронограф… – С. 321-348.
[34] Щоправда, тлумачення на цей вірш з Ісаї потрапило у ПВЛ із суттєвим скороченнями й у переповіданні, пор. повний текст за рукописом Троїцький № 90. – Арк. 97: «Главоу наречть ц҃рь санъ . срдце же , жерьческь закономъ оумоудрено . и о всѣхъ имоущемь печаль . ногами же наречеть повин’ныя люди…».
[35] Перед цим у характеристиці Жирослава використано хронографічне запозичення – велику й доволі точну цитату з «Історії Іудейської війни» Йосифа Флавія. Про це див.: Толочко А. П. О галицком боярине Жирославе, его венце и убожестве // Ruthenica. – Київ, 2006. – Т. 5. – С. 252–256.
[36] За виданням Христинопільського Апостола: Kałużniacki A. Actus epistolaeque apostolorum palaeoslovenice: Ad fidem codicis Christinopolitani saeculo XII scripti. – Vindobonae, 1896. – Fol. 2.
[37] Архівський список Іудейського хронографа (Российский государственный архив древних актов. – Ф. 181. – Оп. 1. – Собр. МГАМИД. – № 279/685). – Л. 116а, 165с; Троїцький № 44. – Арк. 175.
[38] Див.: 4 Цар.9.27 “и гна по немъ… и реч в себѣ не имамъ остати и”; Віленський. – Арк. 384 зв. В Ісаї – паримійний текст, у малих пророках – толковий. Див. Іс.2.9 “и пряклонишуся ч҃лвчъскы . смѣришуся мужи . и не имамъ оставити iхъ” (Григоровичев Паримеjник… – Арк. 17 зв.); Іс.27.9 “и не имятъ остатi идоли iхъ” (Там само. – Арк. 41); Зах.10.10 “и не имати остати от них ниедин” (Троїцький № 63. – Арк. 55–55 зв.); Малах.4.1 “…не имать оставити имъ коряни зола” (Троїцький № 63. – Арк. 64).
[39] Пс.49.22 “Егда къгда похытить и не боудеть избавляяи”; Пс.70.11 “Поженѣте и имѣте и яко нѣсть избавляя и”; Дан.3.15 “И кто еc б҃гъ , иже изметь вы от роукоу моею” (Троїцький № 63. – Арк. 245 зв.); Дан.8.4 “и не бѣаше избавляюща из роукы его” (там само. – Aрк. 257); Дан.8.7 “и не бѣаше иже избавить”; Варух.5.8 “избавляющааго нѣсть из роукоу ихъ” (там само. – Арк. 342 зв.); Ам.5.2 “нѣс избавящааго ю” (там само. – Арк. 17 зв.); Авд.1.18 “и не боудеть избавляяи домоу Исавова” (там само. – Арк. 23 зв.).
[40] Напр.: Дан.10.13 “и се Михаиль единъ от старѣишинъ прьвыих . преди помощь мнѣ” (Троїцький № 63. – Арк. 261); Дан.12.1 “И въ тъ год въстанет Михаил к҃нsь великии…” (там само. – Арк. 264). Архангела Михаїла згадано і в інших біблійних книгах, зокрема, Тлумачному Апокаліпсисі, але сполучення близьких виразів характерне саме для Даниїла.
[41] Грушевський М. С. Історія України-Руси. – Львів, 1905 (перевид.: Київ, 1993). – Т. 3: До року 1340. – С. 48.
[42] Це відзначив Л. Є. Махновець: Літопис Руський... – С. 387.
[43] Для текстологічного зіставлення навожу також тлумачний текст Ісаї за списком Троїцький № 63, арк. 108зв.-109. Іс.36.13 и ставъ Рапсакъ и възопи жрѣломъ великомъ жидовьскы и рече . 36.14 Се г҃лть ц҃рь да не льстить ваc . Єзекия словесы я ж не възмогоут избавити вас . 36.15 и да не г҃лть вам Ієзекиа . яко избавить вы б҃гъ и не предасться град сiи в роуцѣ ц҃ря асурiиска 36.16 не послоушаите Єзекiа ჻ Се г҃лть ц҃рь . асуриискъ аще хощете блсвенiи быти тъ излѣsѣте къ мнѣ . и обьємлете кождо виноград свои и смоквинiе . и пиете от потока своего . 36.17 дондеже прiидоу и поимоу вы на землю яже акы вашя земля . земля пшеницѣ . и виноу хлѣбъ . и виноград ჻ 36.18 Да не льстить вас Єзекiа г҃ля . б҃гъ вашь избавить вы єда . избавишя боsи кождо страноу свою от роукоу ц҃ря асурiиска . 36.19 кдѣ єс Єманъ и Арфадовъ . кде єс б҃гъ Сапфаридонь єда възмогошя избавити Самарiю от роукоу моею . 36.20 кто от б҃ь странъ всѣх сих избави землю свою от роукоу моею . и яко избавить б҃ъ Ієрслма от роукоу моею».
[44] Віленський. – Арк. 306 зв. Ймовірно, для середньовічного книжника висловлювання підкріплювалося парафразом у новозавітній оповіді про Ісуса, Лук.2.40: «отроча же растеаше и крѣпляшеся…». Остання вказана у: Срезневский И. И. Материалы… – Санкт-Петербург, 1893. – Вып. 1. – Cтб. 1351.
[45] Троїцький № 44. – Арк. 145 зв.
[46] Віленський. – Арк. 278.
[47] Троїцький № 63. – Арк. 303.
[48] Срезневский И. И. Материалы… – Вып. 3. – Стб. 1353: на «фарьвьникъ» – приклад тільки з ГВЛ, натомість «фарь»-кінь є у Київському зводі. У статті «ороужьникъ» І. І. Срезневський вказує Пчолу «сильнии ороужници, а срдци страшиви», Хроніку Амартола «повелѣ ороужникоу своемоу беспрестани погоняти», та ін. Срезневский И. И. Материалы… – Санкт-Петербург, 1902. – Вып. 2. – Стб. 710.
[49] Перетц В. Н. До питання… – С. 214.
[50] Хлєбн.: оступи; останнє часто вважають початковим читанням, однак у світлі паралелі з Єзекіїля це не настільки однозначно.
[51] В рукописі помілково «соунъи», має бути «сыны» (під титлом «с҃ны»), тобто, ‘башти’.
[52] Хлєбн.: прохожаше.
[53] Напр., Грушевський М. С. Історія української літератури. – Київ, 1993. – Т. 3. – С. 134; Орлов А. С. К вопросу… – С. 104.
[54] Троїцький № 63. – Арк. 353 зв. Слід додати, що І. І. Срезневський навів неповну цитату з Єремії: Срезневский И. И. Материалы… – Вып. 3. – С. 928 (лише: «яко таоуры»).
[55] Орлов А.С. К вопросу… – С. 104.
[56] Истрин В. М. Александрия… – С. 125.
[57] Віленський. – Арк. 19 зв.
[58] Архівський. – Арк. 116d.
[59] Троїцький № 63. – Арк. 346 зв.
[60] Слово краще збереглося в Ізборнику Святослава 1073 р. Див. відповідний фрагмент щодо крокодила: «…яже нарече егуптѣне менефот . елине же крокодиль . имь же бѣахоу я оумаряюшта . и помоливъшуся пророкоу . възбраненъ бы отъ земля тоя . родъ аспидьскыи отъ рѣкъ такожде врѣдъ звѣрьскыи». Изборник Святослава 1073 г. – Москва, 1983. – Кн. 1: Факсимильное воспроизведение текста. – Л. 257г-258а.
[61] Див., напр., Словарь древнерусского языка ХІ–ХІV вв. – Москва, 1991. – Т. 4: Изживати – моление. – С. 267. У статті «коркодилъ» вказано приклади з Лобковського Прологу ХІІІ ст. «приде коркодилъ…»; Хроніки Амартола «еще же и коркодилъ… чтоуще», та ін. Не відзначено жодного тексту, де «коркодилъ» згадувався б разом з дієсловом «гоубити».
[62] Вилкул Т. Л. Александрия Хронографическая в Троицком хронографе, ч. 1 // Palaeoslavica. – 2008. – Vol. 16, no. 1. – Р. 104, 113.
[63] Щодо пророцтв див. вище, тлумачний Апокаліпсис Андрія Кесарійського простежується, зокрема, у згадці Бенедикта: Толочко А. П. Галицкие «приточники» // Ruthenica. – 2008. – Т. 7. – С. 201–209.
[64] Троїцький № 63. – Арк. 255 зв.
[65] Oller T. H. The Nikol’skij Apocalypse Codex and its place in the textual history of medieval Slavic apocalypse manuscripts. Ph.D. – Brown University, 1993. – Р. 204.
[66] Троїцький № 63. – Арк. 9 зв.
[67] Там само. – Арк. 36 зв.
[68] Там само. – Арк. 71 зв.–72.
[69] Там само. – Арк. 267.
[70] Троїцький № 90. – Арк. 222 зв.
[71] Одкр.4.7 «Пьрвое животьно . подобьно лвоу… телчю …ч҃лвкъ … орлоу летящю»; Oller T. H. The Nikol’skij Apocalypse Codex…. – Р. 139.
[72] Одкр.Толк.13.2 «звѣрь… бѣ подобьнъ рыси… медведи… лвова… змии…»; Oller T. H. The Nikol’skij Apocalypse Codex…. – Р. 204.
[73] Троїцький № 63. – Арк. 255–256 зв. Див. також Толкування Іполита на Дан.7.28, вміщене у 4 Цар. Віленський. – Арк. 264: «г҃лть гcь .҃а. оубо л’вица . и крилѣ еи акы орлоу . львица оубо вавилоньско цcрьство… медвѣдица . да в неи покажеть перьськое цcсрьство . … а еже третии звѣрь . рысь оубо наричеть елиньско цcрьство сказа».
[74] Троїцький № 63. – Арк. 277 зв.
[75] Троїцький № 90. – Арк. 323 зв.
[76] Троїцький № 63. – Арк. 42 зв.
[77] Троїцький № 90. – Арк. 223–223 зв.
[78] Там само. – Арк. 351.
[79] Точна цитата: «приснопамятнаго самодержьца всея Роуси».
[80] Бугославський С. Україно-руські пам’ятки ХІ–ХVIII вв. про князів Бориса та Гліба. – Київ, 1928. – С. 18-19 (та ін.) О. П. Толочко (усне повідомлення) відзначив, що слово «самодержець» зʼявляється також у Київському зводі під 1199 р. Втім, в останньому разі текстуальних збігів немає, йдеться лише про кілька поколінь київських князів: «мнози же самодержици пр[е]идоша . держащеи столъ . княжения киевьского» (709.7І).
[81] Не вказано, куди саме загнав, тоді як у Київському зводі такої недоречності немає. Подібні риси як правило, сигналізують про запозичення чи переробку. Див. 716.10-13І.
[82] М. С. Грушевський скажімо, вважав, що на початку частіше використовувався Псалтир, а на закінченні – пророки, хоча цитати з пророків є у всьому літописі (див. вище).