«Табірний щоденник» Я. Радзивілла як джерело вивчення українсько-литовських відносин влітку 1653 року
Валерій Степанков (Кам'янець-Подільський)
Комплекс питань, пов’язаний зі з’ясуванням українсько-литовських відносин у період гетьманату Б. Хмельницького (1648–1657 рр.), належить до найменш досліджених в українській і польській історіографіях українсько-річпосполитського протистояння середини XVII ст. Внаслідок чого він або залишається на марґінесі наукових інтересів істориків, або обходиться мовчанкою, оскільки ототожнюється з характером українсько-польських відносин (виняток становлять праці В. Бернацького, М. Грушевського, Е. Котлубая, М. Матвіюва й деяких інших авторів). А джерелознавчий аспект українсько-литовських відносин взагалі не ставав предметом спеціального вивчення.
У даному виступі торкнуся аналізу інформаційної цінності матеріалів «Табірного щоденника» (за означенням Ю. Мицика) литовського польного гетьмана князя Я. Радзивілла для висвітлення характеру відносин козацької України та Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) влітку 1653 р., які поки що не використовувалися дослідниками (лише М. Костомаров увів до наукового обігу окремі факти з «Реляції» від 9 липня 1653 р. посланця князя М. Загоровського до Б. Хмельницького). він («Щоденник року 1653 від 6 липня») зберігається у відділі рукописів Санкт-Петербурзької державної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна під шифром ф. Польськ. F. IV. № 133 і становить собою фрагмент «Щоденника» я. Радзивілла[1]. Має 63 аркуші (126 сторінок з пагінацією лицьової сторінки й охоплює час від 6 липня до 12 вересня. дане джерело представляє собою канцелярський щоденник, який офіційно вели у ставці Я. Радзивілла уповноважені особи, котрі щоденно фіксували події, що відбувалися у ставці, й копіювали листи, розпорядження, універсали князя та всю кореспонденцію, яка надходила до нього.
М. Грушевський, М. Матвіюв, Т. Цесельський й інші дослідники з’ясували, що з кінця 1652 – початку 1653 рр. у політиці короля Яна Казимира та Я. Радзивілла стосовно козацької України окреслилися відмінності. якщо перший повів курс на її ліквідацію, то другий – князь – прагнув знайти з нею порозуміння на основі статей Білоцерківського договору. М. Костомаров першим у праці «Богдан Хмельницький» використав вміщену у ньому «Реляцію» відвідин Б. Хмельницького посланця князя Загоровського (арк. 3–5 зв.). За його даними, гетьман підкреслював свою миролюбивість й прохав посланця поклопотатися у князя за те, аби він «як батько» замирив Військо Запорозьке з королем (арк. 4 зв.).
Велику інформаційну цінність має лист гетьмана від 10 червня до Я. Радзивілла (невідомий дослідникам), який передав через Загоровського, котрий отримав відпускну аудієнцію 11 червня (арк. 4 зв. – 5 зв.). У ньому дякував за наміри домогтися «ґрунтовного миру», але не без м’якого докору зауважував, що князь при цьому не запропонував «яким би способом прийти до цього мало». Підкреслив готовність залишатися у підданстві короля, але за умови «абис ми, відповідно зборівських пунктів, при вірі нашій і вольностях залишені були» (арк. 2 зв. – 3). Саме у даній збірці знаходимо унікальну відомість про відправлення 30 червня з-під Меджибожа 2-х послів (черкаського і чернігівського сотників) до литовського гетьмана з листом (невідомим історикам). в ньому наголошував на тому, що з військом відступив й направив посольство до короля з проханням укласти мир. Клопотався у князя про допомогу у пошуку порозуміння з ним (арк. 6 зв. – 7). Прийнявши українських послів, Я. Радзивілл передав ними свого листа гетьману, в якому, погоджуючись сприяти укладенню миру з Річчю Посполитою, журив того за те, що засвідчує своє підданство «швидше у словах й обіцянках», а ніж у діях. Адже «домагатися миру на основі Зборівських пунктів» аж ніяк не узгоджується із його заявами про покірність й. кор. м-ті (арк. 7–7 зв.).
Лист Я. Радзивілла до канцлера Польщі С. Корицинського (вочевидь третя декада липня) проливає світло на основну причину «миролюбного» курсу князя стосовно козацької України, хоча він не сумнівався в тому, що вжиті українським гетьманом заходи є швидше військовою хитрістю, аніж породжені його страхом. На переконання польного гетьмана, Б. Хмельницький хоче таким чином «якнайдалі за собою вивабити наших, які за ним в глиб України підуть трактом голодним і спустошеним. А пішовши, самі себе згублять і дощенту знищать». Тому і радив піти на переговори з військом запорозьким, бо «завершенням навіть столітніх війн є мир» (арк. 15 зв. – 17). І, як промовляють матеріали «Табірного щоденника», попри розпорядження короля і канцлера вирушити з військом й об’єднатися з поляками, щоб спільно воювати проти козацької України, литовський гетьман зберігав нейтралітет (арк. 33, 33 зв. – 34, 39–41, 43).
Зі свого боку, Б. Хмельницький також намагався зберегти мирні стосунки з ВКЛ. За даними щоденника, у другій декаді червня він направив універсал старшинам порубіжних з ним полків з наказом, аби «жоден за Дніпро під військо литовське не виходив під карою на горло» (арк. 30 зв.). У ньому також є чимало інформації для висвітлення порубіжних відносин обох держав (арк. 18, 19 зв., 30-32 зв., 52 зв. – 61).
Отже, «Табірник щоденник» Я. Радзивілла слугує цінним джерелом для з’ясування характеру українсько-литовських відносин влітку 1653 р
[1] Автор висловлює щиру вдячність канд. іст. наук Дмитру Ващуку й канд. іст. наук Ігорю Опрі за зроблену його ксерокопію.