«Серед іншого, подиву гідного в русинів, після священної церковності, йдуть мови їхні – руська і слов’янська, що між собою діалектом, як дочка та її мати, відрізняються. Отже, мова слов’янська (що від гебрайської виводить свій початкок або коріння) – це мати рутенської, польської, вандальської. московитської, богемської, хорватської, ілірійської, а також булгарської, волоської та ін., які всі з праматері слов’янської як від головної своєї мови походять, її донечками звуться; між собою ж, як буває в сусідів, чимось відрізняються»
(Йоган Гербіній, «Священні Київські печери чи Київ Підземний»)
