Гетьманщина, або Гетьманат — вживаний у сучасній історіографії політонім для позначення Української козацької держави з гетьманською формою правління в складі Російської імперії. Ця територіально-адміністративна одиниця фіксується в джерелах під двома усталеними назвами — «Україна» і «Малоросія». Якщо ці терміни трактувати в сенсі історичної семантики, як поняття і як слова, то необхідно брати до уваги відносний зв’язок між ними. Як ці два терміни співвідносяться між собою, який з них переважав у першій половині ХVІІІ ст. і яке мав смислове значення, цікаво простежити в писемних пам’ятках, зокрема, мемуарній літературі, представленій щоденниками козацької еліти — П. Апостола, Я. Марковича, М. Ханенка, С. Лашкевича, оскільки в мемуарах зафіксовано не лише повсякденне життя, службова діяльність, ведення господарства, в «мемуарній творчості особливо повно відображається історична самосвідомість автора».
Олена Дзюба
Гетьманщина, або Гетьманат — вживаний у сучасній історіографії політонім для позначення Української козацької держави з гетьманською формою правління в складі Російської імперії. Ця територіально-адміністративна одиниця фіксується в джерелах під двома усталеними назвами — «Україна» і «Малоросія»[1]. Якщо ці терміни трактувати в сенсі історичної семантики, як поняття і як слова, то, за теорією німецького вченого Р. Козеллека, необхідно брати до уваги відносний зв’язок між ними. Він пише, що «при вживанні слово може набувати однозначності. Натомість поняття приречене на багатозначність, щоб лишитися поняттям. Щоправда поняття нерозривно пов’язане зі словом, але водночас воно є більше ніж слово: слово стає поняттям лише увібравши в себе в плані семантики й досвіду все те мереживо політичних і соціальних взаємозв’язків, в яких і задля позначення яких вживається це слово»[2]. Як ці два терміни співвідносяться між собою, який з них переважав у першій половині ХVІІІ ст. і яке мав смислове значення, цікаво простежити в писемних пам’ятках, зокрема, мемуарній літературі, представленій щоденниками козацької еліти — П. Апостола, Я. Марковича, М. Ханенка, С. Лашкевича, оскільки в мемуарах зафіксовано не лише повсякденне життя, службова діяльність, ведення господарства, в «мемуарній творчості особливо повно відображається історична самосвідомість автора»[3].
Я. Маркович (1696–1770 рр.) і М. Ханенко (1693–1760 рр.) навчалися у Києво-Могилянській академії, коли там був професором Феофан Прокопович. Я. Маркович, син лубенського полковника А. Марковича, бунчуковий товариш, у відсутність свого батька виконував функції наказного полковника. Засідав у Лічильній комісії, недовго утримував після відставки батька у 1740 р. уряд генерального підскарбія, у чині якого власне і вийшов у відставку. Щоденник вів протягом 1717–1767 рр.[4]. М. Ханенко походив з родин правобережного гетьмана М. Ханенка та І. Ломиковського, генерального обозного часів гетьмана Івана Мазепи, разом з яким пішов у вигнання. М. Ханенко розпочав свою службову діяльність військовим канцеляристом у 1717 р. Він, вже як старший канцелярист, вів офіційний щоденник Генеральної військової канцелярії, який розпочинається подіями початку 1722 р. і закінчується смертю гетьмана І. Скоропадського у липні 1722 р.[5] Восени 1722 р. Ханенко разом з С. Тарновським у супроводі козацького загону за дорученням генеральної старшини вирушив на Каспійське побережжя, де в цей час Петро І зініціював свій Персидський похід, спрямований на завоювання торговельних шляхів, що вели з Північного Кавказу в Персію, і підкорення горців, з проханням дозволити обрати нового гетьмана. При цьому сам старший канцелярист підтримував кандидатуру П. Полуботка. У травні 1723 р. він в складі козацької депутації, яка мала намір домагатися у Петра І обрання гетьмана, прибув до Петербурґа, за що разом з іншою старшиною був ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Повернувся М. Ханенко в Україну лише в 1726 р., згодом одержав посаду стародубського судді, у 1738 р. — уряд стародубського полкового обозного, а у 1741 р. — генерального бунчужного[6]. За часів гетьмана К. Розумовського він став генеральним хорунжим. З 1719 р. цей козацький старшина веде приватний щоденник, який закінчується короткими замітками за 1754 р. Зберігся щоденник не повністю, в ньому відсутні записи за 1734–1741, 1744, 1750–1751 рр.
Петро Апостол одержав домашню освіту, навчаючись у Петербурзі разом із сином князя О. Меншикова. Його батько — миргородський полковник Д. Апостол на перших порах підтримував І. Мазепу в намірах вийти з-під протекції московського царя Петра І, але потім з повинною пішов до царя. Сина його було взято до Петербурґа як заручника, де він провів немало часу. С. Лашкевич також мав непогану освіту, розпочав свою діяльність в 1751 р. як канцелярист Генеральної військової канцелярії, в той час, коли було відновлено гетьманство. Він перебував при гетьмані К. Розумовському в його «похідній гетьманській канцелярії». Мав родинні зв’язки з гетьманом (брат по матері Ілля Васильович Журман був одружений на Агафії Стрешенцовій, родичці Розумовського), в 20 років став бунчуковим товаришем[7]. Далі обирався погарським земським суддею, підкоморним суддею, головою Новгород-Сіверського верхнього земського суду, одержав чин надвірного радника. Його щоденник є вже пам’яткою другої половини ХVІІІ ст., де відображено події родинного життя, ведення господарства протягом 14 років — з 1768 р. до смерті автора 1782 р.[8] Ф. Николайчик, який опублікував огляд його щоденника, писав, що «заметки Марковича и некоторые Н. Ханенка имеют политическое значение, между тем как все содержание дневника Лашкевича заключает в себе единственно культурно-исторический интерес»[9].
Термін «Україна», як назва Гетьманщини, стає дедалі популярнішим вже у другій половині ХVІІ ст.[10]. З часу визвольних змагань під проводом Б. Хмельницького гетьман і козацька еліта розглядали формування козацької держави в межах етнічних українських територій. В ході військових кампаній в боротьбі з Річчю Посполитою і Московською державою після смерті Б. Хмельницького мова йшла про козацьку державу — по обидва боки Дніпра. Й таке уявлення про територію козацької держави, яка називалася Україна, зберігалося в історичній пам’яті козацької еліти і в наступні часи. Свідченням цьому може бути запис у щоденнику М. Ханенка, який разом із В. Гудовичем і Я. Лизогубом протягом 1745–1749 рр. перебував у Петербурзі, домагаючись відновлення гетьманства. Старшинська депутація у листопаді 1749 р. в Москві передала К. Розумовському, який готувався стати гетьманом, 3 книги — «двѣ Статута литовского по руску и по полску печатные, третую — Статуты коронные, да трактатъ зъ Полщею 1686 году учиненный, которымъ уступлена полякамъ тогобочная Украина», а також «виписку гадяцкой коміссіи»[11].
Назва «Малоросія» з часу прийняття Б. Хмельницьким протекторату московського царя стає офіційною, прийнятою у титулюваннях російських царів та діловодстві, відповідно зафіксованою і у діловодстві Гетьманщини. Проте навіть у офіційних документах, царських грамотах час від часу термін «Малоросія» не витісняє повністю «Україна». Це простежується, наприклад, у грамоті Петра І (4 листопада 1720 р.), яку записав у свій щоденник Я. Маркович: «Увѣдомились мы, что на Украйнѣ, въ малороссійских городахъ, за помощію Божіею, хлѣбъ родился»[12]. В грамоті мова йде про поставку з Гетьманщини у Смоленськ 30 тис. четвертей[13] борошна. Його ж запис про старшинську депутацію у грудні 1720 р. «с прошеніемъ о милости въ нуждах малороссійскихъ» містить обидва терміни, зокрема, зазначається, що депутати «послани отъ цѣлой Украини». У присланому з Петербурґа в Генеральну військову канцелярію в квітні 1741 р. указі йдеться про те, що «малороссійское правленіе» приймає київський губернатор генерал Ф. Леонтьєв у зв’язку з тим, що генералу Кейту був даний указ «изъ Украины прибытъ в С.-Петербургъ»[14]. Також грамота імператриці Єлизавети від 5 травня 1747 р. на обрання гетьмана розпочинається словами: «Понеже въ бытность нашу въ Украине, тамошняя старшина и обыватели, именемъ всего нашего подданого народа малороссійскаго, нам всеподданнѣйше были челомъ о опредѣленіи имъ по прежнему гетмана»[15]. Далі в грамоті згадана вже Малоросія: «в Малороссіи гетману по прежнимъ тамошнимъ правамъ и обикновеніямъ быть». Правопис терміну в указі різний — «Малой Россіи і Малороссіи». Імовірно, термін «Україна» був поширений при дворі, враховуючи вплив як фаворита імператриці О. Розумовського, так і присутність вихідців з Гетьманщини у багатьох сферах церковного, культурного життя (в придворній капелі, на службі в Академії, Синоді, Сенаті, Колегії іноземних справ та ін.). І навіть пізніше, за царювання Катерини ІІ, коли термін «Малоросія» усталився у офіційних документах, великий князь Павло Петрович у листі до управляючого краєм генерал-губернатора П.О.Румянцева (19 січня 1776 р.) з приводу вербування у його полк людей, писав, що посилає «въ Украину, съ вѣдома Военной коллегіи для вербованія вольнихъ людей для моего полку»[16].
Щодо мемуарної літератури, яка відображає усталені в повсякденному житті поняття, то в ній термін «Україна» переважає. Наприклад, у щоденнику П. Апостола, сина гетьмана Д. Апостола (він вів щоденник від травня 1725 року по серпень 1727 р. як в Україні, так і по дорозі до Москви та Петербурґа і у самому Петербурзі), жодного разу не зустрівся термін «Малоросія», вжито виключно «Україна». Так, П. Апостол записує, що «отправили наши письма на Украйну с Грабянкой, который поехал на Украйну»[17], або ж в іншому випадку, коли мова йшла про відправку листів: «отправил письма на Украйну с Молявкой»[18], чи «дописывал письма на Украйну». Про одного із земляків, котрі в той час перебували у Петербурзі, автор записав: «Михаил Солодушенко уехал на Украйну»[19]. Так і слуга його «Грицко отправился на Украйну». Подібний запис є у щоденнику і щодо М. Ханенка, який після звільнення з ув’язнення «уехал на Украйну»[20]. Про капітана Опочиніна написано: «Капитан недавно прибыл из Украйни». Якщо ці записи можна віднести до приватних, то інший запис, де мова йшла про наказ О. Меншикова його батьку, Д. Апостолу, укласти «верный отчет о всех доходах с Украйни, которые получались до учреждения Малороссийской коллегии», свідчить про офіційне вживання терміну «Україна». Д. Апостол «весь день составлял записку, заключающую в себе перечисление всех доходов Украйни»[21], та передав її О. Меншикову. Але коли Д. Апостолу дозволили повернутися в Україну, і він повинен був скласти присягу на вірність, то вже в тексті присяги присутній термін «Малоросія». Він забов’язувався, «живучи в Малой России никаких возмущений не токмо самому не чинить, но и других к тому не подущать»[22]. А далі П. Апостол записав у щоденнику: «Мой отец с помощью Божией виехал на Украйну»[23]. Таким чином, у щоденнику Петра Апостола «Малоросія» згадана лише у офіційному контексті, у всіх інших випадках він вживає «Україна». Цей термін, якщо вже рахувати, у невеликому за обсягом тексті згаданий понад 20 разів, і не лише у записах приватного характеру.
Щоденник Я. Марковича містить обидва терміни. Досить часто зустрічається «Україна» як у приватних повідомленнях, так і в розтлумаченні офіційних розпоряджень. Так, за 1718 р., де мова йде про візит гетьмана І. Скоропадського в Москву і Петербурґ, є запис, що гетьман виїхав із Петербурґа «въ Украйну іюля 23». І прибуття О. Меншикова в березні 1720 р., і його від’їзд у липні записано як «в Україну і з України». На початку свого щоденника Я. Маркович переважно вживає термін «Україна». Зокрема, він досить часто зустрічається у записах 1726 р., коли автор щоденника брав участь у Ґілянському поході на Каспійське побережжя, перебував в укріпленні св. Хреста та в Астрахані. У березні 1726 р. Маркович записує у щоденнику, що слуга Гаврило виїхав разом з полковником Аракчеєвим до Астрахані, а далі має «ѣхать въ Украину»[24]. Але коли цього ж місяця він записує, що одержав лист із Астрахані від дядька Ф. Марковича, де той повідомляв, що «отпущени въ Малую Россию Тернавскій и Полунѣцкій»[25], то тут мова йде про офіційний дозвіл. «Мала Росія» вживається у Марковича переважно в контексті офіційних розпоряджень Малоросійської колегії, інших російських адміністративних інституцій. Так, в записі 28 червня 1726 р. Маркович зазначає, що «в Малой Россіи колегія зъ бунчуковихъ, которіе сами въ походъ низовій не пойшли, доправила со всякого по 100 руб». А далі зазначає, що його дядько Ф. Маркович і Якубович, які перебували у поході, одержали «вѣдомость з Украини»[26], нібито вони не з’явилися, або вважаються втікачами, і з їх маєтностей вимагають виплати штрафу. У всіх випадках у його щоденнику, коли мова йде про одержання листів, прибуття чи від’їзд товаришів, слуг, як правило, вживається «Україна». Так, перебуваючи у Хотинському поході 1739 р., він записав у щоденнику 30 серпня, що «Петро, син дядѣ моего Стефана Миклашевского, отпущен в Украину». Тобто, цей термін у Марковича ідентичний у вузькому значенні поняттю «дім», про що може свідчити такий запис: «отправилъ крещеннихъ моихъ татарокъ домой, на Украину, вмѣстѣ съ моими людьми»[27]. Подібний контекст містить і запис про купівлю у Москві в 1742 р. у ігумена Йософата Горленка годинника за 37 руб., за якого «денги въ Украйнѣ уплатить»[28], тобто вдома. Щодо позначень козацького війська Я. Маркович вживає термін «малоросійські козаки», як прийнято в офіційній термінології, але коли мова йде просто про козаків, то він пише 19 вересня 1726 р.: «на перемѣну пѣшимъ зъ Украини висилано сюда козаковъ»[29]. Перебуваючи в 1728 р. у Москві, Я. Маркович занотовує царський указ про нечинення козакам і посполитим різних утисків з боку старшини, зокрема, миргородського полковника Г. Милорадовича. Цей указ в травні того ж року був відправлений у Глухів у 300 примірниках, як зазначав Маркович. А вже у серпні він записує, що «вѣдомо зъ Украины пану гетману учинилось, что подданіе владѣлческіе стали непослушни своимъ державцамъ по прочтеніи печатнихъ указовъ»[30]. Там, де Я. Маркович цитує офіційні розпорядження, він вживає термін «Малоросія». У березні 1736 р., під час російсько-турецької війни, в якій Гетьманщина понесла великі втрати як у живій силі, так і через забезпечення російської армії провіантом і фуражем, Я. Маркович фіксує у щоденнику всі розпорядження фельдмаршала Мініха та укази імператриці Анни Іоанівни щодо поповнення армії козацьким військом та постачання продовольством. І у цих розпорядженнях вживається виключно термін «Малоросія». Так, він записує 4 березня 1736 р., що фельдмаршал Мініх вимагав виставити на лінію 15 тисяч народу, з 8 дворів висилати одну людину, «понеже мужиковъ всѣхъ в Малой Россіи по ревизіи прошедшего 1735 года оказалось 111,000 (дворов)»[31]. Я. Маркович переповідає указ імператриці Анни Іоанівни від 4 липня 1736 р. про передачу справи управління Гетьманщиною після смерті О. Шаховського І. Борятинському: «ея імператорское величество указала въ Малой Россіи и въ слободских полках все правленіе, что имѣлъ умерший генералъ князъ Шаховский, поручить ему генерал-лейтенанту и кавалеру», але далі, де вже мова йде від автора щоденника, записано, що І. Борятинському було наказано «немедленно ѣхать прямо въ Украйну»[32]. Відповідно вживає Я. Маркович і термін «народ малоросійський», коли мова йде про обіцяні «милості» імператриці Анни Іоанівни.
В «Діаріуші» М. Ханенка, який є офіційним документом Генеральної військової канцелярії, термін «Україна» також зустрічається досить часто. Вже на перших сторінках, під час поїздки гетьмана І. Скоропадського до Москви у січні 1722 р., він записує, що у Сівську від імені гетьмана написаний лист до «пана полковника Чернігівського» (П. Полуботка) «с порученіемъ команди над всею Украиною въ небитности панской»[33], тобто, на час відсутності гетьмана влада передавалася П. Полуботку. Враховуючи ту обставину, що цей лист не пов’язаний з російськими офіційними установами і має характер розпорядження гетьмана, то запис Ханенка може свідчити, що термін «Україна» був узвичаєний у діловодстві Гетьманщини. Цікаво, що в цьому ж листі зазначено про відмову прийняти на себе ці обов’язки миргородським полковником Данилом Апостолом. Вже будучи у Москві, гетьман І. Скоропадський мав розмову (дискурс, як писав Ханенко) з канцлером Г. Головкіним про збір грошей на Києво-Печерський монастир та про інші інтереси «Малої Росії», оскільки перемовини велися з російським високопосадовцем, але далі Ханенко пише, що гетьман дякував канцлеру за виведення з «Украини» двох полків[34]. Ця фраза уже була від самого автора, що також є свідченням узвичаєності терміну «Україна» в Гетьманщині. Ханенко записує у щоденник у лютому 1722 р. про видачу подорожнього листа для дружини Київського губернатора Ґоліцина на 58 підвід для перевезення її речей до Москви «чрезъ Украину з Киева»[35]. Про донесення в Колегію іноземних справ щодо самовільного приїзду до Москви київського, миргородського і прилуцького полковників мемуарист передає наказ гетьмана негайно повернутися «въ Украину». Так і листи, про що неодноразово згадано у щоденнику, відправлені від імені Скоропадського з Москви «в Украину». І в проханні від імені татарського хана, посли якого приїхали до Москви і вимагали від гетьмана, значиться: «чтобъ ставшіеся имъ въ Украинѣ шкоды были нагорожены»[36]. Але коли мова йшла про офіційні документи, то вже фігурує «Малоросія», як в указі імператора про забезпечення відправки з Києва до Нижнього Новгорода заліза «чрезъ Малую Россію». Також і при передачі розмови гетьмана з Петром І про вакантні посади полковників записано «Мала Росія».
У приватному щоденнику М. Ханенка спочатку переважає термін «Україна». Так, перебуваючи у Петербурзі 30 травня 1732 р., він записав, що син духовника цесарівни Єлизавети Костантія Олексій відправляється «на Украину». В 1745 р. у Петербурзі Ханенко занотовує в щоденник 24 липня, що відправив через бунчукового товариша Івана Сангурського, який відбував в Україну, листи для передачі у Глухів]37]. А 8 серпня цього ж року записав, що передав додому «9 книжокъ русскихъ печатнихъ и манускрипта объ Украинѣ»[38], імовірно, мова йшла про «Короткий опис Малоросії». Можливо, саме з цього рукопису була зроблена у Петербурзі копія, оскільки, як пише А. Бовгиря, гетьман К. Розумовський, за наказом якого у 1753 р. було укладено дві рукописні книги, що містили текст «Короткого опису Малоросії», «мав у своєму розпорядженні більш ранній рукопис»[39]. Але у листопаді того ж 1745 р. Ханенко передає листи додому через Филимона Шатила (батька О. Шафонського), який з Петербурґа від’їздив в «Малоросію». Імовірно, під впливом контактів із великоросійськими чинами і вирішення різних справ, як приватних, так і «общенародних», де основним було відновлення гетьманства (саме цим було обумовлене довготривале перебування старшинської депутації М. Ханенка, В. Гудовича і Я. Лизогуба у Петербурзі та Москві), автор записів вживає термін «Малоросія». У записах за 1746 р. термін «Україна» не згадується. У січні цього року М. Ханенко записує, що відправлений придворний півчий «въ Малую Россію для вибору пѣвчихъ»[40]. І в інших записах, де мова йде про листи, зазначається, що вони з оказією відправлялися «в Малоросію». Проте в січні 1747 р. мемуарист занотовує про смерть генерального підскарбія Андрія Марковича «в Украинѣ», а далі йдеться про від’їзд синів генерального підскарбія І. Скоропадського з Петербурґа «в Малороссію». Довідавшись, що в Україну для обрання гетьмана має їхати І. Гендриков, старшинські депутати М. Ханенко, В. Гудович і Я. Лизогуб доволі часто його відвідували й, можливо, обіцяли подарунок. Це стало причиною чуток, «будто у насъ учинени посули великіе посилающей персонѣ въ Украину для избранія гетмана» (26 квітня 1748 р.).Тобто, там, де мова йде про справи на батьківщині, для М. Ханенко прийнятний термін «Україна». Так і про бажання «іноземки Катерини Іванівни» їхати для навчання дітей німецької мови і жіночого рукоділля він пише: «до насъ в Украину»[41]. Але коли йдеться про події, пов’язані з офіційними імперськими справами, — «тоді Малоросія». Інколи терміни «Україна» і «Малоросія» у М. Ханенка виступають як синоніми. Так, 24 лютого 1748 р. до Петербурґа прибув «гайдук дворцовий Сава Чиншевич пріехавшій зъ Украіни». Наступний запис, де мова йде про цього ж гайдука, який прийшов до нього і приніс листи від дружини та племінника Йосифа (йому М. Ханенко, імовірно, доручав вести справи по господарству, оскільки писав до нього досить часто), вже містить вислів: Сава, «пріехавшій зъ Малой Россіи»[42].
Як пов’язані терміни «Україна» і «Малоросія» з поняттям «отчизна», в щоденниках простежити складно. Вживання їх в значенні «вітчизни» в літописі Грабянки, ширша редакція якого відноситься до того ж часу, що і щоденники, проаналізовані у статті С.О. Багра[43] Так, автор пише, що назва «Україна» зустрічається в тексті короткої редакції, укладеної в кінці ХVІІ ст., 43 рази, а у ширшій редакції, укладеній в першій половині ХVІІІ ст., — 114 разів, при цьому зазначає, що 13 згадок пов’язані з поняттям «вітчизни», в інших випадках вживається на «позначення конкретних територіальних просторів, без вираження пієтету до них»[44]. При цьому, як зазначає далі автор, в короткій редакції термін «Мала Росія» вжито лише двічі, у ширшій редакції — 31 раз, й він «перетинається з образом вітчизни п’ять разів, хоч однозначно про це твердити не можна»[45]. Щодо мемуарної літератури, то автори щоденників, коли пишуть «поїхав» чи «приїхав з України», «одержав» чи «надіслав листи в Україну чи з України», не називають її «отчизною», але, здається, і не вкладають в це поняття лише значення території. Характерно, що термін «Україна» вживається переважно в контексті перебування автора поза межами Гетьманщини — в поході, в Москві, в Петербурзі. Й тут Україна для них — рідний дім, який так чи інакше пов’язаний з поняттям «батьківщина». Тому й «отчизна» у листі сина М. Ханенка Василя, який навчався в університеті м. Кіля і радів звістці про відновлення гетьманства, може бути «Україна», а не «Малоросія», як вважає М. Яременко[46]. У Я. Марковича є і вислів «цей край». Так він записав у своєму щоденнику 7 січня 1741 р., коли з Гетьманщини їхала депутація для вітання сходження на престол Іоанна Антоновича до Петербурґа «съ поздравленіемъ от сего края», що також може означати вітчизну. У другій половині ХVІІІ ст., після ліквідації гетьманства і утворення Малоросійської колегії, термін «Україна» вживається до конкретних місцевостей Гетьманщини, як це, наприклад, має місце у щоденнику С. Лашкевича, коли він пише, що поїхав до тестя Г. Ґалаґана в Сокиринці «на Україну» (Лашкевич мав володіння в Стародубському полку). Щодо сусідів автор записів пише, що послав людей «в Білорусію»[47].
Таким чином, на підставі наведених прикладів можна вважати, що у таких документах особистісного походження, як щоденники, переважає термін «Україна», в якому поєднується значення власного дому і вітчизни, що є свідченням усталеності цього поняття у свідомості козацької еліти першої половини ХVІІІ ст. Термін «Малоросія» вживається переважно у офіційному контексті. Частіше він зустрічається у щоденнику М. Ханенка з огляду на його діяльність у адміністративних органах управління Гетьманщиною. Інколи ці два терміни виступають як синоніми.
1 Про походження назв і термінів «Україна» та «Малоросія» та вживання їх у політичній культурі (1649–1659 рр.) див. статтю Т.В. Чухліба [Поняття «Україна»
та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649—1659) //
Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 15. — К.: Інститут історії України
НАНУ, 2015. — 438 с. — С. 13—41], [з якою можна ознайомитися також на нашому
сайті — http://www.medievist.org.ua/2015/12/1649-1659.html. — Медієвіст].
2 Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. — К., 2005. — С. 125.
3 Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика ХVІІІ — первой половины ХІХ века. — М., 1991. — С. 11.
4 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. І–ІІ. — М., 1859; Більш повне видання здійснив у трьох частинах (за 1717–1734 рр.) О. Лазаревський під назвою «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича» (К., 1893; 1895; 1897). В. Модзалевський на замовлення Археографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка підготував частину щоденника (1735–1740 рр.), яка є найбільш повною. Видана у серії «Жерела до історії України-Руси», т. ХХІІ (Київ–Львів, 1913). Рукопис щоденника в 10-ти книгах, за винятком 5 і 6, зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського й проаналізований В.Й.Горобцем (Див.: Горобець В.Й. Діаріуші — визначні пам’ятки української писемності ХVІІІ ст. // Історичні джерела та їх використання. — Вип. 7. — К., 1972).
5 Диариуш или журнал, тоесть повседневная записка... наченшийся в 1722 году, и оконченной в том же году... войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенко. — М., 1858. Перекладений українською мовою В. Шевчуком і опублікований у виданні «Малі українські діарії ХVІІ–ХVІІІ століть» (К., 2015).
6 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — К., 1884. — С. ІХ.
7 Николайчик Ф. Род Лашкевичей и дневник одного из них // Киевская старина. — 1887. — №12. — С. 700.
8 Там же. — С. 703.
9 Там же. — С. 715.
10 Див.: Когут З. Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича // Укр. іст. журн. — 2011. — № 3 — С. 60.
11 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — С. 462.
12 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — М., 1859. — Ч. І. — С. 6.
13 Четверть, як міра сипких тіл в Гетьманщині, становила 131,544 кг (Див.: Сидоренко О.Ф. Історична метрологія Лівобережної України ХVІІІ ст. — К., 1975. — С. 158).
14 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — М., 1859.
15 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 249.
16 Русский архив. — 1873. — Кн. 4. — С. 462.
17 Дневник П.Д. Апостола // Киевская старина. — 1895. — № 7–8. — С. 123.
18 Там же. — С. 125.
19 Там же. — С. 127.
20 Там же. — С. 138.
21 Там же. — С. 133.
22 Там же. — С. 143.
3 Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика ХVІІІ — первой половины ХІХ века. — М., 1991. — С. 11.
4 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. І–ІІ. — М., 1859; Більш повне видання здійснив у трьох частинах (за 1717–1734 рр.) О. Лазаревський під назвою «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича» (К., 1893; 1895; 1897). В. Модзалевський на замовлення Археографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка підготував частину щоденника (1735–1740 рр.), яка є найбільш повною. Видана у серії «Жерела до історії України-Руси», т. ХХІІ (Київ–Львів, 1913). Рукопис щоденника в 10-ти книгах, за винятком 5 і 6, зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського й проаналізований В.Й.Горобцем (Див.: Горобець В.Й. Діаріуші — визначні пам’ятки української писемності ХVІІІ ст. // Історичні джерела та їх використання. — Вип. 7. — К., 1972).
5 Диариуш или журнал, тоесть повседневная записка... наченшийся в 1722 году, и оконченной в том же году... войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенко. — М., 1858. Перекладений українською мовою В. Шевчуком і опублікований у виданні «Малі українські діарії ХVІІ–ХVІІІ століть» (К., 2015).
6 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — К., 1884. — С. ІХ.
7 Николайчик Ф. Род Лашкевичей и дневник одного из них // Киевская старина. — 1887. — №12. — С. 700.
8 Там же. — С. 703.
9 Там же. — С. 715.
10 Див.: Когут З. Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича // Укр. іст. журн. — 2011. — № 3 — С. 60.
11 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — С. 462.
12 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — М., 1859. — Ч. І. — С. 6.
13 Четверть, як міра сипких тіл в Гетьманщині, становила 131,544 кг (Див.: Сидоренко О.Ф. Історична метрологія Лівобережної України ХVІІІ ст. — К., 1975. — С. 158).
14 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — М., 1859.
15 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 249.
16 Русский архив. — 1873. — Кн. 4. — С. 462.
17 Дневник П.Д. Апостола // Киевская старина. — 1895. — № 7–8. — С. 123.
18 Там же. — С. 125.
19 Там же. — С. 127.
20 Там же. — С. 138.
21 Там же. — С. 133.
22 Там же. — С. 143.
23 Там же. — С. 144.
24 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1885. — Ч. ІІ. — С. 19.
25 Там же. — С. 22.
26 Там же. — С. 67.
27 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. І. — С. 191.
28 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 185.
29 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 91.
30 Там же. — С. 245.
31 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 3.
32 Там же. — С. 9.
33 Диариуш или журнал, тоесть повседневная записка... наченшийся в 1722 году, и оконченной в том же году... войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенко. — С. 10.
34 Там же. — С. 13.
35 Там же. — С. 27.
36 Там же. — С. 36.
37 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — С. 250.
38 Там же. — С. 251
24 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1885. — Ч. ІІ. — С. 19.
25 Там же. — С. 22.
26 Там же. — С. 67.
27 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. І. — С. 191.
28 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 185.
29 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 91.
30 Там же. — С. 245.
31 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 3.
32 Там же. — С. 9.
33 Диариуш или журнал, тоесть повседневная записка... наченшийся в 1722 году, и оконченной в том же году... войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенко. — С. 10.
34 Там же. — С. 13.
35 Там же. — С. 27.
36 Там же. — С. 36.
37 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — С. 250.
38 Там же. — С. 251
39 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХVІІІ ст. Списки та редакції творів. — К., 2010. — С. 129.
40 Дневник генерального хорунжего Н. Ханенко. — С. 264.
41 Там же. — С. 332.
42 Там же. — С. 355.
43 Багро С.О. Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці ХVІІ — першій половині ХVІІІ с. // Сіверщина в історії України. — Київ–Глухів, 2013. — С. 188–191.
44 Там само. — С. 190.
45 Там само.
46 Яременко М. Освітні стратегії козацької еліти у ХVІІІ ст. // Українська держава другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура. — К., 2014. — C. 397.
40 Дневник генерального хорунжего Н. Ханенко. — С. 264.
41 Там же. — С. 332.
42 Там же. — С. 355.
43 Багро С.О. Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці ХVІІ — першій половині ХVІІІ с. // Сіверщина в історії України. — Київ–Глухів, 2013. — С. 188–191.
44 Там само. — С. 190.
45 Там само.
46 Яременко М. Освітні стратегії козацької еліти у ХVІІІ ст. // Українська держава другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура. — К., 2014. — C. 397.
47 Николайчик Ф. Род Лашкевичей и дневник одного из них. — С. 706.