Написи-графіті XVI-XVII століть центральної нави Софії Київської як джерело до біографістики та генеалогії

В умовах зростання дослідницької зацікавленості тематикою генеалогії окремих родин та біографій відомих персоналій досить відчутною проблемою лишається брак писемних пам’яток для періоду Середньовіччя та Раннього Нового часу. Така ситуація об’єктивно вимагає від дослідників пошуку нових методик та залучення додаткових видів джерел, одним із яких є епіграфічні пам’ятки цього періоду. Попередні результати дослідження комплексу написів у центральній апсиді Софійського собору та їх аналіз у зв’язку з історією перебудови цієї частини храму були нами опубліковані раніше[1]. У цій статті ми акцентуватимемо увагу на джерельних можливостях написів-графіті всієї центральної нави Софії Київської власне для висвітлення окремих питань генеалогії та біографістики XVI-XVII ст.

В’ячеслав Корнієнко, Наталія Сінкевич (Київ)

Тривалий час написи XVI-XVII ст. залишались поза рамками наукового дослідження, оскільки основну увагу епіграфістів привертали графіті давньоруського часу. Ситуація кардинально змінилася з листопада 2006 р., коли були розпочаті планомірні дослідження епіграфічних пам’яток Софії Київської, що передбачають введення у науковий обіг усього корпусу графіті храму, виконаних на його стінах упродовж ХІ - початку XVIII ст. Під час дослідження комплексу епіграфічних пам’яток центральної нави у головному вівтарі Софійського собору на мармурових панно декоративного фриза над синтроном було виявлено комплекс з вісімдесяти графіті XVI-XVII ст. Цей комплекс вирізняється серед загалу усіх написів передусім своєю хронологічною однорідністю. Тоді як на фресках собору репрезентовані графіті від ХІ до XVII ст., на мармурових плитах над синтроном наявні тільки написи ранньомодерного часу (більш ранні графіті виконані лише на крайній шиферній плиті панно).

Рис. 1. Фотографія та прорисовка графіті № 1884. Пам’ят­ний напис Федора Ружинського. Перше-друге десятиліття XVII ст.

Написи XVI-XVII от. вирізняються значною варіативністю мови і формули написання, а також різноманітністю соціальних та конфесійних характеристик їхніх авторів. Мовна палітра графіті представлена латиною, польською, німецькою, церковнослов’янською та староукраїнською мовами. Переважна більшість графіті даного періоду виконана латиницею[2]. Значна частина латиничних графіті датовані першою третиною XVII ст. - часом, коли Софія перебувала у віданні уніатського духовенства. Однак латиничні написи з’являються на стінах Софії Київської починаючи з 80-х років XVI ст. й побутують до кінця XVII ст.[3]. А отже, мова графіті не залежить від конфесії, під юрисдикцією якої перебував храм, а відображає загальну мовну ситуацію у шляхетсько-міщанському середовищі Речі Посполитої кінця XVI - XVII ст. Кириличних написів значно менше, наші спостереження показують, що вони виконувалися переважно духовенством, як унійним, так і православним.

Більшість графіті ранньомодерного часу належать до категорії так званих пам’ятних написів. Повна формула такого напису повинна містити три основні складові:

1) зазначення дати або лише року перебування в соборі;
2) фрази-зв’язки “Був тут”, “Hyc fuit” або “Byl tu”;
3) вказівку особового (власного) та родового імен автора.

Втім, формули графіті мали відкриту структуру, здатну до розширення або, радше, до скорочення. Зокрема, доволі часто автори пропускали фразу-зв’язку, вказуючи лише рік перебування у храмі та особове й родове ім’я. В іншому випадку скорочення традиційної формули передбачало виконання лише третьої її частини, тобто видряпування особового та родового імен автора або тільки власного чи родового. Дещо рідше зустрічаємо приклади скорочення традиційної формули лише до вказівки року виконання. Розширення традиційної формули, як можемо встановити за наявними даними, передбачало вказівку місця походження автора, зазначення його приналежності до певного соціального стану (зокрема до духовенства).

Окрім пам’ятних, в означеному епіграфічному корпусі виявлено також кілька молитовних написів. Стандартною молитовною формулою XVI-XVII ст. є фраза “спаси/пом’яни/помилуй раба свого такого-то”. В окремих випадках до неї додаються рік виконання напису та вказується не лише особове, а й родове ім’я особи, за яку здійснюється молитва. Також слід зазначити, що серед молитовних графіті центральної нави Софії Київської виявлено один текст, складений за абсолютно індивідуальною формулою (запис Адріана Мартіновського, про що йтиметься нижче).

Ідентифікованих авторів графіті можемо розподілити на кілька основних суспільних, конфесійних і територіальних груп:

1) духовенство Святої Софії (православне чи уніатське);
2) римо-католицьке духовенство;
3) шляхта-урядники Київського воєводства;
4) військова залога Київського замку;
5) київські міщани;
6) шляхтичі, які тимчасово перебували у Києві.

Зупинимося детальніше на тих графіті, автори яких є чітко ідентифіковані, оскільки були знаними суспільними, церковними чи політичними діячами Речі Посполитої і чиї автографи цікавлять нас як біографічне джерело. Для зручності читача всі написи далі розташовуються в порядку їхньої нумерації[4].

Графіті № 1761. Анна з Кішок. Текст напису: p(ani) Ana z Kyjshek. Roku [1]59[9] [5] ‘пані Анна з Кішок. Року 1599‘. Очевидно, в записі згадується Анна (†1633 р.) зі шляхетської родини Кішок гербу Dąbrowa, дружина знаного політичного діяча першої половини XVII ст. віленського воєводи Христофора Радзивіла Перуна, активна донаторка православних храмів Речі Посполитої[6].

Графіті № 1842. Мартін Волінський. Графіті прокреслене на фресці, що нині частково закрита олійною композицією XVIII ст. “Повернення блудного сина”, тому простежити вдається не всі складові напису. Збережений текст графіті: Marci[n] Wo[lin]ski A[nno] D[omini]... ‘Мартін Волінський року Божого...’. Мартін належав до шляхетської родини гербу Abdank, що походить з Великого Князівства Литовського, він обіймав посаду подільського войського[7].

Графіті № 1843. Станіслав Бзовський. Як і в попередньому випадку, частина складових напису закрита олійним живописом XVIII ст. Текст графіті: Sta[n]islaw [B]zow[s]ky 1... ‘Станіслав Бзовський 1...’. Станіслав Бзовський (1567-1637) є знаною історичною особою. Монах-домініканець (у чернецтві Авраам), він був активним діячем ордену і Католицької Церкви свого часу, автором кількох історичних праць з церковної історії[8]. Наявність у Києві домініканського конвенту пояснює причину перебування Бзовського у Святій Софії.

Графіті № 1876. Олександр Копець. Текст напису: Alexander Kope[c] ‘Олександр Копець‘. Родина Копців гербу Kroje походить з Великого Князівства Литовського. Генеалог К. Несецький згадує Олександра Копця, який у 1648 р. став брестським каштеляном[9].

Графіті № 1877. Андрій Барський. Текст напису: Andr[zej] Bar[s]ky ‘Андрій Барський’. Ймовірно, автора напису слід ототожнити з відомим краківським правником та дипломатом, доктором світського та канонічного права Андрієм Кохлер-Барським (†1611 р.)[10]. Андрій, разом зі своїми рідни ми братами Яном та Матвієм, отримали шляхетство на сеймі у Варшаві в 1591 р.[11].

Графіті № 1884. Федір Ружинський (рис. 1). Текст напису: Федор(ъ) Ружинск[и](и) ‘Федір Ружинський’. Запис доповнений малюнком родового герба у вигляді вертикальної подвійної перехрещеної стріли[12]. Ружинські є старовинним литовсько-руським князівським родом, який веде своє походження від Гедиміновичів[13]. Автором запису, вірогідно, є Федір Михайлович Ружинський. На жаль, інформації щодо цього представника родини Ружинських небагато. Зважаючи на те, що по смерті Федора Михайловича († до 1620 р.) його майно відійшло до родичів, нащадків по собі він не залишив[14].

Графіті № 1886. Микола Вессель. Текст напису: Byl tu Mikolay Wessel an(no) Do(mini) 1585 ‘Був тут Микола Вессель року Божого 1585’. Весселі деякий час проживали на Наддніпрянщині. Відомо, зокрема, що один з представників роду - Фелікс Вессель - займав у 1623-1641 рр. новгород-сіверський уряд[15]. Микола Вессель, згідно з інформацією Б. Папроцького, прославився своїми антитатарськими походами у XVI ст. Очевидно, він побував у Києві саме під час однієї зі своїх антитатарських кампаній.

Графіті № 1899. Христофор-Симон Окольський та Станіслав Окольський (?). Текст напису: Byl tu Kristow Szymo[n] Okolszki y Sztaniszlaw... roku 1589 ‘Був тут Христофор Симон Окольський та Станіслав ... року 1589’. Закінчення другого рядка не простежується через сильну затертість поверхні мармурової плити, на якій виконане графіті, тому нам не вдається відновити повний текст напису. Втім, не виключено, що в останньому слові було вказане друге особове ім’я Станіслава й обидва вони належать до відомої подільської шляхетської родини Окольських гербу Rawisz[16]. Очевидно, під першим іменем згадується малолітній на той час Симон Окольський (1580-1653) - майбутній провінціал домініканського ордену, відомий теолог, історик і геральдик. Симон був онуком Яна Окольського, придворного сандомирського каштеляна Станіслава Мишковського, та сином Станіслава Окольського[17]. Ймовірно, саме Станіслав Окольський виконав запис на стіні Софії Київської, в якому вказав себе та сина.

Графіті № 1906. Олександр Єловицький. Текст напису: Alexander Jelowicky a(nno) 1625 ‘Олександр Єловицький року 1625’. Олександр є представником волинського магнатського роду Єловицьких. Відомо, що він у 1640-х рр. займав уряд кременецького войського і помер у 1647 р.[18]. Олександр також знаний як активний член Луцького православного братства та щедрий донатор братств, монастирів та шпиталів (у своєму заповіті він обдарував 12 найбільших православних монастирів України)[19].

Графіті № 1909. Маріанна Завіша. Текст напису: Rok(u) 1623. Zmilaszczi się Maryany Zawiszi ‘Року 1623. Змилуйся Маріанни Завіші’. Графіті виконане неправильною польською, воно взяте у квадратну рамку, причому автор спочатку прокреслив рамку, а потім почав вписувати до неї текст великими літерами. Він не розрахував розмірів рамки, тому замість повної фрази, яку можемо гіпотетично реконструювати як “Року 1623. Змилуйся над душею Маріанни Завіші", вжив скорочену “Року 1623. Змилуйся Маріанни Завіші". Напис однозначно не може класифікуватися як автографічний, він є прикладом молитви автора графіті за іншу людину. Можемо припустити, що графіті виконано з ініціативи Яна Завіші - митрополичого урядника, який фігурує в судовому позові до Іпатія Потія 1607 р.[20].

Графіті № 1910. Василь Комонницький (Комонецький). Текст напи­су: Wasyly Komonnycki а(nno) 1620 'Василь Комонницький року 1620’. Василь Комонницький відомий як київський міський радця 1630-х рр. Згідно з даними Н. Білоус, він був радцею на 1638 р., а перед цим, у 1635 р., склав пожертву на користь відбудови Десятинної церкви[21]. Отже, можемо охарактеризувати автора графіті як багатого та впливового міщанина, який був активно залучений до релігійного життя Києва свого часу.

Графіті № 1912. Самуїл Бака. Текст напису: Samuel Baka 'Самуїл Бака’. Самуїл походив з литовської родини Бак гербу Massalski. На момент елекції короля Яна Казимира (1648) він був стольником смоленським, що зафіксовано у елекційному документі (1648-1668)[22].

Графіті № 1917. Микола Верещинський. Текст напису: Mikolay Weresczinsky 'Миколай Верещинський’. Родовим гніздом Верещинських було село Верещин у нинішньому Влодавському повіті Седлецької губернії. Микола Верещинський був сином Федора Верещинського (†1540 р.) і Малгожати Сосновської, дядьком київського католицького єпископа Йосипа Верещин­ського (1589-1598)[23].

Графіті № 1924. Войцех Надольський. Текст напису: Bil tu Woycech Nadolsky 'Був тут Войцех Надольський’. Родина Надольських гербу Roch походила з Равського воєводства, Войцех був сином Олександра Надольського, чоловіком Сусанни Дзержановської[24].

Рис. 4. Фотографія та прорисовка
графіті № 1932. Пам’ятний напис
Мартіна Броньовського. 1590 р.

Графіті № 1932. Мартін Броньовський (рис. 4). Текст напису: anno 1590. Martin Broniowski 'року 1590. Мартін Броньовський’. Запис вирізняється з-поміж інших ретельністю виконання та великими розмірами літер. Нам відомо одразу кілька історичних осіб з іменем Мартін Броньовський. Мартін Броньовський гербу Ogończyk разом з братом Яном згадується під 1598 р.[25], а отже, він теоретично міг залишити напис у Святій Софії. Проте якихось підстав для його перебування у Києві на сьогодні не виявлено. Мартін Броньовський гербу Tarnawa в 1578-1579 рр. був секретарем Стефана Баторія і здійснював дипломатичну місію до перекопських татар. Інформацію про хід своєї мандрівки він висвітлив у книзі “Tartariae descriptio, ante hae in lucem numquam edita cum tabulis geographicis ejusdem hersonesus Tauricae” (Кьольн, 1595). Мартін помер близько 1593 р., а отже, теж гіпотетично міг залишити свій підпис у Софії в 1590 р. Однак відома на сьогодні життєва доля Броньовського примушує сумніватися у такому припущенні. Після смерті короля Баторія у 1587 р. його кар’єра пішла на спад, він мав багато маєткових неприємностей, вирішення яких змушувало його до постійної участі у судових процесах. Згідно з інформацією С. Старовольського, залишок життя Мартін провів на військовій службі[26]. Тому найвірогіднішою є ідентифікація автора софійського графіті з Мартіном Броньовським гербу Leliwa (1568-­1624) - відомим релігійним дисидентом та полемістом своєї доби. Після навчання в німецьких землях (1581-1587) він повертається до Речі Посполитої і стає активним членом спільноти “Чеських братів”, бере участь у протестантському синоді в Торуні 1595 р. Броньовський відомий, передусім, завдяки авторству книги “Apokrisis abo odpowiedz na książki o synodzie brzeskim 1596” (Краків, 1597 р., псевдонім - Христофор Філалет) - першої серйозної відповіді православної сторони на книгу Петра Скарґи “Obrona synodu Brzeskiego”[27]. Прикметним є те, що цей Броньовський підтримував тісні стосунки з київським воєводою Василем Острозьким. Відомо, зокрема, що у 1598 р. він діяв на сеймиках від імені Острозького як його “приятель добрий”[28], однак добрі стосунки між ними сформувалися ще раніше[29]. Саме тісні контакти Броньовського з Острозьким та активна участь у суспільно-релігійному житті Речі Посполитої могли зумовити відвідання Мартіном Києва та розміщення великого за розміром графіті з його іменем на центральному панно вівтарної частини Софійського собору.

Рис. 2. Підпис Антонія Грековича
в листі до Іпатія Потія. 1610 р.
Фотографія люб’язно надана
М. Довбищенком

Графіті № 1945. Антоній Грекович (рис. 3). Текст напису: А(нтонии) Грек(ови)ч(ъ). Намісник уніатського митрополита в Києві у 1610-1618 рр., який був втоплений козаками у Дніпрі 23 лютого 1618 р. Порівнюючи графіті з автографом, виконаним Грековичем на папері (рис. 2), можемо помітити подібність начерку окремих літер[30], а отже, стверджувати про особисте виконання ним цього напису. Факт залишення автографа митрополичим намісником підкреслює усвідомлення важливості практики написання графіті софійським духовенством.

Графіті № 1948. Іоан Бучацький. Текст напису: Io[a]nis Buc[za]cky ‘Іоанн Бучацький’. Родина Бучацьких гербу Pilawa походить з Подільського воєводства. Нам відомо дві особи з цієї родини з іменем Ян (Іоанн). Перший - Ян Казимир Бучацький (†1602 р.), син подільського підкоморія Миколи Бучацького, який, зрікшись кальвінізму, перейшов у католицизм, навчався у Римі та був активним промотором канонізації домініканця Яцека Одровонжа. Згодом займався дипломатією та був відомим суспільно-політичним діячем свого часу[31]. Другий - Ян Бучацький, творовський підстолій і підстароста оршанський, підписав елекційний документ Яна ІІІ Собеського у 1674 р.[32].

Рис. 3. Прорисовка графіті № 1945. Пам’ятний напис Антонія Грековича. 1610–1618 рр.

Графіті № 1949. Адріан Мартіновський (рис. 5). Текст напису: Di(e) 29 May {anno} D(o)m(ini) 1587, przed elekciey Krola. Racz dac Boze wiek slawic we wszey poboznosci i wyrwi z grzechu, smiluy się dla swoiey milosci. Adrian Marciniowski reką swą. М. ‘Дня 29 травня року Божого 1587, перед елекцією короля. Боже, зволь дати довіку славити в усій побожності і вирви з гріха, змилуйся заради своєї милості. Адріан Мартіновський рукою своєю. М.’ Адріан Мартіновський гербу Topor з Краківського воєводства відомий завдяки своєму підпису під документом каптурового (переделекційного) суду 1586 р.[33]. Найімовірніше, Адріан міг бути в Києві у травні 1587 р. тільки проїздом і пізніше взяв участь у виборах нового монарха. Текст молитви є повною імпровізацією (доволі хаотичного характеру), що може свідчити про поширення новочасних тенденцій індивідуального звернення до Бога, яке вже не орієнтувалося на традиційні взірці. Уточнення “перед елекцією короля” (вибори нового короля Сигізмунда ІІІ мали місце 19 серпня 1587 р.) промовисто говорить про вагому роль політичних подій в житті шляхтича Речі Посполитої кінця XVI ст.

Таким чином, сьогодні ми можемо виокремити близько двох десятків відомих історичних персоналій XVI-XVII ст., чиї написи зафіксовані у центральній наві Софійського собору. Які відомості це додає до біографії цих осіб? Переважна більшість графіті є автографічними. А отже, виконання написів у Святій Софії підкреслює факт перебування їхніх авторів у Києві. Мета цього перебування не завжди є чітко встановленою. У випадку із автографами духовенства є можливість припускати їх резидіювання при митрополичій кафедрі. Неодноразово зафіксовано присутність у Софії католицьких ченців-домініканців[34]. Появу шляхетських автографів пояснюємо фактом перебування самих авторів або їхніх родичів на урядових посадах у Київському воєводстві, володінням земельними посілостями на Київщині. У випадку зі шляхтою віддалених воєводств мали місце, очевидно, короткотермінові місії або ж військові походи.

Тривалий час у європейській історіографії панувала думка про те, що ранньомодерні графіті є проявом вандалізму стосовно священних зображень. Лише нещодавно було показано, що графіті, залишені в європейських храмах, є способом маніфестації своєї приналежності до локальної спільноти, у віданні якої перебуває церква. У випадку із храмами, які були відомими паломницькими центрами, має місце підкреслення факту здійснення людиною паломницької подорожі. Графіті також залишалися як свідчення про вагомі події церковного і суспільного життя (наприклад, перенесення мощей), як молитви до тих святих, на фресках яких вони розміщувалися, тощо. Після тривалого дослідження західноєвропейської ранньомодерної епіграфіки історики почали розцінювати графіті переважно як девоційний акт[35]. У випадку із софійськими графіті ми однозначно відмовилися від трактування їх як прояву блюзнірства чи вандалізму - серед авторів графіті зустрічаємо як благочестивих донаторів, так і саме софійське духовенство. На нашу думку, метою виконання пам’ятних написів у Софії було підкреслення факту перебування автора у храмі і вираження надії на справдження молитовних сподівань[36]. Показово, що таку надію висловлював як протестант Мартін Броньовський, так і донатори православних храмів Анна з Кішок та Олександр Єловицький, чернець-католик Станіслав Бзовський та намісник унійного митрополита Антоній Грекович.

У кількох випадках ми не можемо віднайти даних стосовно осіб, чиї імена вказані в графіті, проте відомо, що вони походять зі знаних шляхетських родин. У цьому разі згадка імен збагачує інформацію щодо генеалогії окремих родів.

Наведемо кілька характерних прикладів.

Графіті № 1918. Христофор Замойський. Текст напису: Bil tu Kristof Zamoisky ro{ku}... ‘Був тут Христофор Замойський року...’. Поза сумнівом, Христофор належав до знаної польської шляхетської родини Замойських гербу Jelita[37]. Нам відома велика кількість представників родини Замойських, які так чи інакше були пов’язані з Києвом. Варто згадати хоча б київських воєвод Томаша (1619-1628) та Яна (1658-1659) Замойських[38]. Однак інформації щодо представника родини на ім’я Христофор віднайти не вдалося.

Графіті № 1918. Ян Злотопольський. Текст напису: Ian Zlotopolsky 1601 13 january ‘Ян Злотопольський. 1601 р. 13 січня’. Зі збережених писемних джерел маємо інформацію про київського підсудка 1614-1629 pp. Петра Златопольського[39], родичем якого, вірогідно, був автор напису.

Графіті № 1991. Прокопій Олександр Скаржевський. Текст напису: Prokopus Alexander Skarzewsk[y] ‘Прокопій Олександр Скаржевський’. Родина Скаржевських гербу Radwan походить з Київського воєводства[40], однак про особу Прокопія даних віднайти не вдалося.

Рис. 5. Фотографія та прорисовка графіті № 1949. Молитовний напис Адріана Мартіновського. 1587 р.

Часто в текстах графіті зазначаються імена представників міщанських родин, які взагалі рідко фіксуються в письмових джерелах. Це посилює роль епіграфіки для соціальної історії. Очевидно, київськими міщанами були родини Шаїмових (графіті № 2062; текст: Шаимов(ъ) Наzаръ ‘Шаїмов Назар’), Шибек (графіті № 1889; текст: Микола Шибhка АХНИ ‘Микола Шибека 1658’) та Дубин (графіті № 1902; текст: Карп(ъ) Дубина АХНЕ ‘Карп Дубина 1655’). З міщанського середовища походив, очевидно, Олександр Мостош, запис якого вміщено під 1630 р. (графіті № 1919; текст: Alexander Mostosz anno 1630 ‘Олександр Мостош року 1630’). Це стосується й особи Грицая Совогули (графіті № 1954; текст: Hricaj Sowohula an(no) 1621 maj 31 ‘Грицай Совогула року 1621 травня 31-го’) та Симона Радоміти (графіті № 1942; текст: Simon Radomita 1589 ‘Симон Радоміта 1589’). В останньому випадку можемо встановити лише, що прізвисько “Радоміта” вказує на походження Симона з м. Радома, центру Радомського воєводства.

Підводячи загальні підсумки, одразу зазначимо, що пошук і атрибуція написів ранньомодерної доби у Софії Київській триває до цього часу, їхні результати будуть опубліковані у повному корпусі софійських графіті[41]. Не виключено, що у процесі подальших досліджень нами буде виявлено ще низку автографів видатних історичних осіб і не відомих до сьогодні представників шляхетських та міщанських родин кінця XVI-XVII ст. Сьогодні ми хотіли представити науковому загалу тільки найважливіші, на наш погляд, написи, які можуть стати у пригоді не тільки генеалогам і просопографам, а й дослідникам історії Києва, історикам релігійності та міжконфесійних відносин в Україні XVI-XVII ст.

[1] Корнієнко В. В., Сінкевич Н. О. Комплекс графіті центральної апсиди Софії Київської та деякі питання перебудови декоративного фриза над синтроном у ХІІ-ХШ, XVII-XVIII та ХІХ ст. // Труди Київської Духовної Академії. - К., 2009. - Число 6 (6): Спец. вип., присв. 300-літтю з дня упокоєння святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського: Мат-ли наук.-практ. конф. “Святитель Димитрій, митрополит Ростовський та його доба” (8-9 листопада 2009 р., м. Київ). - С. 60-72; Корниенко В. В. К вопросу о времени создания, перестроек и реконструкции первоначальною вида декора нижнего яруса главного алтаря Софии Киевской в свете новых эпиграфических исследований // Архитектурное наследство. - М., 2010. - № 53. - С. 5-24.
[2] Графіті написані латинською, німецькою та польською мовами, саме тому ми відмовились від застосування терміна “польські”, “латинські”, “німецькі”, назвавши їх “латиничними” за аналогією до застосування терміна “кириличні”.
[3] СінкевичН. О., Корнієнко В. В. Латиничні графіті XVI-XVII ст. Софії Київської: до питання класифікації та атрибуції написів // Труди Київської Духовної Академії. - 2009. - Ч. 5: Спец. вип., присв. 300-літтю з дня упокоєння гетьмана Івана Мазепи. Мат-ли наук.-практ. конф. “Гетьман Іван Мазепа - будівничий Української Православної Церкви” (22-23 вересня 2009 р., м. Київ). - С. 168.
[4] Нами було прийнято рішення продовжити суцільну нумерацію, застосовувану нашим попередником з вивчення київських епіграфічних пам’яток С. Висоцьким, котрим було опубліковано 416 написів та малюнків. Відповідно, всім нововиявленим графіті надаються порядкові номери від 417-го.
[5] Згідно з прийнятою нами методикою (Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ - початок XVIII ст.). - К., 2010. - Ч. 1: Приділ св. Георгія Великомученика. - С. 6-7) під час реконструкції текстів використовуються чотири види дужок. У квадратних подаються втрачені внаслідок пошкоджень тиньку літери, у круглих - помилково або спеціально пропущені автором, у тому числі й при скороченні слів, у фігурних - реконструйовані за змістом слова або доповнення незакінчених слів, у скісних - випадкове подвоєння літер, обумовлене ушкодженням штукатурки в процесі видряпування літери й необхідністю її додаткового написання.
[6] Korona Polska przy złotey wolności starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami naywyższymi Honorami Heroicznym, Męstwem y odwagą, Wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, nauką Pobożnością, y Swiątobliwością ozdobiona Potomnym zaś wiekom na zaszczyt y nieśmiertelną sławę Pamiętnych w tey Oyczyźnie Synow podana. – T. drugi. Przez X. Kaspra Niesieckego Societatis Jesu. – Lwów, 1738 (далі – Niesiecki K. Korona Polska). – S. 254.
[7] Niesiecki K. Korona Polska. - Lwow, 1743. - Т. 4. - S. 594-595.
[8] Dynowska M. Bzowski Stanislaw // Polski Slownik Biograficzny. - Kraków, 1937. - T. 3. - S. 186-188.
[9] Niesiecki K. Korona Polska. - Т 2. - S. 598.
[10] Barycz H. Barski-Kochler Andrzej // Polski Slownik Biograficzny. - Kraków, 1935. - T. 1. - S. 307.
[11] Boniecki A. Herbarz Polski: wydanie nowe, elektroniczne / Dr Minakowski Publikacje Elektroniczne. - Krakow, 2002. - T. 17. - S. 82 (www.przodkowie.com).
[12] Однороженко О. Князівська геральдика Волині середини XIV - XVIII ст. - Харків, 2008. - С. 151.
[13] Niesiecki K. Korona Polska. - Т. 2. - S. 896-899.
[14] Ворончук І. О. Родоводи волинської шляхти XVI - першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела): Науково-методичне видання. - К., 2009. - С. 125.
[15] Urzędnicy dawnej Rzechypospolitej XII–XVIII wieku. – Kórnik, 2002. – T. III. – Z. 4: Urzędnicy województw Kijowskiego i Chernihowskiego XV–XVIII wieku: spisy. – S. 204, 227.
[16] Niesiecki K. Korona Polska. - Lwów, 1740. - Т. 3. - S. 426.
[17] Dworzaczek W., Swiętochowski R. Okolski Szymon // Polski Slownik Biograficzny. - Kraków, 1978. - T. 23. - S. 679-681.
[18] Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej / Pod red. A. Gąsiorowskiego. - Kórnik, 2007. -T. ІІІ. - Z. 5: Urzędnicy wolyńscy XIV-XVIII w. Spisy. - S. 66.
[19] Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. - К., 2008. - С. 189, 195, 203, 206-207.
[20] Пам’ятки. - К., 2001. - Т 3: Архів української церкви. - Вип. 1: Документи до історії унії на Волині та Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. / Упор. М. В. Довбищенко.- С. 339.
[21] Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування. - К., 2008. - С. 198, 218.
[22] Niesiecki K. Korona Polska. - Lwów, 1728. - Т 1. - S. 27-28.
[23] Стороженко А. В. Малоизвестные сочинения киевского бискупа Иосифа Верещинского (1589-1598 гг.). - К., 1890. - С. 1-2.
[24] Niesiecki K. Korona Polska. - Т 3. - S. 332.
[25] Ibidem. - Т. 1. - S. 192-194.
[26] Chodynicki K. Broniewski Marcin // Polski Slownik Biograficzny. - Kraków, 1936. - Т. 2. - S. 461-462.
[27] Stradomski J. Spory o “wiarę grecką” w dawnej Rzeczypospolitej. - Kraków, 2003. - S. 32.
[28] Chodynicki K. Broniewski Marcin. - S. 461-462.
[29] Byliński J. Marcin Broniewski - trybun szlachty wielkopolskiej w czasach Zygmunta III. - Wroclaw, 1994. - S. 20.
[30] Автори висловлюють подяку за це спостереження М. Довбищенку, публікаторові автографа Грековича.
[31] Niesiecki K. Korona Polska. - Т 1. - S. 219.
[32] Ibidem. - S. 218-219.
[33] Ibidem. - Т. 3. - S. 225.
[34] Окрім згаданих у цій статті ченців-домініканців, слід відзначити “автограф” Габріеля Олевінського у південній сходовій вежі Софії Київської. Див.: Сінкевич Н., Корнієнко В. Комплекс графіті центральної апсиди Софії Київської... - С. 166.
[35] Plesch V. Destruction or Preservation? The Meaning of Graffiti on Paintings in Religious Sites // Art, Piety and Destruction in the Christian West, 1500-1700 / Еdited by Virginia Chieffo Raguin. - Farnham, Surrey, England; Burlington, VT: Ashgate, 2010. - P 136-161.
[36] Див.: Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської. - С. 361-362.
[37] Niesiecki K. Korona Polska. - Т 4. - S. 664-675.
[38] Urzędnicy dawnej Rzechypospolitej XII-XVIII wieku. - T. III. - Z. 4. - S. 31, 67.
[39] Ibidem. - S. 342.
[40] Niesiecki K. Korona Polska. - Т 4. - S. 111.
[41] На сьогоднішній день складено облікову документацію на понад 2800 епіграфічних пам’яток Софії Київської ХІ - початку XVIII ст. Вже опубліковано першу частину задуманого корпусу, куди увійшли 480 графіті, що збереглись у приділі св. Георгія Великомученика (Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської...), до друку подано ще дві частини, одна з яких присвячена публікації 368 графіті з приділа свв. апостолів Петра і Павла, друга - 606 графіті з центральної нави Софії Київської.