Соціокультурна зумовленість дискурсивних практик у «Книгах житій святих» святителя Димитрія (Данила Туптала)

«Книги житій святих» Димитрія (Данила) Туптала, безперечно, є однією з найважливіших агіографічних праць для східнослов’янського світу – не дарма саме цей збірник передруковується й до нині. Немало дослідників цікавились постаттю святителя Димитрія і його доробком. У вивченні згаданого агіографічного збірника, як і інших староукраїнських релігійних пам’яток, пожвавлення наукового інтересу відбувалося у два етапи: др.пол. ХІХ – поч. ХХ ст. (В. Нечаєв [7], І. Шляпкін [12], А. Титов [10], М. Попов [8]) і сьогодення, з кінця ХХ ст. (С. Йосипенко [5], О. Державін [4], І. Ісіченко [1], Р. Турконяк [2], Д. Сироїд [9]). Безсумнівно, в наш час агіографічна література як предмет вивчення є актуальною, оскільки впродовж тривалого періоду зі зрозумілих причин була недоступною і перебувала поза межами наукового пізнання. У цьому дослідженні ми пропонуємо розглянути агіографічний збірник Д. Туптала з погляду дискурсивних практик, як історично і культурно специфічного набору правил для організації і продукування певної форми знання [11, 227-228], що становить наукову новизну.

Юлія Олешко, аспірант

Попередні праці, переважно теологічні та літературознавчі, маючи різні завдання, так чи інакше торкалися питання оригінальності житійних текстів свт. Димитрія і вплив на них таких джерел як «Великі Четьї-Мінеї» митрополита Макарія, збірники житій святих С.Метафраста і Л.Сурія, «Żywoty świętych» П.Скарґи. На початку кожного тому Д. Туптало подає широкий перелік авторів, праці яких він використовував під час складання житій, і також в кожному тексті містяться покрайні примітки з вказівкою на джерело. Однак наскільки ці записи відповідають дійсності визначити непросто, оскільки соціокультурний контекст змушував автора бути гнучким і підлаштовувати свій текст відповідно до ситуації. Серед згаданих імен – грецькі, слов’янські і латинські «учителі, списателі, історики і повіствователі». Такий синтез найкраще схарактеризував І.Шляпкін, зазначивши, що київські книжники «вміли взяти від Заходу лише хороше, не відкидаючи візантійського спадку» [12, VIII].

Враховуючи несамостійність української церкви, яка так і не змогла отримати дозвіл на самостійне книгодрукування, праці лаврських авторів мали задовольняти вимоги московських церковників, але часто так і не були затверджені до друку. У листі-відповіді на перший том «Книг житій святих» патріарх Йоаким висловлює своє обурення, що цю книжку, а особливо «Вінець Христов» А. Радивиловського, було надруковано без попереднього узгодження з ним, і наказує: «А впредь вамъ каковы книги случитс# печатати, первhе к нам объявити и написавъ присылати» [12, 192]. Комунікативна поведінка патріарха стає ще більш промовистою, коли звернути увагу на факт, що святитель Димитрій (Туптало) ще за рік до видання повідомив про підготовку до друку двох томів, але так і не отримав відповіді [Там само, 181]. Ймовірно, що церковне керівництво не мало на меті затверджувати до друку збірник «Книги житій святих» взагалі, а Д. Туптало це передбачив і зробив усе можливе, щоб його праця побачила світ.

Кожен том «Житій святих» починається присвятою вищим державним і церковним особам Московії. Примітно, що в другому і третьому томі наявна також присвята київському архімандриту, що свідчить про лібералізацію української церкви з приходом Адріана до патріаршого престолу. Не дивно, що київські книжники відкрито демонстрували прихильність і відданість царській владі, оскільки прагнули підтримати православну єдність і вбачали в ній миротворця, який протиставлявся мусульманському світові [13, 434].

Аби здобути підтримку і симпатію тих, від кого залежала подальша доля праці його праці, київський провідник намагається підкреслити спільність і спадкоємність «Книг житій святих» і «Великих Четьїх-Міней». Тут мовець вдається до такого прийому, коли інтенційність «я», зазвичай спрямована на «чужого», редукується і стає інтерсуб’єктивною [3, 122]: «w(т) опuстhнї# бо зgмли н҃шg#, ... чрgзъ нgчgстиваго цар# Агар#нскаго Батї#, разорgн(н)ым(ъ) бывшимъ ц҃рквамъ с҃тымъ ... погибоша мнwгї# с҃ты# книги, в(ъ) нихъ жg и житї# с҃тыхъ Бж҃іихъ быша написаны свойствgннымъ здg славgнорwссійскимъ #зыкомъ» (Кн. Жит. 1, Передмова). У такий спосіб автор наголошує на спільності й важливості написання «Житій», більше з тим, ця справа так і не була реалізована. Д.Туптало зазначає, що П.Могилу зупинила смерть, а для І.Ґізеля «люта# врgмgна частыми бран(ъ)ми, всgгдашними жg бhдами и скорбми прgпонu и томu сотвориша», хоча І. Шляпкін зауважує, що Ґізелевий рукопис «Житій» не було затверджено до друку. Крім того, Д.Туптало замовчує ще одну тогочасну агіографічну спробу – «Żywoty świętych» Л. Барановича, яка отримала негативну оцінку на Люблінському колоквіумі (1680) і не набула популярності.

Позиція свт. Димитрія була виразно проукраїнською (не дарма про його працю згадується в літописі С.Величка), він відчував потребу створення такого тексту для українського реципієнта, з метою заповнити нішу в тогочасній духовній літературі, не тотожну ні католицькій Речі Посполитій, ані православній Москві. Оскільки будь-яка людська діяльність зводиться до мовлення, то дискурсивні практики у «Житіях» є віддзеркаленням інтенцій мовця. Відповідно до настанови зміцнення православ’я, більшість із вказівок на маргінесах відсилають до Метафраста і Великих Четьїх-Міней. Наприклад, Житіє святого Іоаникія Великого у Д.Туптала починається так: «Пр҃пдбный w(т)цъ Іwаникїй, родис# въ странh Виfvстgй, въ вgси нарицаgмой Марикати, w(т) w(т)ца имgнg(м) Мvритрgкїа, матgрg Анастасїи» (Кн. Жит. 1, 391). Цей самий уривок в збірнику Макарія є значно довшим і детальнішим: «В(ъ) четырgнадgс#тоg лhто мuчитgльства Львова Константинова сына, ижg и wтъ Савра имumаго рода и плgм#, чюдный Иоаникіg wтъ матgрнихъ чрьтогъ исходитъ, gмu жg отчьство оубо Вифинійскаа gпархіа, вgсь жg Марикатова нарицаgма, к(ъ) сhвgрнhйшимъ Аполаоніады лgжаmи, родитиліg истинны извhствuюmg дhлы имgнъ наричgніg Миритзикіg и Анастасо» (Чет. М.). Як бачимо, київський книжник скорочує початок житія втричі, нехтуючи такою інформацією, як дата народження святого, тогочасних правителів і назву водойми, біля якої було розташовано поселення. Аналізований уривок з житія авторства Туптала є ближчим до Acta Sanctorum болландистів, хоча також є коротшим: Iste oriundus fuit Bithynorum provincia, vico Marycato, ad septentrionalem partem Apolloniadis lacus sito. Cuius pater vocabatur Myrizicus et mater Anastaso (Acta S.). Для переповідувача важливо було зберегти лише найсуттєвіші подробиці, передбачаючи, що пересічний реципієнт не сприйматиме велику кількість римських назв. Таку необхідність скорочення мовець пояснює на початку другого тому: «в(ъ) Вgликихъ Чgт(ь)#хъ и в(ъ) инныхъ рuкописныхъ книгахъ с излишїgмъ словgсъ написана#, #кw коgждw w(т) нихъ двhма или трgма дgнми, gдва прочgсти возможнw, аmg и прилhжнw чтumи» (Кн. Жит. 2).

Безперечно, серед джерел, якими користувався свт. Димитрій, були церковнослов’янські твори, а саме «Великі Четьї-Мінеї» Макарія та «Анфологіон» А.Грека, але, як доводить дослідник О.Державін, Д.Туптало не достатньо знав грецьку мову, тому читав С.Метафраста в обробці Л.Сурія. Тому покликання на Метафраста фактично означають використання святителем латинськомовного тексту – «Vitae Sanctorum» Л. Сурія та «Acta Sanctorum» болландистів [6, 57]. На підтвердження цього знаходимо запис в рукописному варіанті Житія Сави Преосвященного: «Чgть# повhдаgтъ:% осв#титс# цgрковь в в҃і днь індикта д҃і, а Сuріuш з Метафрастомъ того врgм# осв#bbnmgнї# церкви нg взмhнкuютъ» [12, 237]. Принагідно відзначимо, що у приготовлених до друку текстах мовець навмисне уникав польського впливу, помітного в рукописах, і жодного разу не згадує про збірник «Żywoty świętych» П.Скарґи, хоча й користувався ним. Порівняймо покликання і деякі уривки з Житія Іоана Дамаскіна:


Кн. Жит. 2, 35 зв.
Рукописне житіє
Żyw. Św., 327
Напїсат%g(л) сgго жітїа бh Іwан(ъ) Патрїархъ Іgр(с҃)ли(м)скїй. И(з) нgгw жg здh сокраmgн(н)hg мало
Surius t. III fol. 115 л. 29
Pisany od Jana Patryarchy. Surius, t.5

Ймовірно, що примітку в рукописі автор робив для власного користування, однак для друкованого примірника він надав перевагу іншому покликанню.


Крім того, порівнюючи тексти Туптала і Скарґи, легко помітити подібність структури висловлювань і лексики; зрозуміло, що київський книжник пристосовував польськомовні «Житія» до православного контексту, відкидаючи елементи, актуальні для католицької віри:


Кн. Жит. 2, 43зв. – 44
Żyw. Św., 330
Писа жg и противu gрgтикw(в), а найпачg противu иконобwрцgвъ
Pisał y przećiw heretykom wiele, zwłaszcza obrazoborcom, y księgi o prawey katolickiey wierze
В(ъ) таковыхъ трuдgхъ, сgбh полgзныхъ, и цр҃квh Хр(с҃)товой shло потрgбныхъ, и в подвизgхъ инwчgски(х)... прgйдg къ Хр(с҃)тu
Tak na tych duszy swey y kosciołowi pożytecznych pracach, swiątobliwie żywota dokonał, y do Chrystusa się przeniosł

Використання збірника П.Скарги є очевидним, оскільки деякі елементи, наявні у тексті Д.Туптала, з текстів-попередників є лише у польському джерелі. До слова, порівняймо уривок із Житія Олексія, чоловіка Божого:



Кн. Жит. 3, 129
Чет. М.
Żyw. Św., 628
емu жg б#хu три тыс#bbnmи слuгъ, златы# по#сы, и свhтлы# шgлковы# одgжды нос#bbnmих.
Б#ахu жg емu три тыс#bnmа отрокъ со златыми по#сы, и свhтлы ризы нос#mg.
Miał trzy tysiące sług, pasy złote i jedwabne szaty noszących


По-перше, Д.Туптало використовує назву «слуги», як у Скарґи; по-друге, залучає атрибути з обох джерел – «
свhтлы# шgлковы# одgжды», а деталь про шовковий одяг знаходимо лише у П.Скарґи.


Кн. Жит. 1, 298
Acta S.
Żyw. Św., 723
Аг҃глъ бо г(с҃)днь разрhши оузы ихъ, и здравихъ на сuшu извgдg.
Confestim autem angelus Domini stetit secus illos: dirupit vincula eorum, ejecit eos intactos.
Anioł wyniosł y rozwiązane w zdrowiu na brzegu postawił.

У вище поданих уривках із Житія Косми і Даміана атрибут «здравихъ» також запозичений із тексту П.Скарґи. На противагу цьому, в латинськомовному джерелі – «ejecit eos intactos» («викинув їх неторканими (неушкодженими)»), тобто київський автор звертався або до двох джерел, надаючи перевагу польськомовному, або лише до одного.


Додамо, що загальні настанови Д.Туптала і П.Скарґи були подібними, а саме розширити аудиторію, подати агіографічну літературу доступно для всіх верств населення. Тому обидва автори віддають перевагу компактним синтаксичним структурам і використанню непрямої мови, що сприяє однозначному розумінню:


Кн. Жит. 1, 298
Acta S.
Żyw. Św., 723
Къ жgртвh идолстhи их принuждавшg (счи)

Intuitus autem præses eos, dixit: Audite præcepta mea: eligite, quod expedit vobis
Czynić im ofiary bogom kazał (723)

Рцhтg ми котwріg тw сuть чаровg ваши
Præses autem jussit eos statim adduci in conspectu suo: dixit eis: maleficia vestra omnes vicerunt: Docete me etiam artem vestram.
Powiedzcie mi, co są za czary wasze




Тексти деяких житій виразно подібні до латинськомовних текстів, хоча не мають будь-якої вказівки, або мають вказівку на інший текст. Наприклад, «Страданіg Павла и Ііаніи. wт Мgтафраста и Чgтh» є майже дослівним перекладом із латинського джерела:


Кн. Жит. 3, 64
Acta S.
Аврgлїанъ царъ, заповhдь дадg по всgлgннhй на хр(с҃їаны, да вси принос#тъ богwмъ жgртвы, противл#юbbnmїис# жg, да лишаgми бuдuт(ъ) житї# сgгw лютыми мuками (лг).
Aurelianus imperator per totum orbem terrarum contra Christianos edictum proposuit, ut omnes idolis sacrificarent; qui vero id facere noluissent, vita pessime privarentur.

Коли ж повернутися до приміток у рукописному тексті «Житій», там натрапляємо на такий запис: «ex Sanctorum Actis: 
собраніg нhкихъ св#тых дрgвних возможно наполн#ти дни (Fabianus Papa Martyr, Gylda)» [12, 370]. Очевидно, що автор також користувався латинськими джерелами, щоб максимально збільшити коло християнських святих, мучеників і преподобних, але скоротити тексти і також змінити їх якісно.

У висновках зазначимо, що святитель Димитрій мав на меті розширити аудиторію, подати агіографічну літературу, з одного боку, традиційно, з іншого – сучасно, а головне доступно для всіх верств населення. Автор вдавався до таких дискурсивних практик, коли замовчував використання латинсько- і польськомовної літератури, яка стверджувала католицьку віру, натомість акцентував на православних джерелах, хоча насправді постійно мав доступ лише до одного, найрідше згадуваного. Про успішність дискурсивних практик свідчить хоча б той факт, що святитель Димитрій є єдиною канонізованою особою XVIIІ ст. у РПЦ.

Проаналізовані дискурсивні практики засвідчують багатовимірність намірів мовця, що зумовлено екстралінгвальними чинниками. Встановлені дискурсивні практики кінця XVII ст. відбивають безперечний зв’язок текстів із соціокультурною ситуацією, а саме залежність української церкви від Московської митрополії і книгодрукування, як одного з видів її діяльності. Безсумнівно, «Книги житій святих» є непростим, але водночас багатим матеріалом, який вимагає сучасного осмислення і тоді зможе дати відповіді на багато питань.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Архиєпископ Ігор (Ісіченко). Аскетична традиція Києво-Печерського монастиря в агіографічному дискурсі свт. Димитрія Туптала / Архиєпископ Ігор (Ісіченко) / Дмитро Туптало у світі українського бароко: збірник наукових праць. — Львів: Артос-Апріорі, 2007. — С. 7–14.
2. Арх. Рафаїл (Турконяк). Димитрій Туптало, митрополит Ростовський, та його “Четії Мінеї” / арх. Рафаїл (Турконяк) // Київська академія. — Вип. 6. — 2008. — С. 158–168 Львів: Свічадо, 2005 – 2013.
3. Гуссерль Э. Картезианские медитации / Эдмунд Гуссерль / Пер. с нем. В.И. Молчанова. – М. : Академический проект, 2010. – 229 с. – (Философские технологии).
4. Державин А., протоиерей. Радуют верных сердца. Четьи-Минеи свт. Димитрия, митрополита Ростовского, как церковно-исторический и ли- тературный памятник / прот. Александр Державин. – М.: ИИПК “ИХТИОС”, 2006. – 288 с.
5. Йосипенко С.Л. Етичне вчення Д.С. Туптала (св. Димитрія, митрополита Ростовського) в контексті української духовної традиції [Текст] : Автореф. дис...канд. філос. наук: 09.00.05 / Йосипенко Сергій Львович ; НАН України, Ін-т філос. – К., 1996. – 27 с.
6. Моршна Н. Житіє святого Олексія, чоловіка Божого, у редакції «Книг житій святих» святителя Димитрія (Туптала) / Надія Моршна // Мандрівець. (Накові виклади. Літературознавство). – К., 2012. №5. – С. 57-61.
7. Нечаев В. П. (Еп. Виссарион). Святый Димитрий (Туптало), митрополит Ростовский / В. Нечаев. — М., 1849. – 102 с.
8. Попов М.С. Святитель Димитрий и его труды. – СПб, 1910. – 355 с.
9. Сироїд Д.І. Житіє Теодосія Печерського преподобного Нестора і жанрова традиція [Текст] : дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Сироїд Дарія Ігорівна ; Одеський національний ун-т ім. І.І. Мечникова. – О., 2003. – 182 с.
10. Титов А. А. Житие св. Димитрия, митрополита Ростовскаго, составленное по рукописям и печатным источникам / А. Титов. Ростов-Ярославский, 1902. — 31 с.
11. Фуко М. Археология знания / Мишель Фуко / Пер. с фр. М.Б. Раковой, А.Ю. Серебрянниковой. – Спб: ИЦ «Гуманитарная Академия»; Университетская книга, 2004. – 416 с. – (серия «Ars Pura. Французская коллекция»).
12. Шляпкин И. А. Святой Димитрий Ростовский и его время (1651–1709). — СПб., 1891. – 460, 102 с.
13. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. – 3-тє вид., перероблене та розш. – К. : Критика, 2006. – 584 c.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ
Кн. Жит. 1. – Туптало Д. Книга житій святих. Т.1: вересень – листопад. – К., 1689. – Стародрук ЦНБВ Кир. 61.
Кн. Жит. 2. – Туптало Д. Книга житій святих. Т.2: грудень – лютий. – К., 1695. – Стародрук ЦНБВ Кир. 709.
Кн. Жит. 3. – Туптало Д. Книга житій святих. Т.3: березень – травень. – К., 1700. – Стародрук ЦНБВ Кир. 816.
Чет. М. – Великие Четьи-Минеи митрополита Макария [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://drive.google.com/folderview?ddrp=1&id=0BxA-tH6B4x-JSXY4d0o4dk1xck0#
Acta S. – Acta Sanсtorum [Electronic resource]. – Mode of access: https://www.heiligenlexikon.de/Glossar/Acta_Sanctorum.htm
Żyw. Św. – Żywoty świętych...na każdy dzień przez cały rok, wybranych z poważnych pisarzów y doktorów kościelnych / Skarga Piotr. — Kraków, 1619.