Ольга Андріянова
Надзвичайно драматичною й складною є історія запорозького козацтва - явища героїчного, суто народного, яке не має аналогів у світовій історії. Втім, у процесі розбудови незалежної України все величнішою стає його історична роль. Запорозьке козацтво успадкувало у військовій справі, мореплавстві кращі традиції своїх попередників - київських великокняжих дружинників. Запорожці, яких не даремно називали „водяними козаками”, утвердили і розвинули українське мореплавство в Азово-Чорноморському і Середземноморському басейнах уже наприкінці XVI століття [20, с.14-15].
Після кількох століть небуття знову повстав наш вітчизняний флот. На просторах морів залунало рідне українське слово. Вплив козацтва відобразився на всіх сферах життя нашого народу, в тому числі й на мовній. Авторитет української мови зміцнювався й тим, що на Січ - славну „козацьку християнську республіку”, приймали кожного воїна з двома умовами: новоприбулий визнає й приймає християнську православну віру та українську мову [17, с.113-116].
На жаль, через трагічну долю козацтва до нас дійшло дуже небагато відомостей. Значна кількість документів козацької доби, передусім раннього, або цілком знищена, або розпорошена по архівах Росії, Туреччини, Польщі, інших країн. Брак достатньої кількості матеріалу спричинив те, що потрібні ілюстрації добиралися із таких джерел: з Архіву Коша Нової Запорозької Січі, з козацьких літописів, літератури щодо історії Запорожжя, з фольклору про козацтво.
Окремі дані про проблеми термінології у цей період загалом, і військової зокрема, зустрічаємо у працях Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк, Л.Мурашко, Т.Михайленко, Я.Рибалки, Я.Яремко. Питання ролі і місця іноземних запозичень у військовій лексиці у зазначений період розглядають у своїх роботах А.Соболевський, І.Огієнко, Р.Сидоренко, В.Тамань, Г.Халимоненко.
Певні відомості про військову лексику знаходимо у пам’ятках української мови. Процес формування козацтва як національної військової організації, позначений специфічними геополітичними умовами, спричинив значні зміни в українській військово-морській лексиці (далі - ВМЛ). Проте в козацьку добу ще зустрічається ВМЛ слов’янського походження, яка складала серцевину військово-морського словникового складу княжої доби. Ці терміни зберігають, як правило, свою етимологічну виразність: вітрило, ніс, гребець.
Фіксуються й лексеми засвоєні у княжу добу завдяки запозиченням, скажімо: щогла, парус, галія. У “Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст.” [18, с.496] реєструється номінація кораб (церковнослов’янське корабь), корабель.“Іо Стєфан воєвода божією мл(с)тію господарь землиє молдавскьіє снь Богдана воєводоу стьвороу сію коукю за кораб в льт”. З процесом пізнання дедалі більше загальновживаних слів включається у сферу термінологічної лексики: дуб, липа, бик, коза.
Виникають нові лексеми на позначення суден слов’янського походження: ком’яга, дуб, дубас. Зокрема, в Архіві Коша Нової Запорізької Січі у документах 1734-1775 рр. часто зустрічається лексема дуб. “Також ωт сторони ωчаковской и кримъской дубами ω нεпріателских ωбращеніях провѣду йтε и до насъ” [2, с.97]. М.П.Загоскін зібрав дані про виготовлення суден класу ріка-море: липа, дуб, а на Дніпрі ще є властивою номінація козацька липа [13, с.372-373]. Дослідники занотовують лексеми на позначення суден - коза, бик, плавок.
Поступово узвичаєні слов’янські спеціалізовані слова-терміни витісняються іншомовною лексикою. Хвиля тюркізмів входить у наше морське словництво. Питання тюркських лексичних елементів в українській мові і, зокрема, у військовій лексиці, є частиною проблеми про тюрксько-слов’янські мовні контакти. Відомо, що перші зіткнення слов’ян з тюркськими народностями відбулися у княжу добу. Через те, що судноплавство в кочових народів було менш розвинене ніж в Україні напрям запозичень міг іти з української до їх мов. Виводимо декілька шляхів запозичень військово-морських лексем у тюркську лексику: присутність тюркських етнічних елементів у бродників-берладників, подорожі чумаків у Крим, військово-морські походи козаків, перебування полонених козаків на турецьких каторгах-галерах.
При визначенні шляхів проникнення конкретного слова тюркського походження постають певні труднощі, що пояснюються відсутністю точної документації. Єдиним критерієм, за допомогою якого ми можемо довідатися про локалізацію запозичення, є контекст. Інформаційні джерела не дають повної відповіді на питання про склад козацького флоту. Як відомо, запорожці протиставляли турецькому флоту свої знамениті чайки. Досить цікавою є етимологія цієї номінації. Д.Яворницький, один із найвідоміших дослідників козацької доби, визнавав, що цей термін походить від татарського словосполучення “каік”-“чаік”, що означає “круглий човен”, чи човен із овальним дном, у котрого немає чітко вираженого кіля [25, с.29]. Польський історик М.Бєльський (XVI століття) засвідчує, що козаки переправлялись через пороги в човнах, які вони називали czajka [10, с.122]. Назва чайка зустрічається і в джерелах XVII століття. Термін чайка в значенні “судно”, “корабель”, “піратське судно” донині зустрічається в мовах середземноморських і чорноморських країн:
Турецька Sajka
Румунська Saica
Болгарська Шайка
Новогрецька Стеха
Італійська Saicca
Угорська Sajka
Французька Saique
Німецька tschfaeke
Ю.Тушин вважає, що цей термін італійського походження [21, с.52]. ВМЛ козацької доби вагомо збагатилася тюркськими запозиченнями. Каюк (1) - „невеликий річковий плоскодонний човен з двома веслами чи річкове однощоглове вітрильно-веслове судно”, запозичення з турецької або кримськотатарської мови [23, с.23; 22, с.215; 8, т.2, с.412]. “Тогді козаки у каюки скакали...” [1, с.208-230]. Цікавою є етимологія й омоніма каюк (2), який виводиться від виразу „каюк прийшов” - „прийшов кінець”, первісно „прийшов човен-каюк” у зв’язку з тим, що в ХVII ст. на Дону каюками перевозили вбитих [8, т.2, с.412].
Чердак - “поклад”, “палуба” (тюрк. cardak - “тераса на 4 колонах”) чи верхня частина палуби. Можливий фонетичний варіант даної лексеми: “Козацькою цвітною хрещатою корогву на чардак виноси” [19, с.699-719]. Бурундук - “канат від суднової корми до набережного кнехта-паля” (тюрк. burunduk - “повід і кільце до верблюжого носа”, а тюрк. бурун - “ніс, ріг суходолу”). Чал - “мотузка, канат” (тюрк. calmak - “обмотувати, обв’язувати”). Гемія - “велике судно” (тюрк. gemi - “корабель”). Сала - козацький плотик при переправі, на який складали зброю й одяг та прив’язували коневі до хвоста” (тюрк. sal - “плотик”). Можливо, тюркського походження і назва річкового судна байдак - „річкове однощоглове палубне судно з шпринтовим озброєнням і клівером, використовувалось для перевезення вантажів по Дніпру і його притоках”. Етимологія даного слова точно не визначена, зокрема, М.Фасмер вважає його запозиченням з якоїсь східної мови, точно не визначеної [22, с.107]; можливо споріднене з байда „довбаний човен” [8, т.1, с.116].
На поповненні новими лексемами української мови позначилися і контакти з сусідньою Росією. Байдара - „обтягнуте шкірою гребне судно, застосовувалось на Дніпрі”, білоруською, болгарською - байдарка, чеською bajdarka, схв. байдара; - очевидно, запозичення з російської мови; рос. байдара, байдарка вважається утвореним від байда „довбаний човен” або від байдак „річкове судно” [22, с.107; 8, т. 1, с.116]. У системі військово-морських назв непохідні словотвірні форми відіграють суттєву роль у словотворенні, оскільки виступають у ролі твірної бази лексичних одиниць: байдара - байдарка, байдак - байдачник. Лексема ушкал - uskoj (фін.) - “мале судно” - ушкуй (рос.) - волзький човен - ушкуйник (рос.) - річковий розбійник - ушкал (тюрк.) - „пірат, річковий розбійник”.
У XV-XVI століттях в українських землях поширився польський військовий устрій, що не могло не позначитися на українській ВМЛ. Скажімо: берлин - чи варіант берліна „вид річкового судна, баржі” могло бути вперше ужите в польській мові [8, т. 1, с.175]. Поряд із словами слов’янського та тюркського походження в системі військово-морської термінолексики з'являються полонізми та германізми. Судноплавні терміни німецько-польського походження почали у нас з'являтись вже з XIV століття з розвитком річкової торгівлі. Але досить відчутно вони доповнюють досліджувану лексику в XVI-XVII столітті. Поширення маґдебурзького права у Польсько-Литовській державі значною мірою посилювало вплив германізмів. У “Лексиконі словенороському” Памво Беринда констатує їх, як відповідники церковнослов’янських і староукраїнських термінів: окрут - “корабель”, лина, поврозок - “канат”, стир - “кормило”, стирувати - “керувати судном”, жагель - “вітрило”, (нім. Sejel), машт окрутовий - “щогла” (нім. mast), флисник - “гребець” [4].
На турецьких каторгах, галерах, гребцями були українські полонені - невільники, приковані до лавок ланцюгами: “Оузы: ланцухи, поворозє, вязенє, оузлы, оковы”. Слово ланцюг зайшло в українську мову в XVI-XVII столітті з німецької через польську; порівн.: німецьке - lanzug, полкьке - lancuch. Така підневільна, примусова праця, прикованих до лавок ланцюгами гребців, була дуже тяжкою [15, с.22].
У XVI столітті частіше зустрічаються номінації суден німецького походження: шкута - “найбільше, двохмачтове судно”, ліхтан - “мале судно”, брандер (нім. brander, від brand - “горіння, пожежа” чи у Етимологічному словнику української мови [8, т.1, с.244] виводиться з голлан. brander) - „судно, наповнено вибуховими речовинами, призначалось для підривання або запалювання ворожих суден при зіткненні з ними, або судно, призначене для затоплення для перегороджування фарватеру”. О.Горбач [5] доводить, що і лексема бат - “вітрильний перевізний човен”, німецького походження, хоч у Етимологічному словнику української мови [8, т.1, с.149] вказується, що походження слова остаточно не з’ясоване; може бути пов’язане з рос. [бат] „видовбаний з однієї колоди човен”, яке виводиться від дієс. batr „човен”, що походить від дангл. bat „тс.” або з пол. bat „вітрильний човен”, яке походить від іт. batto „човен”, battello „тс.”, що зводиться до того самого дангл. bat; М. Фасмер [20, т.1, с.133] пов’язує рос. [бат] „видовбаний з однієї колоди човен” з [бат] „дрючок”, припускаючи початкове значення „колода, стовбур”.
Лексеми на позначення складових частин судна і назв професій, переважно німецького походження. Харчами завідував шипер, при стирі (руделі) судна стояв стирник і його відповідник на штабі (носі судна) - штабник, помічник лоцмана “керівника судна”, був боцман. „Виробник товстих канатів” (нім. leine - “веревка, трос”) - линник. Номінація линник утворилося від польського lina - „товстий канат, шнур, трос”. В польську мову це слово зайшло з німецької: порівн. - leine - „вірьовка, трос” [15, с.49]. Слово каторга - „старовинне веслове судно”, katergon - “галера, весельне судно”, запозичене з середньогрецької мови, є припущення турецького посередництва при запозиченні [8, т.2, с.405]. “Каторги єдины палилъ, другіи потопилъ”. В українську мову воно зайшло через турецьку в кінці XVI століття [15, с.22].
Запозичення з італійської морської термінології також притаманне для народів басейну Середземного моря. Раннє козацтво в XIII-XIV столітті, будучи в зносинах з генуезцями і венеціанцями, які проживали в приморських містах Чорного моря, засвоювало не лише термінологію, а й практичний досвід останніх. Зрештою, на думку О.Горбача [5, с.10-11], турки навчалися справі мореплавства в греків та італійців, тож і при окремих таких запозиченнях із турецької йтиметься про первісні грецькі та італійські слова. Так, лексема демено - “кормильне весло” в тюрк. diimen “кормило”, а в італ. timone. Історики зазначають, що італійський вплив на Чорноморському узбережжі розпочався в ХІІ-ХIII століттях. Переломним став 1571 рік, коли генуезці стверджують своє панування на морі [24, с.40-44]. У XVI-XVII століттях - у період українського Відродження - посилюється увага до італійської мови, як джерела поповнення словникового складу літературної мови. Це знайшло відображення й у ВМЛ козацької доби. Галеас (італ. galiazza - “велика галера”) - „вітрильно-гребне військове судно в європейських флотах XVI-XVII століття” (уперше застосоване венеціанцями). Галера (італ. galera ) - „дерев’яне гребне військове судно з одним рядом весел і 2-3 щоглами з три-чотирикутними вітрилами”. Існують фіксовані варіанти даної лексеми: галєр у Й.О.Дзендзелівського [6], галяра, ґалєра у Є.Желехівського, С.Недільського [10], а у Д.І.Яворницького [26] ґаляра, гамірка. І в російській, і в білоруській, і в болгарській та сербо-хорватській мовах вживалась лексема галера, у польській, чеській, словацькій - galera. Це запозичення з італійської мови, пов’язане з старогрецьким словом, походження якого остаточно не з’ясовано [8, т.1, 459]. Хоч М.Фасмер [22, с.65] пояснює, що дане слово проникло в російську мову через посередництво польської gelera, gelerowy, з нім. galere. “Сумніву нема, що галера, каторга, те прокляте судно, що чуло стільки розпачливих людських стогонів”. Багато термінів італійських мореплавців активно вживались і в XVII-XVIII століттях. Наприклад: скандал (від італ. scandalio) - „лот”, бусол (від італ. bussola) - „компас”; верголя (від італ. arigola через посередництво сербо-хорватської vrgola) - „румпель”, каштель (від італ. castello через посередництво сербо-хорватської kastel, kastel, kastelo) - „напівбак”, куверта - палуба [4].
Серед назв на позначення морехідних реалій зустрічаються поодинокі випадки запозичень із французької мови. Абордаж - (фр. abordage, від bord - “борт судна”) - „спосіб ведення морського бою за часів гребно-вітрильного флоту, що полягав у зчепленні бортів суден для рукопашної сутички їхніх екіпажів”. Д.Яворницький [25, с.277-278] так описує атаку запорозьких чайок: “В той час одна половина відважних плавців працювала веслами, а друга, з ніг до голови озброєна, кидалася на абордаж “важкого, трирядовесельного” турецького корабля...”
Найважливіше місце ВМЛ козацької доби займають лексичні запозичення. Вони є наслідком контактування української мови з тюркськими, польською та німецькою мовами на усно-розмовному та літературно-писемному рівнях. Частина лексичних запозичень є наслідком не безпосередніх контактів старої української мови з тією чи іншою мовою, а результатом транслінгвістичного поширення слів однієї мови на інші через мову-посередник. Тому визначення мови-джерела, як і мови-посередника, конкретних шляхів і часу запозичення слова в окремих випадках може бути гіпотетичним. Освоєння запозичень у дану термінологію було викликане необхідністю номінацій нових реалій військово-морської галузі, які на українському ґрунті не мали понятійних відповідників.
Сьогодні дані лексеми практично не фіксуються ні в розмовній мові, ні в говірках. Хоч ще у 30-х роках ХХ сторіччя зустрічається ряд військово-морських термінолексем у моряків-чорноморців Нижнього Подніпров’я, котрі залишилися тут, очевидно, зі часів турецького панування: демено, бандера, бандира [7, с.17; 3, с.82].
Для досліджуваної групи термінів продуктивним виявився морфологічний спосіб словотворення. Дослідження показує, що кількість суфіксальних словотворчих формантів, за допомогою яких утворюються терміни-іменники, досить численна. Це суфікси як власне українські, так і спільносхіднослов’янські -яр, - ник, -ок, -к: барвяр, линник, облавок, копанка, плавок. Ступінь активності даних суфіксів неоднаковий. У системі військово-морських назв непохідні словотвірні форми відіграють суттєву роль у словотворенні, оскільки виступають у ролі твірної бази лексичних одиниць: байдара - байдарка, байдак - байдачник.
Помітне розширення номінаційної бази ВМТ відбулося завдяки засвоєнню чужоземних слів у поєднанні з українськими формантами: стирник, штабник, гарматник. Отже, розповсюдженими стають “гібридні” терміни, що приймають форму сполучення запозиченого кореня з незапозиченим афіксом. Синтаксичний спосіб термінотворення позначається переважно структурною моделлю: іменник + прикметник.
Двоскладні словосполучення можна поділити на 3 групи, кожна з яких утворює певну модель:
1. Національне + національне слово: драбина мотузняна.
2. Національне + іншомовне слово: машт окрутовий.
3. Іншомовне + іншомовне слово: квадрант нюрнберзький.
Термінологізація загальновживаних слів була малопродуктивною у досліджуваній тематичній групі. Метафоризація - один із шляхів термінологізації військово-морської термінолексики козацької доби. У номінації суден зустрічаються зоологічна лексика: бик, коза, біологічна - дуб, липа.
Характерним є вживання лексичних паралелізмів, що ні змістом, ні сферою вживання, ні стилістичними чи емоційними відтінками не розрізняються. Вони утворилися внаслідок:
1. Різного фонетичного освоєння іншомовних слів: чердак - чардак, корабель - кораб.
2. Паралельного функціонування термінів, запозичених із різних мов: байдак - берлин, лина - канат, стир - кормило.
3. Уживання лексичних паралелізмів питомого й іншомовного: гребець - флисник, вітрило - жагель.
Проведений аналіз дозволив виявити, що основним пластом ВМЛ козацької доби є переважно іменники: щогла, вітрило, якір. Виявився невеликим відсоток термінів-дієслів: бартижити “йти на парусах проти вітру зиґзаґами”, стирувати “керувати судном”.
Дослідження свідчать про те, що ряд військово-морських лексем цього періоду, які не мали колись військово-морського значення, характеризуються тенденцією до термінологізації. Частина із них у подальшій історії розвитку української мови зберігає значення терміна, а інша частина вже у XVIII столітті втрачає своє термінологічне значення. За семантикою дані терміни можна об’єднати в тематичні групи: номінації суден, складові частини суден, назви професій.
Крім того, в історії українського мовознавства здійснювалось неодноразове повернення до ВМЛ козацької доби. У період „золотого десятиріччя” вперше друкувались військові словники, де використовувалась дана лексика. Скажімо, В.Євтимович у „Московсько-українському словнику для військових” [9] фіксує цілу низку військово-морських термінів, характерних для козацької доби і намагається її відновити: битва - бій, баталія, січа - у запорожців; баталія мішаного характеру: галас - особливими ватагами, гармидер - кожна самостійно; герць, герець - сутичка перед баталією порізно або малими купками; лазутчик - (у чорноморських козаків - Є.) пластун. Зустрічаються лексеми, які на той час вийшли з активного вжитку: судно — байрак, дуб, чайка, галера. І взагалі одним із визначальних напрямків розвитку української ВМЛ цього періоду був так званий історичний романтизм. Виразники “історичного романтизму” (термін Ю.Шевельова) були прибічниками відродження термінології козацької держави XVII сторіччя.
Отже, приходимо до таких висновків - на кінець XVII сторіччя ВМЛ - це вже система засобів вираження військово-морських понять. Як свідчить ретроспективний аналіз даної лексики, розбудова її базувалася на взаємодії таких чинників: запозичення - як результат міжмовних контактів; використання успадкованих словотвірних моделей та створення нових.
Зміни, які відбулися із ВМЛ козацької доби особливо помітні у зіставленні з даною лексикою княжої доби. Таким чином, можемо стверджувати, що уже в XVII столітті почала формуватись україномовна військово-морська термінолексика.
Припинив своє існування незалежний козацький флот, і зупинилось у розвитку військово-морське словництво.
Джерела та література
1. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. - К., 1874. - С. 208-230.
2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. Т. 1. К.: Наукова думка, 1998. - С. 97, 301.
3. Берлізов А. А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров’я // Наук. зап. Чернігівського держ. пед. ін-ту. - Т.IV. - Вип.4, - 1959. - 82 с.
4. Богородский Б.Л. Русская судоходная терминология в историческом аспекте: Автореферат дис. ... докт. филол. наук - Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1964. - 32 с.
5. Горбач О. Українська морська й судноплавна термінологія//Вісті братства колишніх вояків і УД УНА. - Мюнхен, 1958. - С.10, 11.
6. Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров’я. Лексикографічний бюлетень (Ін-ту мовознавства АН УРСР), вип. 6, - К., 1958.
7. Дзендзелівський Й.О. Українські говори Нижнього Подністров’я: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. - Одеса, 1951. - С.12; 17.
8. Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. Гол. ред. О.С. Мельничук. - К.: Наукова думка, 1982.
9. Євтимович В. Московсько-український словник для військових. - К.: Друкарня Головної Шкільної Управи В.М, 1918. - 125 с.
10. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. - Т.1-2. - Львів, 1886.
11. Жерела до історії України-Русі. - Львів, 1908. - Т. 8. - С. 122.
12. З рибальської термінології с. Дуфінки на Одещині. Доповідь на зібранні Етнографічно-Літературної Секції Одеської Комісії Краєзнавства 1.IV.1927. Віснику Інституту Української Наукової Мови. В. І, 1928 р.
13. Загоскин Н.П. Русские водные пути и судовое дело в допетровской России. - Казань, 1909. - С. 373.
14. Лексикон словенороський Памви Беринди // Під. ред. Німчука В.В. - К.: Вид. АН УРСР, 1961.
15. Москаленко А. А. Українська історична лексикологія. - Одеса, 1972. - С. 22, 49.
16. По Україні. Нариси й оповідання. Випуск-1. - Катеринослав, 1919.
17. Радчук В. Добірним зерном колосися, мово! // Військо України. - 1992. - №3. - С.113-116.
18. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. Ред. кол. Д.Р.Гринчишин. У 2-х т. Т. 1. - К.: Наукова думка, 1977.
19. Собрание сочинений Н.И. Костомарова. - Т. 21 - СПБ, 1905. - С. 699-719.
20. Сокульський А. Морські походи запорожців. - Дніпропетровськ: „Січ”, 1995. - С. 14-15.
21. Тушин Ю. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. - М.: Наука, 1978. - С. 52.
22. Фасмер М. Этимологический словарь русского язика. - Т.1-4. - М,. 1964-1973.
23. Халимоненко Г.І. // УМЛШ. - 1977, - №9, - С. 23.
24. Чечитко Ю. Т., Потеряйко Я. И. История морского флота: Материали к спецкурсу в помощь курсантам и преподавателям. Вып. 1. - Одесса: ОГМА, 1992. - С. 40-44.
25. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. - Львів: „Світ”, 1990. - С. 29, 277, 278.
26. Яворницький Д.І. Словник української мови. Т.1. - Катеринослав, 1920.
1. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. - К., 1874. - С. 208-230.
2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. Т. 1. К.: Наукова думка, 1998. - С. 97, 301.
3. Берлізов А. А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров’я // Наук. зап. Чернігівського держ. пед. ін-ту. - Т.IV. - Вип.4, - 1959. - 82 с.
4. Богородский Б.Л. Русская судоходная терминология в историческом аспекте: Автореферат дис. ... докт. филол. наук - Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1964. - 32 с.
5. Горбач О. Українська морська й судноплавна термінологія//Вісті братства колишніх вояків і УД УНА. - Мюнхен, 1958. - С.10, 11.
6. Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров’я. Лексикографічний бюлетень (Ін-ту мовознавства АН УРСР), вип. 6, - К., 1958.
7. Дзендзелівський Й.О. Українські говори Нижнього Подністров’я: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. - Одеса, 1951. - С.12; 17.
8. Етимологічний словник української мови в 7-ми томах. Гол. ред. О.С. Мельничук. - К.: Наукова думка, 1982.
9. Євтимович В. Московсько-український словник для військових. - К.: Друкарня Головної Шкільної Управи В.М, 1918. - 125 с.
10. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. - Т.1-2. - Львів, 1886.
11. Жерела до історії України-Русі. - Львів, 1908. - Т. 8. - С. 122.
12. З рибальської термінології с. Дуфінки на Одещині. Доповідь на зібранні Етнографічно-Літературної Секції Одеської Комісії Краєзнавства 1.IV.1927. Віснику Інституту Української Наукової Мови. В. І, 1928 р.
13. Загоскин Н.П. Русские водные пути и судовое дело в допетровской России. - Казань, 1909. - С. 373.
14. Лексикон словенороський Памви Беринди // Під. ред. Німчука В.В. - К.: Вид. АН УРСР, 1961.
15. Москаленко А. А. Українська історична лексикологія. - Одеса, 1972. - С. 22, 49.
16. По Україні. Нариси й оповідання. Випуск-1. - Катеринослав, 1919.
17. Радчук В. Добірним зерном колосися, мово! // Військо України. - 1992. - №3. - С.113-116.
18. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. Ред. кол. Д.Р.Гринчишин. У 2-х т. Т. 1. - К.: Наукова думка, 1977.
19. Собрание сочинений Н.И. Костомарова. - Т. 21 - СПБ, 1905. - С. 699-719.
20. Сокульський А. Морські походи запорожців. - Дніпропетровськ: „Січ”, 1995. - С. 14-15.
21. Тушин Ю. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. - М.: Наука, 1978. - С. 52.
22. Фасмер М. Этимологический словарь русского язика. - Т.1-4. - М,. 1964-1973.
23. Халимоненко Г.І. // УМЛШ. - 1977, - №9, - С. 23.
24. Чечитко Ю. Т., Потеряйко Я. И. История морского флота: Материали к спецкурсу в помощь курсантам и преподавателям. Вып. 1. - Одесса: ОГМА, 1992. - С. 40-44.
25. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. - Львів: „Світ”, 1990. - С. 29, 277, 278.
26. Яворницький Д.І. Словник української мови. Т.1. - Катеринослав, 1920.