Валентина Миронова к. філол. н, доц.
Творчість найвидатніших українських церковних і культурних діячів другої половини XVII ст. пов'язана з Києво-Могилянською колегією, за посередництвом якої Україна вступила в простір західної освітньої комунікації, учасникам якої були зрозумілі сенс та ідеї ключових античних текстів, а латинська мова доби Августа залишалася символом універсальності й зразковості.
Найвидатнішими представниками нового типу української проповіді в другій половині XVII ст. були вихованці Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський і Антоній Радивиловський.
NB! Проповідницька спадщина Дмитра Туптала, Стефана Яворського та Феофана Прокоповича створювалася не лише наприкінці XVII ст., а й на початку XVIII ст., має свої стильові і змістові особливості і належить як українській, так і російській літературі, тому розгляд її має бути предметом окремого дослідження.
Проповіді І. Галятовського створювалися від 50-х до 60-х років XVII ст. і були надруковані в 7 виданнях, а творчий доробок А. Радивиловського складався з двох томів проповідей, які були видані відповідно у 1676 р. під назвою "Огородок Марії Богородиці'' та в 1688 році - під назвою "Венец Христов".
Проповіді обох згаданих авторів були написані "простою ... українською мовою" [Огієнко 1995, 112], з наявними церковно-слов'янськими елементами, оскільки вони були "органічними складниками мовної свідомості, як і свідомості староукраїнського суспільства в цілому" [Гнатюк 2010, 76]. В їх основу покладено роз'яснення християнських правд і тлумачення Святого письма. В якості прикладів обидва автори використовують ілюстративний матеріал з творів римських, грецьких і новолатинських авторів, переважно тих, що вивчалися у програмах гуманістичної школи. Ці приклади мали за мету пожвавити увагу аудиторії і заохотити її до слухання. І. Галятовський, зокрема, радив проповідникам черпати приклади з найрізноманітніших джерел:
"Треба читати Библию, животи святих, ... треба читати гистории и кройники о розмаитых панствах и сторонах, що ся в них деяло і тепер що ся деет...
Если ты книги и казаня будеш читати, знайдеш в них достаточную матерію на отпор геретикам, на збудоване верным и на спасение души своей" ["Наука, албо способ зложеня казаня" 1985, 220].
Це обумовлювало специфіку барокового проповідування XVII ст., невід'ємною частиною якого стало використання прикладів (exempla) і зрозумілість викладу.
І. Галятовський, зокрема, підкреслював: "старайся, жебы всі люде зрозумты тое, що ты мовишь на казаню, бо с(вя)тый Иван Златоустый мудрый был казнодія, єднак его ганила невіста за казанье трудное, же ся з него нічого не научила и не отнесла пожитку душевного... А кгды будеш мовити що на казаню, а то чим не доведеш, скажуть люде, же то непрада и твои вымыслы" ["Наука..." 1985, 218, 517].
Як слушно зауважив Володимир Крекотень "проповідники другої половини XVII ст. робили велику послугу літературі, переносячи на Україну нові теми і сюжети" [Крекотень 1983, 44].
Але численні дослідники творчої спадщини проповідників, зокрема Костомаров М., Сумцов М., Марковский М., Шевченко С., Житецький П., були не надто високої думки про літературні якості І. Галятовського і І. Радивиловського, оскільки підходили до вивчення їх діяльності насамперед як історики, оцінюючи не стільки художню майстерність проповідників у викладі матеріалу, скільки історичну вартість наведених у проповідях прикладів про Демокрита, Птолемея, аргонавтів тощо та свідчень стародавніх письменників Цицерона, Тацита, Плутарха, Геродота та інших.
Досконале знання проповідниками латинської мови обумовлювало доступ до західної культури, а той факт, що численні посилання на грецьких авторів (Гомера, Плутарха, Ксенофонта) ніколи не супроводжувалися автентичними цитатами, дозволяє вважати, що грецькі тексти вони використовували через латинське посередництво.
Підрахунок використаних обома проповідниками античних авторів дав такі результати:
А. Радивиловський запозичує 2 сюжети з "Одіссеї" Гомера (про перетворення Одіссея) [Крекотень 1983, № 235, № 237, 336], 1 сюжет з Евріпіда (про невинність Поліксени) [Крекотень 1983, № 233, 335], 1 сюжет з Геродота (про царя Дарія) [Крекотень 1983, № 115, 268], 1 сюжет з Ксенофонта (про випробування подружньої любові та вірності вірменського царя Тиграна і його дружини у полоні перського царя Кіра) [Крекотень 1983, № 138, 283], 5 сюжетів з твору "Життя, вчення і міркування славетних філософів" Діогена Лаертійського (Лаерція) [Крекотень 1983, № 161, 295; № 169, 299; № 186, 305; № 196, 310; № 198, 311]. Набагато більше посилань на "Паралельні біографії” і "Могаїіа" Плутарха - Радивиловський запозичує звідти аж 14 сюжетів [Крекотень 1983 № 105, 262; № 106, 263; № 132, 280; № 136, 282; № 139, 283; № 143, 284; № 147, 286; № 152, 289; № 166, 298; № 195, 310; № 182, 303; № 182, 303; № 204, 314; № 190, 307], починаючи оповідь з конкретного посилання на автора: "пишет Плютарх", ''пишет Плютарх-философ" і подібне.
Поодинокі сюжети А. Радивиловський запозичує у грецьких та римських істориків, не посилаючись на них безпосередньо у тексті легенд чи фабул або ж з посиланнями на зразок "пишется в исторіях", "пишет един историк". Зі змісту випливає, що це, зокрема, римський історик ІІ-ІІІ ст. Клавдій Еліан (1 сюжет із "Строкатих оповідань"), грецький історик Секст Юлій Африканський (1 сюжет із "Кестена"), римський історик ІІІ-ІV ст. Лактанцій (1 сюжет), римський історик Сенека. Ці сюжети проповідник брав або безпосередньо з творів цих авторів, або ж запозичував їх через посередництво пізніших текстів. Можна припускати, що базовими джерелами запозичень тут виступали знамениті збірки проповідей Іоана Верденського, Меффрета, Йогана Герольта та ін.
Загалом же нам вдалося встановити, що А. Радивиловський посилається у своїх проповідях на 18 грецьких та римських авторів, надаючи перевагу історикам. При цьому для підтвердження, обґрунтування або ж доведення певної тези він наводить як реальні факти, так і загальновідомі античні анекдоти, персонажами яких виступали римські імператори Август, Веспасіан і Юлій Цезар; грецькі вожді Александр Македонський, Аристид, Фемістокл; знамениті філософи Анаксагор, Діоген, Платон, Демосфен, герої античних міфів. Щодо І. Галятовського, то він у збірці досліджуваних мною українськомовних творах подає на полях досить конкретні посилання на античних письменників та істориків. Серед них вдалося виокремити 14 сюжетів з римських авторів та 4 з грецьких, а саме:
Вергілій
• сюжет про Троянського коня [Галятовський 1985, 97];
• сюжет з "Aeneas", який у християнському прочитанні тлумачили як пророцтво про народження Богородиці [Галятовський 1985, 97, 270].
Квінт Курцій
• сюжет про Александра Македонського і Діомеда з "Historia Alexandri Magni Macedonis" [Галятовський 1985, 60, 99].
Пліній
• сюжет про пророцтво Дельфійського оракула аргонавтам щодо Богородиці і про храм, споруджений Ясоном у м. Цизик на честь Діви Марії з "Naturalis historia" [Галятовський 1985, 289, 394, 400];
• античний анекдот про пророцтво Дельфійського оракула царю Амадеусу, який мав правити у тій землі, де на нього впаде дощ [Галятовський 1985, 289, 400].
Евтропій
• сюжет про воїна, який кинув камінь на ікону Богородиці і від цього загинув з "Breviarium ab urbe condita" [Галятовський 1985, 291].
Светоній
• сюжет з "De vita Caesarum" про пророцтво Дельфійського оракула Неронові щодо його загибелі від власного меча [Галятовський 1985, 398].
Павсаній
• сюжет з "Descriptio Graeciae" про пророцтво щодо зруйнування міста Ліберта свинею [Галятовський 1985, 398].
Кассіодор
• сюжет з "Historia Ecclesiastica tripartita" про Діву Марію, яку нагодувала і напоїла пальма, схиливши гілля [Галятовський 1985, 251, 252].
Овідій
• сюжет з "Metamorphoses" про переселення душ [Галятовський 1985, 281, 401];
• сюжет з "Epistulae ex Ponto" (рядки послання до Максима), які християнська традиція тлумачила як провіщення про Богородицю [Галятовський 1985, 281].
Цицерон
• античний анекдот з "Disputationes Tusculanae" про облудне пророцтво Дельфіського оракула Пірру, царю Єгипту;
• античний анекдот про те саме - відповідь Аполлона Крезу, з обіцянкою нібито виграти війну з греками [Галятовський 1985, 401].
Діодор Сицилійський
• античний анекдот з "Bibliotheca historiae" про неправильно витлумачене пророцтво Гамількарові, що він нібито здобуде місто Сиракузи [Галятовський 1985, № 405, 152].
Плутарх
• сюжет з "Moralia" про єгипетського царя Птолемея, який завжди тримав перед собою череп, аби пам'ятати про смерть [Галятовський 1985, № 498, 187].
Валерій Максим
• античний анекдот з "Factorum et dictorum memorabilium libri IX' про Філіпа Македонського, який, повіривши пророцтву Дельфійського оракула, що він загине від воза, знищив усі вози, але загинув від меча, на якому був намальований віз [Галятовський 1985, 397];
• античний анекдот про пророцтво Аполлона Дафедасу, який мав загинути від коня, а загинув, скинутий пергамцями зі скелі, що була подібна до коня;
• античний анекдот про Креза, якому Оракул напророчив царювання в його царстві мула, і ним дійсно став Цирус, якого називали мулом, себто метисом, оскільки його мати була медійкою, а батько персом.
Густе запозичення сюжетів вимагає з'ясувати, наскільки творчо підходили українські проповідники до використання античних текстів.
Свого часу Михайло Марковський, дослідник творчості А. Радивиловського, зіставляючи приклади, які наводив проповідник з латинськими оригіналами дійшов висновку, що "відмінність текстів іде іноді дуже далеко і стосується істотних сторін прикладу" [Марковський 1894, 109].
Здійснена мною зондажна перевірка показує, що це справді так: і в А. Радивиловського, і в І. Галятовського використані фрагменти переказуються дуже спрощено. Разом з тим, коли автори прямо цитують якусь фразу з оригіналу, то перекладають її абсолютно точно, наприклад І. Галятовський, показуючи сюжет з "Aeneas" Вергілія про Троянського коня, пише так:
"Прировнаю я монастырь до коня Троянского, которого ґреки учинили з(ъ) дерева на кшталтъ гωры великого и великоє войско в(ъ) немъ замкнули и написали з(ъ)верху: "ωфера богине Мінерве". А сами, ωд(ъ) места ωдступивши, скрылися. Трωяне того коня до места в(ъ)провадили якъ ωферу, богине своєй Мінерве даную, не ведаючи, же тамъ в(ъ)нутрь суть жолнере грецкїє, котωрыи потымъ в(ъ)ноче, з(ъ) коня вышедши, место Трою ωгнемъ и мечемъ з(ъ)бурыли".
В оригінальному тексті це місце читається так:
"...fracti bello fatisque repulsi
ductores Danaum tot iam labentibus annis
instar montis equum diuina Palladis arte
aedificant, sectaque intexunt abiete costas;
uotum pro reditu simulant; ea fama uagatur.
huc delecta uirum sortiti corpora furtim
includunt caeco lateri penitusque cauernas
ingentis uterumque armato milite complent"
[Publius Vergilius Maro 1969, L. II, 13-20].
А. Радивиловський, посилаючись на 50 лист Сенеки до Луцилія, розповідає про поведінку карлиці Гарпастес:
"...По жене его зостала при нем в дому єдина блазниця, Гарпастес названая, которая нагле ослепла, але, же була глупая, не хотела того до себе знати, и овшем мовила, же я добре вижу, але дом темный, окна замкненьїє. И проводити ся некому не дала, любо що раз упадала и волала, жебы ю на видок выпроважено..." [Крекотень 1983, № 216, 323].
В оригіналі це місце читається так:
"...Harpasten, uxoris meae fatuam, scis hereditarium onus in domo mea remansisse ipse enim avarissimus ab istis prodigiis sum: si quando fatuo delectari volo, non est mihi longe quaerendus: me rideo. Haec fatua subito desiit videre in credibilem rem tibi narro, sed verram: nescit esse se caecam: subinde paedagogum suum rogat ut migret ait domum tenebrieo sam esse..." [L. Annaeus Seneca MDCCCLXXVII, 102, 103].
У цілому ж способи використання проповідниками античних текстів можна звести до 3 моделей:
1) буквальний переклад "простою українською мовою";
2) вільний переказ, часто зі значним спрощенням;
3) створення власного оповідання на ґрунті прочитаного.
Це дозволяє стверджувати, що українські проповідники з кола Києво-Могилянської колегії були з античною спадщиною на "ти": вони не лише вільно оперували нею, а й препарували її на потребу проповідницького жанру.
Література:
1. Гнатюк Л. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції : монографія / Л. Гнатюк. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2010. - 446 c.
2. Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського / В. І. Крекотень. - К. : Наукова думка, 1983. - 408 с.
3. Марковский М. Антоний Радивиловский - южнорусский проповедник 17 века / М. Марковский.- Киев, 1894.
4. "Наука, албо способ зложеня казаня" // Ключ розуміння / І. Галятовський. - Л. : Наукова думка, 1985. - Арк. 519-520 зв. - 443 c.
5. Огієнко І. Історія української літературної мови / І. Огієнко. - К. : Либідь, 1995. - 296 с.
6. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика.- К. : Наукова думка, 1987. - 608 с.
7. L. Annaeei Senecae opera quae supersunt. Recognovit et rerum indicem locupletissimum adiecit Fridericus Haase. Vol. III, Lipsae, MDCCCLXXVII.
8. Vergilii Maronis Opera / ed. Roger A. B. Mynors. - Oxonii, 1969.
1. Гнатюк Л. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції : монографія / Л. Гнатюк. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2010. - 446 c.
2. Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського / В. І. Крекотень. - К. : Наукова думка, 1983. - 408 с.
3. Марковский М. Антоний Радивиловский - южнорусский проповедник 17 века / М. Марковский.- Киев, 1894.
4. "Наука, албо способ зложеня казаня" // Ключ розуміння / І. Галятовський. - Л. : Наукова думка, 1985. - Арк. 519-520 зв. - 443 c.
5. Огієнко І. Історія української літературної мови / І. Огієнко. - К. : Либідь, 1995. - 296 с.
6. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика.- К. : Наукова думка, 1987. - 608 с.
7. L. Annaeei Senecae opera quae supersunt. Recognovit et rerum indicem locupletissimum adiecit Fridericus Haase. Vol. III, Lipsae, MDCCCLXXVII.
8. Vergilii Maronis Opera / ed. Roger A. B. Mynors. - Oxonii, 1969.