Дмитро Чижевський
І.
Гербіній народився в містечку Пічині на Шлеську в 20-30 рр. XVII в. /найпізніший можливий рік народження 1633 р., що його подає Jocher; як би прийняти пізніший рік, то довелось би припустити, що він вступив до університету, не маючи й 15 років/. Прийняття ауґсбурзької конфесії мешканцями Пічина, в тім числі і батьками Гербінія, накликало на них всілякі нещастя, як тридцятилітня війна перекинулась і на територію Шлеська. В час воєнних подій Гербіній втратив батьків, а разом і з тим, як це було природньо за тих бурхливих часів, батьківську спадщину. Лише добрі люде врятували дитину і дали їй змогу навіть вчитись. Під час нового вибуху воєнних подій на Шлеську опікуни Гербінія вивезли його до Угорщини, а саме до заселеної словаками її частини /коло Татрів у комітаті Ципс/.
Якимсь чином Гербінію все ж таки пощастило закінчити шкільну освіту та, мабуть, в році підписання Вестфальського миру, р. 1648 вступити до протестантського Вітенберзького Університету. Він студіює філософію, здобуває степінь магістра і їде продовжувати студії до Голандії, до Ляйдену /найпізніше 1652 р./. Там він навязує звязки з місцевими вченими колами, знайомиться з країною, робить поїздки і по Німеччині /вздовж Райну від Страсбургу до Кельна/. 1655 р. ми зустрічаємо його за теологічними студіями в новому університеті в Утрехті. Того самого року в Утрехті таки виходить друком і перша книга Гербінія - Famosae de solis vel telluris motu controversiae examen thaeologico-philosophicum. - ...Розглядаючи систему Коперника, Гербіній визнає за нею де-які аргументи теоретичного характеру, але ж вважає, що безперечні свідоцтва святого письма[3] примушують нас відкинути цю гіпотезу, як помилкову. Із того самого твору довідуємось, що Гербіній не порвав звязків з рідним краєм - до книги доданий лист до його землячки Maria Cunicia - одної з вчених жінок того часу.
Книга Гербінія мала успіх, і ще до виходу її із друку його вітали листами з ріжних протестантських центрів.
Мабуть того самого року Гербіній вертається додому. За рекомендацією Вітенберзького університету він дістає шкільний ректорат в Пічині /цю посаду ніби займав колись його батько/, а з р. 1661 переходить до сусідньої школи в Воловій, де і вчителює три роки /Jocher, Frank, Bendel/. В цей час він пише Disputatio de feminarum illustrium eruditione, що виходить друком у Вітенберзі 1657 р. Підставу для такого твору дало йому знайомство зі згаданою Марією Куніц та раніше - в Утрехті - зі славетною вченою жінкою Анною Марією де Шурман /Allg. Deutsche Biographie/. - З 1661 р. Гербіній переходить до сусідньої школи в Воловій, де й вчителює три роки /Jöcher, Frank, Bendel/, a потім міняє Волову на Бояново /Bojavia, місто, що повстало 1638 р./ Там приходять до думки поширити та розвинути шкільну установу, і протестантська община засилає делегацію до протестантських общин по цілій Європі для збору пожертв. На чолі делегації поставили Гербінія. Від’їзд з Боянова починає собою його довголітні мандрівки.
У Гербінія складався план нової праці - про "катаракти"[4], для якої він і вирішив збірати матеріяли під час своєї подорожи, відвідуючи по змозі цікаві з'явища природи та збираючи матеріял по бібліотеках.
За пізнішим твором Гербінія про катаракти ми можемо простежити де-які етапи його шляху[5]. Це - Ауґсбурґ, Ульм, Тюбінґен, манастир Блаубойрон, Донауешінґен, Боденське озеро /в Ліндау в архиві збереглась звістка про перебування делегатів з Боянова 7. ІХ. 1664 - див. Bendel, стор. 21, 33/, Констанц, Шафгаузен /де він відвідує Райнський водопад і робить перший добрий його опис і малюнок/; далі делегація їде по горішній та середній течії Райна, і таким чином Гербіній доповнює вражіння своєї подорожи 1653 p. Із Кельна Гербіній їде до Голандії, а відтіля до Ольденбурґу, відвідує Бремен, Гамбург, Шлезвіґ і працює в бібліотеці замку Готорп - резиденції Шлезвіґ-Гольштайнського герцога, де бібліотекарем був відомий мандрівник до Москви та Персії - Олеарій, з яким Гербіній знайомиться.
Далі посольство поїхало до північних протестантських країн. Спочатку воно подорожує до Копенгагена[6], де, крім збірання грошей, Гербіній популяризує польський протестантизм у викладах та проповідях. Літом 1665 р. делегація їде далі - до Стокгольму, при чому Гербіній знов вибірає шлях, на якому б зустрічались цікаві "катаракти". В Стокгольмі він залишається довший час; можливо, що стає ректором[7] тутешньої німецької школи /Jocher, Frank/. В Стокгольмі з'являються друком два його твори: Calendae festivae... 1667 та Tragico-Comoedia et ludi innocui de Juliano imperatоre Apostata, ecclesiarum et scholarum i eversore... - 1667. /Обидва згадуються лише у Scheffer'a та Bendel'я/.
Року 1668 Гербіній їде до Естляндії, де відвідує, між иншим, Пейпус та Наровський водопад. . В Нарві хвороба затримала його аж на 5 місяців, і він вертається до Стокгольму в осени 1669 р. [8]
З Стокгольму Гербіній їде до Копенгагена. Король Фридрих III, що обіцяв допомогти польським протестантам, вже вмер, а наступник його - Христіян V обмежив допомогу дозволом викладів на університеті та проповіди. До інформації північних протестантів про стан польського протестантизму спричинився і твір І Гербінія, що він його видав наприкінці 1669 р. в Копенгагені - Admiranda Michaelis Koributhi in regem Poloniae electio /Bendel та Molier - в додатку до цит. праці Scheffer'a/. Він студіює матеріяли про катаракти по бібліотеках і пише "Disputio de paradiso" та "Dissertationes de admirandis mundi Cataractis", які навряд чи вже тоді видрукувано, хоч це думає де-хто з біографів Гербінія /згадка у Moller'a в цит. додатку до Scheff er'а; проти Bendel, стор. 100-101, прим. 225/.
З Данії Гербіній вертається до Польщі. Зібрані ним гроші дозволяють поширити Боянівську школу. Але через якийсь конфлікт з місцевою общиною він кидає там працю, і р. 1672 ми знов зустрічаємо його у Стокгольмі. Але в тім самім році він переїздить, до Вільни на священницьку посаду до протестантської церкви. Із Вільни він р. 1674 робить поїздку до Московщини, до Печори, де хоче відвідати манастир у печерах. Але монахи до печер чужинця не допустили. Того самого року йому трапляється инша можливість відвідати печери - він їде до Київа.
Притокою до цієї подорожі було прохання жінки одного лікаря у Стокгольмі розвідати у Київі про долю її сина. Вона з першим своїм чоловіком жила 1648 р. десь на схід від Київа, а її син виховувався у Київі у єзуїтів. Підчас війни з Хмельницькім батькам довелось втікати, і з того часу мати не мала про сина ніяких звісток і хотіла при допомозі Гербінія зробити ще одну спробу відшукати дитину. Гербіній з'єднує виконання цього завдання з власним своїм бажанням побували у Київі. Через посередництво архимандрита Свято-Духівського манастиря у Вільні М. Волосовича, з яким він був у приятельських стосунках і з рекомендацією віденського містоврядування він уходить в листівний звязок з Інокентіем Ґізелем, київським архімандритом та з чернигівським[9] архієпископом у справі відшукання сина своєї знайомої. Шукання залишилось безрезультатним. Але Ґізель запросив його приїхати до Київа, надіслав йому для ознайомлення наперед з київськими святителями Печерський "Патерик"[10], і керував Гербінієм підчас його подорожі.
По повороті з Київа Гербіній не довго залишається у Вільні, проти нього піднімається обвинувачення в співчутті неправовірним поглядам Фляція Ілірика, і він змушений кинути посаду. В березні 1675 р. він живе в Кенігсберзі та готує до друку книгу про київські печери, що і виходить у світ у Єні того ж таки року. Вже в кінці року він живе у Ґданську і видає там /"мабуть" Веndel/ польський переклад малого катехизму Лютера. Там таки він вступає на службу, яко придворний проповідник, де шведського посла при польському дворі. Йому доводиться досить багато їздити по Польщі. В цей період життя йому нарешті вдається обробити свій твір про катаракти, який з додатком розвідки про місце, де був на землі рай /згадана вгорі/ і з'являється в Амстердамі 1678 р. Того самого року Гербіній залишає свою посаду при шведському послові і приймає посаду священника в Грауденці /Jocher, Frank/, де й умирає, мабуть, 1679 р. [11].
Це мандрівне життя, таке типове для людини часів барока, не закінчилось упокоениям і по смерті. Могилу Гербінія ще відкривали, бо його вдові здавалось, що з неї чути спів, і вона вважала, що її чоловіка поховано живого /Jocher/.
Гербіній - дійсно людина типова для свого часу. Не тільки "географічна" широта його життя свідчить про це. У нього знайдемо й сполучення різноманітних інтересів /природничих і теологічних/, і спроби синтезу знання й віри /книга про Коперника/, і стремління, не довіряючись авторитетам, самому все бачити й оглянути, якийсь своєрідний неспокій, що веде його від одного завдання до иншого, із країни в країну та, мабуть, і від одних переконань і симпатій до инших. Та про саму живу особу його ми, на жаль, трохи за мало знаємо.
3.
Точна назва книжки Гербінія[12] про київські печери є "Religiosae Kijovenses Cryptae sive Kijovia subterranea. In quibus labyrintus sub terra et in eo emortua a sexcentibus annis divorum atque heroum Graeco-Ruthenorum et nec dum corrupta corpora et nomine atque ad oculum e "Paterico" Slavonico detegit М. Johannes Herbinius"
До книги додані гравюри - вступна, на якій в двох - половинах зображення Антонія та Теодосія і лаврської церкви, три зображення печер /з них два схематичних плани/ та копія української гравюри, на якій богоматерь оточена зорями з іменами печерських святих[13].
У Київі Гербіній побачив, що дійсність дуже розходиться з тим, про що він читав ще в Німеччині та й у Польщі[14], напр., що в печерах поховані герої Троянської війни, або що печери обиті металом та йдуть аж до Смоленська. Він оповідає коротко про походження печер, що їх початок він відносить ще до часів хрещення киян; в ті часи вони, мовляв, були притулком для христіян від переслідувань поганців. Він описує близькі та далекі печери, схематичні плани яких, як згадано, він додає до книги[15]. Гербіній наводить 43 імені святих, похованих в печерах /імена, мовляв, не всі відомі, бо загинули почасти архиви підчас землетрусів та пограбовані козаками/.
Зокрема здивували Гербінія мощі, які він мав змогу близько побачити і переконатись що це дійсно нетлінні тіла. Православні вважають збереження тіл винагородою за святе життя. Але Гербінію, яко лютеранину, таке пояснення здається неймовірним - не тому, щоби він не вірив у чудеса, а тому, що всі заслуги людей не є в стані їх врятувати й освятити. В Лаврі переховуються і мироточиві черепи; але Гербіній ще давніше в Кельні бачив, що з таких черепів не тече ніяке миро.
В окремій XIV главі Гербіній пише "De ruthenorum ingenio"; до цієї самої теми зустрічаємо окремі замітки в усіх главах цілої книги. Перше, що він одмічає, це - замкненість життя від чужинців. Правда, на Печорі призирливе й негативне ставлення до чужинців іде далі, ніж у Київі - в печери на Печорі його навіть не допустили. Але й на Україні він міг щось побачити лише завдяки своїм зв'язкам з православним духовенством у Вільні.
Гербінія найбільше цікавлять питання релігійні. Він малює Україну майже теократією. Його дивує та глибока повага, з якою населення ставиться до духовенства і до церкви. Що правда, цією відданістю церкві з'ясовується також і ненависть до іновірців і жорстокість до них при повстаннях. Гербіній ставить православне духовенство значно вище за католицьке. Він не хоче, оповідаючи про мироточиві черепи, вірити, що це з боку православного духовенства обман із матеріяльних інтересів, як це є у католиків /в Кельні/. Священників, які до того в Московщині не мають жодної освіти, православні поважають, "як янголів".
Гербінію дуже вподобалась православна служба божа, яку він вважає кращою за католицьку. Зокрема його захопив спів /якому підспівують усі присутні/ і він наводить навіть нотний приклад.
Одначе, Гербінія Ґізель не переконав у справедливості православної віри, і в своїх поглядах на православіє він залишається при звичайних протестантських думках /відкидаючи зокрема почитания святих та ікон/. Глава XV присвячена окремій темі, що, очевидно, цікавила Гербінія і раніше, але тепер він знайшов для неї нові матеріали, студіюючи перед подорожею церковно-слав'янську мову та трохи познайомившись у Київі з українською /польську мову він знав раніше, треба думати, що вона була і його рідною мовою/. Вважаючи церковно-слав’янську мову "матіррю" усіх сучасних слав’янських мов /він одріжняє "руську" - мову Московщини і "рутенську" - мову України, польську, чеську, кроатську та болгарську мови/, він хоче довести спорідненість їх усіх зі старо-жидівською. Він наводить кілька десятків прикладів з мов польської, церковно-слав'янської та української[16]. Він обіцяє присвятити цій темі окрему працю, якої так і не написав.
Також і в праці про "катаракти” Гербіній згадує Україну - не знати, чи за своїми вражіннями з подорожі до Київа, а чи може він і пізніше заїздив до Київа підчас своїх подорожів до Польші. Ця згадка, правда, дрібна - "старі часи, коли римляне воювали в цій місцевості /на горішньому Райні/, вони бачили, що Алемани плавали по Райну в видовблених деревах, які вони називали lintres. Поляки та рутени звуть їх чайками /czajka/; але ж ті човни, в яких козаки роблять свої набіги з Дніпра у Чорне море є значно більші...".
4.
Дамо бібліографію творів Гербінія:
1. Famosae de solis vel telluris motu controversiae examen... Ultrajectae. 1655.
2. Disputatio de feminarum illuesrium eruditione. Wittenbergae. 1657.
3. Calendae festive. Holmiae. 1667.
4. Tragico-Comoedia ... de Juliane imperatore Apostata. Holmiae. 1668
5. Admiranda Michaelis Korybuthi in regem Poloniae electio. Hafniae. 1669.
6. Religiosae Kijovenses Cryptae... Jenae. 1675.
7. Малий катехизис Лютepa, польською мовою.
8. Dissertationes de admirandis mundi cataractis... Amstelodami. 1678.
Без років та місць видання згадуються такі твори /які, йморівно і більшості друком не виходили, а були лише написані Гербінієм, почасти як конспекти його шкільних викладів/:
9. Clovis logicae et larva sophistica detecta.
10. Collegium oratorium de causarum generibus.
11. Eloquentia academica, politica, domestica.
12. Institutio epistolica.
13. Oratio ad episcopos Daniae pro ecclesiis Polonicis.
14. Декілька церковних пісень.
[1] Johannes Schefferus: Suecia literata. Стокгольм. 1680. Joh. Heinrich Zedler: Universal lexicon aller Wissenschaften und Kunste. Halle - Leipzig, 1735; Chr. Jocher: Algemeines Gelehrten-Lexicon. Lpz . 1750, II Teil; J. Frank: Allgemeine Deutsche Biographie , ВC. XII. 1880.
[2] Heinrich Bendel: Magister Johannes Herbinius. Ein Gelehrtenleben aus dem XVII Jahrhundert. Bern - Leipzig 1924. Ha його праці я здебільшого базуюся.
[3] Як відомо, систему Коперника відкидали не тільки католики, а й протестанти /Лютер, Меланхтон/. Отже Гербіній не займав у цім відношенні виїмкового становища.
[4] "Катаракти" - це "замішання" або випадки якоїсь суміші ріжних "стихій", "елементів" - води і повітря, землі і вогню, то що. До цієї теми належать - водопади, вулкани, печери, пороги тощо.
[5] Це вперше зробив Bendel. Треба лише зауважити, що він має нахил відносити всі відомості про окремі міста та ландшафти до цієї подорожи Гербінія, тим-часом як цей досить подорожував.
[6] Факт цього перебування Гербінія в Копенгагені вперше встановив Bendel, стор. 75 і далі.
[7] Аргументи Bendel'я, що відкидає можливість цього ректорства, не є переконливі.
[8] Міркування Bendel'я, який відносить до цього часу поїздку на Волхов та відвідування Фінляндії /стор. 90-94/, не мають під собою досить підстав; відомості про пороги на Волхові Гербіній міг запозичити в Олеарія, про Вуоксу - у Вексонія /Desсriptio Sueciae. Åbo, 1650/, доповнивши їх відомостями, які міг зібрати в Естляндії від людей, що або самі бували на Волхові та Вуоксі, або чували про них. Цими доповненнями і з'ясовуються Відхилення від Олеарія та Вексонія.
[9] У Веndel'я помилково "Czernochow".
[10] Мабуть, видання 1661 р. Гербіній згадує ще яро польський переклад, зроблений єпископом Клосовським /Klosovius/.
[11] Очевидно, помилкове твердження Jocher'а, що Гербіній вмер 1676 р.
[12] Я користувався примірником бібліотеки Фрайбурзького в Брайсґау університету. Книжка про київські печери є, здається, найбільш розповсюдженим по бібліотеках твором Гербінія. На жаль, мені була неприступна стара література в рос. мові про цю книжку - зокрема Новицький в "Въстникъ юго-западной Россіи" 1871 р. , ч. IV.
[13] Гравюра лаври є, на думку В. Січинського /"Архітектура в стародруках", Львів, 1925, ст. 12-13, табл. XV, 5 та 7, та лист автора до мене з 26. XI. 1927/; копією гравюри з "Патерика" 1661 р. Ця думка підтверджується і тим фактом, що Гербіній мав "Патерик" в руках і спосилається на нього в назві книги /книга Гербінія В. Січинському не була приступна/, теж з "Патерика".
[14] Ha жаль, ми не знаємо, чи висловлювались такі думки і в друкованих творах. В перегляненій нами літературі тих часів про православну церкву ми таких відомостей не знайшли.
[15] Плани Гербінія, може, і не зовсім точні. Неточна і його копія гравюри Лаврської церкви /В. Січинський, op. cit., ця гравюра перевернена/, неточний і його малюнок райнського водопаду /Bendel - стор. 47/.
[16] Ці приклади можуть мати певну цікавість для філологів, бо наводять кілька українських слів зі слуху чужинця.
[2] Heinrich Bendel: Magister Johannes Herbinius. Ein Gelehrtenleben aus dem XVII Jahrhundert. Bern - Leipzig 1924. Ha його праці я здебільшого базуюся.
[3] Як відомо, систему Коперника відкидали не тільки католики, а й протестанти /Лютер, Меланхтон/. Отже Гербіній не займав у цім відношенні виїмкового становища.
[4] "Катаракти" - це "замішання" або випадки якоїсь суміші ріжних "стихій", "елементів" - води і повітря, землі і вогню, то що. До цієї теми належать - водопади, вулкани, печери, пороги тощо.
[5] Це вперше зробив Bendel. Треба лише зауважити, що він має нахил відносити всі відомості про окремі міста та ландшафти до цієї подорожи Гербінія, тим-часом як цей досить подорожував.
[6] Факт цього перебування Гербінія в Копенгагені вперше встановив Bendel, стор. 75 і далі.
[7] Аргументи Bendel'я, що відкидає можливість цього ректорства, не є переконливі.
[8] Міркування Bendel'я, який відносить до цього часу поїздку на Волхов та відвідування Фінляндії /стор. 90-94/, не мають під собою досить підстав; відомості про пороги на Волхові Гербіній міг запозичити в Олеарія, про Вуоксу - у Вексонія /Desсriptio Sueciae. Åbo, 1650/, доповнивши їх відомостями, які міг зібрати в Естляндії від людей, що або самі бували на Волхові та Вуоксі, або чували про них. Цими доповненнями і з'ясовуються Відхилення від Олеарія та Вексонія.
[9] У Веndel'я помилково "Czernochow".
[10] Мабуть, видання 1661 р. Гербіній згадує ще яро польський переклад, зроблений єпископом Клосовським /Klosovius/.
[11] Очевидно, помилкове твердження Jocher'а, що Гербіній вмер 1676 р.
[12] Я користувався примірником бібліотеки Фрайбурзького в Брайсґау університету. Книжка про київські печери є, здається, найбільш розповсюдженим по бібліотеках твором Гербінія. На жаль, мені була неприступна стара література в рос. мові про цю книжку - зокрема Новицький в "Въстникъ юго-западной Россіи" 1871 р. , ч. IV.
[13] Гравюра лаври є, на думку В. Січинського /"Архітектура в стародруках", Львів, 1925, ст. 12-13, табл. XV, 5 та 7, та лист автора до мене з 26. XI. 1927/; копією гравюри з "Патерика" 1661 р. Ця думка підтверджується і тим фактом, що Гербіній мав "Патерик" в руках і спосилається на нього в назві книги /книга Гербінія В. Січинському не була приступна/, теж з "Патерика".
[14] Ha жаль, ми не знаємо, чи висловлювались такі думки і в друкованих творах. В перегляненій нами літературі тих часів про православну церкву ми таких відомостей не знайшли.
[15] Плани Гербінія, може, і не зовсім точні. Неточна і його копія гравюри Лаврської церкви /В. Січинський, op. cit., ця гравюра перевернена/, неточний і його малюнок райнського водопаду /Bendel - стор. 47/.
[16] Ці приклади можуть мати певну цікавість для філологів, бо наводять кілька українських слів зі слуху чужинця.