Номінування різних форм психічної діяльності людини в староукраїнських пам'ятках кін. XVI-XVII ст.

Лексичний склад української мови об'єднує нейтральні одиниці, які номінують типові фрагменти концептуальної картини світу і становлять ядро цієї системи, а також експресивні одиниці, які є, на думку В. фон Гумбольдта, своєрідним засобом вияву влади людини над мовою, впливу на неї індивідуальної волі й інтенцій адресата, відображення взаємодії людини із системою мови. Лексична система органічно поєднує в своєму складі одиниці, які "співвідносяться як із логічним, так і з почуттєвим пізнанням світу, оскільки й оцінка, й емоції, і воля, і почуття знаходять закономірне вираження в мовній системі як усвідомлені факти емоційних емоційних переживань, оцінок і т.п. - у такій саме мірі, як і решта інших об'єктів, належних до сфери психічного життя людини".

Світлана Гриценко, к.філол.н., КНУ імені Тараса Шевченка

"Лише в тому разі, якщо ми пояснимо для себе, як слова ... впливають на людину, ми будемо спроможні повністю зрозуміти процеси пізнання" [Клаус 1967, 28].

У мовній моделі світу відбита майже вся психічна діяльність людини, її емоції та почуття, що виявляється в різноманітності арсеналу лексичних експресивних засобів, які передають внутрішній світ людини.

Читайте також: Eliae Kopiiewitz. Latina Grammatica in Usum Scholarum (ФОТО)

Лексичний склад української мови об'єднує нейтральні одиниці, які номінують типові фрагменти концептуальної картини світу і становлять ядро цієї системи, а також експресивні одиниці, які є, на думку В. фон Гумбольдта, своєрідним засобом вияву влади людини над мовою, впливу на неї індивідуальної волі й інтенцій адресата, відображення взаємодії людини із системою мови [Гумбольдт 2000, 84]. Лексична система органічно поєднує в своєму складі одиниці, які "співвідносяться як із логічним, так і з почуттєвим пізнанням світу, . оскільки й оцінка, й емоції, і воля, і почуття знаходять закономірне вираження в мовній системі як усвідомлені факти емоційних емоційних переживань, оцінок і т.п. - у такій саме мірі, як і решта інших об'єктів, належних до сфери психічного життя людини" [Языковая 1977, 27].

На думку В.Русанівського, експресивна лексика завжди вважалася репрезентантом таких важливих ознак української ментальності, як емоційність, гумор, дещо іронічний погляд на себе та життя, і впродовж віків виконувала "своєрідну рятувально- лікувальну функцію", підтримуючи психічне здоров'я нації [Русанівський 2001, 346].

Експресивність характеризує всі сфери діяльності людини. "Взаємодіючи із раціональним, логічним, експресивно марковані мовні одиниці вносять в усталені стандарти та штампи елементи нових виражальних засобів, у яких холодний розум поєднується з теплим почуттям, емоція - з глибокою думкою, ірреальне - із національною реальністю" [Бойко 2005, 5], адже "те, що робить відомий народ народом, полягає не в тому, що виражається мовою, а в тому, як виражається" [Потебня 1993, 3].

В. фон Гумбольдт наголосив на тому, що мова наскрізь пронизана почуттями. Проте лінгвісти довгий час ігнорували в своїх дослідженнях мовні одиниці, які позначають і передають внутрішній світ людини, і як результат - ". мовне вираження емоцій до цього часу досліджене недостатньо" [Караулов 1987, 211]. На думку О.Селіванової, тривале ігнорування антропоцентричного підходу до вивчення мовних явищ є "помилкою лінгвістики" [Селиванова 2000, 35].

Мовні одиниці, які номінують різні психічні та емоційні стани людини, як специфічне явище української літературної мови досліджувалися із соціолінгвістичного (В.Русанівський, В.Чабаненко, О.Тодор та ін.), лексикологічного (М.Жовтобрюх, Л.Жаркова, Г.Сагач, О.Тараненко та ін.), національно-культурологічного (С.Єрмо- ленко, І.Кононенко, А.Мойсієнко та ін.), стилістичного (В.Ільїн, В.Калашник, В.Ковальов, В.Чабаненко, Л.Пустовіт, Л.Ставицька та ін.) поглядів. Однак досі, як влучно зауважує С.Єрмоленко, навіть у провідних теоретичних напрямках світової лінгвістики відсутні чіткі критерії визначення обсягу експресивно-лексичного складу, не встановлені його межі, особливості семантики експресивів та їх функціональні можливості, "немає єдності в поглядах на сутність цих одиниць як елементів мової системи, на їх позицію в системі та взаємозв'язок із нею, іншими словами, на їхній системний статус" [Ермоленко 1983, 141].

Читайте також: Роман Тимківський. Про чесноти греків і римлян

Неузгодженість існує у термінологічному окресленні цих мовних одиниць: "зображально-виражальні лексичні засоби", "емоційно-експресивні лексичні засоби", "лексичні одиниці емотивного змісту", "образна лексика", "емоційна лексика", "емоційно забарвлена лексика", "характеризуюча лексика", "експресивний шар (фонд) лексики", "емоційно оцінна лексика", "стилістично забарвлена лексика", "експресивно-стилістична лексика", "експресивна лексика" та ін.

Поза увагою дослідників лишилася лексика, яка номінує різні форми психічної діяльності людини та її емоційних станів, що репрезентована різножанровими українськими пам'ятками XVI - XVII ст. Зауважимо, що ступінь поширення цих мовних одиниць у пам'ятках різних жанрів є неоднаковим. На думку Бойко Н. "значущість експресивної лексики у мовній системі слід визначати у зв'язку з орієнтацією на конкретну функцонально-стильову підсистему. Такий підхід виявляє небажаність її в офіційно-діловому стилі, поміркованість, зваженість та вмотивованість при залученні до сфери наукового мовлення з метою пожвавлення академічного, "сухого" викладу та індивідуалізації мови вченого й важливість, доцільність, функціональну значущість для розмовного мовлення (як літературного, так і діалектного), а також публіцістичних та художніх жанрів" [Бойко 2005, 27], для яких експресивність - "це логіко-емоційна виразність, явище особливої інтенсивності" [Мойсієнко 1990, 26]. Ми поділяємо думку В.Русанівського про те, що експресивна лексика "дає про себе знати в будь-якій сфері життєдіяльності" [Русанівський 1988, 167], про що красномовно свідчать пам'ятки української писемності кін. XVI - XVII ст. Значна частина лексичних одиниць, які номінують різні види психічної діяльності людини та передають її емоційний стан, є питомою за походженням. "У прямих значеннях фіксуються лексеми на позначення позитивного внутрішнього емоційного стану людини. Почуття веселощів, радості, втіхи передаються словами веселий, веселье (Т. XVI, 222-223); радость (АЮЗР, 1573, I, 198) та їх похідними: "Насъ гюлосы своими оу- веселАючи (ЧИОНЛ, 1616, XXIII/3,81); Музика ... до весело(с)ти ... побу(ж)даєть (Дил., 1723, 3); веселенко (Некр.; 2-га пол. XVIII, 45). До цієї понятійної групи належали також слова: жартовати (Зиз. Лекс., 1596, 53); щасливый (26); длА оутЪхи (ЧИОНЛ, 1616, XXIII/3,65); тЪшил(ъ)сА ... оутЪшайсА (Тіт., 1623, 71); регочусА, реготь, регота(н)есА (Бер. Лекс., 1627, 144); смЪшки, жарты (Т. Мат., к. XVII, 830)" [Історія 1983, 292-293], забавленіє "задоволення, втіха, насолода" [ІСУМ, 9, 193]. Зауважимо, що на думку укладачів ІСУМ, лексема веселость "веселість, радість", веселованє "т.с.", а також весолый "сповнений веселого настрою, веселий, приємний, розкішний, багатий", весело "весело" є польського походження (wesełość; wesołowanic; wesoły; wesoło) [ІСУМ, 3, 247-248].

У межах цього понятійного поля українськими пам'ятками фіксуються запозичення: дворне "з цікавістю" < стп. dwornie ("... віруючи юсвічаємосА, а не дворне и своволнє шпераючи бьіваємь кр(с)щєни" [Різні проповіді. - Б.м.н., поч. XVII ст.]); дворность "цікавість" < стп. dworność ("юплазство, ухищрєнїє, юпатрность, вшєтє- чность, збытнАа або нєпотрє(б)ная дворность, цАкавость, ... пилность, бавлінєсА нєпотребными рєчами, хитлАнство, плєтки" [Беринда 1961, 152]); домешчатисА "обдаровувати, наділяти радістю" < стп. domieszczać ("Радости сА вічнои всімь домєшчаючи, Повтюрє пристА твого очекиваючи" [Беринда 1912, 83]); забуренє "(перен. надмірне збудження) шал, шаленство" < стп. zaburzenie ("колибы хто з запа(л)чывости великоє, албо з гніву оудари(л) кого, мній гр^ши(л)бы, ни(ж)ли тоть, который бы ро(з)мысльнє: єдна(к) єслибысА постєрєгль в том забурєнїи же злє чынить, а чынильбы, тогды вымовки нє маєть ю грєсі своє(м)" [Наука 1645, 68]).

Українські пам'ятки кін. XVI - XVII ст. фіксують ряд лексем, які характеризують людину за її ставленням до інших людей, зокрема поняття "добрий, лагідний, дружній, чутливий" передавалося як питомими словами, так і запозиченими. Серед питомої лексики цього понятійного поля виокремлюються слова лагодный, добрый, чуйный, сердечный напр.: "поча(л) єи тішити лаго(д)ными словы [УЕ Трост., XVI, 49]; показался ... добрымъ и чуйнымъ до всіхь правь церковныхъ (АЗР, 1600-1605, IV, 210); сердечный нарюд Рюсскїй (Тіт., 1623, 74)" [Історія 1983, 293]. Доповнюють цю групу лексики запозичення: єдностайньїй "(злагоджений, дружній, спільний) одностайний; звичайний, простий" < стп. jednostajny [ІСУМ, 9, 82]; єродій "(перен. той, хто має лагідну, покірну вдачу) добросердечний" < гр. єрю5юд [ІСУМ, 9, 100]; зневістіти "(стати м'якосердим, надмірно чутливим) збабитися" < стп. zniewieścić (напр.: "Та(к) соло(д)кого вина, в роскошно(и) зе(м)ли зтішили, и ро(с)пє(с)тили, кгды жь по(с)полите жо(л)ніро(м) ро(с)коши вадя(т), бо в ны(х) наліпшиє рыцєрє знєві(с)тіють" [ІСУМ, 12, 113]); зневЪстЪпый "жоноподібний (лагідний, надмірно чутливий)" < стп. zniewieściały (напр.: "МАккїй: ВдАчны(и), с'уптелны(и), тонкій, нєвісті(и), знєвістілы(и)" [ІСУМ, 12, 113]); зычливость "доброзичливість, зичливість, прихильність" < стп. życzliwość (напр.: " ... хотечи ... за добродейство его милости зычливост мою . показат . именя мои . дарую и записую малжонку моему" [АрхЮЗР 8/III, 44; 1562 р.]); зычливый "зичливий, доброзичливий, прихильний, старанний, відданий, надійний" < стп. życzliwy (напр.: "Я- мь дей не однокрот черезь приятелей своихь . упоминаль, абы она лепшою зыч- ливою и захованемь до мене яко жона была" [АрхЮЗР 8/III, 281; 1573 р.]); зычливе "зичливо, прихильно, доброзичливо" < стп. życzliwe (напр.: "О што прошу, абы ваша милость рачиль имь [служебникомь] зычливе радить, яко бы тежь мні самому" [Археографический 1867, 153]).

У досліджуваний період "розвиненим був синонімічний ряд слів зі значенням "ласкавий, приязний, милосердний": ". убачивши ласку и добродЬйство ку собі его милости князя (АЮЗР, 1526, I, 70) ; безь всякого милосердья маеть . шибени- цою карань быти (1541, 113); пріязнитися (Т. Мат., с. XVI, 931); бе(з)злобіє, щираА доб(ь)роть (Зиз. Лекс., 1596, 25)" [Історія 1983, 293], истаяти "(сповнитися ніжністю, чуйністю, теплом) розтанути, зм'якнути" [ІСУМ, 13, 199]. Крім питомої лексики це понятійне поле представлене в українських пам'ятках кін. XVI - XVII ст. рядом запозичень: гойный "(з великою мірою прояву) щедрий, багатий, великий; (який виявляє щедрість, зичливість) щедрий" < стч. hojny, стп. hojny (напр.: ". чого я по его милости . вдячна будучи и тую такь гойную ласку и добрость его милости . значне нагородити . записую именье свое материстое" [АрхЮЗР 8/III, 322; 1580 р.]); горливий "ревний, пильний; старанний; уважний" < стп. gorliwy (> горливе "ревно, пильно, щиро" < стп. gorliwie [ІСУМ, 7, 29]); добротъ "(вияв доброго, прихиьного ставлення до людей) доброта" < стп. dobroć (напр.: "бе(з)злобїє, щираА доброть" [Зизаній 1964, 25]) (> добротливий "милостивий, добрий, чуйний, ласкавий, доброзичливий" < стп. dobrotliwy (напр.: ". жены доброт- ливыи, которыи с нєю были, тоты єи пристєрігали" [Тростянецьке 1931, 69]); > добротливе "лагідно, прихильно, доброзичливо" < стп. dobrotliwie (напр.: "Оубла- жаю: Добротливє чиню, добродійство кому показую" [Беринда 1961, 136]); > доб- ротливость "лагідність, прихильність, доброзичливість" < стп. dobrotliwość (напр.: " . віра, . надіА, любо(в) . добротливость, и иный цнють хорь." [ІСУМ, 8, 57])); достатечностъ "особлива увага, піклування, дбайливість" < стп. dostateczność (напр.: "Опаство: Достатєчнсоть, Певность, юпатрьнаа, а(л)бо дбалаа пилность, найвы(ш)шєє стараньє" [Беринда 1961, 152]); духовне "(стосовно психічного життя людини, її морального світу) духовно, душевно" < стп. duchownie [ІСУМ, 8, 230]; жалобливе "жалібно, жалісливо" < стп. żałośliwie [ІСУМ, 9, 122], з таким же значенням вживалися лексеми: жалобне < стп. żałobnie [ІСУМ, 9, 118]; жалосливе < стп. żałośliwie [ІСУМ, 9, 122] та похідні від них: злитованє, злитова- нєсА "змилування, милосердя" < стп. zlitowanie, zlitowanie się (напр.: "Бысмо нє оуважали ихь болєзни, печали, и вьздыхаша, бысмо не взрушалисА ку злито- ва(н)юсА на(д) ихь шкодами которыи поносАть" [Копистенський 1924, 165]) (> злитоватисА "змилуватися, змилосердитися" < стп. zlitować się (напр.: "Ап(с)ль Петрь . Просит ю милосердьє, бысА злитовати Пань рачиль, в то(м) оупадку сил- но(м) ратовати" [Розмышляж 1631]); > злютованА "милосердя" < стп. zlitowanie, злютовати "змилосердитися" < стп. zlitować; > злютоватисА "т.с." < стп. zlitować się (напр.: " . богь ты(ж) в єго потрєбі над нимсА злютуєть" [Просфонима 1591, 67])); змилованє "милосердя, змилування" < стп. Zmiłowanie (> змилованєcА "т.с." < стп. zmiłowanie się [ІСУМ, 12, 54]); инкедливъ покірний, слухняний < мад. enged (напр.: ". и у слові, и у розумі, и у раді будь послушень и иньгедливь ико Богу и усю честь и славу дай ему" [ІСУМ, 13, 133]); кедвезовати "догоджати, благоволити" < мад. kedvez [ІСУМ, 14, 85].

Понятійне поле "любити, кохати, сподіватися, спокушати, залицятися" представлене в українських пам'ятках кін. XVI - XVII ст. як питомою так і запозиченою лексикою. Фіксація прямих значень слів цього понятійного поля засвідчувалося в пам'ятках різних стилів і жанрів [Історія 1983, 293]. Серед питомої лексики для номінації відповідних понять частовживаними були: любов, любитися, нелюб, миленький [там таки], злечисе "(вступити в інтимні любовні зв'язки) злягтися" (напр.: ". з подворницею Андреєвою Кравьцовою злегсе и з нею живеть через тые вси часы, за чимь фала Божая в тых всихь чотырохь церквяхь устала" [Чтения 1891, 142]); изрядити "(викликати почуття) збудити" (напр.: "Оувель мя есть царь до винничного покоя, изрядиль есть вь мні любовь" [Старинный 1861, 50]); изъАснАти "(про почуття) висловлювати" (напр.: "Ко сему жє и пови(н)ность свою и любо(в) нєлицємірную ва(м) изясняю" [Документи 1607]). Саме поняття "любов" передавалося питомими лексемами люба (напр.: "До человіковь неповинных мы міти любы болшей и зь нимы ся едночити, але болше правость віры . любити ма- емь" [Копистенский 1878, 321]) та любость (напр.: "Межи братьи и сестрь для име- ней и посагу любости ся розно розривають" [Книга Гродская 1562, 180]). Від останньої лексеми утворився похідний іменник любощи, який номінує поняття "любовна насолода" (напр.: "Нечистіе любощи тілесніе" [Рукописный хронограф, 400]).

Для номінації понять "любити, кохати, сподіватися, спокушати, залицятися" в українських пам'ятках досліджуваного періоду вживалося багато запозичень: "ко- ханый (Син., с. XVII, 123) - широковживаний полонізм зі значною кількістю дери- вативів (п. kochać - Ф., II, 356)" [Історія 1983, 293], серед яких: кохатися (напр.: "Кохатися вь роскошахь телесныхь" [Галятовський 1659, 27]), коханка, коханокъ [МСТ, 1, 380-381]. До цього ж понятійного поля слід зарахувати полонізми: жарли- вость "вірність, відданість, щирість, пристрастність, палкість" < стп. żarliwość (напр.: "Ревную: Милую, горАче милую, заздру, ненавиджу, маю хо(т), маю жарли- вость, маю жаль" [Беринда 1961, 108]) та похідний прикметник жарливий "пристрасний, палкий" [ІСУМ, 9, 128]; залецанє "залицяння" < стп. zalecanie (напр.: "Ото так, повім ти: річьми сладкими . прельстил девицу и тім словесным по- хлібством цноту девицы ведоме украл. Которые річи его в залецанию чинение на знамение девицы, коротко ти припомену, пильне послушай!" [Краткословны 1959, 164]); здеймовати "(проймати, охоплювати) (про почуття) здіймати" < стп. zdejmować [ІСУМ, 11, 189]; зєдночитися "(одружитися) поєднатися" < стп. zjednoczyć się (напр.: "Тоє сА юписуєть в книзі Ру0а з Воюзо(м) з'єднючивши, а прє(з) внучата свои зродила Давида црА" [Книга глаголємаА XVII ст., 63 зв.]); для номінації поняття "парування, одруження" в українських пам'ятках кін. XVI - XVII ст. фіксується ще один полонізм злученє < стп. złączenie (напр.: "Сьвокуплєнїє, смішєнїє: Брачны(и) сьюзь, злучє(н)є малжє(н)скоє, албо звАзо(к) малженскій ку сполному животу" " [Беринда 1961, 167]; "Что єсть бракь, албо малженство . Ма- лженство єсть тайна пре(з) которую мужскагю полу и женскагю стаєтсА за благо- словеніємь црковнымь злучє(н)є" [О тайнах 1642, 17]); змамениє "(зваблення, зна- дження, зведення) спокушення" < стп. zmamienie (напр.: "Которыи річи его в зале- цанию чинение на змамение девицы, коротко ти припомену" [Краткословны 1959, 164]) (> змаменьє "(облуда, омана, одурення) спокушення" < стп. zmamienie [ІСУМ, 12, 47]; > змамити "звабити, спокусити, знадити" < стп. zmamić [ІСУМ, 12, 47-48]; > измамити "т.с." < стп. zmamić [ІСУМ, 13, 66]); кавалеръ "(поклонник, залицяльник) кавалер" < стп. kawaler < іт. cavalliere (напр.: "Лечь не дбае про чесноты На що модлы ей офіры? Абы були кавалеры!" [ІСУМ, 14, 4]); ґамрацкий "кокетливий" < стп. gamracki [ІСУМ, 7, 125-126].

Читайте також: Голова доброї надії...

"Повно відбита лексика, що характеризує сум, жаль, тугу, сумнів, вагання, сором та ін. Вона здебільшого належить до основного словникового фонду, засвоєного і новою літературною мовою: жаль бы ся того (АЮЗР, 1538, 1, 95); А иншиє люди Галичанскиє . журяться (Т., 1562, 944); плакали и жаловали єго (ЄНег., 1581, 85); мєшькала в смоу(т)коу (УЄ Трост., XVI, 81); жродло сле(з) (Лік., 1607, 2); буде(т) печа(л) и ско(р)бь и фрасуно(к) міти (К.З., к. XVII, 39) (полонізм фрасу- но(к) виявився історично неперспективним запозиченням, хоч у розгляданий період вживався досить широко, пор. п. frasunek - Бул., 340); не чи(н) ср(д)цу туги (Дзюб., до 1729, 93 зв.); нещасливий (93); журбонка (Т., XVIII, 944). Діалектно обмежений характер уживання мали слова бановати "тужити, шкодувати", банованье "сум", засвідчені лише рукописами з території закарпатських говорів (Т., с. XVIII, 55-56)" [Історія 1983, 293]. До питомої лексики цього понятійного поля належать також слова: желінь "сум, скорбота, туга" (напр.: "Жєлідба: Жалоба, жєлінь // печалова- ньє, фрасованьє" [Беринда 1961, 36-37]); затревоженьє "(неспокій) тривога" та похідні затрвожінєсА "(стан збентеження, неспокою, тривоги, переляку) стривоженість"; затрвожный "(переляканий, занепокоєний) стривожений" [ІСУМ, 11, 4]; здыханА "сум, журба, печаль, співчуття" [ІСУМ, 11, 210]; колебанє "сумнів, вагання" [ІСУМ, 14, 173]; клопотанє "клопіт, журба" [ІСУМ, 14, 123]; клопотъ "клопіт, неспокій, хвилювання, турбота" [ІСУМ, 14, 124] та ін. Аналізоване понятійне поле збагачене запозиченою лексикою, зокрема, від полонізму frasunek був утворений і перейнятий українською мовою цілий ряд похідних: зафрасованє "неспокій, смуток, клопіт, турбота" < стп. zafrasowanie, зафрасований "потривожений, потурбований" < стп. zafrasowany, зафрасовати/ся "засмутити/ся, зажурити/ся, опечалити/ся"


стп. zafrasować /się [ІСУМ, 11, 20]; звонтпити "засумніватися, взяти під сумнів" < стп. zwątpić та похідний прикметник звонтплєний "зневірений" < стп. zwątpiony [ІСУМ, 11, 123-124]; затроскати "(навіяти кому-небудь смуток) зажурити" < стп. zatroskać [ІСУМ, 11, 8]; запаланїє "(від сорому) почервоніти" < стп. zapalanie [ІСУМ, 10, 125]; вонтпенє "сумнів, вагання" < стп. wątpienie (напр.: "Сомнінїє: Вон(т)пєньє, вонтпливо(ст)" [Беринда 1961, 119]) та похідні вонтпити "мати сумнів, сумніватися" < стп. wątpić, вонтпливе "непевно, з сумнівом" < стп. wątpliwie, вонтъпливость "сумнів, вагання" < стп. wątpliwość, вотпливо "сумнівно" < стп. wątpliwo [ІСУМ, 4, 225-226, 250].

Великою кількістю лексем представлене понятійне поле "гнів, лють, насильство, немилосердність, ненависть". Серед них ". переважають лексеми питомого фонду. Почасти вони вживалися і в XIV-XV ст., хоч і не завжди в прямих значеннях. Це слова: гн^ъ, лютый, суровый, ненависть і под. та похідні він них, напр.: ". для чого жь бы(м) сА на тебе гнівала (Розм., XVI, 20 зв.); то слова дикого якого мужа, сурового і нелюдского (Пал. 1621, 1090); зненавидіти (798); гнівь . шаленство . ярость (Бер. Лекс., 1627, 26)" [Історія 1983, 293-294].

Цей ряд можна продовжити: зазлеміньє "докір, гнів, обурення" [ІСУМ, 10, 38]; баканє "лаяння, лихослів'я" (> бакати "лаятися, лихословити") [ІСУМ, 2, 12], здіванА "(заподіяння мук, страждання кому-небудь) знущання, наруга" [ІСУМ, 11, 210], змученьє "катування, тортури, мучення" (> змучити "(піддати тортурам, катуванню) змучити") [ІСУМ, 12, 67]; зобиженъ "зобижений, зобиджений, ображений, скривджений" [ІСУМ, 12, 132]; зненавидіти "т.с." [ІСУМ, 12, 113]; зшарпанє "знущання, поневіряння" (> зшарпати "порвати, подерти, знущатися, поневіряти") [ІСУМ, 12, 208]; истыся "(сваритися один з одним) гризтися" [ІСУМ, 13, 215]; звукъ "крик, галас" [ІСУМ, 11, 124-125]. Зауважимо, що для номінування останнього поняття у пам'ятках вживалися запозичені лексеми: галасъ "(галас, крик, гамір) колотнеча, веремія, (напорозуміння) сварка, суперечка" < стп. hałas (напр.: " . юколо хворо(с)ту ста(л)сє крикь галас" [ІСУМ, 6, 184]); ґвалтъ "крик, галас, шум, сполох, тривога, насильство, згвалтування, збезчещення" < стп. gwałt < свн. gewalt (напр.: ". неяки(с) ры(ж)ко(в)ски(и) . тя(л) в голову шко(д)ливє Пана хлє- бо(в)ского которы сє хотє(л) боронити . але кгва(л)ть тумулть велики(и) стрє(л)ба густая нє допустила" [ІСУМ, 7, 132]); юлкъ "галас, гамір" < стп. zgiełk (напр.: "тоть отець Никифорь Азарь Протасый, сей якобы первоседальникь по патриарсе, пы- таль, што то за кголкь" [Кулиш 1877, 70]; пор.: зґелкъ "гул, галас, гомін, гамір, гармидер" < стп. zgiełk (напр.: "Молва или мьлва: Розрухь, гомонь, гукь, ю(т) мовы людзкои, юкрикь, трьвога, или крикь, звада, бурда, турніА, фасо(л), заміша(н)є, зґелкь" [Беринда 1961, 65])); заволаньє "крик, заклик" < стп. zawołanie [ІСУМ, 9, 234]. Для номінації поняття "чвари" в межах аналізованого понятійного поля вживалися запозичення: бурда "заворушення, заколот, чвари, розбрат, бунт" < стп., стч. burda < свн. buhurt (напр.: "Замешанья и бурьды . были причиною, ижь // не мало людей невыньныхь побито, поранено" [ІСУМ, 3, 97]); вархолъ "сварка, незгода, суперечка" < стп. warchoł (напр.: " . абы по смерти моей межи детками и покревь- ными моими, якого вархолу не было" [Памятники 1898, 82]); взвазненъє "чвари, ненависть, розбрат" < стп. wzwaśnienie (напр.: "єсли тыи причины, которыи ты в листє своєм нам припоминаєшь, нелюбость и взвазнєньє у панов рад . пєрвших тобє чинивало, того нє бачим, абы Твоєй Милости потрєб была до нас писати" [Archiwum 1890, 320]); зауважимо, що цією ж пам'яткою фіксується й інший фонетичний варіант цієї лексеми: звазнєнє "незгода, неприязнь, розбрат" < стп. zwaśnenie [там таки, 280] та похідне дієслово звазнитися "(по-ворожому ставитися до кого-небудь) зненавидіти, посваритися" < стп. zwaśnić się (напр.: "И вы . за то на нихь сА зваснивши и ютповєди и похвалки ни нихь чинитє" [там таки, 157]); замішанє "незгода, неспокій, колотнеча, сум'яття" (й фонетичний варіант - замішаниє "т.с.") < стп. zamieszanie (напр.: ". и мовили алє нє вь празникь, жєбы замішанА мєжи людми нє было" [Пересопницьке 1556-1561, 183]); зам&ианый "неспокійний, тривожний" < стп. zamieszany (напр.: "Єдна(к) жє в ты(х) замишани(х) часі(х) що мо(г)ло бити посилаємо на роботу до црьквє свєто(и)" [Документи 1601, 362,1]); похідні утворення на україномовному грунті: замішати "занепокоїти, стривожити, злякати"; замішатися "(про неспокій, сум'яття в суспільстві) стати безладним, неспокійним" [ІСУМ, 10, 114]; згромити "вилаяти, висварити" < стп. zgromić [ІСУМ, 11, 174]; заводь "незгода, чвари, непорозуміння, розчарування" < стп. zawod (напр.: "што бы то на небожчику за знаки были и от кого бы, - звлаща же ни з ким в неприязни а ни в жадным заводе небожчик не жив, - а з таковым окрутным ... замордованъемъ брат нашъ небожчик ... с того света зшол?" [ІСУМ, 9, 232]); заторгненє "сутичка, сварка, зачіпка" < стп. zatаrgnienie (> заторгнутися "(вступити із кимось у небажані стосунки), зачепитися, счепитися" < стп. zatargnać się; > заторьжька "суперечка, сварка, зачіпка") [ІСУМ, 10, 253-254].

Читайте також: Institutionum Linguae Graecae. P.II.

У межах аналізованого понятійного поля окреслюється група лексики, яка номі- нує поняття "злість, злоба, лють, гнів, злий намір" і представлена в українських пам'ятках кін. XVI - XVII ст. різних жанрів. Більшість лексем - це запозичення із польської мови: зідлось "злість, злоба, лють" < стп. zjadłość (> зідльїй "в'їдливий, злісний, з'їдливий" < стп. zjadły); кнованє "замір, злий намір" < стп. knowanie; злосливе "злостиво" < стп. złośliwie (> злосливий "(про людину сповнену злості, ворожості) злостивий, злий"; > злосливо "злостиво"); засрожитися "розсердитися" < стп. zasrożyć się; зафрасоватися "розгніватися, розсердитися" < стп. zafrasować się; заянтренє "роз'ятрення" < стп. zajątrzenie (> заятренєсе "гнів, лють, ненависть"; > заятреный "(сповнений гніву, люті, ненависті; сильно роздратований) роз'ятрений"); збестивити "розлютити, розсердити" < стп. zbestwić (> збествитися "здичіти, показитися" < стп. zbestwić się); жолудкованьє "гнів, роздратування" < стп. żołądkowanie; драпіжньїй "лютий, жорстокий, жадібний" < стп. drapieżny; анімушно "гнівно, зухвало" < анШушъ "характер, вдача, душа" < стп. animusz < лат. animus; базилишокъ "злобна (злісна) людина" < стп. bazyliszek. Чимало слів, зафіксованих українськими пам'ятками досліджуваного періоду, вживалися для номінації поняття "насильство, мука". Зауважимо, що іноді важко провести чітку межу між тематичними групами лексики; зокрема семантика деяких запозичень, які номінують вищезгадане поняття, дозволяє їх віднести до юридичної термінології, зокрема до лексико-семантичної групи, яка номінує різні типи злочинів: гаталомь "гвалт, насильство" < уг. hatalom (напр.: "И по тумъ каравъ Господь Бгъ нарудъ увесь Веніаминувь діля гаталму жоны едного попа" [Поучения 1914, 222]); хвалтъ "згвалтування, збезчещення, насильство" < стп. gwałt < свн. gewalt (напр.: "...єстли бы хто дє(в)ку або учтивую нєвєсту... уси(л)ство(м) згва(л)ти(л), а ... людє бы при- бє(г)ли ... а юна бы пєрє(д) ними знаки кгва(л)ту юказала ... тогды таковы(и) має(т) быти кара(н) го(р)ломъ" [Артикули 1566, 89 зв.]) Синонімом до лексеми ґвалть виступає полонізм ґвалтованьє "гвалтування, безчещення" < стп. gwałtowanie (напр.: ". уткнулъ єсми чотыри позвы кгродские ... одинь позовь до шкрутьініи стороны кгвалтованя дівки Палажки" [ІСУМ, 7, 127], а також зґвалченє < стп. zgwałcenie [ІСУМ, 11, 178]). Іменник ґвалть у пам'ятках вживається у сполуці з дієсловом учинити (починити) кгвалтъ на позначення поняття "згвалтувати, погва- лтувати (кого)" (напр.: " ... а жону его Аннушку один з тыхъ служебников порвалъ ее еежь платомь за шию и умькнул у лесок и там дей срамотный кгвалт по своей воли еи учинил и, зкгвалтовавши дей ее, всю облупил" [ІСУМ, 7, 132]). Для номінації цього ж поняття вживалися запозичені дієслівні форми: ґвалтовати "чинити насильство (над ким)"; ґвалтувати "безчестити" < стп. gwałtować; ґвалтити "т.с." < стп. gwalcić [ІСУМ, 7, 127-128]; а також зґвалтити "згвалтувати, збезчестити, знеславити" < стп. zgwałcić (> згвалтовати "т.с.") [ІСУМ, 11, 177-178].

Пам'ятки засвідчують також запозичення похідних утворень: ґвалтовнє "насильно, силоміць, по-розбійницьки, гвалтом" < стп. gwałtownie; ґвалтовникь "гвалтівник" < стп. gwałtownik; ґвалтовность "насильство" < стп. gwałtownosć; ґвалтовный "насильний, насильницький, негідний, безсоромний, непристойний" < стп. gwałtowny [ІСУМ, 7, 128].

Для номінації поняття "насильство, мука" в українській мові досліджуваного періоду вживалося ще одне запозичення: змордованє "(мука, катування, побиття) мордування" < стп. zmordowanie (напр.: ".я с того тяжького болю с того света зыйти мушу от змордованя мужа своего" [АрхЮЗР, 8/III, с. 36] або "та(м) жє мнє во(з)ному, напє(р)вє(и) юказаль па(н) Мих(и)ло Си(н)гає(в)ски(и) зби(т)є и змо(р)дова(н)є своє" [ДМВН, 63; 1605 р.]) та похідні від нього: змордовати "(скатувати, збити) змордувати" < стп. zmordować (> змордований "(скатований, збитий) змордований") [ІСУМ, 12, 61-62]. Синонімом до лексеми змордовати виступає запозичення із польської мови, зафіксоване українськими пам'ятками кін. XVI - XVII ст. - катовати "катувати" < стп. katować [ІСУМ, 14, 62]. Особи, які пережили катування, мордування, гвалтування, зіштовхнулися із людською жорстокістю, зазнали страждань і мук, викликали співчуття у співгромадян. Пам'ятки писемності, особливо ділові, рясніють запозиченими лексемами, які номінують поняття "мука, насильство, страждання". До вищезгаданих необхідно додати: доліганє "страждання, терпіння, мука" < стп. doleganie; долегливость "кривда, прикрість, клопіт" < стп. dolegliwość; долеглость "т.с." < стп. doleglość (> долегливый "(пов'язаний із клопотами, турботами) клопітний" < стп. doległy; > долегати "турбувати, непокоїти" < стп. dolegać) [ІСУМ, 8, 107]; доразливе "образливо" < стп. dorażliwie (напр.: ". яко доразливє и ущипливє в то(м) писаню мови(т)." [Книжка Иоана 1959, 41]); виоленция "насильство, жорстокість" < стп. wiolecja < лат. violentio [ІСУМ, 4, 70]. Будь-яка кривда викликає зворотню реакцію людської психіки - бажання відплатити, помститися, покарати кривдника, розбійника і т. д. Ці порухи людської душі знайшли словесне обрамлення у запозичених лексемах, що фіксуються пам'ятками української писемності кін. XVI - XVII ст.: земста - номінує поняття "помста" і є безпосереднім запозиченням із польської мови (zemsta): "Кгдыбы не збытняя доброть, закрочила: И справедливой земсті, не допустила" [Вірші 1630, 162]. Зауважимо, що вживався ще один полонізм - синонім для номінації цього ж поняття: земщенє (zemszszenie): "Якь далєко болій Отєць нб(с)ный оучинить по(м)сту волаючимь до сєбє днь и ночь, И придаль мовАчи: Заправды повідаю ва(м) врихлє зємщєнє ихь оучини(т)" [ІСУМ, 11, 230-231]. Пам'ятки фіксують також дієслово-дериват польського походження для номінації поняття "помститися" - земститися (zemśtić się) [ІСУМ, 11, 230], а також полонізм латинського походження ветовати, одне зі значень якого є "мстити, віддячувати, відплачувати" < стп. wetować < лат. vetare [ІСУМ, 4, 5].

Читайте також: Семантика прийменникових та безприйменникових конструкцій середньовічної судово-адміністративної латини XV–XVІ ст.

Досить розгалуженою стає у XVI - XVII ст. група лексики, яка презентує понятійне поле "ганьба, зневага, пиха, невихованість, нечемність, моральне падіння і т.д." Зокрема, на позначення поняття "ганьба, безчестя, розпуста, зневага, зганьблення, знеславлення" вживалися як питомі лексеми (безчестиє, хула, соромъ, зсо- ромоченє, зазоръ, зазора), так і запозичені (зелженє "знеславлення, збезчещення, зганьблення" < стп. zelżenie: "досаж(д)єніє, зє(л)жєньє, сромочєнє" [Зизаній 1964, 43]; похідний дериват із тотожним значенням зелживость < стп. zelżywość: ". священник Луцкий ... от пана Станислава Кграевского, жаль кривду и зельживость немалую быти менить" [ІСУМ, 11, 221]); здеспектованє "образа, ганьба, кривда" < стп. zdespektowanie: ". архимандрыт Дорогобузьский ... протестовалсе соленитер на помененого пана Соколовского о здеспектованє свое ..." [ІСУМ, 11, 190]; дес- пектъ "зневага, образа, ганьба, кривда" < стп. despekt < лат. despectus (ця лексема була поширеною у пам'ятках різних жанрів [УП, 191; ЛРК, 217; ТУВН, 359; ДМВН, 201; АЖМУ, 51 і т.д.]); змазанє "(зганьблення) заплямування" < стп. zmazanie < змаза "(вияв морально-духовного падіння) пляма; (негативна риса) вада, недолік; зганьблення, заплямування, очорнення" < стп. zmaza: ". доброе славы змаза поро- вняется у людей бачныхь зо стратою здоровья" [Археографический 1867, 118]; зневага "(відсутність поваги, шанобливості) зневага; (ігнорування, нехтування) зневага; (приниження гідності) зневага" < вага "важливість" - "запозичено із давньоверхньонімецької мови, можлвио, через польську; двн. waga "ваги", нвн. Wage (Waage) "т.с." пов'язане з нвн. wagen "зважувати", wiegen "зважувати, важити", Wagen "віз, екіпаж, вагон", Weg "дорога", англ. weight "вага", wain "віз", двн. дангл. wegan "рухати, нести, важити" споріднене з лат. vehi "їхати", дінд. vahati "їде, везе"; ... припущення (Абаев. Этимология, 1966. - с.258) про те, що слово vaga в слов'янських мовах є здавна успадкованим з індоєвропейської прамови, недостатньо обгрунтоване" [ЕСУМ, 1, 317-318]; похідний дериват зневаження "(приниження гідності) зневажання; (ображання, поганьблення) т.с.; (погорда, гординя) зневажання, зневага; (ігнорування, нехтування) т.с.; (осквернення) т.с.": "безчестіє, знєважє(н)є, зєлжи- во(ст), посоромолєньє, або соромота" [Беринда 1961, 32], а також изневага "(відсутність поваги, шанобливості) зневага" [ІСУМ, 13, 71]; ганьба "ганьба, зневага, сором" < стп. hańba < стч. hanba [Sławski 1952, 401-402]: "Хула: Блюзнірство, ганба" [Беринда 1961, 145]; блюзненє "(зневажання чого-небудь святого, високого) блюзнірство", блюзнірство "блюзнірство" < пол. bluznić < чес. blonzniti [Історія 1983, 295] є близьким за значенням до плюгавостъ < пол. plugawy "брудний" < чес. plonhat "волочити грязюкою" [Holub 1952, 378]; дизгонор "зневага, образа" < стп. dyzhonor, dysnohor < лат. dishonor [ІСУМ, 8, 16]; безецность "безчестя, безслав'я, розпуста" < стп. bezecność: "Нечестїє: Незбожно(ст), бе(з)честїє, нєпобожно(ст), нєцнота, бєзецно(ст), закамєнілость сєрдца" [Беринда 1961, 77]. На позначення понять,які номінують негативні вчинки людей, зокрема "зганьбити, знеславити, зневажити", вживалися лексеми, зафіксовані пам'ятками та відображені лексикографічними джерелами: питомі (зблузнити [ІСУМ, 11, 69], зсоромити [ІСУМ, 12, 195], изгордіти [ІСУМ, 13, 56]) та запозичені (зелжити < стп. zelżyć [ІСУМ, 11, 222], зесромотити < стп. zesromcić [ІСУМ, 11, 236], зконътемновати < стп. skondemnować [ТУВН, 324], безецнити < стп. bezecnić [Копистенський 1878, 734735], зневажати [ІСУМ, 12, 108-109], зневажити [ІСУМ, 12, 110]). У межах аналізованого понятійного поля є ряд лексем, які номінують "виконавців" ганебних вчинків: згоршитель "(той, що виявляє зневагу, презирство) зневажник" (". згорши- тель братїи своєи и бруху своєму оуго(д)никь" [ІСУМ, 11, 166]), зневажачъ (". и зневажа(ч) листу нашого ." [ІСУМ, 12, 109]) = зневажца "зневажник" < стп. znieważca ("Теперь южь той привілей подь лавою, вь зневазі ." [ІСУМ, 12, 111]), блюзнірца = блюзніръ "блюзнір" < стп. bluznierca [ІСУМ, 2, 127] (порівняймо питоме згордитель "зневажник": ". ты заповідал єси тімь згордителюмь твюимь, абы твою волю творили" [ІСУМ, 11, 165]). Українські пам'ятки досліджуваного періоду фіксують лексеми на позначення ознаки "зневажливий, ганебний, знеславлений", серед яких є питомі (зсоромлений, згорженный, зазорливый), які вживалися паралельно із запозиченими (згоршителный "зневажливий" < згоршитель "зневажник" < стп. zgorszyciel [ІСУМ, 11, 166], зелживый "образливий, зневажливий" < стп. zelżywy: ". якь злочинцу єгю спотваривши, на крестную, срамотную, зєл- живую и проклАтую смєрть юсужають єгю" [ІСУМ, 11, 222], безецный "ганебний, підлий, безчесний, розпусний" < стп. bezecny [ІСУМ, 2, 41], ганебный "(який викликає ганьбу, осуд) ганебний": " . учинивши таковы(и) злы(и) кгажбны(и) учи- нокь . утєкли" [АЖМУ, 51], зеспечоный "споганений" < стп. zeszpeczony: "Красота сА напра(в)лАє(т) зєспєчонаА прє(з) грі(х)" [ІСУМ, 11, 236]). У досліжуваний період широко вживалися запозичення на позначення поняття "наклеп, брехня, облуда" (кламство "брехня, облуда" < стп. kłamstwo, кламанА "брехливість" < стп. kłamanie [ІСУМ, 14, 106-107]), потваръ "наклеп" < стп. potwarz [МСТ, 2, 190-191], змышлАньє "притворство, лицемірство, брехня" < стп. zmyślanie [ІСУМ, 12, 71], бенкартъ "неправда, вигадка, брехня" < стп. bękart < нвн. Bankert, Bankart (напр.: "БлАд: Бенкар(т), ло(ж), марнаА мова . баснь, вымысли" [Беринда 1961, 11]), гипо- крызыя "лицемірство, облуда, фальш" < гр. raoKpirńę [ІСУМ, 6, 211], фалшъ "брехня" < стп. fałsz [МСТ, 2, 452], ошуканє "обман, брехня" < стп. oszukanie [МСТ, 2, 78], облуда "лицемірство, лукавство, притворство, брехня" = облудность "т.с." < стп. obludność [МСТ, 2, 11-12]. Зауважимо, що ці запозичення вживалися одночасно із питомими лексемами: баламутство = баламутня "брехня, ошуканство, баламутство" [ІСУМ, 2, 13], бреханє "брехання, брехня, гавкання" [ІСУМ, 3, 70], клевета "обмова, наклеп" [ІСУМ, 14, 114].

На позначення осіб, які зводили наклеп, брехали, обманювали, вживалися лексеми:

питомі: (баламутъ [ІСУМ, 2, 13], брехунъ, брехачъ [МСТ, 1, 68], испытница "огудниця, обмовниця" [ІСУМ, 13, 198]; лицемірний "лицемір" [МСТ, 1, 399]);

запозичені (лгаръ "брехун" < стп. łgarz [МСТ, 1, 405], безецникъ "безчесна людина, негідник, ропусник" < стп. bezecnik [ІСУМ, 2, 41], безецниця "безчесна жінка" [Історія 1983, 295], кламца "брехун, ошуканець, обманщик" < стп. kłamca [ІСУМ, 14, 107-108], обмовца "наклепник" < стп. obmowca [МСТ, 2, 13], змышлАчъ "брехун, вигадник, лицемір" < стп. zmyślacz (напр.: "Притворитель: Притворникь, лицемірни(к), злодіи, змышлА(ч)" [Беринда 1961, 100]), облудникъ "лицемір, брехун" < стп. obłudnik [МСТ, 2, 11], ошукачъ "обманщик" (< ошуканє < стп. oszukanie) [МСТ, 2, 78], фалшеръ "обманщик, фальшувальник" < стп. fałszerz [МСТ, 2, 452], звадца "наклепник" < стп. zwadca [Беринда 1961, 53]).

Читайте також: Історичні джерела українських лексичних латинізмів

У писемних пам'ятках та лексикографічних джерелах представлені також лексе- ми-деривати, які номінують аморальні дії по відношенню до інших осіб і позначають поняття "брехати, зводити наклеп, обдурювати, обманювати, фальшувати і т.д.":

питомі (баламутити "(обдурювати, збивати з пантелику, крутити) баламутити", брехати "брехати, зводити наклепи, говорити неправду, обманювати", клеве- тати "обмовляти, наговорювати");

запозичені (влудити "ввести в оману, облудно вмовити, обдурити" < стп. włudzić [ІСУМ, 4, 113], змышляти "чинити, облудно, лицемірити, брехати" < стп. zmyślać [ІСУМ, 12, 70-71], омилити "обманути, ввести в оману" < стп. omylić або омиляти "т.с." < стп. omylać (> омилятися "обманутися, помилитися" < стп. omylić się) [МСТ, 2, 43], ошуковати "обманювати" < стп. oszukiwać [МСТ, 2, 79], кламати "брехати, обдурювати, обманювати" < стп. kłamać [ІСУМ, 14, 106], обносити "видумувати, зводити наклеп, брехати" < стп. obnosić (напр.: "Креуза отступникь небылицу обносить" [Копи- стенский 1878, 589]), вылгати "(переконати брехнею) вибрехати" < стп. wyłgać [ІСУМ, 5, 200], лгати "брехати" < стп. łgać [МСТ, 1, 399], лудити "зваблювати, обманювати" < стп. łudzić (напр.: "Лудити світомь" [Апокрисис 1882, 1150])).

Утворені від поданих лексем прикметникові та прислівникові деривативи часто зустрічаються в пам'ятках української писемності кін. XVI - XVII ст., зокрема клам- ливе "брехливо, неправдиво, фальшиво" < стп. kłamliwie (напр.: ". на святого Фотіа клевечуть и кламливе вь томь схизму задають ему!" [Копистенський 1878, 736-737]), гамішно "фальшиво, неправдиво" < мад. hamis (напр.: "имаеме другую науку тогожь десятеро Божого приказаня, што бесме ся не божили гамішно именемь Божіимь про- тивь ближнему нашему" [ІСУМ, 6, 188]), кламный "несправжній, оманливий, брехливий, фальшивий" < стп. kłamny, кламливый "брехливий, неправдивий, фальшивий" стп. kłamliwy [ІСУМ, 14, 107], здорожный "нечесний, гідний осуду, злий, грішний, неморальний" < стп. zdorożny [ІСУМ, 11, 201], гипокритський "лицемірний, облудний, фальшивий" < гр. шокрткюд [ІСУМ, 6, 211], облудный "лицемірний, притвор- ний, брехливий, лукавий" < стп. obłudny [МСТ, 2, 12] (> облудно "лицемірно, брехливо"), фалшиве "брехливо, неправдиво" < стп. fałszywie (напр.: "Пророки фалшиве пророковали" [МСТ, 2, 452]), фалшивый "неправдивий, брехливий, фальшивий" < стп. fałszywy (напр.: "Доводь его фалшивый" [Копистенський 1878, 553]).

Значення "гордість, пиха, чванство" передавалися питомими словами гордостъ "(надмірно висока думка про себе і зневага до інших; пихатість) гордість гордовитість" (в гордость впасти - стати гордим, пихатим) [ІСУМ, 7, 23-24], згорда "погорда, презирство" [ІСУМ, 11, 165], кичениє "пиха, зарозумілість, гординя" (напр.: "Помпа: Ки- ченїє, гордіньєсА" [Беридна 1961, 87]; "Прєвьзношєнїє: Киченїє, надутость, пыха" [там таки, 92]), а також запозиченнями вынеслость "гордовитість, пиха" < стп. wyniosłość (напр.: "Зевнутрь церкви будучому порожныи вынеслости слова не помогуть" [Копис- тенський 1878, 475]), взгарда "презирство, зневага, погорда; пихатість, гординя" < стп. wzgarda [ІСУМ, 4, 16]. Широко представлені похідні як від питомих, так і запозичених лексем у писемних пам'ятках кін. XVI - XVII ст., зокрема: кичливый, гордосердый, кичитися, кичитися до неба, згордіти, здыматися, вынеслый < стп. wyniosły, взгар- жоный < взгаржати < стп. wzgardzać, взгардити < стп. wzgardzić, пышнитися < стп. pysznić się, пышно < стп. pysznie, пышный < стп. pyszny. До аналізованого понятійного поля належать також лексеми на позначення поняття "зухвалість", зокрема питома зухвалость та похідні від неї деривати зухвалець, зухвалъца, зухвальство, зухвалый, зуфало [ІСУМ, 12, 206-207], а також запозичена безпеченство = безпечностъ "зухвалість, сваволя" < стп. bezpieczeństwo [ІСУМ, 2, 50-52].

Розгалуженим є ряд лексем, що номінують поняття "нечутливість, бездушність, заздрість, підступність, байдужість, хитрість, зрада". Серед питомих слід виділити лексеми затверділость "нечутливість, бездушність, черствість" (> затверд&гый "(нечутливий, бездушний, черствий) затверділий; запеклий, затятий; упертий"), изра- дити (цсл.) "(вчинити по-зрадницькому, підступно) зрадити" (> изражати "зраджувати"), изъдавця "зрадник", завидовати "заздрити" (> завидость "заздрість", > завис- никъ "заздрісник"), зазросливый (> зазростивый, зазростный) "заздрісний", инохода "хитрість, підступність", зрада "(віроломство, зрадництво, підступ) зрада" (> зрадли- вый "віроломний, підступний, зрадливий"). Із цим семантичним наповненням пам'ятки української писемності фіксують чимало запозичень та похідних від них:

здрада "(віроломство, зрадництво, підступ) зрада" < стп. zdrada (напр.: "Кламства, фалшу, здрады, по(д)ступку, потвары, . нєнависти отинюдь нє зналь" [ІСУМ, 11, 203]). Слід вказати і на деривативні утворення: здрадецке "зрадливо, підступно, по- зрадницьки" < стп. zdradzieckie [ІСУМ, 11, 204], здрадецкий "зрадницький" < стп. zdradziecki [там таки], здрадецко "зрадливо, віроломно" стп. zdradziecko [Єvxoлогіюн 1646, 942]), здрадецтво "(поведінка, вчинки зрадника) зрадництво, зрада" < стп. zdradziectwo [там таки, 937], здрадзатъ "(діяти по-зрадницькому, підступно, віроломно стосовно кого-небудь) зраджувати" < стп. zdradzać [Жизнь 1848, 186], здрадливе "підступно, зрадливо" < стп. zdradliwie [АЖМУ, 117-118], здрадливость "зрадливість" < стп. zdradliwość [Слово 1642, 267 зв.], здрадливый "(здатний на зраду, підступ, віроломний вчинок) зрадливий" (напр.: "Czy lichij lude O Boże myłostywy Kolisz by sia tot trapył czołowik zdradliwy Sczo mi takoie ryczy os Pane nabroil" [Інтермедії 1900, 20]), здрадца "(той, хто діє підступно, віроломно) зрадник" < стп. zdradżca, zdrajca [Кулиш 1877, 67] (пор. фонетичні варіанти зрадецкій, зрадецко, зрадецтво, зрадитися, зрадливе, зрадливый, зрадца, зрайца [МСТ, 1, 338-339]);

кновати "снувати заміри, замишляти зло" < стп. knować (напр.: ". и упри(и)мє нехо(т) и нєласку ю славє моє(и) кновати рачи(ш)" [Документи]), > кноватисА "підступно замишлятися, замірятися" < стп. knować się [ІСУМ, 14, 43] > кнути "т.с." < стп. knuć [ІСУМ, 14, 144];

вьбредити "зробити пакість, підступність" < стп. bredzić [ІСУМ, 5, 93]; выкрутацтво "(вдавання до хитрощів) виверткість; (нечесне поводження), крутійство, перекручення" < стп. wykrętactwo [Питання 1882, 77] > выкрутацкий, вык- рутарскїй "вивертливий, підступний" < стп. wykrętarski [ІСУМ, 5, 195];

вылужати "(добувати що-небудь хитрощами) виманювати" < стп. wyłudzać [Лист 1903, 1023];

вымахлевати "виманити, вициганити" < стп. wymachlować [ІСУМ, 5, 211]; выпотварАти "(набувати нечесним способом) гендлювати" < стп. wypotwarzać [Пересопницьке 1556-1561, 304];

ганебне "(безчесно) ганебно" < стп. haniebnie [ДМВН, 140] (> ганебний [АЖМУ, 51]); доткливый "дошкульний, образливий, неприємний" < стп. dotkliwy [ДМВН, 204]; засадзка "(злий задум проти кого-небудь) підступ, замір" < стп. zasadzka (напр.: "Кознь: Скритоє а зрадливоє юшуканьє, хитрость, зрада, засадзка" [Беринда 1961, 54]);

затрентвінє "(стан байдужості, відсутності співчуття) заціпеніння, закам'янілість" < стп. zatrętwienie [там таки, 138-139];

згоршенє "(поганий вчинок, моральний розклад) зіпсутість, деморалізація; (погіршення стосунків) розбрат, незгода" < стп. zgorszenie [там таки, 10] (> згоршеніє, зго- ршителный, згоршитель < стп. zgorszyciel, згоршити, згоршитисА [ІСУМ, 11, 166]);

израдити "(вчинити по-зрадницькому, підступно) зрадити" < сцл. израдити [ІСУМ, 13, 79];

выдавца "зрадник, запроданець" < стп. wydawca (напр.: "Прєдатель: Зра(д)ца, выдавца" [Беринда 1962, 92]);

выхелзненый "розгнузданий, розбещений, нестримний" < стп. wychełzniony [Копистенський 1878, 917];

закаль "негідний вчинок" < стп. zakał [ІСУМ, 10, 50]; збрыдливость "бридливість" < стп. zbrzydliwość [ІСУМ, 11, 79]; збытечный "нестримний, свавільний" < стп. zbyteczny [ІСУМ, 11, 85-86]; образа "образа" < стп. obraza (> ображеньє < стп. obrażenie, > образити < стп. obrazyć, > образливе < стп. obrazliwie, > образливый < стп. obrazliwy) [МСТ, 2, 18];

обрыдливость "мерзенність, бридкість" < стп. obrzydliwość (> обрыдлый) [МСТ, 2, 20];

окрутность "жорстокість, тиранство, нелюдськість" < стп. okrutność (> окрут- ный < okrutny, > окрутница < стп. okrutny ca, > окрутникь < стп. okrutnik, > окру- тенство < стп. okrucieństwo, > окрутне < стп. okrutnie) [МСТ, 2, 40];

нечуйный "нечутливий, черствий" < стп. nieczujny [Апокрисис 1882, 1064 зв.]; никчемность "підлість, ницість" < стп. nikczemność (> никчемный "підлий, ниций" < стп. nikczemny) [МСТ, 1, 508];

нуждникь "негідник" < стп. rnędznik [МСТ, 1, 511].

У межах аналізованого понятійного поля "ганьба, зневага, невихованість." слід виокремити групу лексики, яка номінувала різні аспекти такого аморального для українського суспільства явища як розпуста. Серед питомої лексики найуживанішими були слова (та їх деривативи) роспуста (роспутне, роспустность, роспуст- ность, роспустный, роспусть), развращеньє, зводительство (> зводитель, зводи- телница), калъ "(гріх, аморальність) бруд", роспустъ "розлучення поза духовним судом", розворочати "розбещувати", розвертати "т.с.". Поширеними у писемних пам'ятках кін. XVI - XVII ст. були і запозичені лексеми із тотожним значенням, зокрема вшетеченство "розпуста" < стп. wszeteczeństwo (> вшетечне "розпусно" < стп. wszeteczenie, > вшетечникъ "розпусник" < стп. wszetecznik, > вшетечница "розпусниця" < стп. wszetecznica, > вшетечностъ "розпуста" < стп. wszetecność, > вшетечный "розпусний, розгнузданий" < стп. wszeteczny) [ІСУМ, 5, 81-82], лярва "розпусна жінка" < лат. larva [Акты 1900-1901, 162], нечесть "безчестя, посрам- лення" < стп. niecześć [МСТ, 1, 506].

До негативно забарвленої лексики аналізованого понятійного поля належать також слова, які позначають сему "неробство, гультяйство", зокрема питоме гольтяй [ІСУМ, 7, 13] та запозичені: гнюсъ "лінь; мерзота, паскудство; ледар, нетяга" < стп. gnus [Копистенський 1878, 824] (> гнюство "лінивство, погань" < стп. gnustwo, > гнюсный "лінивий, недбалий, ледачий" [Беринда 1961, 67], > гнюсность "лінивство, ледачість, мерзенність" < стп. gnuśność [там таки, 60], > гнюсніти "ледачіти, розмінюватися" < стп. gnuśrneć [там таки, 123], > гнюсно [там таки, 158], > гнюсне "ліниво" < стп. gnuśnie [там таки, 7], > гнюсникъ "ледар, ледацюга" [ІСУМ, 6, 236]), опи- лство "п'янство" < стп. opilstwo [МСТ, 2, 46], отякъ "п'яниця" < стп. opijak [там таки], карчмарство "пияцтво" < карчма "корчма" < стп. karczma [ІСУМ, 14, 57].

Отже, як свідчать українські пам'ятки кін. XVI - XVII ст., у вираженні емоційних станів та номінуванні різних форм психічної діяльності людини беруть участь лексичні одиниці, які належать до різних частин мови (іменники, прикметники, дієслова, прислівники). Запозичена лексика органічно співіснувала з питомою, доповнюючи новими словами та відтінками значень відповідні понятійні поля. Більшість запозичень цієї групи лексики - це полонізми, що було зумовлено культурно- історичними чинниками. Лексичний шар, як влучно зауважила Н.Бойко, виступає не лише засобом пізнання та репрезентації національної картини світу відповідного хронологічного зрізу, а й служить для вираження широкої палітри емоцій, почуттів, оцінок, усього того, що пов'язано із сферою емоційно-психічної діяльності людської свідомості. [Бойко 2005, 5]

Література:
  1. Акты Полтавского суда // Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст. Киев. стар., 1900-1901. - Т. LXXIII.
  2. Апокрисис, соч. Христофора Филалета (1597-1599) // Русская историческая библиотека. Спб., 1882. - Т. 7.
  3. Артикули або закони Великого князівства Литовського (2-ий Литовський статут Почаївського або Волинського списку). - 1566. - Зберігається у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки АН України, шифр О/Н - 15.
  4. Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, издаваемой при управлении Виленского учебного округа. - Вильна, 1867.
  5. Archiwum Ksiąząt Lubartowiczow Sаnguszkow w Sławucie. - Lwow, 1890. - T. IV (1535-1547).
  6. Беринда П. Лексикон словенороський. - К.: Вид-во АН України, 1961. - 271 с.
  7. Беринда П. На Ржство ... Вірші длА оутіхи православным хрстїаномь. - Львів, 1616 // ЧИ- ОНП. - К.: 1912. - Кн. XXIII, отд. 3. - С. 65-99.
  8. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. - 550 с.
  9. Вірші з трагодіи Христос пасхон Григорія Богослова. - Львів, 1630.
  10. Галятовський І. Ключь разумінія. - К.: 1659.
  11. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 2000 - 398 с.
  12. Документи Львівського Ставропігійського братства: рукопис кін. XVI - сер. XVII ст. - Зберігається у Львівському державному історичному архіві, ф.129, оп.1.
  13. Єуологіюи або молитвословь, или трєбникь ... повєлєнієм Югца Петра Могилы. - К., 1646 // Зберігається у відділі рідкісної книги Львівськоїї наукової бібліотеки АН України, шифр IV Ст. - 49243.
  14. Ермоленко С.С. Проблемы изучения экспрессивных единиц языка // Современное зарубежное языкознание: вопросы теории и методологии. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 140-159.
  15. Жизнь князя Андрея ... Курбского в Литве и на Волыни // Акты, изданные Временной комиссией, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал- губернаторстве. - К., 1848. - Т.1.
  16. Зизаній Л. Лексис. - Вільна, 1596. / Надрук. з віленського видання фотомеханічним способом / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В.Німчука. - К.: Наукова думка, 1964. - 259 с.
  17. Інтермедії Я.Гаватовича. - 1619 р. // ЗНТШ. - Львів, 1900. - Т. XXXV-XXXVI.
  18. Історія української мови. Лексика і фразеологія. - К.: Наукова думка, 1983. - 743 с.
  19. Holub J., Kopecny F. Etymologicky slovnik jazyka ceskeho. - Praha, 1952.
  20. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. - М.: Наука, 1987. - 263 с.
  21. Клаус Г. Сила слова: Гносеологический и прагматический анализ языка. - М.: Прогресс, 1967. - 215 с.
  22. Книга глаголємаА кроникь, сирєчь собранїє ют многихь літописєць. - Сер. XVII ст. - 63 зв.
  23. Книга Гродская Луцкая. Рукопись центрального государственного исторического архива в Киеве.
  24. Книжка Иоана мниха Вишенского от святыя Афонскиа горы в напоминание всіх православных христиан, братствам и всім благочестивым, в Малой России ... жительствующим. - 1588-1600 // Іван Вишенський. Твори. - К.: Держлітвидав, 1959. - С. 41-158.
  25. Копистенський З. Юміміа албо казаньє на роковую ПамАть в Бзі Вєлєбногю ... Еубимїа Плє- тєнєцкогю ... написаноє ... - К., 1625 // Проф. Хв. Тітов. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв. - К., 1924.
  26. Копистенський Захарія. Палінодія. - К., 1621. // РИБ. - Т. IV.: Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Пг., 1878. - Кн. 2. - С. 313-1200.
  27. Краткословны отвіть Феодула... // Іван Вишенський. Твори. - К.: Держлітвидав, 1959. С. 159-187.
  28. Кулиш П.Я. Материалы для истории воссоединения Руси. - М., 1877. - Т.1 (1578-1630).
  29. Лист Іпатія Потія до князя Костянтина Острозького. - Рожанка, 1598 // РИБ. - Т. XIX: Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Пг., 1903. - Кн. 3. - С. 983-1033.
  30. Мойсієнко А.К. До питання про експресивність // Стилістика української мови. Збірник наукових праць. - К.: Вид-во КДПУ, 1990. - С. 25-28.
  31. Наука о сєдми тайнахь црковныхь. Прєзвитеромь до прыстойного шафованА тайнами стыми барзо потребнаА. - Львів, 1645. - Зберігається у Відділі рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки АН України, шифр 1 ст. - 3618.
  32. Q тайнах цєрковн^іхь в посполитости. За блгсвєнїємь и поданїємь ... Арсеніа Жєлиборского. Львів, 1642. - Зберігається у фондах Львівського національного музею, шифр СдК 711.
  33. Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. - К.,1898. - Т. 1.
  34. Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - Зберігається в ЦНБ АН України №15512.
  35. Питання і відповіді православного папісту. - 1603 // РИБ. - Т. VII: Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Кн. 2. - Спб., 1882.
  36. Потебня А.А. Мысль и язык. - К.: СИНТО, 1993. - 191 с.
  37. Поучения на євангелие по Няговскому списку 1758 г. // Материалы для истории Угорской Руси. Памятники церковно-религиозной жизни угро-русов XVI-XVIII вв., изд. А.Петровым. - Спб., 1914. - Вып.Ш. Просфонима. - Львів, 1591.
  38. Різні проповіді. - Б.м.н., поч. XVII ст. - Зберігається в ЦНБ АН України, шифр 283 II/73.
  39. Розмышляш ю муці ха спситєлА ншого ... Віршами написаныи прєз многогрішного Инока Іоаникіа Волковича. - Львів, 1631. - Зберігається у фондах Львівського державного історичного музею, шифр Сд 250.
  40. Рукописный хронограф: Кроника си єсть літописець изь розныхь многихь кроникаровь діа- лектомь рускимь написана до 1656 літа чрезь много літь дописана 1771.
  41. Русанівський В .М. Історія української літературної мови. - К.: АртЕк, 2001. - 392 с.
  42. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. - К.: Наукова думка, 1988. 236 с.
  43. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. - К.: Фитосоциоцентр, 2000. - 248 с.
  44. Sławski F. Słownik etymologiczny języka polsHego. - Krakow: PAN, 1952. - T. 1.
  45. Слово душеполєзно ... ю исході души ют тіла ... // Юрологіон Си річь, Часослов Полуставный. - Львів, 1642. - Арх.266 - 278 зв.
  46. Старинный южнорусский перевод Песни песней с послесловиями о любви // Основа, - 1861. Ноябрь-декабрь. - С. 49-57.
  47. Тростянецьке учительне евангеліє. - З території Лемківщини, XVI ст. // Prace filologiczne. Warszawa, 1931. - T. XV, cz. 2.
  48. Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. - 1891. - V-3.
  49. Языковая номинация: Общие вопросы (Под ред. Б.А.Серебренникова) - М.: Наука, 1977. - 359 с.

Список умовних скорочень:
  • ЕСУМ Етимологічний словник української мови. У 7 т. // За ред. О.С.Мельничука - Т. 1. - К., 1982; Т. 2. - К., 1985; Т. 3. - К., 1989; Т. 4. - К., 2003; Т. 5. - К., 2006.
  • ІСУМ Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. Список використаних джерел. 
  • Львів, 1994; Вип. 1. - Львів, 1994; Вип. 2. - Львів, 1994; Вип. 3. - Львів, 1996; Вип. 4.
  • Львів, 1997; Вип. 5. - Львів, 1998; Вип. 6. - Львів, 1999; Вип. 7. - Львів, 2000; Вип. 8.
  • Львів, 2001; Вип. 9. - Львів, 2002; Вип. 10. - Львів, 2003; Вип. 11. - Львів, 2004; Вип. 12.
  • Львів, 2005; Вип. 13. - Львів, 2006; Вип. 14. - Львів, 2008.
  • МСТ Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. - К.-Нью- Йорк, 2003. - Кн. 1-2.
  • ЛРК Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст. - К.: Наукова думка, 1986.
  • АЖМУ Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. - К., 1965.
  • ДМВН Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст. - К., 1981.
  • ТУВН Торгівля на Україні XVI - середина XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина. - К., 1990. УП Українська поезія. Середина XVII століття. - К., 1992.
  • АрхЮЗР Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал- губернаторе. - Т. 1-6. - К., 1859-1911.